17 листопада 2015 року м. Київ К/800/17545/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
Головуючого судді Малиніна В.В.,
суддів Ситникова О.Ф., Швеця В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Апеляційного суду Вінницької області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України, Апеляційного суду Вінницької області про стягнення заборгованості по заробітній платі, -
ОСОБА_4 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом (з урахуванням всіх уточнених позовних вимог) до Апеляційного суду Вінницької області, Державної судової адміністрації України, Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України та Міністерства фінансів України у якому просив: зобов'язати Державне казначейство України провести видатки з державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів» і стягнути з Державної судової адміністрації України недоотриману заробітну плату за період з червня 2005 року по червень 2008 року та компенсацію за затримку її виплати на загальну суму 148229,29 грн., відшкодувати понесені судові витрати в сумі 1785,00 грн. у зв'язку з оплатою праці експерта.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 22 березня 2010 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь позивача за період з червня 2005 року по червень 2008 року 148229 грн. 29 коп. як суми недоотриманої заробітної плати. Зобов'язано Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів». Відшкодовано позивачу понесені судові витрати в сумі 80,00 грн. з Державного бюджету України через Державне казначейство України. В задоволенні позову до Апеляційного суду Вінницької області та Міністерства фінансів України відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність Апеляційного суду Вінницької області по ненарахуванню та невиплаті недоотриманої заробітної плати за період з 01.06.2005 року по 31.12.2005 року. Зобов'язано Апеляційний суд Вінницької області нарахувати та виплатити ОСОБА_4 недоотриману заробітну плату за період з 01.06.2005 року по 31.12.2005 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 80, 00 грн. (вісімдесят гривень 00 копійок) шляхом їх безспірного списання з рахунків Апеляційного суду Вінницької області.
Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, Апеляційний суд Вінницької області звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його залишивши в силі рішення суду першої інстанції.
Державна судова адміністрація України у письмових запереченнях на вказану касаційну скаргу, які надійшли до Вищого адміністративного суду України просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Інші учасники судового розгляду даної справи письмових заперечень чи доповнень до касаційної скарги до суду касаційної інстанції не надали.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що позивач - працює на посаді судді Апеляційного суду Вінницької області з 19 травня 1999 року.
Вважаючи, що розмір його заробітної плати з червня по грудень 2005 року обраховувався без врахування підвищення посадових окладів, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03 вересня 2005 року, а з січня 2006 року виплачувався не у повному обсязі, так як визначався кратному розмірі мінімальної заробітної плати у сумі 332,00 грн., а не з розміру мінімальної заробітної плати, яка встановлена законодавчими актами, звернувся із цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції встановив наявність недоплати по заробітній платі позивача.
Частково задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції, з чим погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України звузив часові рамки встановленої заборгованості, вийшов за межі позовних вимог, зауважив на неправомірну бездіяльність одного із відповідачів - Апеляційного суду Вінницької області, зобов'язавши його нарахувати та виплатити недоотриману заробітну плату за порід з 01.06.2005 року по 31.12.20005 року.
Відповідно до статті 44 Закону України «Про статус суддів» № 2862-ХІІ (в редакції, що діяла станом на 1 січня 2006 року) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя та складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, інших надбавок.
Відповідно до абзацу другого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 1 червня 2005 року визначено у 15 розмірів мінімальної заробітної плати, а тому посадовий оклад суддів не може бути нижче 7,5 розмірів мінімальної заробітної плати.
У статті 6 Конституції України міститься правова норма, згідно з якою державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Статус суддів, відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України, визначається виключно законами України. Незалежність та недоторканість суддів на час виникнення спірних правовідносин гарантувалась нормами Закону України «Про статус суддів».
Згідно зі статтею 44 вказаного Закону заробітна плата судді, як складова його матеріального і соціально-побутового забезпечення, є елементом статусу судді. Вона складалась з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. У свою чергу посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
У такий спосіб законодавець диференційовано вирішив питання про оплату праці суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів, які виконують ще й обов'язки на адміністративних посадах, з тим, щоб досягти справедливого співвідношення в оплаті праці в залежності від обсягу виконуваної роботи. Іншого законодавчого акту з питань оплати праці суддів немає.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про оплату праці» умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.
На виконання вказаного Закону 30 червня 2005 року та 03 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанови № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», згідно з абзацом другим пункту 1 якої посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01 червня 2005 року становив 15 розмірів мінімальної заробітної плати, та № 865 «Про оплату праці суддів», якою затверджена Схема посадових окладів голови та заступника голови судової палати, голови Військової судової колегії, секретаря Пленуму та суддів Верховного Суду України, керівників та суддів вищих спеціалізованих судів, апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано, виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати.
Постанова Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 повинна була набрати чинності з 01 січня 2006 року. Однак, до набрання чинності вказаною постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» було зафіксовано розрахункову величину для обчислення посадових окладів працівників певних установ, що фінансуються з бюджету, у тому числі й суддів, у розмірі встановленої мінімальної заробітної плати - 332 грн.
Іншою постановою від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865, зокрема, постанову доповнено пунктом 4-1, згідно з яким також встановлено, що розміри посадових окладів, передбачені постановою від 03 вересня 2005 року № 865, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і у подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться. Такі зміни були внесені до постанови від 03 вересня 2005 року № 865 до набрання нею чинності.
При обчисленні посадового окладу в якості сталої (розрахункової) величини Кабінет Міністрів України використав встановлений з 01 вересня 2005 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» розмір мінімальної заробітної плати 332 грн., що виключало можливість її збільшення у випадку підвищення розміру мінімальної заробітної плати.
Враховуючи, що встановлення сталої (розрахункової) величини для обчислення розмірів посадових окладів суддів та внесення відповідних доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 відбулося до моменту набрання нею чинності, ця постанова у редакції до внесення доповнень згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 не була введена в дію, тому суди не мали підстав для висновку про те, що ці нормативні акти суперечать Закону України «Про статус суддів». Отже, висновок судів про незаконність дій відповідача не відповідає нормам матеріального права.
Крім того, постановою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року скасовано, у задоволенні позову про визнання незаконними та скасування зазначених постанов Кабінету Міністрів України відмовлено.
При цьому касаційним судом зазначено, що оскаржувані постанови не звужують існуючі гарантії незалежності суддів. Постанови Кабінету Міністрів України, що є предметом оскарження, не суперечать Закону України «Про статус суддів», прийняті в межах його повноважень Кабінету Міністрів України.
Отже, судом касаційної інстанції у справі щодо оскарження нормативно-правового акту органу виконавчої влади висловлено правову позицію щодо законності пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865.
Як вже зазначалось, 30 червня 2005 року Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень прийняв постанову № 513 "Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України" та постанову №514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», якими з 01 червня 2005 року підвищив оклади, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України, а також встановив, що посадовий оклад Голови Верховного Суду України становить 15 розмірів мінімальної заробітної плати.
Водночас, Кабінет Міністрів України привів посадові оклади інших суддів у відповідність з вимогами статті 44 Закону України «Про статус суддів» з урахуванням підвищених посадових окладів Голови Конституційного Суду України та Голови Верховного Суду України лише 03 вересня 2005 року, прийнявши постанову №865 "Про оплату праці суддів".
Однак, при цьому, Кабінет Міністрів України не усунув порушення вимог частини 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів» і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення, одночасно з окладами Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України, оскільки надав постанові «Про оплату праці судді» від 03 вересня 2005 року №865 чинності не з 01 червня 2005 року, а з 01 січня 2006 року (пункт 5 постанови).
Внаслідок цього з 01 червня 2005 року до 01 січня 2006 року оклади суддів усіх судів України не відповідали вимогам статті 44 Закону України «Про статус суддів», що вірно було встановлено судом апеляційної інстанції.
Вказаної правової позиції дотримується колегії суддів Вищого адміністративного суду України, розглядаючи подібні правовідносини, висловленої, зокрема, в ухвалі № К-42039/10 від 18 червня 2015 року.
Вимоги до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України та Державного казначейства України слід зауважити, є неналежним способом захисту права, оскільки такі вимоги заявлені позивачем до не належних відповідачів з огляду на наступне.
Міністерство фінансів України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади зокрема із забезпечення реалізації єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової, митної політики, політики у сфері державного внутрішнього фінансового контролю. Діє на підставі Положення про Міністерство фінансів України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 року № 1837, яким затверджені права, обов'язки та функції міністерства.
Аналіз приписів зазначеного положення, а також норм Бюджетного кодексу України, зокрема його статей 7, 23, 35, 51 доводять, що ДСА України, Міністерство фінансів України та Державне казначейство України, як учасники бюджетного процесу, жодним чином не відповідають перед позивачем, на них не лежить відповідальність по нарахуванню та виплаті заробітної плати позивачу.
Загальний бюджетний запит формує ДСА України і подає його до Міністерства фінансів України. Міністерство фінансів України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення опрацьованого бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України.
Повноваження Міністерства фінансів України полягає у доведенні до головних розпорядників, у тому числі Державної судової адміністрації України, лімітних довідок про бюджетні асигнування, у тижневий строк після опублікування Закону «Про Державний бюджет України». Лімітна довідка містить затверджені бюджетні призначення та їх помісячний розподіл. Відповідно до наданих лімітних довідок уточнюються показники витрат на рік. Після одержання лімітних довідок Державна судова адміністрація України у дводенний строк подає Міністерству фінансів України уточнені проекти зведених кошторисів і зведених планів асигнувань. Міністерство фінансів надсилає Державному казначейству для реєстрації, обліку та виконання затверджений розпис Державного бюджету.
Згідно статті 47 Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Державного бюджету України. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.
Відповідно до частини 2 статті 51 Бюджетного кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів, відповідно до затвердженого бюджетного розпису. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.
Частиною 5 статті 51 зазначеного Кодексу встановлено, що розпорядники бюджетних коштів, до яких відноситься і ДСА України, беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України» та Бюджетним кодексом України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися (частина 6 вказаної статті).
Статтею 96 Конституції України визначено, що Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України.
До аналогічного висновку, про застосування норм матеріального права при розгляді подібних спірних правовідносин, дійшла колегія суддів Вищого адміністративного суду України у справі № К-37533/10, постанова від 02.09.2015 року.
Щодо доводів заявника касаційної скарги про розгляд та вирішення судом апеляційної інстанції позовних не заявлених позивачем у позовної заяві, поданої до суду першої інстанції, то колегія суддів Вищого адміністративного суду України, враховуючи надані повноваження суду апеляційної інстанції, вважає їх необґрунтованими, так як відповідні дії суду були спрямовані на повний захист порушеного права позивача, як це передбачено реченням 2 частини другої статті 11 КАС України.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Апеляційного суду Вінницької області залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України, Апеляційного суду Вінницької області про стягнення заборгованості по заробітній платі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В.В. Малинін
Судді: О.Ф. Ситников
В.В. Швець