Справа № 755/30406/14-к
"20" листопада 2015 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні матеріали кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100120001764 за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч. 1 ст. 259 КК України, -
04.11.2015 року в провадження суду надійшло дане кримінальне провадження з суду апеляційної інстанції після скасування вироку місцевого суду від 02.04.2015 року, у зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, зокрема через відсутність формулювання обвинувачення в обвинувальному акті, яке б відповідало вимогам КПК України.
Ухвалою суду від 05.11.2015 року у провадженні було призначено підготовче судове засідання на розгляд у якому винесено питання регламентовані ст.ст. 314-316 КПК України.
Прокурор вважає, що обвинувальний акт складений із дотриманням вимог ст. 291 КПК України, підстав для закриття провадження, внесення подання про визначення підсудності немає, просив призначити справу до судового розгляду, також останній вважав за можливе продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому, оскільки підстави для зміни міри запобіжного заходу відсутні, враховуючи наявність ризиків передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, характеризуючі особистість обвинуваченого дані не змінилися.
Захисник у підготовчому судовому засіданні заперечував проти призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту, оскільки останній, враховуючи зміст ухвали суду апеляційної інстанції від 26.10.2015 року, не відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства та безпосередньо п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України.
Крім того, захисник заявив клопотання про зміну запобіжного заходу обвинуваченому, оскільки ризики, визначені ст. 177 КПК України, у даному випадку, відсутні, а особа обвинуваченого, виходячи з положень ст. 178 КПК України, є такою, що має стійкі соціальні зв'язки та допустиму репутацію, а тому підстави для продовження даного заходу забезпечення кримінального провадження відсутні.
Обвинувачений у повній мірі підтримав думку захисника та просив суд обвинувальний акт повернути прокурору.
Тож, заслухавши думку учасників кримінального провадження, вивчивши обвинувальний акт, суд приходить до наступного.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт і реєстр матеріалів досудового розслідування прокурору, якщо вони не відповідають вимогам КПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним документом, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.
Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 91, 291 КПК України, яка, в свою чергу, містить перелік відомостей, які повинен містити останній та перелік документів, що у обов'язковому порядку повинні бути до нього приєднанні слідчим і прокурором.
Зокрема, обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Статтею 91 КПК України регламентовано, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню зокрема подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).
Однак, як убачається безпосередньо з обвинувального акту складеного 11.11.2014 року слідчим СВ ЛУ в метрополітені ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_6 та затвердженого 11.11.2014 року старшим прокурором прокуратури м. Києва ОСОБА_7 , він усім імперативним вимогам регламентованим ч. 2 ст. 291 КПК України не відповідає.
Так, Європейський суд з прав людини у справі "Абрамян проти Росії" від 09 жовтня 2008 року зазначив, що у тексті підпункту "а" п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню "обвинувачення" особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення (рішення від 19.12.1989 у справі "Камасінскі проти Австрії" № 9783/82, п. 79). Крім того, Суд констатував, що положення підпункту "а" п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду ( рішення від 25.03.1999 у справі "Пелісьє та Сассі проти Франції", п.52).
Однак, у даному конкретному випадку, судом встановлено, що обвинувальний акт містить тільки виклад фактичних обставин кримінального правопорушення та правову кваліфікацію вчиненого, однак формулювання обвинувачення в акті, яке б відповідало вимогам кримінального процесуального закону не викладено, що позбавляє суд можливості призначити провадження до судового розгляду та ухвалити законне і обгрунтоване судове рішення.
При цьому, суд враховує, що прокурор у ході судового розгляду не зможе змінити обвинувачення в цій частині, оскільки, згідно з ст. 338 КПК України прокурор має таке право, якщо під час судового розгляду встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення, але у цьому випадку дана процесуальна дія є не можливою, оскільки обвинувачення взагалі не висунуто, тож є не можливим змінити те, чого немає.
За таких умов, враховуючи вищезазначені суперечності в частині даних, які сторона обвинувачення найменувала, як начебто сформульоване обвинувачення, на думку суду, цей обвинувальний акт, у даному конкретному випадку, не відповідає п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України в світлі позиціє ЄСПЛ з цього питання, зокрема у справі "Камасінскі проти Австрії" № 9783/82, п. 79, оскільки не містить в собі дані про так звані деталі вчинення злочину, які б були викладені у сформульованому обвинуваченні, що прямо порушує п. 3 ст. 6 Конвенції та є неприпустимим.
При цьому, оцінюючи доводи сторони обвинувачення про відповідність обвинувального акту вимогам КПК України, суд вважає останні такими, що ґрунтуються на припущеннях та сумнівах, враховуючи вище зазначене та зміст ухвали суду апеляційної інстанції від 26.10.2015 року, якою скасувано вирок місцевого суду від 02.04.2015 року, у зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, зокрема через відсутність формулювання обвинувачення в обвинувальному акті, яке б відповідало вимогам КПК України, однак наявність останніх (сумнівів) не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення ЄСПЛ від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (ч. 5 ст. 9 КПК України).
За таких умов, вищевикладене свідчить про порушення вимог КПК України та безпосередньо статті 291 КПК України при складанні обвинувального акту, у рамках даного кримінального провадження, а тому обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування, на підставі п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, підлягають поверненню прокурору, як такі, що не відповідають вимогам закону для виконання вимог закону, у зв'язку з чим клопотання захисника з даного питання підлягає задоволенню.
При цьому, суд враховуючи той факт, що цей обвинувальний акт затверджений 11.11.2014 року старшим прокурором прокуратури м. Києва ОСОБА_7 , тобто процесуальне керівництво та підтримання державного обвинувачення у провадженні здійснювалося управлінням правозахисної діяльності протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури м. Києва.
З копії постанови заступника прокурора м. Києва ОСОБА_8 від 18.11.2015 року випливає, що на цей час, у зв'язку з реорганізацією структури органів прокуратури України управління правозахисної діяльності протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури м. Києва ліквідовано та призначено групу прокурорів з числа прокурорів прокутаури Дніпровського району м. Києва, тож саме останній суд вважає за необхідне повернути цей обвинувальний акт для усунення виявлнених недоліків.
Аналізуючи клопотання захисника про зміну запобіжного заходу обвинуваченому з утримання під вартою на альтернативний, суд враховує таке.
Згідно ч. 3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.
Так, з ухвали слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 22.10.2014 року слідує, що запобіжний захід обвинуваченому у вигляді домашнього арешту в певний період доби було обрано, враховуючи наявність ризиків регламентованих ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме може переховуватися від слідства та суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше правопорушення та даних про його особу, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець м. Мала Виска Кіровоградської обл., українець, громадянин України, не працюючий, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимий, та з урахуванням того, що менш суворі запобіжні заходи не достатні для запобігання встановленим ризикам (а.п. 127-129 том № І).
В подальшому, в період часу з 22.10.2014 року до 01.04.2015 року відносно обвинуваченого діяв запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Ухвалою суду від 01.04.2015 року задоволено клопотання прокурора ОСОБА_9 про зміну міри запобіжного заходу та застосовано до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по 30.05.2014 року включно без визначення застави з утриманням в Київському слідчому ізоляторі Державної пенітенціарної служби м. Києва та Київської області враховуючи те, що обвинувачений порушив раніше обраний запобіжний захід, а саме змінив адресу свого проживання - АДРЕСА_3 про що нікого не повідомив, що в сукупності з даними на останього, а саме пред'явлення обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину, за вчинення якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 6 років, того, що він раніше неодноразово судимий, вказує на те, що він можепродовжувати злочинну діяльність, перешкоджати встановленню істини по справі, а також ухилятися від слідства та суду (а.п. 188-189 том № І).
Вироком суду від 02.04.2015 року запобіжний захід у вигляді утримання під вартою залишено без змін до набрання вироком законної сили (а.п. без нумерації, однак знаходиться між а.п.198-А - 202 том № І).
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26.10.2015 року запобіжний захід обвинуваченому у вигляді утримання під вартою без визначення застави продовжено до 24.11.2015 року (а.п.60-64 том №1).
При цьому, ч. 3 та 5 ст. 132 КПК України передбачено, що під час розгляду питання про застосування/продовження заходів забезпечення кримінального провадження (п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України), сторони кримінального провадження повинні подати суду докази обставин, на які вони посилаються.
Однак, у даному випадку, стороною захисту, у супереч положень ст. 132 КПК України, не надано до суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що встановлені слідчим суддею ризики та обставини визначені п.п.1-11 ч. 1 ст. 178 КПК України при обранні запобіжного заходу обвинуваченому у вигляді домашнього арешту та при його зміні судом на тримання під вартою, на даний час, втратили свою актуальність, а особа останнього перестала бути суспільно небезпечною.
Апріорі, виходячи з того, що судом встановлено наявність ризиків можливості вчинити інше правопорушення, переховуватися від суду, вчинити інший злочин, враховуючи, що обвинувачений раніше судимий, а саме: 23.10.2013 року Маловисківським районним судом Кіровоградської області за ч.1, ч.3 ст.185, 70 КК України до 3 років позбавлення волі та з застосуванням ст.75 КК України звільнений від відбуття покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік; 10.12.2013 року Маловисківським районним судом Кіровоградської області за ч. 2 ст. 185 КК України на строк 4 роки позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробувальним терміном 2 роки, згідно ухвали Маловиськівського районного суду Кіровоградської області від 03.02.2014 року засудженому ОСОБА_5 за ст.71 КК України було визначено відбуття покарання за двома вироками у виді 4 років одного місяця позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбуття покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, тобто будучи 03.02.2014 року звільненним від відбування покарання на 2 роки, (до 03.02.2016 року), уже 20.10.2014 року останній був повідомлений слідчим за підозрою у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 259 КК України, тобто до закінчення терміну випробування, він правоохоронними органи уже був підозрюваний у вчиненні іншого злочину, що, в поєднанні з наявними у суді даними про його особу, який не одружений, не працює, неодноразово судимий, раніше порушив умови обраного запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, тобто не виправдав ступінь довіри виражений йому судом, свідчить про обґрунтованість наявності таких ризиків та про неможливість їх уникнення при застосуванні більш м'яких запобіжних заходів, оскільки встановлено, що запобіжний захід у вигляді домашнього арешту було порушено, а наступним по суворості заходом забезпечення кримінального провадження є лише тримання під вартою.
Також, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, відображену у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182).
Зокрема, судом враховується те, що згідно рішення Європейського суду з прав людини у справах «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
За таких умов, суд, враховуючи те, що слідчим суддею було встановлено при обранні запобіжного заходу, що обвинувачений об'єктивно підозрюється, у вчиненні кримінального правопорушення, а його вина підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, та, на цей час, дане судове рішення є чинним, не піддаючи останнє сумніву та не порушуючи принцип правової впевненості, який передбачає, що коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь-яким іншим рішенням суду (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005 року), що є одним із основних аспектів принципу верховенства права, вважає, що у цій справі, об'єктивні обставини встановлені слідчим суддею та, на цей час, не спростовані в ході судового розгляду, враховуючи не дослідження будь-яких доказів з боку сторони обвинувачення та захисту, що передбачені параграфами 3-5 Глави 4 КПК України (показання, речові докази і документи та інші) свідчать про обґрунтованість його підозри у вчиненні кримінального правопорушення, оскільки об'єктивно зв'язують його з ним, тобто підтверджують існування фактів та інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що він міг вчинити дане правопорушення.
При цьому, суд звертає увагу сторони захисту на те, що такі об'єктивні дані не повинні бути достатніми для засудження особи, апріорі, останні повинні лише об'єктивно зв'язувати певну особу з певним злочином для можливості застосування заходу забезпечення кримінального провадження при наявності реальних ризиків, а у разі ж не доведеності вини особи за наслідками судового розгляду, останній може бути виправданий судом, у тому числі, з урахуванням положень ст. 62 Конституції України.
Додаткових характеризуючих даних на обвинуваченого, які б не були відомими суду при зміні запобіжного заходу надано не було, як на момент визначення цього запобіжного заходу, так і на цей час, він має ті ж саме анкетні та характеризуючі його особистість дані.
За таких умов, суд вважає, на цьому етапі розгляду справи висловлені, у даному судовому засіданні, доводи сторони захисту враховуючи їх обґрунтування лише усними поясненнями захисника та обвинуваченого без надання будь-яких доказів у розумінні ст. 84 КПК України сумнівними, а наявність останніх (сумнівів) не узгоджується із стандартом доказування “поза розумним сумнівом” (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі “Ірландія проти Сполученого Королівства” (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть “випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту” (рішення Європейського суду з прав людини, справа “Коробов проти України” № 39598/03 від 21.07.2011 року, (ч. 2 ст. 8, ч. 5 ст. 9 КПК України), а тому у задоволенні клопотання захисника з даного питання слід відмовити.
В свою чергу, суд вважає, що обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку, відповідає характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінується, кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.
Окрім наявної обґрунтованої підозри, застосований запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості вчиненого, а встановлені ризики є дійсними та триваючими, і вони виключають, на даний час, можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м'який.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого судом, на даному етапі, не встановлено та сторонами не доведено, тож суд вважає за необхідне останній продовжити у межах двох місяців, а саме по 16 грудня 2015 року включно.
Крім того, суд враховує вимоги ст. 183 КПК України та вважає за необхідне визначити обвинуваченому заставу у розмірі, який буде достатнім для забезпечення виконання ним процесуальних обов'язків, з урахуванням вимог ст. 182 КПК України, а саме 20 мінімальних розмірів заробітної плати, яка з урахуванням положень п. 16 ч. 1 ст. 3 КПК України, становить - 24 360 гривень та покладенням обов'язків передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1-2, 7-29, 314-318, 369-372, 376 КПК України, суд, -
Клопотання захисника про повернення обвинувального акту прокурору - задовольнити.
Обвинувальний акт з реєстром матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100120001764 за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч. 1 ст. 259 КК України повернути прокурору для усунення виявлених судом недоліків та виконання вимог Кримінального процесуального Кодексу України.
У задоволенні клопотання захисника про зміну запобіжного заходу - відмовити.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою з утриманням у Київському слідчому ізоляторі Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області, вважати продовженими по 16 грудня 2015 року включно.
Визначити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу у розмірі 20 мінімальних розмірів заробітної плати, що становить 24 360 гривень 00 копійок у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Дніпровського районного суду м. Києва (одержувач - Дніпровський районний суд м. Києва, код ЄДРПОУ - 02896696, банк одержувач - ГУДКСУ у м. Києві, МФО - 820019, розрахунковий рахунок - № 37318001003058).
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі визначеному в ухвалі суду.
У разі внесення застави зобов'язати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибувати до суду за першою вимогою та, у відповідності до положень ч. 5 ст. 194 КПК України, покласти наступні обов'язки: прибувати до суду із встановленою періодичністю; не відлучатися із населеного пункту - м. Мала Виска Кіровоградської області без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; здати при наявності на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Визначити 2 місячний термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави, з дня її внесення.
З моменту звільнення з-під варти, у зв'язку з внесенням застави, обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 7-ми днів з дня її оголошення.
Визначити час проголошення повного тексту о 17 год. 35 хв. 25.11.2015 року.
С у д д я : ОСОБА_1