Справа № 362/5874/14-ц
Провадження № 2/362/474/15
20 листопада 2015 року
Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого - судді Марчука О.Л.,
при секретарі - Лущик Т.М.,
за участю представника позивача - ОСОБА_1,
відповідача - ОСОБА_2,
представника відповідача - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Василькові Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Васильківського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним,
Позивач звернувся до суду із позовом, в якому просить визнати недійсним укладений між ним і відповідачкою договір дарування частини житлового будинку від 15 листопада 2002 року.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що внаслідок отриманої черепно-мозкової травми станом на час укладення угоди він перебував у такому стані, коли не усвідомлював своїх дій, оскільки через погіршення самопочуття він проходив курс лікування.
Також, посилається на те, що нібито подароване майно він нікому не передавав, а тому вважає, що увесь будинок належить виключно йому.
Представник позивача в судовому засіданні підтримала вимоги заяви та просила їх задовольнити з викладених у позові підстав.
Відповідач в судовому засіданні позов не визнала, пояснила, що вона проживала із позивачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1997 року. ОСОБА_4 почував себе нормально, отримана ним травма голови була не важкою, окрім стаціонарного лікування з 17 по 24 жовтня 1999 року він надалі не лікувався. Протягом тривалого часу ОСОБА_4 пропонував отримати частину спірного будинку у дар, щоб вони разом його добудували і проживали там. З такими ж проханнями він звертався до її матері і до її сестри. Зазначила, що будинок добудували в основному за її кошти, які вона отримала від своєї підприємницької діяльності, а позивач майже ніяких доходів у той час не мав. Також, зазначила, що її матір продала квартиру, а на отримані кошти і був добудований спірний будинок.
Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позови з тих підстав, що проведена судове експертиза не встановила абсолютної нездатності позивача в момент укладення спірного договору розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Третя особа в судове засідання не прибула, повідомлялась про місце, день і час розгляду справи належним чином.
Вислухавши пояснення відповідача, представників сторін, показання свідків та дослідивши письмові докази по справі в повному обсязі, у тому числі витребувану судом медичну документацію на ім'я позивача, а також документи інвентаризаційної справи № 6762-18015017 на спірний будинок, суд встановив наступні обставини.
15 листопада 2002 року, приватним нотаріусом Васильківського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_5 посвідчено укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_2 договір дарування ? частини незакінченого будівництвом житлового будинку № 71 (сімдесят один) по вулиці Михайлівській у місті Василькові Київської області (а.с. 6); оригінал даного договору міститься в матеріалах інвентаризаційної справи № 6762-18015017 на даний будинок.
Із змісту позовної заяви, показань свідків та медичної документації встановлено, що 17 жовтня 1999 року позивач отримав черепно-мозкову травму та був госпіталізований з діагнозом: «відкрита черепно-мозкова травма; забій головного мозку; множинні рани волосистої частини голови; перелом лобно-тім'яної ділянок клепіння черепа із переходом на основу».
Згідно із Висновком судово-психіатричного експерта № 107ц від 17 червня 2015 року, ОСОБА_4 під час складання і підписання договору купівлі-продажу від 15 листопада 2002 року міг, але не повною мірою розуміти значення своїх дій та керувати ними (а.с. 206 - 213).
Даний висновок експерта суд розуміє так, що в момент укладення спірного договору позивач не перебував у такому стані, коли він в повному обсязі міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, оскільки експерт не встановив такого стану особи.
В пункті 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо); для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін; справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.
Отже, при вирішенні справи суд також ураховує показання свідків щодо поведінки позивача в період часу, що відноситься до дня укладення спірного договору та інформацію медичних документів про фізичний стан останнього в досліджуваний період.
Так, допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7, яка є матір'ю ОСОБА_2, пояснила, що ОСОБА_4 дуже просив її дочку щоби та погодилась на дарування їй частини будинку, говорив, що вони будуть у ньому разом жити. Пояснила, що коли той подарував її дочці частину хати, то були тільки цегла, тмоу вони займались будівництвом будинку. Вона і її дочка давали грошові кошти на будівництво спірного будинку.
Допитана в якості свідка ОСОБА_8 поясниала, що вона є сестрою ОСОБА_2 і їй відомо, що сторони жили в цивільному шлюбі в квартирі матері з 1997 року. Потім ОСОБА_4 попросив щоб подарити ОСОБА_2 будинок і добудувати його. Так, весь ремонт будинку оплачували її сестра і мати. ОСОБА_4 умовив ОСОБА_2, щоб подарувати їй частину цього будинку для їх спільного проживання. Також, їй відомо про отриману ОСОБА_6 травму, але коли це було не пам'ятає. Пояснила, що питанням укладення договору дарування у 2002 році займався ОСОБА_4, особисто готував документи. Зазначила, що вона не спостерігала у позивача психічних розладів, а здоров'я у нього хороше.
відок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що вона є приватним підприємцем, працює на базарі та знає ОСОБА_6 з 1990 року. ОСОБА_2 також працювала на базарі, а ОСОБА_4 приходив до неї з квітами і шампанським. ОСОБА_4 говорив, що «дуже любить Лєну, хоче розписатися» та «хоче будувати з Лєною будинок», щоб вона продала квартиру і допомогла йому добудувати будинок. ОСОБА_2 говорила, що якщо вона продасть квартиру та ОСОБА_4 подарує їй ? частину будинку. Пояснила, що їй не відомо про лікування ОСОБА_6 після отриманої ним травми; він вийшов з лікарні вже через 2 - 3 дні після травми і на здоров'я ніколи не жалівся. Пояснила, що ОСОБА_4 був при пам'яті, нормальний.
Про дарування їй було відомо оскільки і ОСОБА_4 і ОСОБА_10 про це говорили.
Допитана свідок ОСОБА_11 пояснила, що вона знайома із сторонами понад десять років та їй відомо, що ОСОБА_4 ходив до ОСОБА_2 та умовляв останню: «я подарую і цілий будинок, тільки живи зі мною»; так вона зустріла їх коли ті йшли до нотаріуса; Лєна сказала: «ми вирішили жити разом», а ОСОБА_4 сказав: «я її не обдурю». Також, пояснила, що в день підписання договору ОСОБА_4 був нормальний, самостійно йшов, говорив: «все буде добре, я її ніколи не обману». Вона ніколи не помічала неадекватності останнього; знає, що він отримав травму; бачила його приблизно через тиждень, той був нормальний.
Свідок ОСОБА_12 допитана в судовому засіданні пояснила, що вона знає сторін як сім'ю. ОСОБА_4 виявляв до ОСОБА_2 увагу як до жінки, виявляв бажання проживати разом із нею; проявив ініціативу дарування на її користь частини будинку. Зазначила, що ОСОБА_4 був нормальний, нічого неадекватного вона не помічала, приїздив на мишині, спілкувався рідко; знає про його травму, лежав в лікарні, як довго не знає.
Допитана в якості свідка ОСОБА_13 під час розгляду справи пояснила, що вона є приватним підприємцем та знайома із ОСОБА_6 з 1980 року. Знає, що останній був спортсменом, займався футболом, був здоровий, дружив з її рідним братом; також, він займався продажем в комерційному відділі; знає, що його побили. З 2003 року вона працює в кафе «Сармат»; перестала впізнавати ОСОБА_6, він дуже змінився; вип'є і починає чіплятися, навіть бився, «не знає межі»; пояснила, о ОСОБА_4 приходить щодня; з ним стало неможливо розмовляти, на другий день може не пам'ятати про те, що було вчора; о 8:30 годині вже приходить випити «по 50», потім за день може прийти ще декілька разів. Зазначила, що ОСОБА_4 міг вчинити бійку, а на другий день не пам'ятати цього.
Із ОСОБА_2 вона його не бачила, із ким він жив не знає. Їй відомо про дочку ОСОБА_6 - ОСОБА_2, яка проживає окремо від нього. Знає про отриману ОСОБА_6 травму, про неї говорили усі в місті.
Свідок ОСОБА_14 допитана в судовому засіданні повідомила, що вона знайома із сторонами; ОСОБА_6 знає двадцять років, у нього був «ларьок» на базарі, він поводив себе як нормальна людина. Вона особисто бачила як років 15 - 17 назад на ОСОБА_6 напали, били його залізними трубами; потім він лежав у лікарні. Знає, що ОСОБА_4 постійно ходить в кафе «Сармат». Пояснила, що після отриманої травми він «не той вже», веде «розмови неадекватні», постійно п'яний, «перескакує» з теми на тему, «тут одне говорить, тут про інше говорить»; буває, що забуває покупку і повертається за нею, не уважний.
Про дарування їй нічого не відомо, а на здоров'я він не скаржився.
Під час розгляду справи допитана в якості свідка ОСОБА_15 пояснила, що вона у період часу з 1978 року по 2000 рік була одружена із ОСОБА_6 та на даний момент вони також проживають разом. Зазначила, що раніше він заробляв кошти, любив дітей, все було для дітей, а після отриманої ним травми голови він змінився; почав пити, став агресивний, влаштовував удома скандали, міг штовхатися, кидав посуд, а потім не пам'ятав що це робив; став неадекватний, захотів розлучитися, «став зовсім іншою людиною», «почав втрачати друзів та бізнес», «говорив нісенітниці»; міг вчинити якісь дій і потім не пам'ятати про це; наприклад, якось забрав у дочки у школі телефон, а потім не пам'ятав; в університеті також приїхав до дочки і кричав віддати своє, забув про випускний вечір. Також, їй відомо про ОСОБА_2, яка працювала в ларьку у ОСОБА_6 продавцем; про їх стосунки їй нічого не відомо.
Пояснила, що їй також відомо і про дарування частини будинку, але ОСОБА_4 ніколи не говорив про те, що хоче подарувати будинок сторонній людині та ніколи з нею (ОСОБА_2П.) не проживав.
Також, зазначила, що після отриманої травми він лежав в реанімації в тяжкому стані. Головні болі мучать його і досі, іноді кричить вночі, приймає снодійні ліки; проходив лікування в неврологічному відділенні; перебуває на обліку у психіатра за місцем проживання.
Зазначила, що вона весь час проживала з чоловіком однією сім'єю; він сам подавав на розлучення, а потім у суді заперечував та не пам'ятав чого подав на розлучення; не працює, нічим не займається, роботи не має, він інвалід ІІ групи, гроші не приносить, вживає алкоголь, а раніше взагалі не пив.
Допитана в якості свідка ОСОБА_16, яка є сестрою ОСОБА_6, пояснила, що останній займався бізнесом. Після того, як його побили став іншою людиною, веде себе неадекватно, може грубити, став агресивним. Також, він не впізнав її, на її вітання сказав: «що ти хочеш?». Потім вони перестали спілкуватись. Останній раз вона бачила його приблизно за один місяць до її допиту в місті; привіталася, а він відвернувся і нічого не сказав. Також, пояснила, що коли ОСОБА_4 отримав травму, жив із дружиною, а після травми подав на розлучення. Після травми кричав матом, став знервований.
Свідок ОСОБА_17 допитана під час розгляду справи, яка також є сестрою ОСОБА_4, пояснила, що вона до травми голови у 1999 році останній був адекватною, розумною людиною, у нього був бізнес. Після отриманої травми, він став агресивний, з ним стало важко спілкуватися, на все реагував знервовано; також, пояснила, що ОСОБА_4 скаржився на головні болі, міг забути, що говорив; щось скаже, а потім говорить: «а коли я таке говорив?». Травма у нього була важка, лежав в травматології, а потім перевели в реанімацію. Зазначила, що він раніше жив із сім'єю нормально, а зараз відносини у ОСОБА_6 із дітьми не відмінні.
Про його відносини із ОСОБА_2 і дарування будинку їй нічого не відомо. Зазначила, що після травми ОСОБА_4 вже нічим не займався, останній раз вони бачилися за тиждень до її допиту в суді, він був знервований, кричав: «чого ти питаєш, не твоя справа?!», раніше між ними були теплі стосунки, зараз цього немає.
Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні пояснив, що знайомий із ОСОБА_6 з 1993 року, вони товаришують. Йому відомо про травму останнього, коли приблизно у 1998 - 1999 році тому травмували голову; з того часу ОСОБА_4 «п'є по 100 грам», а до побиття був нормальний, працював, займався бізнесом, спільно займались спортом. Пояснив, що після травми ОСОБА_4 став іншим, сам із собою говорить. Каже, що після травми у нього «запаморочення свідомості, забуває кому обіцяв».
Про дарування будинку нічого не повідомив.
Аналогічні показання дав суду допитаний в якості свідка ОСОБА_19 з яким ОСОБА_4 займався спортом. Пояснив, що останній поводився як нормальна людина; але після травми він скаржився на головні болі; іноді поведінка ОСОБА_6 була неадекватна; раніше він міг вирішувати питання бізнесу, а зараз не може, не виконує обіцянки, спочатку говорить «так», а потім «я таке не говорив». Зазначив, що поведінка ОСОБА_6 змінилася; буває щось спитаєш у нього, а він сміється, говорить «що попало»; буває, що забуває про домовленості, точно з якого часу став таким не пам'ятає.
Бачиться із ОСОБА_6 по 2 - 3 рази на тиждень. Про дарування нічого не повідомив.
З витребуваних і оглянутих судом під час розгляду справи медичних документів, а саме: амбулаторної карти загальної, амбулаторної карти психіатра та історії хвороби ОСОБА_4 вбачається, що останній поступив до травматологічного відділення 17.10.1999 року, перебував у відділенні інтенсивної терапії та виписаний 24.10.1999 року з діагнозом: «відкрита черепно-мозкова травма; забій головного мозку; множинні рани волосистої частини голови; перелом лобно-тім'яної ділянок клепіння черепа із переходом на основу».
Згідно із записів в амбулаторній карті, вперше був оглянутий психітаром 04.11.1999 року: скарги на сильні головні болі, нервозність, тривожний переривистий сон з кошмарними сновидіннями.; психстатус: контакт формальний через інтелектуально-мнестичне ослаблення; важко пригадує дати особистого життя, протікаючи та недавно минулі події; коло інтересів звужене, зосереджений на окремих питаннях побутового змісту та стані свого здоров'я; міркування поверхові; настрій незадоволено-дратівливий, легко дратується з незначного приводу; критика часткова.
В подальшому регулярно оглядався психіатром (приблизно раз на рік), який відмічав поступове погіршення психічного стану, наростання емоційно-вольових розладів. В період перед датою укладання спірного договору (21 квітня - 18 вересня 2002 року) лікарем було відмічено: церебрастенічну симтоматику (скарги на сильні головні болі, нервозність, тривожний переривистий сон з кошмарними сновидіннями), психоорганічний синдром з інтелектуально-мнестичним зниженням, емоційно-вольові розлади (настрій незадоволено- дратівливий, легко дратується з незначного приводу), зниження критики, як і при попередніх оглядах, але помітно формування психопатизації особистості (що є частиною ускладнення трави голови), а саме: легко афектується з незначного поводу, настрій подавлено-дратівливий з елементами злобності, конфліктності, що і було відмічено в діагнозі: «Наслідки перенесеної (17.10.1999 року) важкої черепно-мозкової травми у вигляді астенічного варіанту енцефалопатичного синдрому з експлозивними включенням».
Також, позивач у зв'язку із вказаною травмою в подальшому неодноразово проходив стаціонарне лікування та виписувався в задовільному стані з незначним покращенням самопочуття. При цьому, відмічено психстатус: контакт формальний через інтелектуально-мнестичне зниження конфліктного настрою; легко афектується з незначною приводу; коло інтересів звужене; міркування поверхневі, торпедні; розладів сприйняття, маячних ідей, суїцидальних думок в момент огляду не виявлено; критика недостатня».
Показання допитаних свідків ОСОБА_19, ОСОБА_15, ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 і ОСОБА_7 підтверджують дані про те, що у ОСОБА_6 в період після травми голови з'явилися чи, можливо, загострилися на фоні зниження інтелекту, такі емоційно-вольові розлади як вольова нестійкість, імпульсивність, уникання необхідності застосування вольових зусиль, особистісна спрощеність, самопотурання, ситуативні емоційні реакції, підвищена дратівливість та ефективність, егоцентричність та примітивність мотиваційної сфери, схильність до імпульсивних вчинків, легковажність на фоні зниження інтелекту, став зловживати алкоголем.
Відповідно до аналізу висновку експерта, згідно із записами в амбулаторній карті, показаннями свідків протягом останніх років психічний стан ОСОБА_6 прогресивно погіршувався - наростало зниження пам'яті та емоційна нестійкість.
До того ж, суд ураховує, що наслідком отриманої позивачем черепно-мозкової травми стала його інвалідність: ІІ групи довічно у 2014 році та І групи з 16 вересня 2015 року; діагноз МСЕК «органічне ураження головного мозку», що прямо вказує на тяжкість перенесеної до часу укладення спірного договору травми та її негативні наслідки для особи.
Одночасно, Висновком лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу № 81 від 27.10.2015 року встановлено, що за рівнем обмеження життєдіяльності ОСОБА_4 має обмежену здатність до орієнтації та обмеження здатності контролювати свою поведінку.
Незважаючи на те, що даний висновок зроблено вже після укладення спірного договору, суд, у сукупності з іншими доказами по справі, приходить до висновку про існування негативних наслідків отриманої позивачем травми голови, що обмежувало здатність останнього контролювати свою поведінку в подальшому.
Отже, на підставі досліджених медичних документів, висновку судово-психіатричного експерта № 107ц від 17 червня 2015 року (у якому відображено прояв у позивача зменшеної здатності до вольового керування своєю діяльністю і недостатність прогностичних здібностей) та показань свідків ОСОБА_19, ОСОБА_15, ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_17 і ОСОБА_18, з урахуванням тяжкості перенесеної позивачем до укладення спірного договору черепно-мозкової травми з діагнозом органічного ураження головного мозку, стійкість і незворотність психічних розладів та прогресивний характер протікання захворювання позивача, суд приходить до висновку, що зазначені обставини суттєво впливали на здатність останнього керувати своїми діями в повному обсязі, а тому суд вважає, що ОСОБА_4 в момент укладення спірного договору дарування перебував у такому стані, коли він не міг керувати своїми діями.
Показання відповідача та свідків ОСОБА_9, ОСОБА_11 і ОСОБА_12, які заперечують наявність у позивача психічних розладів та погіршення його поведінки у зв'язку із перенесеною черепно-мозковою травмою, суд оцінює критично, оскільки вони суперечать як показанням інших свідків, так і даним медичної документації, а тому викликають сумнів у їх достовірності.
Також, суд не приймає до уваги Висновок судово-психіатричного експерта № 235ц від 16.09.2015 року, який здійснено як додатковий, оскільки із його змісту вбачається, що експерт не мав жодних нових даних та не досліджував будь-які обставини щодо поведінки ОСОБА_6 в період який цікавить суд, а тому є незрозумілим, на підставі яких вихідних даних експерт дійшов додаткового висновку про те, що підекспертний не перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними; одночасно, експерт стверджує, що ОСОБА_4 перебував у стані, який обмежував його здатність розуміти характер і значення своїх дій та керувати ними (а.с. 229 - 230).
Відповідно до статті 55 ЦК Української РСР, що діяв станом на дату укладення спірного договору, угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина.
Таким чином, коли судом встановлено, що позивач в момент укладення спірного договору дарування перебував у такому стані, коли він не міг керувати своїми діями, зазначений договір слід визнати недійсним.
Правовий висновок про те, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій ч. 1 ст. 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, міститься постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року № 6-131цс14 та застосований у постанові Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року № 6-9цс12.
Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права (ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України).
Щодо застосування строків позовної давності відповідно до статей 71, 75, 76, 80 ЦК УРСР про які наголосила відповідач, суд виходить з того, що позивач дізнався про існування спірного договору лише у 2012 році у зв'язку із судовим процесом щодо поділу зазначеного будинку в натурі. Інших фактичних даних про те, що позивачу було раніше відомо про укладення ним спірного договору дарування суду не надано, а тому і підстав для застосування строків позовної давності суд не вбачає.
При цьому, під час розгляду справи в судовому засіданні встановлено, що частина будинку, подарованого за спірним договором обдарованому фактично не передана і дарувальник увесь час продовжує проживати у даному будинку.
Зазначені обставини, вказують на умови визнання укладеним договору дарування, що передбачені статтею 243 ЦК УРСР відповідно до яких договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
Разом з цим, хоча позивач і зазначає про це у своїй заяві, однак не посилається на неукладеність спірного договору як на підставу визнання його недійсним, а тому суд не враховує вказані обставини і додержання встановленої законом форми договору дарування при вирішенні спору.
За таких обставин, коли під час розгляду справи судом встановлено, що позивач в момент укладення спірного договору дарування перебував у такому стані, коли він не міг керувати своїми діями, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим, а укладений між сторонами договір дарування частини будинку від 15 листопада 2002 року, слід визнати недійним.
На підставі частини 3 статті 88 ЦПК України, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, його необхідно стягнути з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної частини вимог.
На підставі викладеного, керуючись постановами Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року № 6-9цс12 і 17 вересня 2014 року, ст. ст. 55 ЦК Української РСРС, ст. ст. 1 - 11, 57 - 64, 88, 208, 209, 212 - 215, 360-7 ЦПК України,
Позов задовольнити.
Укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_2 договір дарування ? частини незакінченого будівництвом житлового будинку № 71 (сімдесят один) по вулиці Михайлівській у місті Василькові Київської області від 15 листопада 2002 року, що посвідчений приватним нотаріусом Васильківського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_5 - визнати недійним.
Стягнути із ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в сумі 243 (двісті сорок три) гривні 60 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Васильківський міськрайонний суд Київської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення - протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Головуючий