ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
23 листопада 2015 року № 826/22958/15
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Добрянської Я.І. розглянув відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 КАС України в порядку письмового провадження адміністративну справу:
за позовом ОСОБА_1
до відповідача Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування рішень,
Позивач ОСОБА_1 звернулася в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва, в якому просила скасувати рішення від 23.09.2015 р. №№147, 148, 149, 150, 151 про застосування фінансових санкцій до ОСОБА_1 за неподання, несвоєчасне подання звітності до Пенсійного фонду України за 2005-2009 роки, винесені управлінням Пенсійного фонду України у Голосіївському районі м. Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2015 р. головуючим суддею Добрянською Я.І. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні.
У судовому засіданні 05.11.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Так, в обґрунтування позовних вимог зазначено, що приймаючи оскаржувані рішення на підставі п. 5 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, відповідачем не прийнято до уваги ту обставину, що 01.01.2011 р. набрав чинності Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», п. 10 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано такими, що втратили чинність частини 1-9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду справи, до судового засідання не з»явився, про причини неявки суд не повідомив, надіславши при цьому письмові заперечення на позовну заяву.
Так, відповідач позовні вимоги не визнає, просить відмовити у їх задоволенні, мотивувавши власну позицію тим, що за порушення, вчинені до 01.01.2011 р. органи Пенсійного фонду застосовують фінансові санкції, передбачені законами, що діяли на момент вчиненняпорушення, в т.ч. фінансові санкції, встановлені п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону №1058 про застосування фінансових санкцій за неподання, несвоєчасне і подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку до органів пенсійного фонду України.
З огляду на наведене, як йдеться у запереченнях, управлінням Пенсійного фонду України в Голосіївському м. Києва на підставі акту про результати перевірки від 23.09.2015 р. № 222 було встановлено порушення чинних норм законодавства України на момент вчинення порушення фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, а саме неподання звітності в період 2005-2010 років до органів Пенсійного фонду України, чим було порушено п. 4 ч. 2 ст. 17 Закону України № 1058 від 09.07.2003 р. та постанови ПФУ № 7-6 від 10.06.2004 р., а відтак, на переконання відповідача, рішення № 147, № 148, № 149, № 150 та № 151 від 23.09.2015 р. про застосування до позивача фінансових санкцій у розмірі 170 грн. є законними та обґрунтованими.
У зв»язку із неявкою представника відповідача суд вирішив продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
В силу ч. 1 ст. 41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Під час письмового провадження позивачем до суду надано письмовий відзив на заперечення органу пенсійного фонду, в якому з посиланням на рішення Верховного суду України ОСОБА_1 стверджує про необґрунтованість позиції відповідача у справі. Окрім цього, позивачем також зауважено про подання звітів до УПФ у Голосіївському районі м. Києва в одному екземплярі, у зв»язку із чим, за словами позивача, надати копії таких звітів до суду можливість у неї відсутня.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, а також з'ясувавши позицію судів вищих інстанцій з приводу вирішення аналогічних спірних правовідносин, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
З 23.09.2015 р. по 23.09.2015 р. на підставі направлення від 22.09.2015 р. №15332/02, виданого управлінням Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва, за заявою від 04.09.2015 р. №12149/09 на підставі ст. 13 та абз. 6 п. 7 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов»язкове державне соціальне страхування» та відповідно до наказу проведення позапланових перевірок платників єдиного внеску (наказ УПФУ в Голосіївському районі м. Києва від 22.09.2015 р. № 222) проведена позапланова перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер НОМЕР_1) за період діяльності з 27.09.2004 р. по 22.09.2015 р.
Результати перевірки оформлено актом від 23.09.2015 р. №222.
Згідно акту, протягом періоду, що перевірявся, позивач перебувала з 01.09.2004 р. по 31.03.2005 р. на загальній системі оподаткування, діяльність не здійснювала з 01.04.2005 р. по 31.12.2010 р. на єдиному податку (сплата єдиного податку складає: 2005 р. - 1800 грн, 2006 р. - 2400 грн., 2007 р. - 2400 грн., 2008 р. - 2400 грн., 2009 р. - 2400 грн., 2010 р. - 2400 грн. (сплата єдиною податку складає з 2005 по 2010 роки по 200 грн. кожен місяць).
Як встановлено відповідачем під час перевірки, ФОП ОСОБА_1 до УПФ не подано звітів за 2005-2010 рр., в результаті чого, як йдеться у акті, порушено:
- п.4 ч.2 ст. 17 Закону України від 09.07.2003 р. №1058-1V, згідно з п.7 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 08.07.2010 р. № 2464-VI; п.п. 1.3 п. 1 «Порядку формування та подання органам Пенсійного фонду України відомостей про застраховану особу, що використовуються в системі загальнообов»язкового державного пенсійного страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 10.06.2004 р. №7-6 (не подано звіт за 2005-2009 рр.);
- п. 2.2 Розділу 2 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованих внесків на загальнообов»язкове державне пенсійне страхування органам Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 05.11.2009 р. №26-1 (не подано таблицю №2 додатку №5 звіту за 2010 р.).
За результатами висновків перевірки на підставі п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загльнообов»язкове державне пенсійне страхування» за неподання, несвоєчасне подання до Пенсійного фонду України за 2005 р., 2006 р., 2007 р., 2008 р., 2009 р. у визначені законодавством строки відповідачем застосовано до ОСОБА_1 фінансові санкції у розмірі 170 грн. за кожен рік, які оформлені рішеннями від 23.09.2015 р. №№147, 148, 149, 150, 151 відповідно.
Однак, вважаючи вказані рішення про накладення штрафних санкцій протиправними та такими, що порушують її законні права та інтереси, за їх захистом позивач звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та норми чинного законодавства з приводу даного спору, а також заслухавши пояснення представника відповідача та оглянувши позицію судів вищих інстанцій з приводу аналогічних спорів, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог, зважаючи на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Як передбачено п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України від 09.07.2003 р. №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції цієї норми, чинній до 01.01.2011 р., виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників такі фінансові санкції: за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі повторного протягом року такого порушення - у розмірі 20 відсотків зазначених сум та не менше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Із набранням чинності з 1 січня 2011 року Законом України від 08.07.2010 р. №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» наведена вище норма матеріального права із Закону №1058-IV виключена.
Разом з тим згідно з абз. 5 п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2464-VI стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.
На період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом (абз. 6 п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2464-VI).
При вирішенні даної справи по суті застосуванню підлягає правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 04.06.2013 р. у справі за позовом фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБИ_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення.
Так, у вказаному рішенні Верховним Судом України зауважено, що наведене правило щодо збереження порядку стягнення та контрольних функцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачених законодавством, чинним до 1 січня 2011 року, поширюється лише на заборгованість зі сплати страхових внесків та сум штрафних санкцій, які були нараховані та/або не сплачені до зазначеної дати. Питання ж відповідальності страховиків, не пов'язані із такою заборгованістю, знаходяться поза межами регулювання, зокрема, Закону №1058-IV та абзаців п'ятого, шостого пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2464-VI.
Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що нарахування після 1 січня 2011 року управлінням ПФУ на підставі пункту 5 частини дев'ятої статті 106 Закону №1058-IV позивачу штрафних санкцій за несвоєчасне подання звітності, граничний строк подання якої настав до цієї дати, є протиправним. Аналогічний висновок щодо застосування вищезазначених норм матеріального права міститься у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2012 року (№21-367а12).
Як передбачено положеннями ст. 244 - 2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Таким чином, беручи до уваги встановлені за результатами дослідження наявних у справі доказів обставини, а також беручи до уваги висновки Верховного Суду України, суд приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до вимог ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Також згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи вищенаведене в сукупності та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправними та скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва від 23.09.2015 р. №№147, 148, 149, 150, 151 про застосування до ОСОБА_1 фінансових санкцій за неподання, несвоєчасне подання звітності до Пенсійного фонду України за 2005-2009 роки.
3. Присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва суму сплаченого судового збору у розмірі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень 20 копійок).
Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська
Дата складання та підписання в повному обсязі постанови - 23.11.2015