Справа №: 398/52/14-а
Іменем України
"09" липня 2015 р. м. Олександрія
Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області
у складі: головуючого судді Голосеніної Т.В.
при секретарі Черкасовій Ж.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, до голови міської ради м. Олександрії ОСОБА_4, про оскарження рішення органу приватизації та міського голови та скасування свідоцтва про право власності,
11 січня 2014 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом про оскарження рішення органу приватизації та міського голови та скасування свідоцтва про право власності. Мотивують позов тим, що на підставі розпорядження органу приватизації №15143 26 січня 2000 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1. Позивачі зазначають, що цей будинок мав статус гуртожитку, про що свідчить довідка від 07 квітня 2013 року за №07-490, а до 2011 року приватизація кімнат в гуртожитках була заборонена. В даному випадку приватизація кімнат мала виконуватись міською радою, до того ж приватизувати можна було, якщо гуртожиток переданий до власності територіальної громади після 2011 року. Право на приватизацію та оформлення набуває гуртожиток після передачі у власність територіальної громади, проте до 2000 року гуртожиток по вулиці Садовій, 41 тресту «Тяжбуд» з відомчої ЖЕК-1 з «Тяжбуд» не передавався до ЖЕК-5 міської ради м. Олександрія. Міська рада має право скасовувати незаконні рішення органу приватизації, оскільки у свідоцтві на право власності на кімнату №68 будинку №41 по вулиці Садовій в м. Олександрії є незаконний підпис міського голови.
В судове засідання позивачі не з'явились, просили суд розглядати справу без їх участі, на підставі поданих ними доказів.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 проти задоволення позову заперечила, мотивуючи тим, що з огляду на п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 19, ст. 144 Конституції України, ст. 25, ч. 14 ст. 46, ч. 1, 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), розпорядження органу приватизації від 26 січня 2000 року №15143, на підставі якого видано ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на житло - є ненормативним актом. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання, а тому даний ненормативний не підлягає скасуванню. В січні 2000 року ОСОБА_3 звернулася до органу приватизації міста ОСОБА_2 із заявою про передачу у приватну власність квартири, що займала разом з членами сім'ї на умовах, що визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Згідно довідки про склад сім'ї наймача ізольованої квартири, що подавалася разом з вище вказаною заявою до членів сім'ї належала малолітня донька ОСОБА_3 - ОСОБА_6. Інших осіб, які б відносилися до членів її родини, не було. На підставі поданої заяви 26 січня 2000 року було прийнято розпорядження за №15143, яким було вирішено передати ОСОБА_3 та ОСОБА_6 у приватну власність квартиру АДРЕСА_2. Позивачі вимагають визнати протиправним рішення органу приватизації, тобто розпорядження за №15143 від 26 січня 2000 року, на підставі якого ОСОБА_3 та ОСОБА_6 26 січня 2000 року видано свідоцтво про право власності на житло, яке зареєстроване Олександрійським КМ БТІ від 07 лютого 2000 року за № 10207/92. Проте позивачі в своєму позові не визначили зміст свого права, яке вони вважають порушеним, не навели будь-яких доказів у підтвердження існування у них речових прав щодо вказаного майна, які порушуються відповідачем та третьою особою, а тому підлягають судовому захисту. П. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» встановлено перелік осіб, що мають право на приватизацію державного житлового фонду. Позивачі, в свою чергу, не надали жодного доказу того, що на момент приватизації спірної квартири ОСОБА_3 та ОСОБА_6, а саме на січень 2000 рік, вони були наймачами вказаної квартири або ж відносились до членів сім'ї наймача, з яким вони постійно проживають разом, або що за ними зберігається право на житло. Тому приймаючи 26 січня 2000 року розпорядження за №15143, орган приватизації діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. До того ж позивачі обґрунтовують свою вимогу тим, що приватизація здійснена в порушення закону, проте посилаються лише на довідку, видану управлінням житлово-комунального господарства, архітектури та містобудування від 07 квітня 2013 року за №07-490, однак ця довідка не узгоджується із іншими доказами, поданими відповідачем, що свідчать про те, що будинок №41 по вулиці Садовій в м. Олександрія є житловим будинком, а не гуртожитком. До того ж згідно з листом управління житлово-комунального господарства, архітектури та містобудування від 22 червня 2015 року за №07-537 виконавцем під час його підготовки допущено грубу помилку, адже згідно технічного паспорту будинок №41 по вулиці Садовій в м. Олександрії має статус житлового будинку. Крім цього, позивачі в силу ч.2 ст.171 КАС України повинні довести факт застосування до них оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вони є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта. Також позивачами пропущений строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, що випливає з того, що про прийняте 26 січня 2000 року розпорядження за №15143 органу приватизації про передачу ОСОБА_3 та ОСОБА_6 у приватну власність вказаної квартири позивачі знали ще 25 січня 2013 року, оскільки зверталися до Архівного відділу Олександрійської міської ради з проханням надати їм копію вказаного розпорядження, даний факт встановлений і доказування не підлягає, оскільки встановлений заочним рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 травня 2013 року за № 398/692/13-ц.
В судовому засіданні представник третьої особи - ОСОБА_7 проти задоволення позову також заперечив, мотивуючи тим, що позивачами не доведено факту застосування до них оскаржуваного акту органу приватизації або що вони є суб'єктами відповідних правовідносин, на які поширюється дія цього акта. Також позивачами пропущено шестимісячний строк оскарження розпорядження органу приватизації, оскільки про його існування вони знали ще 25 січня 2013 року, а звернулись до суду значно пізніше. Як слідує з п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 19, ст. 144 Конституції України, ст. 25, ч. 14 ст. 46, ч. 1, 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) дане розпорядження органу приватизації відноситься до ненормативних актів, які застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Згідно Довідки про склад сім'ї наймача ізольованої квартири, що подавалася ОСОБА_3 до органів приватизації, до членів її сім'ї належала малолітня донька ОСОБА_6. Інших осіб, які б відносилися до членів її родини, не було. П. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» встановлено перелік осіб, що мають право на приватизацію державного житлового фонду. Позивачі не надали жодних доказів того, що вони відносяться до цього кола осіб та мали право скористатися зазначеною нормою закону. Тому вважає, що приймаючи 26 січня 2000 року, розпорядження за № 15143, орган приватизації правомірно прийняв розпорядження №15143 і не порушив цим самим вимог законодавства, а також права та інтереси позивача ОСОБА_1 та її співмешканця ОСОБА_2, оскільки вони ніколи не були зареєстровані в спірній квартирі і не мають права користування нашою квартирою. ОСОБА_1 зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_1, а ОСОБА_2, зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_2. Позивач ОСОБА_1 та її співмешканець ОСОБА_2 ніколи не отримували від ОСОБА_3 з донькою, власників квартири жодних дозволів на проживання у нашій квартирі і не мають на те жодних правових підстав. 02 вересня 2014 року Олександрійський міськрайонний суду Кіровоградської області ухвалив рішення за № 398/3364/14-ц, яким частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3 та зобов'язав позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 усунути зі своєї сторони перешкоди в користуванні квартирою № 68 по вул. Садовій 41 в м. Олександрія та передати ключі від квартири законним власникам. Також вказаним рішенням суду Олександрійський міськрайонний суд виселив ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з квартири № 68, що знаходиться в будинку № 41 по вул. Садовій в м. Олександрія Кіровоградської області. 07 вересня 2014 року апеляційний суд Кіровоградської області прийняв ухвалу, якою відмовив у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 02 вересня 2014 року за № 398/3364/14-ц та залишив в силі рішення суду першої інстанції. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 18 грудня 2014 року, рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 02 вересня 2014 року, та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 07 жовтня 2014 року - залишено без змін. В 2013 році Олександрійським міськрайонним судом Кіровоградської області, в порядку цивільного судочинства, розглянуто позов ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_6 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_3. Представник третьої особи стверджує, що всі вище вказані судові рішення та ухвали судів, всіх судових інстанції встановили, що позивач ОСОБА_1 та її співмешканець ОСОБА_2 вселились в спірну квартиру самовільно, проживають у квартирі не законно, без правових підстав, чинять перешкоди власникам у користуванні квартирою, перешкоджають їх вселенню, не надають їм ключі від їх квартири і також констатують той факт, що ОСОБА_3 та її донька ОСОБА_6, законним шляхом отримали у власність квартиру АДРЕСА_4, про що їм 26 січня 2000 року на законних підставах видано свідоцтво про право власності на житло, яке зареєстроване в Олександрійському КМ БТІ від 07 лютого 2000 року за № 10207/92. З моменту набуття права власності третьою особою позивач ОСОБА_1 та її співмешканець ОСОБА_2 знали про те, що ОСОБА_3 з донькою є власниками квартири оскільки ОСОБА_3 неодноразово їм про це повідомляла, і всі рахунки про сплату комунальних послуг зареєстровані на її ім'я, з моменту набуття права власності. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не пускають до квартири третю особу з донькою як власників квартири, контролерів, житлово-комунальних служб, працівників правоохоронних органів, що прямо свідчить про грубе порушення позивачем їх права власності на спірну квартиру та підтверджує самовільне захоплення ОСОБА_1 та її співмешканцем ОСОБА_2 нашої квартири яка знаходиться в АДРЕСА_5.
Заслухавши пояснення представників відповідача та третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити по суті правовідносин, не вдаючись до застосування строку оскарження розпорядження органу приватизації.
Суд встановив, що 26 січня 2000 року на підставі розпорядження органу приватизації №15143 ОСОБА_3 видане свідоцтво про право власності на житло від 26 січня 2000 року на квартиру АДРЕСА_1, зареєстроване Олександрійським КМБТІ 07.02.2000 року (а.с.8, 28, т.1).
Відповідно до рішення виконавчого комітету Олександрійської міської ради від 25 січня 1999 року за №32 виконавчий комітет Олександрійської міської ради вирішив делегувати Олександрійському КМ БТІ повноваження по оформленню документів на приватизацію державного житлового фонду Олександрійської міської ради (а.с.127, т.3).
Як вбачається з копії технічного паспорту на будівлю по вулиці Садовій, 41 в м. Олександрії в п. 1 призначення вказано «житловий будинок», в п. 2. фактичне використання - житловий будинок (а.с. 122, т.3 - на звороті).
На спростування твердження, що будинок №41 по вулиці Садовій є гуртожитком, про що вказано в довідці від 07 квітня 2013 року за №07-490 (а.с.13, т.1), в справі наявні інші довідки:
-№798 від 16 липня 2013 року, виданої КП «Житлогосп», відповідно до якої багатоквартирний будинок №41 по вулиці Садовій переданий на баланс КП «Житлогосп» в статусі житлового будинку (а.с.14, т.1);
-№51/8/07/1 від 06 серпня 2013 року, виданої Олександрійською міською радою, відповідно до якої даний будинок одразу ж після введення в експлуатацію у 1985 році зазначений як житловий будинок та не змінив своє цільове призначення (а.с.250, т.1);
-№07-537 від 22 червня 2015 року, виданої управлінням житлово-комунального господарства, архітектури та містобудування Олександрійської міської ради, відповідно до якої виконавцем довідки від 07 квітня 2013 року за №07-490 допущено грубу помилку, оскільки безпідставно вказано, що вказаний будинок мав статус гуртожитку (а.с.137, т.3).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» встановлено, що якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім'ї безоплатно. До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло. Частиною 4 цієї статті встановлено, що право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.
Частиною 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно зі ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до заочного рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 травня 2013 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 09 липня 2013 року, ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_6 (а.с.112-115, т.2).
Як слідує із заочного рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 травня 2013 року та ухвали апеляційного суду Кіровоградської області від 09 липня 2013 року, факт підписання оспорюваного свідоцтва про право власності на житло уповноваженою особою Олександрійської міської ради підтверджено; суд дійшов висновку, що позивачами не надано доказів існування прав на спірне житло, не доведено, яким чином було порушене їхні права, та правові підстави звернення до суду. Суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 та ОСОБА_6 оформили право власності на спірну квартиру з дотриманням установленого законом порядку.
Крім цього, рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 02 вересня 2014 року по цивільній справі №398/3364/14-ц частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 та зобов'язано позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 усунути зі своєї сторони перешкоди в користуванні квартирою №68 по вул. Садовій 41 в м. Олександрія; виселено ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з даної квартири та зобов'язано передати ключі від квартири законним власникам (а.с.55-56, т.2).
Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 07 вересня 2014 року рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 02 вересня 2014 року по цивільній справі №398/3364/14-ц залишено без змін (а.с.57-59, т.2).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 18 грудня 2014 року рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 02 вересня 2014 року, та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 07 жовтня 2014 року - залишено без змін (а.с.137-138, т.2).
Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини рішення від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказав, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи суспільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Враховуючи викладене, розпорядження органу приватизації Олександрійської міської ради є актом індивідуальної дії, вичерпало свою юридичну силу після реалізації, а саме, після одержання свідоцтва про право власності, а тому суд приходить до висновку про те, що розпорядження органу приватизації не підлягає скасуванню.
Згідно із ч. 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ч. 1 статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
При цьому такий акт підлягає оцінці на предмет відповідності його законам та порушення прав позивача на момент його прийняття.
Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду. При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Отже, рішення, дія чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо вони є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Як зазначено в позові позивачами, вони користувались вказаною квартирою, проте позивачі не надали суду документів, які підтверджують їх право власності або право користування цією квартирою.
З огляду на викладене та враховуючи те, що позивачем не доведено, що прийняте відповідачем розпорядження вплинуло на реалізацію його прав, свобод, інтересів та призвело до їх порушення, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування розпорядження органу приватизації, є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Оскільки позовні вимоги про визнання скасування свідоцтва про право власності є похідним від позовної вимоги про визнання протиправним та скасування розпорядження органу приватизації Олександрійської міської ради, на підставі якого видавалося свідоцтво та в подальшому проводилася державна реєстрація права власності, в задоволенні позовних вимог в цій частині також слід відмовити.
Вказані правовідносини регулюються Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст.ст.2, 6, 7-9, 10-11, 72 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 160, 163 КАС України, суд -
Відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, до голови міської ради м. Олександрія ОСОБА_4, про оскарження рішення органу приватизації та міського голови та скасування свідоцтва про право власності.
Судові витрати віднести за рахунок позивача.
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Суддя