Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"17" листопада 2015 р.Справа № 922/5089/15
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
при секретарі судового засідання Гончарові В.В.
розглянувши справу
за позовом Заступника прокурора Харківської області (м. Харків) 3-я особа , що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державну інспекцію сільського господарства в Харківській області (м. Харків); 3-я особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Управління Держземагенства у м. Харкові (м. Харків);
до Харківської міської ради (м. Харків) , Споживчого товариства Житлово-будівельного кооперативу "Авантаж" (м. Харків)
про скасування рішення, визнання недійсним акта
за участю представників сторін:
прокурор - Кравцов В.І. (сл.посв.№026175 від 14.05.2014 року);
відповідач (СТ "ЖКБ "Авантаж" ) - ОСОБА_2 (дов. від 05.11.2014 року);
відповідач (ХМР) - ОСОБА_1 (дов.№08-11/1602/2-15 від 09.04.2015 року);
3-я особа (ДІСГ в Х/о) - не з'явився;
3-я особа (Управління Держземагенства у м. Харкові) - не з'явився
Заступник прокурора Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд: 1) визнати незаконним та скасувати п.п 34.1. додатку 1 до рішення 26 сесії 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 23.10.2008 №274/08;
2) визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 16.08.2010 серія ЯЛ №184623, площею 0,3260 га, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Цілиноградська (в районі ж.б. №50-А) (кадастровий номер 6310136300:14:004:0035);
3) визнати відсутність в СТ "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж" (код ЄДРПОУ 31233747) права власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Цілиноградська (в районі ж.б. №50-А) (кадастровий номер 6310136300:14:004:0035).
В обґрунтування позову прокурор посилається на незаконність п.п 34.1. додатку 1 до рішення 26 сесії 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 23.10.2008 №274/08. Зокрема, на думку прокурора, дане рішення прийнято всупереч вимогам ст.41 Земельного кодексу України, ст.ст.133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою ОСОБА_3 Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186.
Відповідач (ХМР) у відзиві проти позовних вимог заперечив в повному обсязі. Вказує, що прокурор у позові не вказав обставин, пов'язаних з порушенням інтересів держави або з обґрунтуванням необхідності захисту таких інтересів. Вважає безпідставними доводи прокурора про незаконність п.п 34.1. додатку 1 до рішення 26 сесії 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 23.10.2008 №274/08. При цьому посилається на те, що державна реєстрація другого відповідача не була скасована на момент прийняття вказаного рішення. В ході створення СТ "ЖБК "Авантаж" неможливо було дотриматись процедури, передбаченої для створення житлово-будівельного кооперативу, відповідно до вимог Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою ОСОБА_3 Міністрів УРСР від 30.04.1985 р. №186. У зв'язку з цим, необхідно керуватись вимогами Законів України "Про кооперацію" та "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", як спеціальними законами. СТ "ЖБК "Авантаж" за напрямом діяльності є житлово-будівельним кооперативом, а тому твердження прокуратури, що він є фактично обслуговуючим є безпідставним. На момент створення СТ "ЖБК "Авантаж", його засновники не повинні були стояти на відповідному обліку, як особи які потребують поліпшення житлових умов, а лише повинні бути підпадати під критерії осіб, які потребують поліпшення житлових умов. При цьому, прокуратурою не надано доказів, що засновники вказаного кооперативу не підпадали під такі критерії.
Відповідач (СТ "ЖБК "Авантаж") у відзиві проти позову заперечив, просив в його задоволенні відмовити. Зазначає, що прокурор посилається на постанову Верховного Суду України від 17.06.2014р. № 21-195а14, однак до повноважень Верховного Суду України не відноситься офіційне тлумачення законів України. Наведене прокурором недотримання другим відповідачем норм Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою ОСОБА_3 Міністрів УРСР від 30.04.1985 р. №186, не ґрунтуються на нормах чинного на даний час законодавства. Окрім того, другий відповідач зазначив, що є підстави для застосування позовної давності, в зв'язку з тим, що органи прокуратури були обізнані про прийняте оскаржуване рішення 23.10.2008 році, оскільки проведення пленарних засідань сесії Харківської міської ради передбачає присутність представника органу прокуратури, та оскільки прийняття оскаржуваного рішення відбувалось безпосередньо за участю представника органу прокуратури, який перебував на пленарному засіданні, беручи до уваги приписи ст.ст. 253, 257 ЦК України, строк позовної давності за вимогами щодо оскарження спірного рішення (з урахуванням Закону України від 20.12.2011 "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства") сплинув 15.01.2015.
В судовому засіданні 12 жовтня 2015 р. було оголошено ухвалу про відкладення розгляду справи на 17 листопада 2015 р. о 10:30 год.
22.10.2015 року через канцелярію суду від представника 3-ї особи (ДІСГ в Х/о) надійшов лист №10-27/3719 від 21.10.2015, в якому він просить суд розглядати справу без його участі, в зв'язку з припиненням (ліквідацією) Державної Інспекції сільського господарства в Харківській області та звільненням представника ДІСГ в Х/о провідного юрисконсульта ОСОБА_4 08.10.2015.
Суд, дослідивши клопотання представника 3-ї особи (ДІСГ в Х/о) про розгляд справи без його участі, вирішив за можливе задовольнити його.
03.11.2015 року через канцелярію суду від представника 3-ї особи (Управління Держземагенства у м. Харкові) надійшло клопотання про заміну Управління Держземагенства у м. Харкові Харківській області, на належну третю особу - Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області.
Суд, дослідивши клопотання представника 3-ї особи (Управління Держземагенства у м. Харкові) про заміну Управління Держземагенства у м. Харкові Харківській області, на належну третю особу - Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області, вважає необхідним відмовити у його задоволенні, оскільки воно не доведено належними доказами та позбавлено достатнього фактичного обґрунтування.
17.11.2015 року через канцелярію суду від представника відповідача (СТ "ЖБК "Авантаж") надійшло клопотання про залучення документів та пояснень до матеріалів справи.
Суд, дослідивши клопотання представника відповідача (СТ "ЖБК "Авантаж"), вважає за можливе задовольнити його.
17.11.2015 року через канцелярію суду від представника відповідача (ХМР) надійшов відзив на позовну заяву.
17.11.2015 до канцелярії суду від прокурора надійшло клопотання, в якому він просить суд визнати причини пропуску строку позовної давності поважними. При цьому посилається на те, що перевірка законності прийняття Харківською міською радою рішення була проведена лише у 2015 році, то про існуючи порушення прокурору стало відомо лише з цього часу. Крім того, вказує, що обізнаність прокурора про існування самого рішення не свідчить про те, що йому було відомо про порушення норм матеріального права, яких припустився відповідач 1.
Прокурор в судовому засіданні 17.11.2015 підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві та наданих під час розгляду справи письмових поясненнях, просив позов задовольнити в повному обсязі. Заперечив проти клопотання про застосування строків позовної давності, оскільки воно є необґрунтованим.
В судовому засіданні 17.11.2015 представник відповідача (ХМР) заперечив проти позовних вимог в повному обсязі.
В судовому засіданні 17.11.2015 представник відповідача (СТ "ЖБК "Авантаж") заперечив проти позовних вимог в повному обсязі.
Представники 3-іх осіб в судове засідання 17.11.2015 не з'явилися, витребуваних судом документів не надали. Про час і місце слухання справи були повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення про вручення поштових відправлень, які долучені судом до матеріалів справи.
Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовної заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Прокуратурою Харківської області встановлено, що п.п. 34.1. додатку 1 до рішення 26 сесії 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів» від 23.10.2008 № 274/08 Споживчому товариству «ЖБК «Авантаж» (код СДРПОУ 31233747) (далі - СТ «ЖБК «Авантаж») надано в приватну власність земельну ділянку, за рахунок земель житлової та громадської забудови, загальною площею 0,3260 га (в межах договору оренди землі СТ «ЖБК «АВАНТАЖ» від 08.04.2008 р. № 140867100060) для будівництва та подальшої експлуатації житлових будинків по вул. Цілиноградській (в районі ж.б. № 50-А).
На підставі вказаного рішення СТ «ЖБК «Авантаж» отримало державний акт на право власності на земельну ділянку від 16.08.2010 серія ЯЛ № 184623, площею 0,3260 га.
Прокурор вважає, що вказане рішення прийнято у порушення вимог ст. 41 Земельного кодексу України, ст.ст.133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою ОСОБА_3 Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186, у зв'язку з чим просить суд: 1) визнати п.п. 34.1. додатку 1 до рішення 26 сесії 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів» від 23.10.2008 № 274/08 незаконним та скасувати; 2) визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 16.08.2010 серія ЯЛ №184623, площею 0,3260 га, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Цілиноградська (в районі ж.б. №50-А) (кадастровий номер 6310136300:14:004:0035); 3) визнати відсутність в СТ "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж" (код ЄДРПОУ 31233747) права власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Цілиноградська (в районі ж.б. №50-А) (кадастровий номер 6310136300:14:004:0035).
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до п.2 ст. 121 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво в суді інтересів держави та громадянина у випадках, визначених законом.
Статтею 123 Конституції України передбачено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури визначається законом.
Згідно зі ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру", підставою для представництва прокуратурою в суді інтересів громадянина або держави полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.
Формами представництва є: звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, а також інші форми представництва.
Прокурор самостійно визначає підстави для представництва в судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь - якій стадії судочинства, в порядку передбаченому процесуальним законом.
Згідно з ч.2 ст.2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор зазначає про це в позовній заяві.
Згідно зі ст.2 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави з позовною заявою, вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 №3- рп/9 (п.2, 3 Резолютивної частини):
- під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Господарського процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади;
- під представництвом прокуратурою України інтересів держави в господарському суді за змістом п.2 ст. 121 Конституції України та ст.ст.2, 29 ГПК України треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави.
Ці дії включають подання прокурором до господарського суду позовної заяви, його участь у розгляді справи за позовною заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора чи за визначенням суду, якщо це необхідно для захисту інтересів держави.
Про обов'язок прокурора зазначити у позовній заяві про відсутність такого органу також вказано в абз. 4 п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" від 23.03.2012 №7 (у редакції, викладеній у пункті 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про внесення до деяких постанов пленуму Вищого господарського суду України доповнень і змін, що стосуються участі прокурора у судовому процесі" від 16.01.2013 №2). У даному випадку такий орган відсутній, оскільки особа, яка наділена територіальною громадою міста відповідними повноваженнями виступає у якості відповідача.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв'язку з чим захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин є одним із пріоритетних напрямів представницької діяльності прокурорів.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 6 ч.1 ст.12 ГПК України передбачено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.
Згідно з ч.9 ст.16 ГПК України справи у спорах, передбачених пунктом 6 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням об'єктів земельних відносин або основної їх частини, за винятком справ, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України зазначено, що прокурор звертається до господарського суду з позовом в інтересах держави, самостійно визначаючи та обґрунтовуючи у позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави або в чому існує загроза державним інтересам.
Згідно з ч.1 ст.6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" до повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель належить додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації прав на землю, додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок.
Оскільки органи Державної інспекції сільського господарства України не наділені повноваженнями щодо звернення до суду з позовами цієї категорії, з даним позовом звертається прокурор, який набуває статусу позивача.
Тому, підстав для тверджень про відсутність предмету спору немає. Відтак, немає і підстав для залишення позову без розгляду, у відповідності до норм ст. 81 ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Земельного кодексу України, житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
Відповідно до ст. 5 Закону України “Про кооперацію” від 04.06.2009 №1448-VI законодавство про кооперацію базується на нормах Конституції України і Цивільного кодексу України, цього Закону, інших нормативно-правових актів з питань кооперації.
До таких нормативно-правових актів з питань кооперації відноситься, зокрема, і Житловий кодекс Української РСР від 30.06.1983 № 5464-Х, глава 5 якого регулює відносини щодо забезпечення громадян жилими будинками в будинках житлово-будівельних кооперативів, зокрема, щодо обліку, умов прийому, черговості прийому громадян, які бажають вступити до ЖБК, порядку організації і діяльності ЖБК, тощо.
У відповідності до вимог ст. З Закону України “Про правонаступництво України” закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною ОСОБА_3 Української РСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України.
Поряд з цим, норми Житлового кодексу України мають пріоритет як спеціальні над нормами Закону № 1448, які є загальними. Так, саме норми Житлового кодексу України визначають такий вид кооперативу як житловий, мету, порядок (включаючи вимоги для цього) створення, суб'єктний склад. В той же час, як вбачається з преамбули Закону № 1448, останній визначає лише правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні.
Тобто, визначає загальні умови до кооперації як такої, проте, такі вимоги не можуть бути застосовані всупереч вимог спеціального законодавства щодо конкретного кооперативу, яким в даному випадку є Житловий кодекс України в силу свого змісту та статті 5 Закону України “Про кооперацію”.
Статтею 133 Житлового кодексу визначено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу (далі - ЖБК) і одержати в ньому квартиру.
Відповідно до ст.135 ЖК та абз. 1 п.8 Примірного статуту до членів ЖБК приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і потребують поліпшення житлових умов.
Згідно з вимогами ст.137 ЖК житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих ОСОБА_3 народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності ЖБК установлюється цим Кодексом, Примірним статутом та іншими актами законодавства.
Частиною 6 ст.137 ЖК та абз. 2 п. 4 Примірного статуту передбачено, що рішення зборів про організацію кооперативу, список громадян, які вступають до кооперативу, і членів їх сімей, що виявили бажання оселитися в будинку кооперативу, затверджуються виконавчим комітетом місцевої ОСОБА_3 народних депутатів.
Відповідно до абз. 2 п. 5 Примірного статуту ЖБК діє на підставі статуту, прийнятого відповідно до цього Примірного статуту і зареєстрованого у виконавчому комітеті ОСОБА_3 народних депутатів, який затвердив рішення про організацію кооперативу.
Пунктом 5 Примірного статуту визначено, що число громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва. Відповідно до абз. 2 п.7 Примірного статуту до членів ЖБК приймаються особи віком до ЗО років.
Відповідно до абз. 1 п. 45 Примірного статуту громадянин може бути членом тільки одного ЖБК, крім випадку вступу до новостворюваного кооперативу у зв'язку з потребою у поліпшенні житлових умов.
Крім того, абз. 1 п. 74 Примірного статуту передбачено, що контроль за діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків здійснюють виконавчі комітети місцевих ОСОБА_3 народних депутатів.
При вирішенні питання, яким нормативно-правовим актом слід керуватись при створенні ЖБК: ст. 7 Законом України “Про кооперацію” або Примірним статутом, необхідно врахувати, що зазначені нормативно-правові акти співвідносяться як загальний (ОСОБА_5 України “Про кооперацію”) та спеціальний (Примірний статут), а тому слід застосовувати норми спеціального нормативно-правового акту.
Аналогічна позиція висловлена у постановах Вищого господарського суду України від 14.03.2013 у справі №5002-22/1870-2012, Вищого адміністративного суду України від 28.05.2015у справі №К800/6134/14.
Однак, СТ “ЖБК “Авантаж” не відповідає вимогам ст.ст.133, 135, 137 ЖК та Примірного статуту в частині мети його діяльності, як житлово-будівельного кооперативу.
Так, всупереч ч.6 ст.137 ЖК та абз. 2 п.4 Примірного статуту рішення про створення СТ “ЖБК “Авантаж” та список членів кооперативу не затверджено виконавчим комітетом Харківської міської ради, при тому що статут кооперативу зареєстровано саме у цій місцевій раді.
Відповідно до статуту СТ “ЖБК “Авантаж” кооператив не створено при виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів, при підприємстві, установі чи організації, що суперечить ст.137 ЖК.
Всупереч ст.135 ЖК та абз. 1 п.8 Примірного статуту інші члени кооперативу, а саме: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_3 не потребують поліпшення житлових умов. На момент прийняття зазначеного рішення Харківської міської ради вони на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов не перебували, що підтверджується самим статутом СТ “ЖБК “Авантаж”. Доказів про те, що вказані особи перебували на такому обліку в матеріалах справи не містяться та сторонами до суду не надано.
Всупереч ст.137 ЖК та абз. 2 п.5 Примірного статуту статут СТ “ЖБК “Авантаж” не відповідає вимогам Примірного статуту.
Так, п.п.5.1. статуту кооперативу всупереч ст.ст.133, 135 ЖК та абз. 1 п.8 Примірного статуту передбачає можливість юридичних осіб бути членами кооперативу, п.5.2. статуту кооперативу всупереч абз. 1 п.45 Примірного статуту передбачає можливість членів кооперативу бути членами кількох кооперативів. Крім того, в статуті СТ “ЖБК “Авантаж” всупереч ст.135 ЖК та абз. 1 п.8 Примірного статуту не зазначено, що члени кооперативу повинні постійно проживати у місті Харкові і потребувати поліпшення житлових умов (перебувати на відповідному обліку).
За організаційно-правовою формою СТ “ЖБК “Авантаж” являється споживчим житлово-будівельним кооперативом, що відображено у п. 1.1. статуту кооперативу.
Відповідно до ст.2 Закону України “Про кооперацію” споживче товариство (споживчий кооператив) - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для організації торговельного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг з метою задоволення споживчих потреб його членів.
Поряд з цим, у статуті СТ “ЖБК “Авантаж” не визначено кількість квартир у житловому будинку (будинках), які заплановано до будівництва кооперативом, що суперечить меті.
Таким чином, СТ “ЖБК “Авантаж” фактично не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні вимог глави 5 ЖК та ст.41 ЗКУ. Вказаний кооператив фактично є обслуговуючим, його метою створення, порядок створення, організації та діяльності не відповідає вимогам до житлово-будівельного кооперативу.
Враховуючи викладене, п.п. 34.1. додатку 1 до рішення 26 сесії 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів» від 23.10.2008 № 274/08 СТ «ЖБК «Авантаж» є незаконним.
Вказане рішення прийнято в порушення вимог ст.41 ЗКУ, ст.ст.133, 135, 137 ЖК та Примірного статуту. Під час прийняття вказаного рішення Харківська міська рада при вирішенні питання про надання СТ «ЖБК «Авантаж» безоплатно земельної ділянки з кадастровим номером 6310136300:14:004:0035 зобов'язана була з'ясувати правовий статус, мету та підстави створення цього товариства (кооперативу) відповідно до ЖК та Примірного статуту. Слід зауважити, що Харківська міська рада мала можливість з'ясувати вказані обставини, у зв'язку з тим, що рішення про створення СТ «ЖБК «Авантаж» та список його членів у разі створення саме ЖБК повинен був затвердити виконавчий комітет саме Харківської міської ради; відповідно до абз. 1 п.8 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою ОСОБА_3 Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.1984 №470, облік таких громадян здійснюється виконавчим комітетом Харківської міської ради; статут СТ «ЖБК «Авантаж» зареєстрований саме в цьому виконавчому комітеті, у тому числі з внесеними змінами до Статуту від 06.05.2008 № 1480105012004833 (на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ч.10 ст.59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Частиною 1 ст. 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Згідно зі ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування п.п 34.1. додатку 1 до рішення 26 сесії 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 23.10.2008 №274/08.
Задовольняючи позов в частині визнання незаконним та скасування п.п 34.1. додатку 1 до рішення 26 сесії 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 23.10.2008 №274/08 суд враховує також, що до такого ж висновку прийшла колегія суддів Судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах Верховного Суду України під час прийняття постанови від 17.04.2014 №21-195а 14.
Відповідно до ч.1 ст.111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.
До аналогічних висновків неодноразово приходила колегія суддів Вищого господарського суду України при прийнятті рішень від 15.07.2014 у справі №922/291/13-г, від 15.10.2013 у справі №901/1432/13, від 14.03.2013 у справі №5002-22/1870-2012, від 19.04.2012 у справі №5002-4/3060-2011 та багатьох інших.
Також суд зауважує, що факт забудови багатоповерхового житлового будинку на спірній замельній ділянці, на чому наголошує відповідач 2, не свідчить про наявність підстав для безоплатного отримання відповідачем 2 земельної ділянки в порядку ст.41 Земельного кодексу України, а визнання незаконним п.п. 34.1 додатку 1 до рішення 26 сесії 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» від 23.10.2008 № 274/08 СТ «ЖБК «Авантаж», не позбавляє СТ "ЖБК"Авантаж" отримати відповідну земельну ділянку (у власність, оренду) на загальних підставах.
Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 №7, із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 19.03.2010 № 2, судам підсудні справи за заявами, зокрема, щодо визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки.
Згідно з положеннями ст.378 Цивільного кодексу України право власності на земельну ділянку може бути припинено за рішенням суду, у випадках, встановлених законом.
Відповідно до п.2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» (зі змінами та доповненнями) державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, ОСОБА_3 Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.
У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.
Згідно зі ст.152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
З огляду на викладене, оскільки п.п. 34.1. додатку 1 до рішення 26 сесії 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів» від 23.10.2008 № 274/08 є незаконним, і воно слугувало підставою для подальшого оформлення державного акту на право власності на зазначену земельну ділянку від 16.08.2010 серія ЯИ № 184623, то відповідний державний акт на право власності не відповідає законодавству та порушує права власника.
Таким чином, суд, вважає можливим визнати державний акт на право власності на земельну ділянку від 16.08.2010 серія ЯЛ №184623, площею 0,3260 га, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Цілиноградська (в районі ж.б. №50-А) (кадастровий номер 6310136300:14:004:0035) недійсним.
Стосовно вимоги Заступника прокурора Харківської області про визнання відсутності в СТ "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж" (код ЄДРПОУ 31233747) права власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Цілиноградська (в районі ж.б. №50-А) (кадастровий номер 6310136300:14:004:0035), суд зазначає наступне.
З огляду на визнання судом недійсним державного акту на право власності на спірну земельну ділянку від 16.08.2010 серія ЯЛ № 184623, як правоустановлюючого документу на земельну ділянку, обраний прокурором спосіб захисту у вигляді визнання відсутності в СТ "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж" права власності на земельну ділянку, є юридично неспроможним, а відтак задоволенню не підлягає.
Крім того, заступник прокурора Харківської області в позовній заяві просить суд вжити заходи до забезпечення позову, а саме: 1) накласти арешт на земельну ділянку, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Цілиноградська (в районі ж.б. №50-А) (кадастровий номер 6310136300:14:004:0035); 2) заборонити споживчому товариству "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж" (610058, м. Харків, вул. Культури, 20-В, код ЄДРПОУ 31233747) та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії з земельною ділянкою, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Цілиноградська (в районі ж.б. №50-А) (кадастровий номер 6310136300:14:004:0035), у тому числі укладати договори, вчиняти інші правочини стосовно цієї земельної ділянки;
3) заборонити державним реєстраторам реєстраційної служби Харківського міського управляння юстиції, управлінню Держземагенства у м.Харкові, Харківській міській раді та будь-яким іншим уповноваженим органам і особам здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки, яка розташована м. Харків, вул. Цілиноградська (в районі ж.б. №50-А) (кадастровий номер 6310136300:14:004:0035).
Дослідивши матеріали, додані до позовної заяви (вх. №5089/15 від 02.09.2015) та заяви про вжиття заходів забезпечення позову, суд відмовляє в задоволенні заяви заступника прокурора Харківської області про вжиття заходів забезпечення позову, виходячи з наступного:
Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Відповідно до ч.1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.
Відповідно п. 3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК).
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Господарський суд здійснив оцінку обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу і вважає, що вони ґрунтуються тільки на припущеннях прокурора та нічим не підтверджені та не обґрунтовані.
Прокурор не надав жодних доказів, з чого б можна було зробити висновок про те, що невжиття заходів по забезпеченню позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що вищевказана заява про вжиття заходів забезпечення позову є необґрунтована та не доведена документально, а тому суд не вбачає правових підстав для її задоволення.
Щодо неможливості застосування спливу позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
З приводу застосування вимог чинного законодавства щодо перебігу строку позовної давності в абз. 2 п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 10 роз'яснено, що у разі, коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (частина друга статті 29 ГПК), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.
Відповідно до п.п. 3 ч. 1 п. 5 Прикінцевих та перехідних положення" Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства” від 20.12.2011 № 4176-VI, протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.
ОСОБА_5 набрав чинності 15.01.2012 р., отже строк позовної давності для звернення із даним позовом закінчився 15.01.2015 р.
В силу ч. ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові. Проте, якщо суд визнає поважними причини пропущення строку позовної давності, порушене право підлягає захисту. При цьому, ОСОБА_5 не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.
Прокурор просив відновити строк позовної давності.
Суд, враховуючи великий обсяг документів, котрі підлягали дослідженню прокуратурою протягом трирічного строку, визначеного наведеним вище Законом; велику кількість подібних до спірного випадків із винесенням відповідачем аналогічних рішень на користь інших осіб відмінних, але пов'язаних між собою; специфіку правовідносин, які підлягають захисту у зв'язку із прийнятим Харківською районною державною адміністрацією Харківської області рішенням - свідчать про можливість наявності об'єктивних перешкод, які дійсно заважали подати прокурору позов у визначений строк та про наявність підстав для його поновлення.
З наведених мотивів, посилання відповідача на обізнаність позивача про прийняття оскаржуваного рішення не свідчать про відсутність підстав для визнання причин пропущення строку позовної давності поважними та відмови суду у захисті відповідних прав. Окрім того, відповідачем не надано доказів обізнаності позивача із документами, на підставі яких було прийнято відповідачем оскаржуване рішення.
Таким чином, суд задовольняє заяву прокурора про визнання причин пропущення строку позовної давності поважними, а порушені права у зв'язку з прийняттям оскаржуваного рішення такими, що підлягають судовому захисту.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне солідарно покласти на відповідачів витрати по сплаті судового збору за задоволення двох немайнових вимог в сумі 2436,00 грн., оскільки з їх вини спір було доведено до суду.
З огляду на наведене, відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою ОСОБА_3 Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 р. N 186, ст.ст. 133, 135, 137 ЖК УРСР, ст.ст. 41, 152 ЗК України, ст.ст. 16, 21 ЦК України та керуючись ст.ст. 1, 4, 4-3, 29, 32-34, 43, 44, 48, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати п.п 34.1. додатку 1 до рішення 26 сесії 5 скликання Харківської міської ради "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 23.10.2008 №274/08.
Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 16.08.2010 серія ЯЛ №184623, площею 0,3260 га, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Цілиноградська (в районі ж.б. №50-А) (кадастровий номер 6310136300:14:004:0035).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7; код ЄДРПОУ 04059243) на користь Державного бюджету України (одержувач - УДКС у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області, № рахунку 31215206783003, код одержувача 37999654, банк одержувача - ГУДКСУ у Харківській обл., МФО 851011) судовий збір в сумі 1218,00 грн.
Стягнути з Споживчого товариства Житлово-будівельного кооперативу "Авантаж" (61093, м. Харків, вул. Соціалістична, 8-А; код ЄДРПОУ 31233747) на користь Державного бюджету України (одержувач - УДКС у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області, № рахунку 31215206783003, код одержувача 37999654, банк одержувача - ГУДКСУ у Харківській обл., МФО 851011) судовий збір в сумі 1218,00 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 23.11.2015 р.
Суддя ОСОБА_9