ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
19 листопада 2015 року письмове провадження № 18/4
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., суддів : Кузьменка В.А., Огурцова О.П., розглянувши адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства фінансів України
про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 надалі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства фінансів України (далі по тексту - відповідач) з урахуванням уточнених позовних вимог про: - стягнення з відповідача невиплачену матеріальну допомогу за 2008 рік в розмірі 15 454,44грн.; - стягнення невиплаченої заробітної плати за роботу в вихідні та святкові дні в 2007 році в розмірі 12 679,68грн.; - стягнення невиплаченої компенсації за 1 день невикористаної відпустки в розмірі 742,48грн.; - відшкодування судових витрат та витрат на юридичну допомогу; - зобов'язати відповідача виплатити позивачу передбачену статтею 37 Закону України «Про державну службу» грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів, а саме 31050грн.; - зобов'язати відповідача виплатити позивачу відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку по неоспорюваним виплатам, які були здійснені 26.06.2008р., 10.09.2008р. та 24.10.2008р.; - зобов'язати відповідача виплатити позивачу відповідно до вимог статті 34 Закону України «Про державну службу» грошову винагороду в розмірі двох середньомісячних заробітних плат (15454,44*2=30908,88) за сумлінну безперервну працю в державних органах; - зобов'язати відповідача відповідно до вимог статті 116 Кодексу законів про працю письмово повідомити позивача про нараховані суми з детальним зазначенням всіх складових нарахувань за день до виплати, а самі виплати здійснити з нарахуванням вимог Закону України «Про компенсацію громадянам витрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та статті 117 Кодексу законів про працю.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.03.2010р. в задоволені позову відмовлено повністю.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2010р. постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.03.2010р. залишено без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.10.2013р. ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2010р. скасовано, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.03.2010р. в частині відмови у позові про стягнення невиплаченої при звільненні заробітної плати за відпрацьований час у святкові та вихідні дні, оплати за невикористану відпустку та матеріальної допомоги на оздоровлення, скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд в цій частині.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2014р. в задоволені позову відмовлено повністю.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2014р. постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2014р. залишено без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 липня 2015 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2014 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про:
- стягнення з Міністерства фінансів України невиплаченої заробітної плати за роботу у вихідні та святкові дні в 2007 році в розмірі 12679,68 грн., невиплаченої компенсації за 1 день невикористаної відпустки в розмірі 742,48 грн., відшкодування судових витрат та витрат на юридичну допомогу;
- зобов'язання Міністерства фінансів України виплатити ОСОБА_1 передбачену статтею 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів, а саме 31050 грн.;
- зобов'язання Міністерства фінансів України виплатити ОСОБА_1 відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку неоспорюваних виплат, виплати яких були здійснені 26 червня 2008 року, 10 вересня 2008 року та 24 жовтня 2008 року;
- зобов'язання Міністерства фінансів України здійснити виплати з урахуванням вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ та статті 117 Кодексу законів про працю України скасовано, а справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що відповідачем в порушення норм законодавства про працю, не здійснено на користь позивача виплати заробітної плати за роботу в вихідні дні та святкові дні, не компенсовано невикористану відпустку а також не виплачено грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів.
Представник відповідача, в судовому засіданні, проти позову заперечував та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Як на підставу заперечень проти позову, посилався на здійснення повного розрахунку при звільнення позивача, а відтак заявлений позов є необґрунтованим та безпідставним.
В судовому засіданні 23.09.2015 р. позивач заявлений позов підтримав, представник відповідача щодо задоволення позову заперечив, сторонами заявлено клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи наведені обставини, суд ухвалив продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.
Судами при попередньому розгляді справи неодноразово встановлювалося, що Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2004 року №377-л "Про призначення ОСОБА_1" позивача призначено з 07.06.2004 року на посаду начальника Управління з питань митного законодавства та регулювання Департаменту податкової та митної політики Міністерства фінансів України.
Згідно наказу Мінфіну від 18.11.2005 року №817-о "Про переведення ОСОБА_1" позивача переведено на посаду заступника директора Департаменту податкової та митної політики - начальника відділу митної політики Департаменту податкової та митної політики.
Наказом Міністерства фінансів України від 11.08.2007 року №623-0 "Про переведення ОСОБА_1" позивача переведено з 13.08.2007 року на посаду директора Департаменту митної політики.
Позивача ознайомлено з наказом Міністерства фінансів України від 30.01.2008 року № 69 "Про внесення змін до Структури та чисельності працівників структурних підрозділів центрального апарату Міністерства фінансів" та попереджено про скорочення посади директора Департаменту митної політики з пропозицією продовжити роботу на посаді заступника директора Департаменту податкової та митної політики - начальника відділу моніторингу податкових та митних реформ, а також попереджено про можливе звільнення у разі відмови від переведення на іншу посаду, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Акту від 01.02.2008 року (т. 1 а.с. 58) та копією Акту про відмову ОСОБА_1 від запропонованих посад від 09.04.2008р. (т. 1 а.с. 61).
07.04.2008 року ОСОБА_1 звернувся з заявою про надання йому відпустки.
09.04.2008 року на додаток до заяви від 07.04.2008 року позивач просив виплатити матеріальну допомогу в розмірі середньомісячної заробітної плати та просив звільнити з роботи в день наступний за останнім днем відпустки, а саме 19.06.2008 року.
Наказом відповідача від 09.04.2008 року №75-в позивачу надана відпустка з 10.04.2008 року по 18.06.2008 року з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати. Підставою видання даного наказу стали заяви позивача від 07.04.2008 року та 09.04.2008 року.
Наказом Міністерства фінансів України від 20.05.2008 року №605-о "Про звільнення ОСОБА_1", позивача звільнено з посади директора Департаменту митної політики Міністерства фінансів України за власним бажанням на підставі його заяви.
Урядовою телеграмою від 18.06.2008 року позивача повідомлено про винесення наказу від 20.05.2008 року про його звільнення, необхідність з'явитися для отримання трудової книжки.
Скасовуючи рішення Окружного адміністративного суду міста Києва та апеляційної інстанції, Вищий адміністративний суд України вказав, що при новому судовому розгляді справи суду першої інстанції необхідно дослідити та вирішити вимоги позивача, щодо стягнення з відповідача невиплаченої при звільненні заробітної плати за відпрацьований час у святкові та вихідні дні, а також оплати за невикористану відпустку.
Щодо вирішення по суті даної вимоги суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до наявних в матеріалах справи копій Наказі Міністерства фінансів України від 01.03.2007р. №297, 04.04.2007р. №446, від 26.04.2007р. №538, від 04.05.2007р. №571, від 25.05.2007р. №650; від 18.06.2007р. №738 та від 15.08.2007р. №940 організовано роботу Міністерства у вихідні та святкові дні.
В обґрунтування даної позовної вимоги позивач зазначає, що працював в вихідні та святкові дні, а саме: 08.08.2007р. відповідно до наказу Мінфіну від 01.03.2007р. №297; 08.04.2007р., відповідно до наказу Мінфіну від 04.04.2007р. №446; 09.05.2007р., відповідно до наказу Мінфіну від 26.04.2007р. №538; 05.05 та 06.05.2007р., відповідно до наказу Мінфіну від 04.05.2007р. №571; 27.05.2007р., відповідно до наказу Мінфіну від 25.05.2007р. №650; 28.06.2007р., відповідно до наказу Мінфіну від 18.06.2007р. №738 та 24.08.2007р., відповідно до наказу Мінфіну від 15.08.2007р. №940, проте, днів відпочинку за відпрацьований час йому надано не було та не було виплачено заробітну плату за вказаний відпрацьований час.
Відповідач проти викладеного позивачем заперечив та зазначив, що оплата з позивачем не проводилась, оскільки накази щодо визначення робочого часу у вихідні та святкові дні відповідачем не видавались. Крім того, в табелях обліку робочого часу працівників Міністерства, а саме за 08.03.2007р., 08.04.2007р., 05-06.05.2007р., 09.05.2007р., 27.05.2007р., 28.06.2007р., 24.08.2007р. ОСОБА_1 не обліковувався, як працівник, який працював у вказані дні.
Відповідно до наявних в матеріалах справи копій табелів обліку робочого часу працівників Міністерства за березень - червень 2007року вбачається, що 08.04.2007р., 05-06.05.2007р., 09.05.2007р., 27.05.2007р., 28.06.2007р. та 24.08.2007р. по ОСОБА_1 не обліковувався, як працівник, який працював в вказані дні.
Разом з тим, із змісту копії табелю обліку робочого часу працівників Міністерства за березень 2007 року вбачається, що позивач працював 08.03.2007р.
Як встановлювалось судами, нормами статті 72 Кодексу законів про працю України встановлено, що робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.
Із змісту наказу Мінфіну від 01.03.2007р. №297 вбачається, що участь позивача у чергуванні протягом 08-11.03.2007р. не є обов'язковою, при цьому Наказом встановлено, що працівникам які будуть залучені до роботи у вказані дні буде надано інший день відпочинку.
З аналізу наведеної норми та змісту Наказу відповідача, вбачається, що позивач вийшовши на роботу 08.07.07 р., погодився на компенсацію у вигляді надання іншого дня відпочинку.
Слід зауважити, що інший день відпочинку обирається саме працівником на власний розсуд, та надається Наказом роботодавця на підставі заяви працівника.
Разом з тим, звернення із заявою про надання дня відпустки за відпрацьований вихідний чи святковий день є правом, а не обов'язком працівника.
Позивачем не надано суду доказів, що він звертався до Міністерства з заявою про надання йому днів відпочинку за відпрацьований час, отже позивач не скористався наданим йому правом на отримання компенсації за відпрацьований час у вихідні та святкові дні з власного бажання.
Враховуючи наведені фактичні обставини справи, а також те, що наказом Мінфіну від 01.03.2007р. №297 іншої компенсації ніж надання іншого дня відпочинку не передбачено, а позивач таким правом не скористався, підстав для задоволення позову у цій частині вимог немає.
Щодо позовної вимоги про стягнення невиплаченої компенсації за 1 день невикористаної відпустки в розмірі 742,48 грн.
В обґрунтування позовної вимоги ОСОБА_1 посилається те, що йому не було виплачено компенсацію за невикористану відпустку, терміном 1 календарний день, що належить до відшкодування у зв'язку із передуванням позивача на лікарняному.
Ознайомившись з наказом про звільнення позивач власноруч зазначив про хворобу в період відпустки.
17.06.2008р. Позивач звернувся з заявою про продовження відпустки у зв'язку з хворобою та надав листки непрацездатності серії ААШ № 673408, серії ААШ №760311 та серії ААШ №757334 (т. 2 а.с. 78).
За результатами перевірки було видано наказ про розрахунок № 992-о від 03.09.2008р., з урахуванням дня звільнення 19.06.2008р.
Лікарняні листки надані позивачем були враховані при видачі наказу № 992-о від 03.09.2008р. У той же час, листок непрацездатності серія ААА № 638819 враховано не було, оскільки він не надавався до заяви від 17.06.2008р.
Не зважаючи на те, що позивач посилається на зазначений документ у судових дебатах (т.2 а.с. 111), в апеляційній скарзі (т. 2 а.с. 129), письмових поясненнях (т. 2 а.с.197), уточнені позовній заяві (т. 2 а.с. 203), письмових поясненнях (т. 3 а.с. 4), касаційній скарзі (т. 3а.с.108), до матеріалів справи листок непрацездатності серія ААА № 638819 позивачем не подавався.
Судами попередніх інстанцій витребовувалось від відповідача документи на підтвердження обставин справи. Відповідач вимогу суду про надання доказів виконав та подав 25.01.2010р. суду копію особової справи ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 10-84).
Серед документів особової справи, зокрема міститься заява позивача від 17.06.2008 р. з додатками на 3 арк. листків непрацездатності, опис вкладення у поштове відправлення 18.06.2008р., відповідно до змісту якого до заяви додаються три листка непрацездатності.
Листка непрацездатності серія ААА № 638819 не значиться ані в супровідному листі ані в описі вкладення поштового відправлення.
За час розгляду справи судами, позивач надану інформацію не спростував, інших доказів не надав. Суд вважає, що під час видання наказу № 992-о від 03.09.2008 р. відповідач врахував листки непрацездатності серії ААШ № 673408, серії ААШ №760311 та серії ААШ №757334, а листок непрацездатності серія ААА № 638819 правомірно не враховано, оскільки такий відповідачу не подавався.
Таким чином, дана позовна вимога задоволенню не підлягає.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача виплатити позивачу передбачену статтею 37 Закону України «Про державну службу» грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів, а саме 31050 грн. суд зазначає наступне.
Як вбачається із змісту заявленого позову, з урахуванням поданих письмових уточнень та пояснень позивач вважає, що відповідачем безпідставно не виплачено йому грошову допомогу передбачену ст. 37 Закону України «Про державну службу», при цьому право на отримання такої допомоги позивач обґрунтовує своїм звільненням з державної служби, та отриманням від відповідача довідок необхідних для оформлення пенсії.
Суд не погоджується з такими міркуваннями позивача виходячи із наступних обставин.
Відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу», в редакції чинній на час виникнення спірних відносин, на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. .
Державним службовцям у разі виходу на пенсію при наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.
Частиною 1 статті 23 Закону України «Про державну службу», в редакції чинній на день звільнення позивача, граничний вік перебування на державній службі становить 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. У разі необхідності керівник державного органу за погодженням з Начальником Головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України може продовжити термін перебування на державній службі, але не більш як на п'ять років
Відповідно до наданих сторонами до матеріалів справи доказів, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, на день звільнення 19.06.2008 р. мав вік 47 р., і таким чином не досягнув пенсійного віку, встановленого законодавством.
Порядок застосування законодавства щодо права державного службовця на отримання грошової допомоги у розмірі 10 місячних посадових окладів при звільненні на пенсію було роз'яснено Головдержслужбою України (Роз'яснення від 22.12.2009 № 363/12/22-09), зокрема зазначено, що відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» державним службовцям саме у разі виходу на пенсію при наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, та не заперечується позивачем, звільнення з займаної позивачем посади відбулось у відповідності до вимог ст. 38 КЗпП України, зокрема на підставі заяви позивача, з формуванням «за власним бажанням», аналогічного змісту причина звільнення позивача значиться і в Наказі «про звільнення з 19.06.2008р.» № 605-о від 20.05.2008р.
З аналізу наведених норм вбачається, що обов'язковою умовою для виплати вказаної допомоги є не лише наявність у такого державного службовця стажу державної служби не менше 10 років, а й звільнення працівника з посади державного службовця у зв'язку з виходом на пенсію державного службовця, натомість з наявних матеріалів справи вбачається, що позивач звільнений з державної служби саме за власним бажанням, а не у зв'язку із виходом на пенсію.
Враховуючи наведені обставини, і в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Міністерства фінансів України здійснити виплату середнього заробітку у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України, за весь час затримки по день фактичного розрахунку по неоспорюваним виплатам, які були здійснені 26.06.2008р., 10.09.2008р. та 24.10.2008р. слід зазначити наступне.
Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною першою статті 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові суму строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Яв встановлено судом вище, Позивача звільнено 19.06.2008 року на підставі Наказу Міністерства фінансів України від 20.05.2008р. № 605-о.
Також судом встановлено, що на день звільнення у відповідача були відсутні листки непрацездатності, що підтверджують перебування ОСОБА_1 на лікарняному під час перебування у відпустці, та відповідно надають право на отримання компенсації за частину невикористаної відпустки.
Листки непрацездатності серії ААШ № 673408, серії ААШ №760311 та серії ААШ №757334 отримано відповідачем 24.06.2008 року, що підтверджується штампом про отримання вхідної кореспонденції, де зазначено дату отримання Заяви ОСОБА_1 від 17.06.2008р., як 24.06.2008р. за вх. № 23-7987(т. 2 а.с. 78) та копією Наказу №992-о від 03.09.2008р. (т. 2 а.с.83).
Враховуючи встановлені судом обставини, а також вимоги ст. 116 КЗпП України, на відповідача було покладено обов'язок із виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку не пізніше 25.06.2008р., тобто не пізні наступного дня, після отримання заяви позивача від 17.06.2008 р. та листків непрацездатності.
В обґрунтування заявленого позову, позивач зазначає, що фактично розрахунок із ним було здійснено у три етапи, а саме 26.06.2008р. та 10.09.2008р.шляхом перерахунку коштів на його банківський рахунок, а також 24.10.2008р., шляхом видачі готівкових коштів на ґанку Міністерства фінансів України.
Відповідачем заперечується факт несвоєчасного розрахунку з позивачем, при цьому зазначено, що про повний та своєчасний розрахунок свідчать Наказ № 75-в «Про надання відпустки ОСОБА_1», Наказ № 605-о від 20.05.2008р. «Про звільнення ОСОБА_1» та Наказ № 992-о від 03.09.2008р. «Про виплату грошової компенсації ОСОБА_1».
Суд відхиляє ці доводи відповідача, оскільки зазначені Накази підтверджують лише факт нарахування належних ОСОБА_1 виплат, натомість не підтверджують дати фактичної виплати.
Більш того, як зазначалось судом вище, виплата компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_1 мала б буди здійснена не пізніше 25.06.2008року, однак рішення про виплату такої відповідачем прийнято лише 03.09.2008р., що підтверджується Наказом № 992-о від 03.09.2008р. «Про виплату грошової компенсації ОСОБА_1».
Доводи позивача про здійснення несвоєчасного розрахунку, крім іншого, підтверджуються наданими відповідачем до матеріалів справи копії Розрахункових листів за червень-жовтень 2008 року із змісту яких вбачається, що ОСОБА_1 нарахування компенсації за невикористану відпустку у червні 2008 року; у липні 2008 року позивачу нараховано відпустку та лікарняні за перші 5 днів хвороби; у вересні нараховано компенсацію за невикористану відпустку та у жовтні 2008 року нараховано лікарняні по хворобі.
Враховуючи наведені фактичні обставини справи, суд приходить до переконання, що Міністерством фінансів України несвоєчасно здійснено розрахунок із позивачем на день звільнення, а тому підлягає до виплати середній заробіток позивача за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у даному випадку за період з 26.06.2008року по 24.10.2008року.
Відповідно до змісту п. 20,21 Постанови Пленум Верховного Суду України, від 24.12.1999, № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії.
Відповідно до наданих позивачем розрахунків, з урахуванням довідки Міністерства фінансів України від 30.07.2008р. та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1, на день звільнення, складала 792,48 грн.
Розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 відповідачем не заперечувався.
Як встановлено судом середній заробіток позивачу слід виплатити за період з 26.06.2008року по 23.10.2008року, що становить 120 календарних днів.
Оскільки середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 792,48грн. то відповідно, відшкодуванню підлягає 95 097,60грн. (792,48грн. х 120днів).
Щодо позовних вимог про зобов'язання Міністерства фінансів України здійснити виплати з урахуванням вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ.
Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Слід зауважити, що під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Як встановлено судом за результатами розгляду справи, ОСОБА_1 несвоєчасно здійснено виплату компенсації за частину невикористаної відпустку.
Відповідно до змісту ст.. 23 Закону України «Про відпустку», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи. У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.
З аналізу наведеної норми вбачається, що компенсація за невикористану відпустку не є регулярною виплатою, а виплачується працівнику разово, за умови не використання відпустки при звільненні.
Враховуючи висновки, щодо разового характеру виплати компенсації за невикористану відпустку, позовні вимоги в частині зобов'язання Міністерства фінансів України здійснити виплати з урахуванням вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ не підлягають задоволенню, оскільки компенсація за невикористану відпустку не є доходом в розумінні цього Закону.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Враховуючи викладене, керуючись статями 69, 70, 71, 128, 181, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Зобов'язати Міністерство фінансів України здійснити виплату середнього заробітку у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України, за весь час затримки по день фактичного розрахунку по неоспорюваним виплатам, які були здійснені 26.06.2008р., 10.09.2008р. та 24.10.2008р. в розмірі 95 097,60грн..
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий Суддя Р.О. Арсірій
Судді В.А. Кузьменко
О.П. Огурцов