05 листопада 2015 року м. Київ К/800/21751/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Карася О.В.
Олендера І.Я.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби
на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2011 року
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2013 року
у справі № 2а-5305/11/1470
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Никос-Центр»
до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2013 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Никос-Центр» (далі - ТОВ фірма «Никос-Центр»; позивач) до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС; відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000632301 від 15 червня 2011 року та № 0000622301 від 15 червня 2011 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ фірми «Никос-Центр» судовий збір у розмірі 6,80 грн.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2011 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2013 року та відмовити в задоволенні позову.
В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ фірми «Никос-Центр» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2008 року по 31 березня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2008 року по 31 березня 2011 року, за результатами якої складено акт № 1747/23-200/25375540 від 31 травня 2011 року.
На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000632301 від 15 червня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 267 718,75 грн. (224 544,00 грн. - основний платіж, 43 174,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0000622301 від 15 червня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 214 175,00 грн. (179 635,00 грн. - основний платіж, 34 540,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
Перевіркою встановлено порушення товариством пункту 3.1 статті 3, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку при придбанні ізоляційних матеріалів, робіт з ізоляції та монтажу трубопроводів у Приватного підприємства «Одеська будівельна компанія», а також робіт з монтажу та ізоляції трубопроводів у Товариства з обмеженою відповідальністю «Реконструкція» за нікчемними правочинами.
Такий висновок податковим органом зроблено з огляду на акт № 580/23-5/34319643 від 07 квітня 2011 року про неможливість проведення документальної перевірки ПП «Одеська будівельна компанія» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами в період з березня по листопад 2010 року та акт № 50/23-513/32623124 від 22 березня 2011 року про результати документальної перевірки ТОВ «Реконструкція» з питань правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01 січня 2011 року по 31 січня 2011 року, в яких вказано про відсутність у них необхідних умов для ведення господарської діяльності, неперебування названих юридичних осіб за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням, а також викладено думки про те, що укладені контрагентами позивача з постачальниками та покупцями правочини порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.
Задовольняючи позов повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Як з'ясовано судами, реальний характер господарських операцій з придбання позивачем ізоляційних матеріалів, а також робіт з ізоляції та монтажу трубопроводів у ПП «Одеська будівельна компанія» та ТОВ «Реконструкція» підтверджується належним чином оформленими специфікацією; видатковою накладною; внутрішніми складськими накладними на передачу товару відповідальним особам та водіям; подорожніми листами вантажного автомобіля; актами приймання-передачі виконаних робіт; накладними на передачу обладнання та спецодягу контрагентам для виконання робіт; табелями обліку робочого часу; журналами реєстрації інструктажів з питань пожежної безпеки та охорони праці; податковими накладними; банківськими виписками; ліцензіями ПП «Одеська будівельна компанія» та ТОВ «Реконструкція» на здійснення, зокрема, робіт з монтажу конструкцій зовнішніх інженерних мереж і систем, монтажу внутрішніх інженерних мереж, систем, приладів і засобів вимірювання, монтажу технологічного устаткування, а також робіт із захисту конструкцій, устаткування та мереж; доказами використання ТОВ фірмою «Никос-Центр» придбаних матеріалів та робіт у власній господарській діяльності.
Податковим органом при цьому не заперечується, що розглядувані операції здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект.
Враховуючи викладене, а також з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника податків, слід погодитись з доводами судових інстанцій про відсутність у відповідача в даній ситуації правових підстав для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень.
За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2013 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Карась О.В.
Олендер І.Я.