ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
19.11.2015Справа №910/22312/15
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Мельник Ю.О., розглянувши матеріали справи
за позовною заявою Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Венчурні будівельно-технологічні інвестиції" про стягнення 164 047 436,85 грн.
за участю представників:
від позивача:Гавріш Н.С.- представник за довіреністю №368 від 26.08.2015 р.
від відповідача:Кепич І.В.- представник за довіреністю б/н від 25.09.2015 р.
Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Венчурні будівельно-технологічні інвестиції" про стягнення 164 047 436,85 грн. заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за кредитним договором на відкриття відновлювальної кредитної лінії № 85652-20/12-1 р. від 25.12.2012 р. в частині своєчасного повернення наданих коштів та сплати процентів за користування ними, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Венчурні будівельно-технологічні інвестиції" утворилась заборгованість.
У позові Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором на відкриття відновлювальної кредитної лінії № 85652-20/12-1 р. від 25.12.2012 р., у сумі 164 047 436,85 грн., з якої:
- заборгованість за неповернутим кредитом - 147 080 800,00 грн.;
- заборгованість по процентах за користування кредитом - 3 096 554,53 грн.;
- пені за неповернутим кредитом у сумі 8 945 736,33 грн.;
- пені за простроченими відсотками у сумі 451 477,83 грн.;
- 30 % річних за неповернутим кредитом у сумі 4 472 868,16 грн.
У судовому засіданні представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив їх задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечив, зазначив, що заборгованість виникла з вини банку, який не провів договірне списання коштів з поточного банківського рахунку, відкритого у позивача, де наявні грошові кошти у ТОВ "Венчурні будівельно-технологічні інвестиції", які банк повинен зарахувати в рахунок погашення існуючої кредитної заборгованості, а оскільки зобов'язання позивача за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог припинилось відповідач просив припинити провадження у даній справі в порядку п. 1-1 ст. 80 ГПК України.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 25.12.2012 р. між Публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Венчурні будівельно-технологічні інвестиції" (позичальник) був укладений кредитний договір № 85652-20/12-1 (далі - кредитний договір), за умовами якого банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію та зобов'язується надавати кредитні кошти у розмірі та на умовах, визначених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти та інші платежі.
Ліміт кредитної лінії становить 160 000 000,00 грн. з процентною ставкою 6,0 % річних та кінцевим терміном повернення - 23.12.2013 р. (п. 1.1 кредитного договору).
Нарахування банком процентів здійснюється щомісячно за період з першого числа поточного місяця по останній календарний день поточного місяця включно та у день остаточного повернення кредиту. День повернення кредитних коштів в часовий інтервал при розрахунку процентів не включається (п. 4.5 кредитного договору).
Згідно з пунктом 4.1 кредитного договору повернення кредиту позичальником здійснюється шляхом перерахування коштів із свого поточного рахунку на позичковий рахунок. Остаточне повернення кредиту (заборгованості за всіма отриманими відповідно до договору окремими частинами кредиту), нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій позичальник зобов'язаний здійснити не пізніше кінцевого терміну повернення кредиту, визначеного пунктом 1.1.2 договору.
Відповідно до пункту 4.4 кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються банком з дня надання кредиту по дату кінцевого терміну повернення кредиту, зазначену в п. 1.1.2 договору. Проценти нараховуються на суму фактичної заборгованості за кредитом, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та році (метод факт/факт).
Пунктом 4.6 кредитного договору визначено, що сплата позичальником процентів здійснюється щомісячно в строк з 25-го числа по 5-те число місяця, наступного за поточним на рахунок № 2068490300 в ПАТ "Банк "Київська Русь", код банку (МФО) 319092, код ЄДРПОУ 33488304, виходячи із фактичної заборгованості за кредитом. Проценти, нараховані за останній (неоплачений) період користування кредитом, сплачуються позичальником одночасно з остаточним поверненням кредиту. У випадку порушення позичальником встановлених цим пунктом договору строків сплати процентів, сума несплачених в строк процентів вважається простроченою та переноситься банком на рахунки для обліку прострочених нарахованих доходів не пізніше наступного робочого дня після встановленого строку сплати процентів.
У подальшому до кредитного договору були укладені договори про внесення змін відповідно до яких, ліміт кредитної лінії встановлений на рівні 152 000 000,00 грн., з процентною ставкою за користування кредитом з 01.07.2014 р. по 31.12.2014 р. - 25 % річних, а з 01.01.2015 р. - 5,45 % річних, кінцевий термін повернення сторони погодили - 13.11.2015 р. Сплата позичальником процентів здійснюється щомісячно в строк з 25-го числа по 5-те число місяця, наступного за поточним на рахунок № 2068792008 в ПАТ "Банк "Київська Русь", код банку (МФО) 319092, код ЄДРПОУ 35211140.
У судовому засіданні встановлено, що на виконання умов кредитного договору та на підставі заяви відповідача № 12-18 від 25.12.2012 р., позивач надав ТОВ "Венчурні будівельно-технологічні інвестиції" грошові кошти у сумі 160 000 000,00 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку відповідача та поясненнями представників сторін.
Разом з тим, ТОВ "Венчурні будівельно-технологічні інвестиції" належним чином покладені на нього зобов'язання не виконало, а саме - з березня 2015 р. перестало сплачувати проценти за користування кредитом у визначені договором строки та розмірі.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до пункту 9.2 кредитного договору банк має право зупинити подальше кредитування позичальника та/або вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів, винагород, штрафних санкцій та інших платежів, що передбачені договором, а також відшкодування збитків, завданих банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником та/або поручителями (заставодавцями, іпотекодавцями, гарантами) умов договору та/або договорів забезпечення, а позичальник зобов'язаний протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати надіслання банком відповідної вимоги, або в інший строк, встановлений у відповідній вимозі банку, повернути суму заборгованості за кредитом, що залишилась, сплатити проценти, винагороди, інші платежі за договором та штрафні санкції, а також відшкодувати збитки, завдані банку, у разі порушення позичальником строків (термінів) сплати платежів, що встановлені договором.
Отже, у зв'язку з порушенням відповідачем умов кредитного договору, керуючись п. 9.2 кредитного договору, 14.07.2015 р. позивач звернувся до ТОВ "Венчурні будівельно-технологічні інвестиції" з вимогою № 6354/23 про зупинення подальшого кредитування та дострокове повернення кредиту та процентів відповідно до умов договору.
У свою чергу, 27.07.2015 р. відповідач подав заяву про зарахування грошових коштів, наявних у відповідача на рахунку № 26003118723001, що був відкритий банком за договором банківського рахунку № 54134-18-13487 від 16.08.2012 р., в рахунок погашення його заборгованості за кредитним договором.
Крім того, 29.10.2015 р., посилаючись на ст. 601 ЦК України, відповідач надіслав позивачу заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог з метою припинення зобов'язань ТОВ "Венчурні будівельно-технологічні інвестиції" за кредитним договором шляхом списання їх з рахунку позивача № 26003118723001, відкритому у банку. Однак, ПАТ "Банк "Київська Русь" вказану вимогу позивача залишило без задоволення, посилаючись на проведення в банку ліквідаційної процедури.
Так само у судовому засіданні представник відповідача вказав, що списання грошових коштів, наявних на поточному рахунку № 2600311872300 на погашення кредитної заборгованості за заявою відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог припиняє його зобов'язання за кредитним договором, а значить в даній справі відсутній предмет спору.
Перевіряючи такі доводи відповідача, суд врахував наступне.
Дійсно, згідно зі ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
При цьому вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо); строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Зарахуванням можуть бути припинені зобов'язання на будь-якій стадії їх існування, навіть після порушення виконавчого провадження щодо виконання одного із зустрічних зобов'язань. Добровільне виконання зобов'язання на стадії виконавчого провадження допускається і шляхом проведення зарахування однорідних зустрічних вимог (постанова Верховного Суду України від 01.11.2005 р. № 15/154).
Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Це означає, що заяви однієї сторони достатньо для проведення зарахування. Саме таким чином сформульовані положення Господарського кодексу щодо припинення зарахуванням господарських зобов'язань (ч. 3 ст. 203 ГКУ).
Разом з тим, якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом (п. 31 інформаційного листа ВГСУ від 07.04.2008 р. № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України").
У судовому засіданні встановлено, що банк вимогу відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог не визнає, в зв'язку з чим між сторонами існує спір щодо заборгованості за кредитним договором № 85652-20/12-1 р. від 25.12.2012 р., а направлення відповідачем заяви від 27.07.2015 р. не припиняє відповідно до закону його обов'язку щодо своєчасного перерахування грошових коштів за кредитним договором.
Отже, безпідставним є посилання відповідача як на положення ст. 601 ЦК України, так і на зарахування зустрічних однорідних вимог.
Крім того, судом встановлено, що постановою Національного Банку України від 19.03.2015 р. № 190 ПАТ "Банк "Київська Русь" віднесено до категорії неплатоспроможних банків.
19.03.2015 р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 61 щодо запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію у відповідача. Тимчасову адміністрацію в банку запроваджено строком на 3 місяці з 20.03.2015 р. по 19.06.2015 р. та рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 15.06.2015 р. № 116 її строки продовжено до 19.07.2015 р.
Постановою Правління Національного банку України від 16.07.2015 р. № 460 було відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації відповідача, в зв'язку з чим виконавчою дирекцією Фонду було прийнято рішення від 17.07.2015 р. № 138 про початок здійснення процедури ліквідації відповідача та призначення уповноваженої особи фонду на ліквідацію.
Зазначена інформація відображена на офіційному сайті Фонду (http://www.fg.gov.ua) та у розумінні статті 35 ГПК України є загальновідомою і не потребує доказуванню.
Отже, судом встановлено, що на час подачі заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог (27.07.2015 р.) банк перебував у стані ліквідації.
Відповідно до частини 1 статті 1074 ЦК України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 18.05.2010 р. № 2258-VI, від 04.11.2010 № 2677-VI) обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
Відтак, починаючи з 09.03.2011 р. (дата набрання чинності Законом України від 04.11.2010 р. № 2677-VI про внесення змін) випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.
Таким законом є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Пунктом 16 статті 2 зазначеного Закону встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Таким чином, у спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація або процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Так, відповідно до ст. 44 цього Закону Національний банк України приймає рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду та з інших підстав, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність».
Фонд призначає уповноважену особу Фонду та розпочинає процедуру ліквідації банку в день отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, за виключенням випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.
Частиною 2 ст. 49 вказаного Закону України визначено порядок здійснення уповноваженою особою Фонду заходів щодо підготовки задоволення вимог кредиторів, якою передбачено, зокрема, складання реєстру акцептованих вимог кредиторів для затвердження виконавчою дирекцією Фонду.
Разом із цим, указаний Закон не дає визначення поняття «кредитор банку». Визначення терміну «кредитор банку» міститься у статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», та під яким розуміється - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.
Таким чином, у спірних правовідносинах відповідач виступає кредитором за вимогою про зарахування зустрічних однорідних вимог шляхом переказу грошових коштів за договором банківського рахунка, а позивач - боржником.
Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції чинній на час розгляду справи) зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін забороняється.
Відповідач посилався на абзац 2 пункту 8 зазначеної частини, відповідно до якого обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов'язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов'язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що:
- за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку;
- кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.
Як вже встановлено судом, відповідно до договору банківського рахунку № 54134-18-13487 від 16.08.2012 р. позивачем був відкритий поточний рахунок № 26003118723001, на якому станом на час подання заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог були наявні кошти в сумі 24 487 827,05 грн.
При цьому з пункту 4.10 кредитного договору вбачається, що позичальник доручає (надає право) банку здійснювати договірне списання коштів з рахунку для погашення заборгованості за договором в сумах, необхідних для повернення заборгованості позичальника за кредитом, сплати процентів за користування ним та інших платежів у випадку невиконання позичальником зобовязань щодо повернення кредиту, щодо сплати нарахованих процентів та іншіх платежів, в тому числі штрафних санкцій.
Таким чином, судом встановлено, що на поточному рахунку боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку перебували кошти та договірне списання з цього рахунку передбачено умовами кредитного договору, укладеного між боржником і банком (одна з умов виключення з обмеження зарахування зустрічних однорідних вимог).
Щодо іншої умови виключення з обмеження, встановленого статтею 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відповідно до якої предмет застави не повинен змінюватись, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, в забезпечення виконання умов кредитного договору, 23.12.2014 р. між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ТОВ "Венчурні будівельно-технологічні інвестиції" (заставодавець) був укладений договір застави № 141563-23/14-6, відповідно до якого заставодавець передає у заставу прості іменні цінні папери ПАТ "Центр обслуговування нерухомості "Норма" у кількості 7 932 000 штук, номінальною вартістю однієї акції 1,00 грн., оціночною вартістю 158 640 000,00 грн.
Разом з тим, 04.08.2015 р. Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку прийняла рішення № 1208, яким зупинила торгівлю цінними паперами - іменними акціями ПАТ «Центр обслуговування «Норма», які є предметом застави, на будь-якій фондовій біржі, що відповідно до ст. 178 ЦК України свідчить про неможливість їх вільного відчуження або можливості переходу від однієї особи до іншої, внаслідок чого ПАТ "Банк "Київська Русь" фактично позбавлене права задовольнити свої вимоги за кредитним договором, зважаючи на відсутність предмета застави.
Враховучи вищевикладене та зважаючи на встановлені обставини, суд вважає, що зарахування зустрічних однорідних вимог не може бути проведене, оскільки воно суперечить Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а відтак, суд відмовляє у клопотанні відповідача про припинення провадження у справі на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.
Позивач не позбавлений можливості захистити свої майнові права в порядку передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Так, відповідно до частин 2, 6, 8 статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи: визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду.
Згідно щі ст. 52 вказаного Закону уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочннамп, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури. Кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою фонду на задоволення вимог кредиторів у черговості, передбаченій статтею 52 даного Закону. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги.
Вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.
При цьому зі змісту статей 45, 49, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" слідує, що під час відчуження зобов'язань фонд має забезпечити неупереджене ставлення до всіх кредиторів неплатоспроможного банку, дотримуючись черговості, передбаченої статтею 52 цього Закону, при цьому зобов'язання банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими фондом, мають найвищий пріоритет і не можуть бути відчужені частково.
Таким чином, після запровадження у банку процедури ліквідації задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому, передбаченому зазначеним спеціальним Законом порядку з дотриманням принципів черговості, визначеної статтею 52 цього Закону, та виходячи з того, що найвищий пріоритет мають зобов'язання банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими фондом.
Вказану позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 25.03.2015 р. у справі № 910/9232/14.
Отже, суд приходить до висновку, що Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачений певний (спеціальний) порядок погашення вимог кредиторів, а спірний залік зустрічних однорідних вимог передбачатиме індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора банку за рахунок коштів банку, порушуючи встановлений цим Законом порядок та черговість задоволення вимог кредиторів до банку і ставить у нерівне становище інших кредиторів банку у порівнянні з кредитором, який отримує задоволення своїх вимог не в тому порядку та черговості, як це передбачено статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
При цьому як було встановлено судом, 27.07.2015 р. ТОВ "Венчурні будівельно-технологічні інвестиції" звернулося до банку з заявою про включення його грошових вимог до реєстру вимог кредиторів банку у сумі 24 487 827,05 грн., що відповідає порядку, визначеному Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Отже, як вище встановлено судом, відповідач порушив свої зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість.
Провівши перерахунок заявленої до стягнення суми кредиту та процентів за користування кредитом, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню:
- заборгованість за неповернутим кредитом у сумі 147 080 800,00 грн.;
- заборгованості по процентах за користування кредитом у сумі 3 096 554,53 грн. з 01.03.2015 р. по 19.07.2015 р.
Крім суми основного боргу, позивач також просив стягнути з відповідача пеню за неповернутим кредитом у сумі 8 945 736,33 грн. та пеню за простроченими відсотками у сумі 451 477,83 грн.
Частиною 1 ст. 229 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
У силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно з п. 5.5 кредитного договору у випадку порушення строків (термінів) повернення кредиту та/або сплати нарахованих процентів за користування ним та/або винагород банку позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від невчасно сплаченого платежу за кожен день прострочення. Пеня сплачується у національній валюті України за офіційним курсом гривні до валюти кредиту, встановленим НБУ на дату сплати.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" приписом ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Провівши перерахунок заявленої позивачем суми пені відповідно до подвійної облікової ставки Національного банку України та вимог ст. 232 ГК України, суд встановив, що з відповідача підлягає стягненню пеня за неповернутим кредитом у сумі 8 945 736,33 грн. та пеня за простроченими відсотками у сумі 447 759,44 грн., тобто у меншій сумі, ніж заявлено позивачем, оскільки ним не враховано п. 4.6 кредитного договору (в редакції договору про внесення змін від 22.12.2014 р.) щодо сплати позичальником процентів щомісячно в строк з 25-го числа по 5-те число місяця, наступного за поточним.
Також, посилаючись на п. 8.2 кредитного договору, банк просив стягнути з відповідача 30 % річних, нарахованих на заборгованість за неповернутим кредитом у сумі 4 472 868,16 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки.
Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 8.2 кредитного договору сторони погодили, що у випадку порушення строків (термінів) повернення кредиту або позичальник зобов'язаний сплатити суму заборгованості за кредитом, нарахованим процентам та іншим платежам згідно кредитного договору з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 30 (тридцять) процентів річних від простроченої суми за весь час прострочення.
Провівши перерахунок заявленої до стягнення суми матеріальних втрат, суд дійшов висновку, що в цій частині позовні вимоги є обгрунтованими та з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 30 % річних у сумі 4 472 868,16 грн. (у сумі, заявленій позивачем).
Посилання відповідача на одночасне застосування подвійних штрафних санкцій за одне й те ж порушення, якими він вважає пеню за несвоєчасне повернення кредиту (п. 8.1 кредитного договору) та штраф за порушення повернення кредиту або процентів, що нарахований на підставі пункту 8.2 кредитного договору, суд відхиляє, оскільки пунктом 8.2 кредитного договору передбачений не штраф, а матеріальні втрати у розмірі 30 % річних, які мають іншу правову природу відповідно до ст. 625 ЦК України, ніж штрафні санкції.
На підставі викладеного та з урахуванням встановлених обставин у справі позовні вимоги ПАТ "Банк "Київська Русь" підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про суму судового збору, суд приймає до уваги положення п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" (в редакції на день звернення з позовом до суду), відповідно до якого уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звільняється від сплати судового збору у справах, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 4 вищевказаного Закону (в редакції на день звернення з позовом до суду) судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" від 28.12.2014 р. станом на 01.01.2015 р. мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218,00 грн.
Отже, сума судового збору за поданий позивачем позову складає 73 080,00 грн. (не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат).
Частиною 3 ст. 49 ГПК України встановлено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 32-35, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Товариства з обмеженою відповідальністю "Венчурні будівельно-технологічні інвестиції" про стягнення 164 047 436,85 грн. задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Венчурні будівельно-технологічні інвестиції" (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 13/2, літера Б; код ЄДРПОУ 35211140) на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" (04071, м. Київ, вул. Хорива, буд. 11-А; код ЄДРПОУ 24214088) заборгованість на загальну суму 164 043 718,46 грн., яка складається із: заборгованості за неповернутим кредитом у сумі 147 080 800 (сто сорок сім мільйонів вісімдесят тисяч вісімсот) грн. 00 коп., заборгованості по процентах за користування кредитом у сумі 3 096 554 (три мільйона дев'яносто шість тисяч п'ятсот п'ятдесят чотири) грн. 53 коп., пені за неповернутим кредитом у сумі 8 945 736 (вісім мільйонів дев'ятсот сорок п'ять тисяч сімсот тридцять шість) грн. 33 коп.; пені за простроченими процентами у сумі 447 759 (чотириста сорок сім тисяч сімсот п'ятдесят дев'ять) грн. 44 коп.; 30 % річних за неповернутим кредитом у сумі 4 472 868 (чотири мільйона чотириста сімдесят дві тисячі вісімсот шістдесят вісім) грн. 16 коп.
У решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Венчурні будівельно-технологічні інвестиції" (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 13/2, літера Б; код ЄДРПОУ 35211140) на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" (04071, м. Київ, вул. Хорива, буд. 11-А; код ЄДРПОУ 24214088) до Держаного бюджету України 73 078 (сімдесят три тисячі сімдесят вісім) грн. 34 коп. судового збору.
Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 19 листопада 2015 року.
Повний текст рішення підписаний 24 листопада 2015 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.
Суддя Головіна К.І.