Справа № 461/7861/15 Головуючий у 1 інстанції: Фролова Л.Д.
Провадження № 22-ц/783/6163/15 Доповідач в 2-й інстанції: Береза В. І.
Категорія: 30
17 листопада 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого - судді Берези В.І., суддів: Бойко С.М., Штефаніци Ю.Г., за участю секретаря судового засідання: Брикайло М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м.Львова від 19 серпня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до чергового лікаря Обласного комунального закладу Львіського обласного клінічного наркологічного диспансеру ОСОБА_3 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, визнання акта недійсним, -
оскаржуваним рішенням в позові відмовлено.
Рішення суду оскаржив позивач, просить таке скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В апеляційній скарзі позивач зазначає, що у рішенні перелічені не всі вимоги, а лише ті, які обрала суддя, що вказує на грубе порушення його прав. Вказує на те, що позов адресований фізичній особі ОСОБА_3 як лікарю за фахом, а не співробітнику наркологічного диспансеру. Проігноровані вимоги позивача щодо проведення відеоконференції, необхідність якої зумовлена його обмеженням у пересуванні. Зазначає, що слухання справи 19.08.2015 року не було, а рішення сфальсифіковане. Суд прийняв до уваги лист головного лікаря Львіського обласного клінічного наркологічного диспансеру, який не є учасником процесу, а тому вважає, що такий лист не може бути доказом у справі. Вказує на наявність небезпечного захворювання тромбофлебіт. Вважає, що всі ознаки, на підставі яких відповідач зафіксувала стан позивача, - це стан його повсякденного життя у зв'язку з хворобою. Лікарем та міліцією не звернуто увагу на прохання позивача про госпіталізацію по першій вимозі. Крім того, заперечує про те, що вказував на вживання 160 грам горілки. Зазначає, що відповідачем не надано суду жодного доказу, не заявлено жодного клопотання, а в якості доказу судом прийняті покази службової особи, яка не є стороною у справі. Судом не розглядались вимоги про передачу матеріалів в правоохоронні органи.
Крім того, зазначає, що предметом судового розгляду є ненадання лікарем допомоги хворій людині, а не порушення посадової інструкції. На думку апелянта, позов пред'явлено до належного відповідача, у випадку неналежності такого суд міг повідомити позивача 19.08.2015 року з 09:30 до 17:00, коли він знаходився в суді по цій та інших справах. Будь-які посилання на медичний огляд вважає незаконним, враховуючи неналежним чином оформлене скерування ДАІ на обстеження, та огляд, як такий, не проводився, бо не було законних підстав. Натомість вказує на незаконну доставку в кабінет, де були відповідач та працівники ДАІ; на застосування тортур; на проведення огляду в присутності ДАІ та свідків; на невідповідність огляду інструкції; на встановлення відповідачем без достатніх підстав того, що позивачу непотрібна була швидка допомога; на передачу хворого до рук правоохоронців, дії яких призвели до постільного режиму.
В судове засідання суду апеляційної інстанції особи, які беруть участь у справі, не з'явилися, хоча були повідомлені про час та місце розгляду справи, а тому згідно з ч.2 ст.305 ЦПК України, справу розглянуто у їхній відсутності. Відповідно до ч.2 ст.197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, межі та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з направленням інспектора ДПС взводу №6 Державтоінспекції ОСОБА_4 18.08.2014 року о 22 год. 30 хв. ОСОБА_2 був направлений до ОКЗЛОР Львівський обласний державний клінічний наркологічний диспансер, як водій транспортного засобу «ГАЗ» (НОМЕР_1), для огляду на стан алкогольного сп'яніння (а.с.38).
Також встановлено, що в ОКЗЛОР Львівський обласний державний клінічний наркологічний диспансер 18 серпня 2014 року о 23 год. 10 хв. був складений акт медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції №0000747/1951 (далі - акт медичного огляду № 0000747/1951). Заключний діагноз встановити лікарю не вдалося у зв'язку з відмовою ОСОБА_2 від огляду (п. 25) (а.с.25).
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з відсутності фактів неправомірних дій лікаря - нарколога ОСОБА_3, при проведенні огляду ОСОБА_2 18 серпня 2014 року, які б призвели до заподіяння шкоди останньому. Крім того, зазначено, що позов пред'явлено до неналежного відповідача - фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах з ОКЗЛОР Львівський обласний державний клінічний наркологічний диспансер. Судом враховано, що такий спосіб і механізм захисту цивільного права, як визнання акта медичного огляду недійсним, не передбачений ст.16 ЦК України та виходить за межі компетенції суду.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої
інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
З урахуванням доводів апеляційної скарги, з огляду на наявні в матеріалах справи та досліджені в судовому засіданні докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.
Так, при встановленні відсутності факту заподіяння матеріальних збитків в розмірі 250000 грн. позивачу відповідачем суд першої інстанції вірно застосував норми ст.ст. 1166, 1192 ЦК України про відшкодування майнової шкоди, врахував роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, надані в Постанові від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди».
Зокрема, виходячи з аналізу зазначених норм, суд вказав на те, що вина заподіювача шкоди припускається, тобто обов'язок доведення відсутності вини покладається на нього самого; обсяг відшкодування шкоди не залежить від завдання шкоди умисно чи необережно, тобто береться до уваги тільки наявність вини, а не її форма; важливим елементом доказування є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та збитками потерпілої сторони.
Крім того, згідно з вимогами за позовною заявою позивач просить відшкодувати і моральну шкоду, яку оцінює в розмірі 50000 грн.
При цьому, встановлюючи характер спірних правовідносин, суд врахував наявні в матеріалах справи докази в підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та заперечення сторони відповідача. Зокрема, на підтвердження своїх вимог позивачем долучено постанову Личаківського районного суду м.Львова від 18.11.2014 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі ч.1 ст.130 КУпАП за відмову від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння; лист Франківського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області щодо невиявлення явних ознак кримінального правопорушення, вчиненого лікарем при проведенні наркологічного огляду; лист прокуратури Франківського району м.Львова; лист Департаменту охорони здоров'я Львівської ОДА щодо обставин, зазначених в акті огляду; виписний епікриз з історії хвороби ОСОБА_2; висновок про умови та характер праці.
Згідно з долученим до справи актом медичного огляду №0000747/1951 (а.с.25), на огляд направлений громадянин ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, огляд проведений лікарем ОСОБА_3 Як вбачається з даного акта, одяг позивача цілий, останній був без видимих тілесних ушкоджень (п. 9); настрій млявий, в кабінет огляду ОСОБА_2 зайшов за допомогою працівників міліції, скарги на біль в обох ногах (п. 10); свідомість збережена, орієнтований, мова змазана (п. 11-12). Від перевірки пульсу, артеріального тиску, реакцію очей на світло тощо, проходження обстеження за допомогою спеціального технічного засобу позивач відмовився (п.13); зі слів - вживав алкоголь 18 серпня 2015 року - 160 г горілки. Заключний діагноз встановити лікарю не вдалося у зв'язку з відмовою ОСОБА_2 від огляду (п. 25).
Постановою Личаківського районного суду м.Львова від 18.11.2014 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності встановлено факт відмови позивача від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують швидкість реакції, на підставі показів свідків: інспектора ДПС взводу №6 БДПС ДАІ ГУМВС України у Львівській області ОСОБА_6 та ОСОБА_7 щодо руху автомобіля, яким керував позивач, стану позивача з явними ознаками алкогольного сп'яніння, та щодо відмови від проходження медичного освідування; активіста «Автомайдану» ОСОБА_8 щодо стану позивача з явними ознаками алкогольного сп'яніння та щодо відмови від проходження медичного освідування; активіста «Автомайдану» ОСОБА_9 щодо підтвердження аналогічних обставин; протоколу про адміністративне правопорушення та відеоматеріалів. Доказів прийнятих рішень за наслідками оскарження даної постанови позивачем суду не представлено, зазначена постанова є чинною.
Як видно з матеріалів справи, позивач не згідний з діями працівників ДПС під час його доставки на медичний огляд, однак жодник рішень за наслідками неправомірних дій матеріали справи не містять.
З урахуванням наявних доказів, суд дійшов вірного висновку про те, що в діяннях лікаря відсутній протиправний характер.
Все вищенаведене вказує на безпідставність вимог апелянта, зумовлених заподіянням йому як матеріальних збитків, так і моральної шкоди лікарем ОСОБА_3
В діях відповідачки не вбачається заподіяння шкоди позивачу під час здійснення його обстеження. Акт медичного огляду підтверджує правомірність дій відповідачки, такий складений у відповідності до Інструкції про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом МВС та МОЗ України від 09.09.2009 року № 400/666.
Щодо вимог позивача про визнання акта від 18.08.2014 року №000747/1951 недійсним, то такі є необґрунтовані, про що зазначив суд першої інстанції, оскільки акт медичного обстеження є лише способом фіксації, на підставі якого видається висновок медичного обстеження. А тому, до спірних правовідносин в цій частині не застосовуються інститути цивільного права, що регулюють питання укладення, зміну чи припинення правочинів.
Також, не заслуговують на увагу обґрунтування апеляційної скарги щодо правильного способу захисту своїх прав - заявленої позовної вимоги саме до фізичної особи - лікаря ОСОБА_3
Крім того, суд дійшов висновку, з яким погоджується і колегія суддів, що позов пред'явлено до неналежного відповідача, оскільки згідно з ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним трудових (службових) обов'язків. Оскільки відповідач є працівником ОКЗЛОР Львівський обласний державний клінічний наркологічний диспансер, позов повинен був пред'являтись саме до диспансеру, законним представником якого є головний лікар. Однак, згідно з матеріалами справи, вимоги позивача заявлені до ОСОБА_3, клопотань про заміну відповідача, відповідно до ч.1 ст.33 ЦПК України, на адресу суду не надходило, а відтак, судом першої інстанції вирішено спір в межах заявлених позивачем вимог.
Щодо обґрунтувань апеляційної скарги про невирішення судом усіх позовних вимог, а саме: «судові засідання проводити без моєї участі, або у режимі відеоконференціі на мій скайп pangennadiy61. Про рішення повідомити окремою ухвалою..»; «забрати до судового слідства матеріали адмінсправи Личаківського суду 463-4729-14п (розглядала суддя Лакомська Ж.І.), у якому є акт складений відповідачем»; «призначити мені судово-медичну експертизу яка підтвердить мої доводи, що до неможливості виконання мною вказаних вище пунктів Акту, через хворобу і фізичні вади»; «враховуючи мою заяву у цивільному позові про скоєні відповідачем проти мене злочини по ст.ст. 139 та 161 ККУ , та відмову на першому засіданні 21.07.2015 відповідачем визнати свою вину у повному обсязі, прошу матеріали позову рахувати заявою на скоєння відповідачем проти мене злочину, а матеріали справи направити в правоохоронні органи для притягнення відповідача до відповідальності по вказаним статтям ККУ», необхідно зазначити, що такі вимоги не є позовними, оскільки не стосуються виду судового захисту, за яким позивач звертається до суду.
Крім того, вимоги позивача про: «стягнути з відповідача в мою користь слідуючі кошти, крім тих, що були заявлені раніше: підготовка позовної заяви - 350 гривень, послуги комп'ютерного забезпечення та програмної оцінки віндовс-ХР - 65 гривень, пересилка поштою до суду - 21 гривня, оплата праці спеціаліста права вищої категорії - 274 грн. за годину, при використанні 2 годин праці - 548 грн.», стосуються витрат, пов'язаних з розглядом справи, та питання щодо їх відшкодування вирішено, а саме відмовлено у зв'язку з відмовою в позові.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308 , ст. ст. 314, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
ухвалила:
апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Галицького районного суду м.Львова від 19 серпня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий Береза В.І.
Судді: Бойко С.М.
Штефаніца Ю.Г.