19 листопада 2015 року м. Київ К/9991/92826/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20.06.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2011 по справі № 2а-0370/1367/11
за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Луцький ремонтний завод "Мотор"
до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення, -
Товариством до суду заявлений позов, з урахуванням уточнень, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції від 30.12.2010 № 0001752302/0 в частині зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на суму 87 053,32 грн.
Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено.
Ухвалюючи судові рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить в залежність формування платником податку податкового кредиту з ПДВ та його відшкодування від проведення зустрічних перевірок контрагентів такого платника до кінцевого виробника та від факту підтвердження сплати податку такими контрагентами по всьому ланцюгу постачання.
Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову Товариства відмовити.
У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за лютий та березень 2010 року, за підсумками якої складено довідку від 07.06.2010 № 3194/23-3/08029701, та документальну невиїзну перевірку з питань правових відносин з постачальником 2 ланки ТОВ "Жестен" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 за лютий 2010 року та з постачальником 1 ланки ТОВ "Технопідшипник" за січень 2010 року, за результатами якої оформлено акт від 15.12.2010 № 9492/23-3/08029701" та прийнято оскаржуване в частині податкове повідомлення - рішення.
У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено порушення позивачем п. 1.8 ст. 1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що полягало у завищенні суми бюджетного відшкодування на загальну суму 89 120,00 грн.
Такий висновок контролюючого органу обґрунтований посиланням на неможливість підтвердити факт сплати податкових зобов'язань з ПДВ до бюджету по всьому ланцюгу постачальників - від виробника до особи, що заявила своє право на відшкодування ПДВ, оскільки провести зустрічну перевірку у Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 неможливо, у зв'язку з відсутністю її за місцем проживання, щодо контрагента ТОВ "Жестен", який також відсутній за юридичною адресою та перевірка щодо якого була проведена на підставі автоматизованого співставлення даних податкових декларацій з ПДВ, контролюючий орган дійшов висновку про нікчемність укладених ТОВ "Жестен" правочинів, так як у останнього відсутні матеріальні та трудові ресурси для проведення господарської діяльності, а щодо контрагента ТОВ "Технопідшипник" матеріали зустрічної перевірки до контролюючого органу не надходили.
Так, за визначенням п. 1.8 ст. 1 Закону № 168/97-ВР бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
У п. 1.3 ст. 1 Закону №168/97-ВР платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.
Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.
Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону № 168/97ВР визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).
Виходячи зі змісту пп. 7.7.1 та пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.
Тобто, факт надмірної сплати товару повинен розумітися як сплата ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані платником податку, і розрахунки за які є здійсненими.
А відповідності до пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 зазначеного Закону податковий орган протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, проводить перевірку заявлених у декларації даних та у п'ятиденний термін зобов'язаний надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
Аналізуючи зазначені вище норми та фактичні обставини справи суд касаційної інстанції приходить до висновку, що податкове законодавство чинне на момент виникнення спірних правовідносин не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту з ПДВ та бюджетне відшкодування такого ПДВ від наявності у контролюючого органу інформації щодо проведення зустрічних перевірок у контрагентів платника податків, а також від самого факту проведення зустрічних перевірок податкового обліку (стану) інших осіб, як не залежить таке право і від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.
Таким чином, відсутність інформації у контролюючого органу щодо проведення зустрічних перевірок контрагентів про підтвердження сплати ПДВ, не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого ПДВ таким постачальникам товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення ПДВ з наступним його отриманням.
Крім того, судами встановлено реальне виконання договорів купівлі - продажу та поставки, укладених позивачем з його контрагентами, встановлено фактичну сплату Товариством коштів за отриманий товар, зокрема сум ПДВ, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог законодавства, первинних документів (договори, видаткові та податкові накладні, довіреності акти - реєстри виконаних робіт, посвідчення про відрядження, платіжні документи), враховано і правосуб'єктність сторін на час укладення вказаних правочинів, зокрема, контрагенти позивача на момент укладення договорів та оформлення податкових накладних були належними учасниками цивільних та господарських правовідносин та були платниками ПДВ.
Доводи відповідача про нікчемність укладених договорів контрагентом позивача ТОВ "Жестен", судами правомірно не прийнято до уваги, оскільки відсутність у суб'єкта господарювання достатніх матеріальних чи будь - яких інших ресурсів для здійснення господарської діяльності, як і відсутність його за юридичною адресою не має своїм наслідком недійсність укладених ним правочинів чи слугувати доказом наявності у вказаного суб'єкта господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.
Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів, а тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.
Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.
Крім того, суд зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, у тому числі по декларуванню податкових зобов'язань чи по їх сплаті, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, оцінка яким зроблена судами з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність формування позивачем сум податкового кредиту з ПДВ та їх подальше заявлення до бюджетного відшкодування.
За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції відхилити.
Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20.06.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2011 по справі № 2а-0370/1367/11 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді І.Я. Олендер
А.О. Рибченко