17 листопада 2015 року м. Київ К/800/30723/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді - Загороднього А.Ф.,
суддів: Заїки М.М., Пасічник С.С.,
та секретаря - Коби Т.В.,
за участю:
представника позивача - Понедільника І.А.,
представника відповідача - Мельника С.І.,
розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області
на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2014 року
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року
у справі № 803/2405/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекорд ОІЛ»
до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
встановив:
ТОВ «Рекорд ОІЛ» звернулось до суду з позовом до Луцької ОДПІ ГУ Міндоходів у Волинській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 21 жовтня 2014 року №0010622201.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року, позовні вимоги задоволено повністю.
У касаційній скарзі, Луцька ОДПІ ГУ Міндоходів у Волинській області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі акта від 02 жовтня 2014 року №8136/2201/38339862, Луцькою ОДПІ ГУ Міндоходів у Волинській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 21 жовтня 2014 року №0010622201, яким за порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1 674 384 грн., у тому числі, за основним платежем - 1 321 073 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 330 268,25 грн.
Згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.
Також, колегія суддів зауважує, що формальні недоліки первинних документах, а також недоліки, зумовлені дефектами правового статусу особи, що їх видала, повинні оцінюватися у сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу варто надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту, а не оформленню такої операції. В свою чергу, реальність господарської операції визначається фактом руху активів та зміною стану зобов'язань суб'єкта господарювання, а не повноваженнями осіб із складання первинних документів, що засвідчують здійснення господарської операції.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що статутна діяльність ТОВ «Рекорд ОІЛ» та види господарської діяльності згідно КВЕД відповідають змісту та суті господарських операцій, які були проведені ТзОВ «Антарес» та ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта», зокрема, закупівля нафтопродуктів для їх подальшої роздрібної реалізації.
При цьому,на підставі доказів, які містяться у матеріалах справи, оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а саме: договір поставки нафтопродуктів від 02 липня 2014 року №ДГ-0207-4 та додаткову угоду від 02 липня 2014 року № 1407310000000081, укладені між позивачем та ТОВ «Антарес»; договір поставки нафтопродуктів від 01 липня 2014 року №2075/2/2118 та специфікації від 01 липня 2014 року, укладені між позивачем та ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта»; договір перевезення від 01 липня 2014 року №09/07/14, укладений між позивачем та ТзОВ «Рісол»; договір зберігання №4079 від 01 липня 2014 року, укладений між позивачем та ПАТ «Дніпронафтопродукти»; акти прийому-передачі; податкові накладні; акти виконання робіт і послуг, товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів, сертифікатами відповідності.
Зауваження щодо форми і змісту податкових накладних та інших первинних документів в акті перевірки відсутні.
Крім того, на підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами, були надані: журнали обліку надходження нафтопродуктів (форма №13-НП), журнали обліку відбирання проб нафтопродуктів, змінні звіти (форма №17-НП).
Враховуючи викладене та вимоги Податкового кодексу України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, що є підставою для відображення цих господарських операцій у фінансовому обліку підприємства у певні періоди та належною підставою для віднесення сум вартості відображених ними товарів до складу валових витрат підприємства у відповідних звітних періодах.
Тоді як, відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагентів.
Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участі контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів/робіт/послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів/робіт/послуг в господарській діяльності, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності дій Луцької ОДПІ ГУ Міндоходів у Волинській області стосовно прийняття оспорюваного податкового повідомлення - рішення від 21 жовтня 2014 року №0010622201.
Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалив:
Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області залишити без задоволення.
Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ф. Загородній
Судді М.М. Заїка
С.С. Пасічник