03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Апеляційне провадження № 22-ц/796/14398/2015 Головуючий в суді 1 інстанції - Мальченко О.В.
Доповідач - Ящук Т.І.
12 листопада 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді Ящук Т.І.
суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.
при секретарі Сірій О.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яка подана представником ОСОБА_3, на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 вересня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про зменшення розміру аліментів,
встановила:
У серпні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4, в якому просить змінити розмір аліментів, визначений рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 06.12.2011 року, з 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів на тверду грошову суму, що складає 30% встановленого законодавством України прожиткового мінімуму, у розмірі 310 грн.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 22 вересня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Вказував, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні посилається на те, що ОСОБА_2, будучи зобов'язаним до сплати аліментів, звільнився за власним бажанням. Однак, звільнення ОСОБА_2 з займаної посади було вимушеним, причиною звільнення позивача була відсутність замовлень, і як наслідок - відсутність можливості отримувати необхідний для забезпечення власних потреб дохід та для сплати аліментів на дитину. На даний час ОСОБА_2 не працевлаштований, що підтверджується матеріалами справи.
Крім того, посилання в рішенні на те, що суд не вбачає достатньо обґрунтованих підстав для зменшення розміру аліментів є необґрунтованим, оскільки той факт, що позивач безробітний та не має щомісячного стабільного доходу на забезпечення власних потреб та на сплату аліментів є вагомою та обґрунтованою причиною для зменшення розміру аліментів. Крім того, суд першої інстанції повинен був дослідити матеріальний стан позивача, а тому вважає, що при винесенні рішення було порушено норми ст. 182 СК України.
В судовому засіданні представник апелянта - ОСОБА_5 підтримала апеляційну скаргу та просила задовольнити.
Відповідач ОСОБА_4 вважала доводи апеляційної скарги безпідставними та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_2 просив зменшити розмір аліментів, що стягуються з нього на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 06.12.2011 року на користь відповідача на утримання їх спільної дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, посилаючись на погіршення матеріального становища та неможливість працевлаштування.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до рішення Деснянського районного суду м. Києва від 06.12.2011 року з позивача на користь відповідача стягнуті аліменти у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку ( доходів) щомісячно на утримання дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, до повноліття дитини.
Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач не працевлаштований, однак відповідно до наданої ним копії трудової книжки, ОСОБА_2 15.07.2013 року, будучи зобов'язаним до сплати аліментів, звільнився з роботи за власним бажанням. Обставин, які б виключали можливість його подальшої роботи, в судовому засіданні не встановлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні достатньо обґрунтовані підстави для зменшення розміру аліментів, платником яких є позивач.
Виходячи з наявних у матеріалах справи, досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає , що висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову відповідають вимогам закону і обставинам справи, норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.
Доводи апеляційної скарги позивача є аналогічними обґрунтуванню його позовних вимог, вказані доводи були предметом перевірки суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку.
Відповідно до ч. 1 ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Як зазначив Верховний Суд України у постанові № 6-143цс13 від 05.02.2014 року, стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Зокрема, до підстав визначення розміру аліментів в твердій грошовій сумі (що фактично є зміною розміру) ст. 184 СК України відносить: нерегулярний, мінливий дохід платника аліментів, одержання частини доходу в натурі та інші обставини, що мають істотне значення.
При цьому у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Таким чином, відповідно до ст. 10, 60 ЦПК України та за змістом ст. 192 СК України, позивач повинен довести наявність обставин щодо зміни його матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я (чи інших обставин), що настали після ухвалення судового рішення, яким визначено розмір аліментів.
Заявляючи позовні вимоги про зменшення розміру аліментів та встановлення аліментів у твердій грошовій сумі - 310 грн. щомісячно, позивач у позовній заяві та в апеляційній скарзі вказує, що підставою для задоволення його вимог є ті обставини, що він у 2013 році звільнився з роботи та є безробітним і на даний період часу, не має щомісячного стабільного доходу на забезпечення власних потреб та на сплату аліментів.
На підтвердження заявлених вимог позивач посилається на дані трудової книжки, в якій останнім є запис про звільнення позивача з роботи за власним бажанням 15.07.2013 року із ПрАТ «Візіком», а також на індивідуальні відомості про застраховану особу, що наявні у Пенсійному фонді України за період 2002-2013 роки, надані позивачем до суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача висновків суду не спростовують, а висновок суду першої інстанції про відсутність обґрунтованих підстав для зменшення розміру аліментів до суми 310 грн. щомісячно - є правильним, оскільки в матеріалах справи відсутні докази тих обставин, що з липня 2013 року і по теперішній час ОСОБА_2 позбавлений можливості працевлаштуватись.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, має вищу освіту, 29.06.2001 року закінчив навчання у Київському державному університеті технологій та дизайну.
З 2002 року по 2009 рік працював на посаді інженера-програміста в ЗАТ «Візіком», з серпня 2009 року по серпень 2010 року - працював на посаді інженера з драйв тестування та оптимізації мережі ТОВ «Астеліт», з лютого 2011 року по липень 2013 року працював на посаді інженера-програміста ЗАТ «Візіком» ( а.с. 5).
Відповідно до ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дітей; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
За змістом статей 150, 180, 181 Сімейного кодексу України, належним виконанням батьківських обов'язків, пов'язаних з матеріальним утриманням дитини, є піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: забезпечення необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; надання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; забезпечення умов для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти.
Відповідно до п.1.2 Методики визначення прожиткового мінімуму на одну особу та для осіб, які відносяться до основних соціальних і демографічних груп населення, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства економіки України, Державного комітету статистики України № 109/95/157 від 17.05.2000 року, зі змінами та доповненнями, прожитковий мінімум на одну особу та для осіб, які відносяться до основних соціальних і демографічних груп населення, складається з вартісних величин:
- набору продуктів харчування, достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я;
- мінімального набору непродовольчих товарів, необхідного для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості ( одягу, предметів першої потреби, санітарії та ліків);
- мінімального набору послуг, необхідного для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (товарів культурно-побутового призначення, житлово-комунальних та побутових послуг, послуг культурно-розважальних закладів).
З матеріалів справи вбачається, що лише за харчування дитини у дошкільному дитячому закладі в 2015 році ОСОБА_4 сплачувала в середньому 300 грн. на місяць, за навчання дитини в гуртках дошкільного навчального закладу - в середньому 378 грн. на місяць.
Таким чином, з урахуванням можливостей ОСОБА_4, середньомісячний заробіток якої складає 3178 грн. (а.с. 24-27), та потреб дитини відповідно до віку і стану здоров'я, за відсутності даних про те, що батько дитини має на утриманні інших дітей, чи є непрацездатним (а навпаки, є працездатним, фахівцем з вищою освітою), враховуючи встановлений законодавством розмір прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, колегія суддів вважає, що сума в розмірі 310 грн. щомісяця (тобто 310 грн. / 30 днів = 10 грн. 33 коп. на день), яку просить встановити позивач, не є достатньою для забезпечення дитині нормальних умов проживання та задоволення її розумних життєвих потреб.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що всупереч вимогам ст. 10, 60 ЦПК України та ст. 192 СК України, позивач не довів наявність обставин щодо погіршення його матеріального стану, які дають підстави для зменшення розміру аліментів з - 1/4 від усіх видів заробітку (доходу) до твердої грошової суми в розмірі 310 грн. щомісячно.
Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими й правильність висновків суду не спростовують, а тому рішення суду скасуванню чи зміні не підлягає.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307-308, 313- 317, 218 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 вересня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий : Судді: