Справа № 371/1466/15-ц Головуючий у І інстанції Капшук Л. О.
Провадження № 22-ц/780/6404/15 Доповідач у 2 інстанції Ігнатченко Н. В.
Категорія 48 25.11.2015
Іменем України
25 листопада 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,
суддів : Кашперської Т.Ц., Кулішенка Ю.М.,
за участю секретаря : Вербової І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 13 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів,
У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про розірвання укладеного з ОСОБА_3 шлюбу, мотивуючи його тим, що 22 жовтня 2011 року він з відповідачем зареєстрували шлюб у відділі ДРАЦС Миронівського РУЮ у Київській області, від якого народився син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. В подальшому спільне життя з відповідачем не склалося через різні погляди на сімейне життя. У зв'язку з чим сторони втратили почуття любові та взаємоповаги один до одного, а з липня 2015 року взагалі припинили шлюбно-сімейні стосунки та введення спільного господарства. Позивач вважає, що подальше спільне проживання та збереження шлюбу є неможливим.
ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому, не заперечуючи проти розірвання шлюбу, просила визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з нею, після розірвання шлюбу залишити їй прізвище «Бондар», а також стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання сина у твердій грошовій сумі в розмірі 1 500 грн., починаючи з дати звернення до суду до досягнення дитиною повноліття. В обґрунтування своїх вимог зазначила, що після припинення подружніх стосунків дитина проживає разом з матір'ю та знаходиться на її утриманні. Відповідач фактично ухиляється від виконання батьківських обов'язків, уваги дитині не приділяє, матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, хоча отримує пенсію та має нерегулярний дохід від надання послуг з перевезень пасажирів на таксі. Тому, на думку ОСОБА_3, відповідач за зустрічним позовом має можливість забезпечувати дитині матеріальну підтримку у вигляді аліментів у твердій грошовій сумі.
Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 13 жовтня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено. Розірвано шлюб, зареєстрований між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 22 жовтня 2011 року у відділі ДРАЦС Миронівського РУЮ у Київській області за актовим записом № 112.
Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково. За згодою батьків визначено місце проживання дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з його матір'ю ОСОБА_3 Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі в розмірі 800 грн. щомісячно, починаючи з 2 жовтня 2015 року до досягнення дитиною повноліття.
Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення процесуального права, а також невідповідності висновків суду обставинам справи, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення зустрічного позову шляхом стягнення з відповідача на користь позивача аліментів у твердій грошовій сумі, суд першої інстанції виходив з того, що малолітній син сторін проживає та знаходиться на утримані позивача, тому вона має передбачене законом право на утримання спільної дитини. Поруч з цим суд вважав, що відповідач має мінливий дохід та, з урахуванням обставин справи, у нього існує можливість сплачувати аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 800 грн.
Проте колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи і зроблені в результаті неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення процесуального права.
Так судом встановлено, що сторони з 22 жовтня 2011 року перебувають в зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
З матеріалів справи вбачається та не заперечувалося сторонами, що дитина проживає разом з матір'ю в будинку № 166 по вул. Моргунівка в с. Козин Миронівського району Київської області та перебуває на її утриманні.
За місцем проживання та за місцем роботи вчителем у Козинській ЗОШ І-ІІІ ступенів ОСОБА_3 характеризується виключно з позитивної сторони.
Встановлено судом, що після розірвання шлюбу відповідач проживає окремо, матеріальної допомоги в добровільному порядку дитині не надає. Водночас в суді першої інстанції відповідач погодився щомісячно сплачувати аліменти на утримання сина, однак заявлений їх розмір у твердій грошовій сумі не відповідає обставинам справи.
За правилами ст.ст. 180, 181 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:
1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.
Згідно ст. 184 цього Кодексу якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.
Суд в рішенні вказав, що ОСОБА_2, крім державної соціальної допомоги інвалідам ІІ групи, працює неофіційно та має мінливий дохід, який є достатнім для сплати аліментів на утримання сина у розмірі 800 грн. в місяць.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 57, ч. 1 ст. 58, ч. 2 ст. 59 та ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
За правилами ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Отже вищеназвані норми матеріального і процесуального права встановлюють обов'язок батьків утримувати своїх дітей до досягнення повноліття з урахуванням істотних обставин, що можуть впливати на розмір такого утримання і це повинно бути доведено сторонами спору належними та допустимими доказами.
Відповідно до повідомлення закладу охорони здоров'я про рішення МСЕК від 21 січня 2015 року та посвідчення серії НОМЕР_1 виданого УСЗН Миронівської РДА Київської області, відповідач є інвалідом ІІ групи.
Згідно із довідкою від 7 жовтня 2015 року № 05-5/144, ОСОБА_2 отримує державну соціальну допомогу інвалідам ІІ групи, загальний розмір якої за 2014 рік становив 10 745,13 грн.
В апеляційній скарзі відповідач пояснив, що у зв'язку з тим, що він являється інвалідом ІІ групи, за станом здоров'я позбавлений можливості працювати та отримувати нерегулярний дохід від неофіційної діяльності. Єдиним його доходом є державна допомога інвалідам ІІ групи, а матеріали справи не містять будь-яких доказів протилежного.
Визначаючи розмір аліментів у твердій грошовій сумі, суд в порушення вимог ст. 212-214 ЦПК України вказані обставини не перевірив, зокрема, не з'ясував матеріальний стан відповідача, наявність чи відсутність мінливого або нерегулярного доходу, який повинен підтверджуватися належними доказами у справі, його стан здоров'я, а також спроможність сплачувати аліменти у визначеній сумі.
На переконання судової колегії, розмір аліментів у 800 грн., який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на утримання малолітнього сина, є значно завищений та безпідставно визначений у твердій грошовій, оскільки, враховуючи реальний середньомісячний дохід ОСОБА_2, таке стягнення ставить його в досить скрутне матеріальне становище і позбавляє можливості повноцінно утримувати себе.
За таких обставин, коли відповідач не заперечував проти вимог позову в частині стягнення аліментів на дитину в частині його доходу, встановивши ту обставину, що в сторін є малолітній син ОСОБА_4 який проживає разом з позивачем, а відповідач спроможний надати позивачу матеріальну допомогу, колегія суддів приходить до висновку, що зустрічний позов необхідно задовольнити частково, визначивши аліменти на дитину в розмірі 1/4 частини усіх доходів останнього, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Разом з тим, вирішуючи спір у вказаній частині, судова колегія вважає, що стягнення аліментів на дитину у частці від доходу не порушує прав сторін спору та не суперечить інтересам дитини.
Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення зустрічного позову про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі не відповідає матеріалам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права і відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення, оскільки вимоги позивача про аліментне стягнення у твердій грошовій сумі в даному випадку не узгоджуються на приписах закону.
Керуючись ст.ст. 303, 304, ч. 1 п. 2 ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Миронівського районного суду Київської області від 13 жовтня 2015 року в частині часткового задоволення зустрічного позову про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частини усіх його доходів, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 2 жовтня 2015 року до досягнення дитиною повноліття.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий
Судді: