04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"23" листопада 2015 р. Справа№ 910/29703/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сухового В.Г.
суддів: Жук Г.А.
Мальченко А.О.
при секретарі судового засідання: Товстенку О.Ю.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Інфорт"
на рішення господарського суду міста Києва від 13.05.2015р.
у справі № 910/29703/14 (головуючий суддя Босий В.П., судді Підченко Ю.О., Стасюк С.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Інфорт"
до Публічного акціонерного товариства ,,Київенерго"
про відновлення становища, яке існувало до порушення прав
Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Інфорт" (далі - позивач) звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства ,,Київенерго" про відновлення становища, яке існувало до порушення прав та інтересів по договору № 1640278 від 01.10.2005р., в якому просить зобов'язати відповідача відновити становище, яке існувало до порушення прав та інтересів позивача, шляхом здійснення перерахунку вартості теплової енергії, спожитої позивачем протягом січня 2010р. - грудня 2010р. за договором, на підставі тарифів згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1245 від 25.04.2002 ,,Про затвердження тарифів на теплову енергію та встановлення, погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води для відпуску бюджетним установам і організаціям, іншим споживачам".
Рішенням господарського суду міста Києва від 13.05.2015р. у справі № 910/29703/14 в позові відмовлено.
Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції послався на положення ГК України і ЦК України і дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог у даній справі, оскільки позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження наявності правових підстав для зобов'язання відповідача перерахувати вартість наданих послуг у період з січня по грудень 2010 року за тарифами, встановленими розпорядженням №1245 від 25.04.2002р., не наведено.
Не погодившись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду м. Києва від 13.04.2015р. у справі № 910/29703/14 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку скаржника, суд першої інстанції не надав оцінку його доводам щодо того, що відповідач, порушуючи норми матеріального права в частині порядку розрахунків за теплову енергію, неправомірно визначив за спірний період вартість теплової енергії за тарифами, затвердженими розпорядженням КМДА № 1333 від 30.11.2009, № 392 від 31.05.2010, які скасовано постановою Шевченківського районного суду м. Києва № 2а-1888/10 від 10.12.2010, залишеною в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України № К/9991/16751/11 від 19.06.2014. У зв'язку з цим, тарифи, що встановлені розпорядженнями № 1333, № 392 є нечинними, а вартість теплової енергії за спірний період ПАТ ,,Київенерго" завищило на суму 41 294,25 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає про її необґрунтованість та просить залишити оскаржуване рішення без змін.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2015 у справі №910/29703/14 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Інфорт" прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Корсакова Г.В., судді: Власов Ю.Л., Станік С.Р. та призначено її до розгляду на 05.08.2015.
Ухвалою суду від 05.08.2015р. справу №910/29703/14 за апеляційною скаргою ТОВ ,,Інфорт" прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Корсакова Г.В., судді: Власов Ю.Л., Хрипун О.О. на підставі розпорядження секретаря судової палати суду від 05.08.2015р. у зв'язку з перебуванням судді Станіка С.Р. у відпустці.
У судовому засіданні 05.08.2015 відповідно до ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 09.09.2015.
Ухвалою суду від 09.09.2015р. розгляд справи відкладено на 23.09.2015р. у зв'язку з неявкою учасників процесу.
23.09.2015 судове засідання по справі №910/29703/14 не відбулось, у зв'язку з перебуванням головуючого судді Корсакової Г.В. у відпустці.
Ухвалою суду від 24.09.2015р. розгляд справи призначено на 05.10.2015.
Розпорядженням в.о. керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2015р. призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/29703/14 у зв'язку із перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) Корсакової Г.В. на лікарняному.
В результаті повторного автоматичного розподілу справи № 910/29703/14 сформовано колегію у складі головуючого судді (судді-доповідача) Сухового В.Г., суддів Жук Г.А., Мальченко А.О.
Ухвалою суду від 08.10.2015р. апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Сухового В.Г., суддів Жук Г.А., Мальченко А.О. та призначено її розгляд на 27.10.2015р.
27.10.2015 судове засідання по справі №910/29703/14 не відбулось у зв'язку з перебуванням головуючого судді Сухового В.Г. на лікарняному.
Ухвалою суду від 02.11.2015р. апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Сухового В.Г., судді Жук Г.А., Рудченко С.Г. на підставі розпорядження секретаря судової палати суду від 02.11.2015р. та призначено її розгляд на 17.11.2015р.
Ухвалою суду від 17.11.2015р. апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Сухового В.Г., судді Жук Г.А., Мальченко А.О. на підставі розпорядження секретаря судової палати суду від 17.11.2015р. у зв'язку з виходом судді Мальченко А.О., яка входить до складу постійної колегії суддів, з лікарняного.
У судовому засіданні 17.11.2015р. оголошено перерву до 23.11.2015р.
У судовому засіданні 23.11.2015р. представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, представник відповідача заперечив проти наведених доводів, просив оскаржуване рішення залишити без змін.
Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2005 між Акціонерною енергопостачальною компанією ,,Київенерго", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство ,,Київенерго", як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю ,,Інфорт" як споживачем укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №1640278, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язався виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язався отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених у цьому договорі.
Пунктом 2.1 договору встановлено, що при виконанні умов цього договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії.
Згідно з п. 2.2.1 договору постачальник зобов'язується безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем для потреб опалення - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку 1.
Відповідно до пункту 2.3.1 договору споживач зобов'язується дотримуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку №1 до договору, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку 2.
Пунктом 4.1 договору встановлено, що цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2005.
За умови п. 4.3 договору даний договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення.
В пункті 1 Додатку №2 ,,Тарифи та порядок розрахунків" до договору сторони погодили, що розрахунки з споживачем за теплову енергію проводяться з тарифами, встановленими постачальнику Управлінням цінової політики Київської міської державної адміністрації, затвердженими розпорядженнями КМДА від 10.12.2004 №2249 за кожну відпущену Гігокалорію (1Гкал/грн.) без урахування ПДВ для розрахунків із житловими організаціями - 54,42 грн.
Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, рахунків-фактур та актів приймання-передавання товарної продукції за період з січня по грудень 2010 року, відповідач при розрахунку вартості теплової енергії, поставленої позивачу, використовував тарифи, які затверджені розпорядженнями КМДА від 30.06.2009 №758, від 30.11.2009 № 1333, від 30.04.2010 № 328, від 31.05.2010 № 392.
Позивач вказані акти приймання-передавання товарної продукції за період з лютого по грудень 2010 року, не підписав, натомість звернувся з позовом про зобов'язання відповідача відновити становище, яке існувало до порушення прав та інтересів позивача, шляхом здійснення перерахунку вартості спожитої теплової енергії за період з 01.01.2010 по 31.12.2010 на підставі тарифів згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1245 від 25.04.2002, оскільки це останнє дійсне розпорядження КМДА, що було зареєстроване в Міністерстві юстиції України. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що розпорядження, на підставі яких відповідач здійснив нарахування вартості теплової енергії, визнані незаконними та нечинними у судовому порядку.
Заперечуючи проти позовних вимог у даній справі, відповідач вказував на те, що у нього відсутні підстави здійснювати перерахунок з огляду на те, що розпорядження № 1245 було скасовано розпорядженням КМДА від 18.04.2008 № 578, а також перерахувати нарахування за період 01.01.2010 по 31.12.2010 неможливо з причин нерентабельності вартості теплової енергії за 1 Гкал по 54,42 грн. за вказаний період і невідповідності вимогам ст. 1 Закону України ,,Про теплопостачання".
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, мотивуючи рішення тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту існування розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 1245 від 25.04.2002р., яким би були встановлені тарифи на комунальні послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №1245 від 20.06.2002 втратило чинність у зв'язку з розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №578 від 18.04.2008, а отже позивачем не наведено належних та допустимих доказів на підтвердження наявності правових підстав для зобов'язання відповідача перерахувати вартість наданих послуг у період з січня по грудень 2010 року за тарифами, встановленими розпорядженням №1245 від 25.04.2002.
З урахуванням встановлених у даній справі обставин та доказів колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, враховуючи наступне.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ч. 1 та ч. 2 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
Відповідно до ч. 6 та ч. 7 ст. 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
Згідно п. 23 Правил користування тепловою енергією, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007, розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку..
Відповідно до ст. 20 Закону України ,,Про теплопостачання", в редакції, яка діяла станом на дату укладення договору, тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Отже, як договором, так і чинним на дату спірних правовідносин законодавством встановлено, що теплова енергія має постачатися за тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.
Як зазначалось вище, відповідач при розрахунку вартості теплової енергії, поставленої позивачу у спірний період, використовував, зокрема, тарифи, які затверджені відповідно розпорядженнями КМДА від 30.11.2009 № 1333 та від 31.05.2010 № 392. Так, згідно розпорядження КМДА від 30.11.2009 № 1333 ,,Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення" тариф на теплову енергію, що виробляється АК ,,Київенерго" становив 94,33 грн. (без ПДВ) за Гкал і 113,20 грн. (з ПДВ) за Гкал. Згідно розпорядження КМДА від 31.05.2010 № 392 ,,Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення" тариф на теплову енергію, що виробляється АК ,,Київенерго" у спірний період становив 125,47 грн. (без ПДВ) за Гкал і 150,56 грн. (з ПДВ) за Гкал.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 10.12.2010, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.06.2014, у справі № 2а-1888/10 за позовом ОСОБА_2 до виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київського міського голови ОСОБА_3, за участю третіх осіб: АЕК ,,Київенерго", ВАТ ,,АК ,,Київводоканал", ЗАТ ,,Екостандарт", Національна комісія регулювання електроенергетики України, ОСОБА_4 про визнання дій неправомірними, визнання розпоряджень незаконними і нечинними з моменту прийняття, серед іншого, визнано незаконними та нечинними з моменту прийняття розпорядження КМДА № 1333 від 30.11.2009 та № 392 від 31.05.2010.
Зі змісту вказаного судового рішення слідує, що підставою для визнання незаконними та нечинними з моменту прийняття вказаних розпоряджень стало те, що їх не було подано на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровано ними, а отже, вказані розпорядження не набрали законної сили у встановленому законом порядку.
Правову позицію, згідно з якою розпорядження КМДА про встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, які не пройшли державної реєстрації в органах юстиції, не підлягають застосуванню, висловив Верховний Суд України у постанові від 02.12.2014 у справі № 21-470а14.
Статтею 7 ГК України встановлено, що відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.
Виходячи з наведеного, у сторін по справі відсутній обов'язок виконувати рішення про встановлення тарифів на теплову енергію, які в судовому порядку визнані незаконними і нечинними з моменту їх прийняття.
Однак, як вбачається з прохальної частини позову, позивач просить зобов'язати відповідача перерахувати вартість теплової енергії, спожитої ТОВ ,,Інфорт", на підставі тарифів, затверджених розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №1245 від 25.04.2002р.
Проте, матеріали справи не містять, а позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту існування розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №1245 від 25.04.2002р., яким би були встановлені тарифи на комунальні послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води. Заяв про уточнення та/або зміну позовних вимог під час розгляду справи позивачем не подавалось.
Водночас, в тексті позовної заяви і в запереченнях на пояснення відповідача, міститься посилання позивача на розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №1245 від 20.06.2002р., як на таке, що останнє пройшло реєстрацію в органах юстиції, тому, на думку позивача, має бути застосоване при перерахунку тарифів.
Розпорядженням КМДА від 20.06.2002 № 1245 ,,Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення" для житлово-експлуатаційних організацій встановлено тариф на виробництво теплової енергії АЕК ,,Київенерго" у розмірі 54,42 грн. (без ПДВ) за 1 Гкал, та 65,30 грн. (з ПДВ) за 1 Гкал.
Проте, розпорядження КМДА від 20.06.2002 № 1245, зареєстроване в Київському міському управлінні юстиції 27.06.2002 р. за №46/429, втратило чинність згідно з розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 18.04.2008 № 578, тобто, фактично, у період, за який позивач просить зобов'язати відповідача здійснити перерахунок, вказане розпорядження не діяло.
Таким чином, станом на момент нарахування відповідачем до сплати вартості поставленої теплової енергії на підставі Договору (січень-грудень 2010 року), так і станом на момент звернення позивача до суду із даним позовом, розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №1245 від 20.06.2002 р. є таким, що втратило чинність.
Згідно з ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Оскільки матеріали справи не містять, а позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту існування розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №1245 від 25.04.2002р., яким би були встановлені тарифи на комунальні послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №1245 від 20.06.2002р. не може бути застосовано, оскільки є таким, що втратило чинність згідно з розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 18.04.2008 № 578, суд першої інстанції вірно встановив, що позивачем не наведено правових підстав для зобов'язання відповідача перерахувати вартість наданих послуг у період з січня по грудень 2010 року за тарифами, встановленими розпорядженням №1245 від 25.04.2002р., тому заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доводи апеляційної скарги є тотожними позовним вимогам у даній справі та колегією суддів відхиляються як необґрунтовані, оскільки спростовуються викладеним вище.
Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для скасування або зміни рішення господарського суду міста Києва від 13.05.2015р. у справі № 910/29703/14, які передбачені ст. 104 ГПК України, відсутні. Рішення є законним, обґрунтованим та відповідає обставинам справи, тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд
1. Рішення господарського суду міста Києва від 13.05.2015р. у справі № 910/29703/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Інфорт" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.
Головуючий суддя В.Г. Суховий
Судді Г.А. Жук
А.О. Мальченко