"12" листопада 2015 р. м. Київ К/800/22029/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Карася О.В.
Олендера І.Я.
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2014 року
у справі № 2а-10958/10/1370
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецтехніка»
до Державної податкової інспекції у м. Львові,
Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень і рішень про результати розгляду скарг, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрспецтехніка» (далі - ТОВ «Укрспецтехніка»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Львові (далі - ДПІ у м. Львові; відповідач-1) та Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ у Личаківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області; відповідач-2) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0001912320/0/22034/23-2 від 16 вересня 2010 року та № 0001912320/1/22034/23-2 від 02 листопада 2010 року, рішень № 26312/10/25-0 від 28 жовтня 2010 року та № 22254/10/25-005/402 від 18 листопада 2010 року про результати розгляду скарг, а також рішення № 21588/23-2 від 13 вересня 2010 року про розгляд заперечення.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2014 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано оспорювані акти індивідуальної дії. В іншій частині позивних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Укрспецтехніка» 0,70 грн. судового збору.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач-2 оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постановлених у справі судових рішень та прийняття нового - про повну відмову в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи в межах доводів касаційної скарги відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем-2 проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Укрспецтехніка» з питань взаєморозрахунків з Приватним підприємством «Фудстаф» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Полімерград» за квітень та червень 2010 року, за результатами якої складено акт № 468/23-2/25230066 від 01 вересня 2010 року.
Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.8 статті 1, підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4, підпунктів 7.7.5, 7.7.10 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу ПП «Фудстаф» та ТОВ «Полімерград», з підстав невідповідності сум нарахованого податкового кредиту сумам податкових зобов'язань контрагентів.
Зокрема, обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган посилався на дані бази «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України», відповідно до яких виявлено відхилення між задекларованим позивачем податковим кредитом і податковими зобов'язаннями, сформованими ПП «Фудстаф» та ТОВ «Полімерград», з підстав подання ними податкової звітності з нульовими показниками, неподання такої звітності або невизнання органами державної податкової служби за місцем реєстрації поданих контрагентами податкових декларацій.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем-2 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001912320/0/22034/23-2 від 16 вересня 2010 року, яким товариству визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 495 287,00 грн. (359 457,00 грн. - основний платіж, 135 830,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
За наслідками адміністративного оскарження, скарги ТОВ «Укрспецтехніка» рішенням № 26312/10/25-0 від 28 жовтня 2010 року залишено без задоволення та рішенням № 22254/10/25-005/402 від 18 листопада 2010 року - без розгляду, а також прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001912320/1/22034/23-2 від 02 листопада 2010 року.
Визнаючи протиправними та скасовуючи названі акти індивідуальної дії, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність формування товариством даних податкового обліку за розглядуваними операціями.
Проте, колегія суддів вважає зазначені доводи судів передчасними, зважаючи на таке.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від звітування контрагентами до органів державної податкової служби за місцем реєстрації або фактичної сплати ними податку до бюджету. А відтак, платник не може відповідати за порушення допущені іншими особами, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні таких осіб.
В той же час, правоутворюючим фактом, з яким податкове законодавство пов'язує виникнення у платника права на формування даних податкового обліку, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг). За відсутності ж факту придбання товарів (робіт, послуг) відповідні суми податку на додану вартість не можуть включатись до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених первинних документів або сплати грошових коштів.
За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.
Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.
Докази, що можуть використовуватись при аналізі реальності операції - дані про існування товару (чи вироблявся, ким і коли), про його рух на шляху до платника податку-набувача (як транспортувався, де зберігався, ким приймався, у тому числі встановлення посадових осіб постачальників та покупця, задіяних у такому процесі), як використовувався далі.
Реальність потребує також з'ясування того факту, чи справді товарно-матеріальні цінності отримано від указаних у первинних документах контрагентів.
Для цього треба встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його задекларованими постачальниками, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб як свідків.
З огляду на те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі з метою об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню в частині задоволення позову з направленням справи в цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області задовольнити частково.
Скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2014 року в частині задоволення позову з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
В решті постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Карась О.В.
Олендер І.Я.