ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
17.11.2015Справа №910/23529/15
За позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива»
До Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд»
Про стягнення 16 559,92 грн.
Суддя Ващенко Т.М.
Представники сторін:
Від позивача: Самойленко С.В. представник за довіреністю № 234 від 23.09.15.
Від відповідача: Каленкська М.А. представник за довіреністю № 307 від 18.05.15.
Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» про стягнення 16 559,92 грн.
Пред'явлені позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором банківського рахунку № 24/05-01/07-798 від 11.07.14. в частині сплати комісійної винагороди в розмірі 16 515,13 грн., що зумовило нарахування позивачем 3% річних на суму 44,79 грн. та звернення з даним позовом до суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.15. порушено провадження у справі № 910/23529/15 та призначено її до розгляду на 24.09.15.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.15. в порядку ст. 38 ГПК України витребувано від позивача докази та відкладено розгляд справи на 06.10.15.
За результатами судового засідання 06.10.15. розгляд справи було відкладено на 22.10.15., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.
В судовому засіданні 22.10.15. відповідачем було подано письмові пояснення по справі.
В судових засіданнях 22.10.15., 03.11.15. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошувались перерви до 03.11.15., 10.11.15., про що сторони були повідомлені під розписку та під протокол.
Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.15. на підставі ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів.
09.11.15. відповідачем було подано письмовий відзив на позовну заяву. В якому він проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.
В судовому засіданні 10.11.15. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 17.11.15., про що сторони були повідомлені під розписку та під протокол.
11.11.15. відповідачем через відділ діловодства суд убуло подано письмові пояснення по справі.
Позивач в судовому засіданні 17.11.15. підтримав свої позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач в судовому засіданні 17.11.15. проти позову заперечував.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/23529/15.
В судовому засіданні 17.11.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
11.07.14. між позивачем (далі - Банк) та відповідачем (далі - Клієнт) було укладено Договір банківського рахунку № 24/05-01/08-351 (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) банк відкриває клієнту поточний рахунок № 26002001111916 та здійснює його розрахунково-касове обслуговування й отримує плату за обслуговування Клієнта згідно з «Тарифними пакетами на банківські послуги в національній та іноземній валютах для суб'єктів господарювання» (далі - тарифи).
Згідно з п. 2.2.6 Договору Клієнт зобов'язався здійснювати оплату за виконані Банком операції і надані послуги за Договором згідно з Тарифами Банку не пізніше п'ятого числа наступного місяця за місяцем нарахування (крім послуг, за якими оплата проводиться в день здійснення операції) на рахунок за наступними реквізитами: МФО 380054, рахунок № 35703001111916.
Банк має право отримувати від Клієнта плату за надані послуги Клієнту в розмірах та строки згідно Тарифів Банку діючих на момент надання послуг Клієнту (п. 3.2.6 Договору).
Строк дії Договору погоджено п. 5.1, відповідно до якого Договір вважається укладеним на невизначений термін і набуває чинності з дня його підписання обома сторонами.
В доповнення до Договору 11.07.14. між позивачем (далі - Банк) та відповідачем (далі - Клієнт) було укладено Договір банківського рахунку № 24/05-01/08-351 про банківське обслуговування з використанням програмно-технічного комплексу «Клієнт-Банк» (далі - Договір-2), відповідно до умов якого (п. 1.1) з метою оперативного ведення Клієнтом своїх рахунків у Банку та обміном технологічною та іншою інформацією сторони дійшли згоди, що Клієнт доручає, а Банк бере на себе зобов'язання здійснювати дистанційне обслуговування з використанням програмно - технічного комплексу "Клієнт - Банк".
Відповідно до п. 2.2 Договору-2, вартість послуг БАНКУ за виконання операцій, оброблення дистанційних розпоряджень Клієнта та обмін інформаційними повідомленнями з використанням комплексу «Кліснт-Банк» стягується згідно діючих Тарифів Банку.
Оплата Клієнтом робіт по договору здійснюється не пізніше 5-го числа наступного місяця, за наступними реквізитами: ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива", МФО 380054, рахунок № 35703001111916, Клієнт доручає Банку здійснювати договірне списання з його рахунку у БАНКУ вартості послуг в межах сум. які належать до сплати Банку за цим договором, згідно з тарифами, строками та порядком оплати, передбаченими Банком (п. 2.3 Договору-2).
Строк дії Договору-2 погоджено п. 10.1, відповідно до якого Договір-2 вважається укладеним на невизначений термін і набуває чинності з дня його підписання обома сторонами.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що ним виконувались прийняті на себе зобов'язання належним чином, проте внаслідок ухилення відповідача від дотримання своїх обов'язків щодо оплати наданих послуг, у останнього виникла сума заборгованості за договором у розмірі 16 515,13 грн.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.
Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі- ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором банківського рахунка.
Відповідно до частин 1 та 3 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Частиною 1 ст. 1067 Цивільного кодексу України визначено, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.
Клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором (ч. 4 ст. 1068 ЦК України).
Відповідно до ч 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
13.08.15. позивачем Клієнту було направлено вимогу про сплату наявної заборгованості в розмірі 16 515,13 грн., яка за твердженням відповідача була ним отримана.
Проти того, що відповідачем не сплачено грошові кошти (комісійну винагороду) за послуги з розрахунково-касового обслуговування за Договором Публічне акціонерне товариство «Аграрний фонд» не заперечувало, проте, наполягало на тому, що матеріали справи не містять обґрунтованого розрахунку пред'явленої до стягнення суми та на тому, що банк має право здійснювати договірне списання коштів з рахунку Клієнта в межах суми вартості послуг, які належать Банку до сплати, однак, такі дії Банком здійснені не були.
В матеріалах справи наявний наданий позивачем обґрунтований розрахунок винагороди за послуги з розрахунково-касового обслуговування за Договором, який відповідачем не оспорений, контррозрахунку матеріали справи не містять.
При цьому судом перевірено застосування Банком при нарахуванні відповідачу комісійної винагороди Тарифів Банку діючих на момент надання послуг Клієнту.
Матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували сплату відповідачем комісійної винагороди за послуги з розрахунково-касового обслуговування у строки, передбачені Договором, у розмірі 16 515,13 грн.
Щодо посилання відповідача на нездійснення банком договірного списання коштів для погашення заборгованості за комісійною винагородою, суд відзначає, що таке списання відповідно положень закону та договору є правом, а не обов'язком Банку, оскільки за умовами укладеного між сторонами правочину обов'язкове списання є обов'язком Банку у випадку надходження електронних розрахункових документів. Отже зобов'язання відповідача по оплаті комісійної винагороди за послуги розрахунково-касового обслуговування залишаються невиконаними.
Отже, відповідач належним чином не виконав взятого на себе зобов'язання за Договором, а тому вимога про стягнення 16 515,13 грн. заборгованості є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 44,79 грн. у період з 06.07.15. по 31.08.15.
Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Судом враховано, що з огляду на приписи п. 2.2.6 Договору та враховуючи розрахунок основного боргу, заборгованість відповідача в розмірі 16 515,13 грн. станом на 05.07.15. вже повинна була бути сплачена відповідачем, а отже прострочення настало з 06.07.15.
З огляду на вказане судом не приймаються доводи відповідача проте, що при визначенні періоду для стягнення 3% річних слід керуватися приписами ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України та враховувати день направлення та отримання відповідачем вимоги Банку про сплату заборгованості.
Перевіривши розрахунок 3% річних, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про задоволення вимоги у розмірі 44,79 грн.
Частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом (п. 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Згідно із п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" (у редакції чинній на час подання позову 31.08.15.) від сплати судового збору звільняється уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - у справах, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку.
Відповідно до постанови Правління НБУ від 23.06.15. № 408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 121 від 23.06.15. про запровадження у позивача тимчасової адміністрації з 24.06.15. по 23.09.15. включно та призначено уповноважену особу на здійснення тимчасової адміністрації.
Враховуючи, те що позивач звільнений від сплати судового збору згідно статті 5 Закону України "Про судовий збір", то у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір стягується з відповідача в доход Державного бюджету України в розмірі 1 827,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» (01001, м. Київ, вул. Б.Грінченка, б. 1; ідентифікаційний код 38926880) на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» (03150, м. Київ, вулиця Щорса, будинок 7/9; ідентифікаційний код 33299878) 16 515 (шістнадцять тисяч п'ятсот п'ятнадцять) грн. 13 коп. основного боргу, 44 (сорок чотири) грн. 79 коп. 3% річних.
3. Стягнути Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» (01001, м. Київ, вул. Б.Грінченка, б. 1; ідентифікаційний код 38926880) в доход Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.
4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 23.11.15.
Суддя Т.М. Ващенко