Справа №463/1952/15-ц
Провадження №2/463/1123/15
19 листопада 2015 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:
головуючого-судді - Грицка Р.Р.,
при секретарях - Козак М.В., Мединській Л.С.,
з участю позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Кость Я.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокомерц-Україна» про визнання недійсною додаткової угоди до кредитного договору,
позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про визнання несправедливими положень додаткової угоди № 1 від 13.10.2008 року про внесення змін до кредитного договору № 1544н-09-08 від 02.09.2008 року щодо збільшення відсоткової ставки до 20,5% укладеної між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Петрокомерц-Україна»; визнання укладення додаткової угоди № 1 від 13.10.2008 року про внесення змін до кредитного договору № 1544н-09-08 від 02.09.2008 року щодо збільшення відсоткової ставки до 20,5% укладеної між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Петрокомерц-Україна», нечесною підприємницькою практикою, а саме такою, що вводить споживача в оману і є агресивною; визнання недійсною додаткову угоду № 1 від 13.10.2008 року про внесення змін до кредитного договору № 1544н-09-08 від 02.09.2008 року, укладену між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Петрокомерц-Україна».
Свої позовні вимоги мотивує тим, що на підставі укладеного між сторонами кредитного договору № 1544н-09-08 від 02.09.2008 року, йому було відкрито кредитну лінію з лімітом у розмірі 60 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 17,5% річних, та надано в кредит перший транш кредиту у розмірі 30 000 доларів США. Однак, 13.10.2008 року, коли він звернувся до відповідача про отримання другого траншу у розмірі 30 000 доларів США, його було поставлено перед фактом про відсутність валюти у розпорядженні банку, у зв'язку із чим заявлено вимогу про укладення змін до кредитного договору щодо збільшення відсоткової ставки за користування кредитом з 17,5% річних до 20,5% річних та отримання кредиту в гривневому еквіваленті.
Вважає такі зміни і доповнення до кредиту недійсними, як такі що порушують його права споживача через те, що є несправедливими, а також такими, що укладені внаслідок здійснення відповідачем нечесної підприємницької практики. Зокрема, зазначив, що банк, користуючись ажіотажем на валютному ринку, світовою кризою, що мали місце на той час, здійснив недостовірне повідомлення про наявність обмеженої кількості валюти з метою спонукання його, як споживача до прийняття швидкого рішення про укладення додаткової угоди, без надання достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення. Крім цього, через нетривалий час після укладення первісного кредитного договору, знаючи, що він потребував отримання другого траншу кредиту для задоволення своїх споживчих цілей, з метою яких ним укладався кредитний договір, поставив його в умови позбавлені вільного вибору, внаслідок чого він був змушений укласти зміни до кредитного договору на невигідних для себе умовах, на які за звичайних обставин він би в жодному випадку не погодився. А тому просить позов задоволити.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав заявлені ним позовні вимоги з аналогічних підстав, доповнив, що подав до суду позов після спливу позовної давності з поважних підстав, так як Банк постійно його відмовляв від звернення до суду за захистом своїх інтересів, обіцяв скасувати підвищення відсоткової ставки добровільно, вчиняв певні дії приймаючи відповідні рішення про зниження процентної ставки на кредитному комітеті, готувався проект договору про встановлення процентної ставки у розмірі14% річних. Однак, згодом виник конфлікт, він зрозумів, що його порушене право відповідачем добровільно не буде відновлено, а тому просить позов задоволити, визнавши причини пропуску позовної давності поважними.
Представник відповідача Кость Я.Р. в судовому засіданні відносно позову заперечила, суду пояснила, що підстав для визнання недійсним додаткової угоди в частині збільшення відсоткової ставки за користування кредитом підстав немає, оскільки позивач був належним чином ознайомлений з умовами договору, погодився добровільно на його укладення на зазначених умовах, на цей час його такі умови влаштовували, що підтверджується підписом позивача у договорі. Жодних доказів про те, що Банком здійснювалася нечесна підприємницька практика, внаслідок якої позивача введено в оману щодо умов договору позивачем не представлено і таких не існує в природі. Також відсутні докази про ведення Банком агресивної по відношенню до позивача діяльності, оскільки Банк в односторонньому порядку позбавлений можливості вносити зміни в укладені договори, такі зміни були укладені на добровільній основі за згодою обох сторін, позивач був детально ознайомлений з умовами договору та погодив їх, а відтак в цій частині позов є безпідставним. З цих же підстав а також того, що позивачем не доведено порушення відповідачем умов добросовісності договору, і що такі умови договору призвели до істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків сторін, заподіяння шкоди, вважає безпідставними посилання позивача про несправедливість умов додаткової угоди в частині збільшення відсоткової ставки. Одночасно вважає, що положення п.8, п.11, п.13 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не можуть застосовуватися до операцій із цінними паперами, фінансовими послугами та іншими товарами або послугами, ціна яких залежить від зміни котировок або індексів на біржах чи ставок на фінансових ринках, які не контролюються продавцем. А тому вважає позовні вимоги безпідставними.
Також вказала, що позивачем заявлено позов після спливу загальної позовної давності тривалістю три роки, оскільки оскаржуваний договір між сторонами укладено 13.10.2008 року, і строк для звернення до суду закінчився 13.10.2011 року. А тому просить застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення учасників, оглянувши матеріали цивільної справи № 2/463/126/14, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд позовні вимоги задовольняє частково з таких підстав.
Судом встановлено, що 02.09.2008 року між ОСОБА_1 до ПАТ «Банк Петрокомерц-Україна» було укладено кредитний договір № 1544н-09-08 (а.с.4-9) про відкриття відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування у розмірі 60 000 доларів США під 17,5% річних з терміном остаточного повернення кредиту у строк до 01.09.2023 року.
З оглянутої в судовому засіданні цивільної справи, провадження № 2/463/126/14, вбачається, що 13.10.2008 року між цими ж сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 1544н-09-08, якою внесено зміни у зазначену кредитну угоду, в тому числі щодо збільшення процентної ставки за користування кредитом шляхом встановлення такої за користування Траншем І у розмірі 17,5% річних, а за користування Траншем ІІ у розмірі 20,5% річних.
Згідно зі ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу.
Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства , а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст. 203 ЦК України). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст. 203 ЦК України)
Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, вважає, що положення додаткової угоди щодо збільшення відсоткової ставки за користування кредитом з 17,5% до 20,5% річних порушує його законні права, як споживача, оскільки є несправедливим в розумінні ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», укладений в порушення встановленої заборони ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо проведення нечесної підприємницької практики, тобто здійснення відповідачем будь-якої діяльності (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
У статтях 18 і 19 Закону передбачено підстави для визнання договору недійсним: укладення договору на умовах, що обмежують права споживача та вчинення правочину з використанням нечесної підприємницької практики.
Зокрема, положеннями ч.ч.1 та 2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Більш ширше ознаки несправедливості умов договору законодавець розкриває у ч.3 ст.18 Закону. Зокрема п.3 названої частини статті зазначає, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.
При цьому, ч.5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Крім цього, у відповідності до ч.1 та п.2 ч.2 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
В розумінні ч.4 названої статті Закону агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції. При встановленні того, чи містить підприємницька практика елементи примусу, докучання або неналежного впливу, до уваги береться:
1) час, характер та повторюваність пропозицій щодо придбання продукції;
2) вживання образливих або загрозливих висловів;
3) використання тяжкої для споживача обставини, про яку продавцю або виконавцю було відомо, для впливу на рішення споживача;
4) встановлення обтяжливих або непропорційних позадоговірних перешкод для здійснення споживачем своїх прав за договором, включаючи положення про право споживача розірвати договір або замінити продукцію чи укласти договір з іншим суб'єктом господарювання;
5) загроза здійснити незаконні або неправомірні дії.
Як судом безспірно встановлено, позивачем отримано кредит в Банку на загальну суму 60 000 доларів США двома траншами рівними частинами по 30 000 доларів США, перший з яких на момент підписання первісного кредитного договору, а другий після підписання додаткової угоди № 1 від 13.10.2008 року.
При цьому, позивач зазначив, що умовою укладення ним кредитного договору було отримання для споживчих цілей - ремонту квартири кредитних коштів на загальну суму 60 000 доларів США, однак коли він з'явився в банк для отримання другої частини траншу у розмірі 30 000 доларів США, яка йому була терміново необхідна для оплати робіт, йому було виставлено умову надання такої - укладення додаткової угоди про збільшення процентної ставки за користування кредитом.
Однак, наведені обставини відповідач жодними доказами, в силу положень ст.60 ЦПК України не спростував.
З врахуванням наведеного, суд приходить до висновку про те, що дії банку під час укладення додаткової угоди містять ознаки примушування позивача до укладення такої та є агресивною підприємницькою практикою, оскільки відповідач достеменно знаючи про те, що кредитор розраховує за умовами кредитного договору на отримання всієї суми кредиту у розмірі 60 000 доларів США, і зв'язаний умовами кредитного договору, через незначний проміжок часу після укладення договору та надання першого траншу кредиту, маніпулюючи тяжкими для позивача обставинами здійснив вплив на рішення позивача, поставивши його у вкрай не вигідне становище, при якому позивач з метою отримання необхідної частини кредиту був змушений укласти договір на запропонованих банком умовах.
Крім цього, факт зміни процентної ставки за користування кредитними коштами лише за місяць після укладення первісного кредитного договору, в поєднанні з тими обставинами, що таке укладення змін до договору було підставою для видачі другого траншу кредиту, чого не було передбачено умовами первісного кредитного договору, є не що іншим порушенням принципу добросовісності наслідком, якого є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. А відтак таке положення договору є несправедливим для позивача.
За таких обставин, суд приходить до висновку про підставність позовних вимог про визнання недійсною додаткової угоди від 13.10.2008 року в частині положення про підвищення відсоткової ставки за користування кредитом з 17,5% до 20,5% річних, як такого що порушує права позивача, як споживача та не відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» через те, що містить ознаки несправедливості, укладеної внаслідок здійснення відповідачем нечесної підприємницької практики, що включає в себе агресивну діяльність відповідача по відношенню до позивача. А тому в цій частині позов слід задоволити.
Одночасно суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги позивача про визнання додаткової угоди від 13.10.2008 року в цілому, оскільки як вбачається із змісту заявлених вимог, предметом позову є неправомірність такої угоди лише в частині збільшення процентної ставки, інші положення додаткової угоди позивачем не оспорюються. А відтак в цій частині позовні вимоги слід відхилити за безпідставністю.
Також суд вважає безпідставними посилання відповідача на ту обставину, що положення п.8, п.11, п.13 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не можуть застосовуватися до заявлених правовідносин, оскільки з цих підстав позов не заявлено, і судом встановлено несправедливість його умов виходячи із п.3 ч.3 ст.18 Закону.
Крім цього, задовольняючи позовні вимоги суд враховує, що для заявлених вимог сплила загальна позовна давність тривалістю три роки, передбачена ст.257 ЦК України, оскільки оскаржуваний правочин вчинено між сторонами 13.10.2008 року, а позивач звернувся з позовом до суду лише 07.04.2014 року, і відповідачем про застосування наслідків спливу позовної давності подано заяву.
Однак, у відповідності до положень ч.5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
В судовому засіданні позивач зазначив, що дійсно 13.10.2008 року внаслідок неправомірного примушування та поставлення його в невигідні умови він підписав оскаржувану угоду. Однак в подальшому як Банк постійно його відмовляв від звернення до суду за захистом своїх інтересів, обіцяв скасувати підвищення відсоткової ставки добровільно, вчиняв певні дії приймаючи відповідні рішення про зниження процентної ставки на кредитному комітеті, готувався проект договору про встановлення процентної ставки у розмірі 14% річних. Однак згодом виник конфлікт, і він зрозумів, що його порушене право відповідачем добровільно не буде відновлено, тому звернувся до суду за захистом порушеного права.
З врахуванням наведеного, а також враховуючи, що наведені обставини позивачем знаходять своє підтвердження внаслідок наявної переписки між сторонами в матеріалах цивільної справи № 2/463/126/14, за позовом ПАТ «Банк Петрокомерц-Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що дійсно вказаний позов він подав до суду після спливу позовної давності з поважних причин, а відтак строк звернення до суду позивачу підлягає поновленню, а порушене право позивача захисту шляхом часткового задоволення позовних вимог. Судові витрати покласти на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд,
позов ОСОБА_1 - задоволити частково.
Визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 13 жовтня 2008 року до кредитного договору № 1544н-09-08 від 02 вересня 2008 року, в частині збільшення відсоткової ставки до 20,5% річних за користуванням траншем ІІ, укладену між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Банк Петрокомерц-Україна».
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокомерц-Україна» (ЄДРПОУ 22906155) на користь ОСОБА_1 (і.н.НОМЕР_1) 243,60 гривень судового збору.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Львівської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя Грицко Р.Р.