номер провадження справи 7/72/15
05.11.2015 Справа № 908/3739/15
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “АТ Каргілл”, м. Київ.
до відповідача: Приватного сільськогосподарського підприємства агрофірми “Росія”, с.Верхній Токмак, Чернігівський район, Запорізька область.
Головуючий Кутіщева - Арнет Н.С.
Судді Дроздова С.С.
ОСОБА_1
Представники:
від позивача: ОСОБА_2, дов. № 2015/179 від 17.08.2015р.
від відповідача: ОСОБА_3, дов. № 84 від 10.07.2014р.
Розглядається позов Товариства з обмеженою відповідальністю “АТ Каргілл” до Приватного сільськогосподарського підприємства агрофірми “Росія” про стягнення 4141 414грн. 93 коп., яка складається з 2330610 грн. 30 коп. основного боргу, 565336грн. 57 коп. втрат від інфляції, 32156грн. 84 коп. процентів за користування коштами, 284668грн. 95 коп. пені, 928642грн. 27коп. штрафу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що 28 січня 2014р. між ТОВ «АТ Каргілл» (далі - позивач, постачальник) та ПСП Агрофірма «Росія» (далі - відповідач, покупець) було укладено договір № СУ8 60192 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов'язався поставити і передати у власність, а покупець прийняти та оплатити насіння зернових, олійних, технічних культур, засоби захисту рослин (ЗЗР), добрива, згідно специфікацій до цього договору (надалі товар). 28 січня 2014р., шляхом підписання специфікації № 1/60192 (далі - специфікація) сторони узгодили обсяг поставки товару, строки поставки, ціну, а також термін та умови оплати. Покупцю було передано товар, загальна вартість якого, на момент передачі, склала 2 050 901,76 грн. (два мільйони п'ятдесят тисяч дев'ятсот одна грн. 76 коп.).
У специфікації сторони погодили, що до розрахунків застосовуються умови оплати , вказані у п. 3.4.3. договору, а саме: відповідач взяв на себе зобов'язання оплатити 100% від загальної вартості товару, скоригованої на дату виставлення рахунку фактури, згідно п.3.4.3.4.3 договору, протягом строку дії рахунку - фактури до 10.10.2015р. Відповідно до п. 3.4.3.3. договору базова ціна товару по кожному виду товару і його загальна вартість вказується в специфікаціях, що є невід'ємними частинами цього договору. Вказані в специфікації в гривнях ціни і вартість товару (тобто остаточна ціна і вартість товару) підлягають коригуванню на момент виставлення рахунку фактури або дати фактичного зарахування коштів на банківський рахунок постачальника (у випадку сплати за простроченим рахунком), якщо курс банку змінився більше, ніж на 1% в порівнянні з курсом банку на дату підписання відповідної специфікації.
Згідно з п. 3.4.2.2. договору, під курсом банку розуміється середній курс ПАТ "КІБ Креді Агріколь" долара США до гривні для здійснення розрахунків по безготівковим операціям купівлі - продажу іноземної валюти. Курс банку підтверджується довідкою банку з печаткою банку і підписом уповноваженої особи банку, яка видається щоденно постачальнику. Якщо на дату, пов'язану з виконанням цього договору, на яку вимагається курс банку (дата укладення цього договору, дата підписання специфікації, дата виставлення рахунку - фактури для попередньої оплати, виплата штрафних санкцій, відшкодування шкоди тощо, такий курс відсутній. Сторони домовились застосовувати курс банку на попередню дату, яка найбільш наближена до дати, на яку вимагається курс банку. Проте відповідач, проігнорувавши положення договору, щодо коригування ціни товару, а також порядку розрахунків, 16.12.2014р. оплатив вартість товару, що був поставлений згідно з умовами специфікації № 1/60192 від 28.01.2014р., без урахування змін, спричинених зростанням курсу валют. Таким чином, відбулося лише часткове погашення боргу. Позивач зазначає, що за таких умов, з урахуванням часткової оплати, сума основного боргу складає 2 330 610,30 грн. (розрахунок в додатку № 2). Згідно з п. 6.3. договору, у випадку прострочення оплати товару покупцем проти строків, вказаних у відповідній специфікації та цьому договорі, покупець сплачує постачальнику неустойку в формі пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення, але не більше 10% від загальної вартості товару. У випадку прострочення оплати товару покупцем більше, ніж на 30 календарних днів проти строків, вказаних у відповідній специфікації, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 30% від загальної простроченої суми. З огляду на вищевказане, позивачем також пред'явлена сума штрафних санкцій, суми індексу інфляції і 3% річних. На підставі викладеного, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги в повному об'ємі.
Ухвалою суду від 23.06.2015р. порушено провадження по справі, судове засідання призначено на 24.07.2015р.
Ухвали суду були направлені на адреси сторін, в установленому законом порядку та в строк. Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГС від 26.12.2011р. № 18 “Про деякі питання практики застосування ГПК України”, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК ( 1798-12 ).
У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні, протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК) (1798-12), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
Згідно ст. 4-5 ГПК України, невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим кодексом та іншими законами України.
В судовому засіданні, розпочатому 24.07.2015р. оголошувалась перерва до 20.08.2015р. з метою надання сторонам додаткового часу для належної підготовки та проведення звірки взаєморозрахунків сторін. Судове засідання відкладалось до 09.09.2015р.
Ухвалою суду від 09.09.2015р. судове засідання відкладалось до 05.10.2015р., продовжувався строк розгляду спору з метою надання сторонам додаткового часу для надання додаткових документальних доказів по справі. Позивач неодноразово не виконував вимоги суду, не надавав обґрунтований розрахунок представленої до стягнення суми . Представники позивача не могли належним чином пояснити зазначені розрахунки.
За клопотанням представників позивача, продовжене 09.09.2015р. судове засідання і в подальшому судовий процес, проводився із застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу.
Ухвалою суду від 09.09.2015р. судове засідання відкладалось до 05.10.2015р., продовжено строк розгляду спору.
Розпорядженням від 05.10.2015р. справу № 908/3739/15 було передано на колегіальний розгляд, у складі: головуючий суддя Кутіщева-Арнет Н.С., судді Кагітіна Л.П., Дьоміна А.В.
Ухвалою суду від 05.10.2015р. справу прийнято до колегіального розгляду, судове засідання призначено на 05.11.2015р.
Розпорядженням від 05.11.2015р., у зв'язку з хворобою судді Кагітіної Л.П., було змінено склад колегії, у складі: головуючий суддя Кутіщева-Арнет Н.С., судді ДьомінаА.В., ОСОБА_4
Ухвалою суду від 05.11.2015р. справу прийнято до колегіального розгляду, судове засідання призначено на 05.11.2015р.
17 серпня 2015р. до канцелярії господарського суду від відповідача найшов відзив на позовну заяву з уточненою позицією щодо позовних вимог, а також надано акт звірки, в якому відповідач вказав нульове сальдо. Відповідач частково визнав позовні вимоги, в частині стягнення 11294грн. 01 коп. 3% річних, 99679 грн. 45 коп. пені, 5000грн. 00 коп. штрафу.
22 вересня 2015р. від позивача надійшла заява про уточнення розміру позовних вимог, згідно з якою позивач зазначив, що після проведеного перерахунку боргу, станом на 09.06.2015р. позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 2 330 610,24 грн.; суму штрафу 928 642,57 грн. суму пені 284 492,86 грн.; втрати від інфляції в розмірі 565 353,24 грн.; 3% річних від простроченої суми 32 077,50 грн.
05 листопада 2015р. до суду, від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, шляхом зменшення їх розміру, в якій позивач зазначив, що на виконання ухвали суду від 05.10.2015р., позивачем проведено обґрунтований розрахунок пред'явлених до стягнення сум, та просить суд стягнути з відповідача 4127879 грн. 95 коп., з яких: основний борг - 2 330 608,26 грн.; нарахована сума штрафу - 928 642,57 грн.; сума пені - 284 492,86 грн.; втрати від інфляції в сумі - 551 979,40 грн.; 3% річних від простроченої суми - 32 156,86 грн.
Заяви подані згідно зі ст.22 ГПК України, судом прийняті до розгляду.
05 жовтня 2015р. від відповідача надійшло клопотання про застосування судом ст. 83 ГПК України і зменшення розміру неустойки, в зв'язку тим, що Приватне сільськогосподарське підприємство Агрофірма «Росія», зареєстровано 15.02.2000р., основним видом діяльності є виробництво сільськогосподарської продукції. В 2014-2015 році відповідач, як і більшість сільгосптоваровиробників, став заручником надскладної економічної ситуації в України, і вперше за час існування, став збитковим підприємством. Не маючи для проведення весняних польових робіт достатнього розміру власних обігових коштів, відповідач був змушений 10.12.2014 р. взяти кредит на суму 7 млн.грн. (копія кредитного договору додається), заборгованість за яким на даний час не погашена. Першочерговими статтями витрат для відповідача є закупівля пального, насіннєвого матеріалу та добрив, які необхідно придбати до початку весняно-польових робіт - в лютому-березні. Враховуючи, що в період 2015 року курс долару США на міжбанківському ринку досягнув до 35 грн./$, що спричинило значний стрибок цін на вищевказані товари. За 9 місяців 2015року у відповідача утворились збитки в сумі 205 тис.грн. (копія звіту про фінансові результати додається). Крім цього, відповідач не розрахувався із орендодавцями земельних паїв, строк розрахунку з якими припадає на IV квартал 2015р. (копія одного з договорів оренди для прикладу додається), яким в 2015 році необхідно буде виплатити приблизно 3 млн. грн. орендної плати, з 1057 осіб - мешканців села Верхній Токмак, 695 осіб - 65,7 % - є орендодавцями земельних ділянок відповідача. 20 % від загальної кількості працездатних мешканців є працівниками відповідача, тобто для цих груп населення добробут та можливість задовольняти життєво важливі потреби напряму залежить саме від майнового стану відповідача. Згідно довідки відповідача № 107 від 30.09.2015р., зібраного в 2015р. врожаю достатньо виключно для видачі натуроплати орендодавцям та на утримання худоби. За таких умов, відповідач буде позбавлений можливості розпочати посівну компанію на 2016р., що призведе до банкрутства підприємства і загострення сільського господарства, соціальної напруги в селі, тяжкого положення соціально незахищених верств населення села.
Клопотання відповідача подано згідно зі ст. 22 ГПК України, судом прийнято до розгляду.
05 жовтня 2015р. від відповідача надійшли заперечення до заяви ТОВ «АТ «Каргілл» про уточнення позовних вимог від 17.09.2015р. в яких відповідач зазначив, що пред'являючи в позовній заяві вимогу про сплату відповідачем станом на 09.10.2014 р. збільшеного зобов'язання в сумі 1044573,5 грн., позивач не надав до матеріалів справи доказів своєчасного направлення відповідачеві коригування до видаткової накладної та розрахунку коригування до податкової накладної. Відповідач вважає, що долучена копія рахунку-фактури №60192/2474 від 09.10.2014 р., яка, як зазначив позивач, була направлена відповідачеві простою кореспонденцією, також не є належним доказом виникнення обов'язку відповідача зі сплати збільшеного зобов'язання. Враховуючи, що збільшення зобов'язання в порядку, встановленому договором не відбулося, не відбулося і прострочення його оплати. У позивача відсутні правові підстави для нарахування 3 %, штрафу, пені та інфляційних втрат на збільшене зобов'язання, оскільки в матеріалах справи відсутні докази отримання необхідних документів відповідачем, в результаті чого не розпочався перебіг строку для нарахування санкцій та неустойки.
Також відповідач, зазначив, що поскільки не відбулася зміна зобов'язання відповідача, відсутні правові підстави для задоволення позову в частині вимоги про сплату збільшеного зобов'язання, визначеного станом на 09.10.2014 р., а також нарахованих санкцій. Стосовно вимоги про сплату збільшеного зобов'язання станом на 16.12.2014 р., відповідач зазначив, що поскільки позивачем було допущено прострочення кредитора, в розумінні ч. 1 ст. 221 ГК України та ч. 1 ст. 613 ЦК України, тобто до 16.12.2014 р. відповідачеві не вручено передбачених договором документів, відповідач оплатив вартість отриманого товару згідно специфікації в сумі 2050901,76 грн., тобто виконав своє зобов'язання. Також, у позивача відсутні правові підстави нараховувати та заявляти вимоги про сплату основного боргу в сумі 2330610,24 грн. та санкцій станом на дату складання позовної заяви.
Стосовно розрахунку № 3 до заяви від 17.09.2015 р. про уточнення позовних вимог, відповідач не погоджується із пред'явленою сумою санкцій, вважає її частково обґрунтованою щодо стягнення 3 % річних в сумі 11294,01 грн., пені в сумі 99679,45грн., штрафу в сумі 5000 грн. (згідно контррозрахунку до відзиву від 13.08.2015 р. на позовну заяву). Вважає, що в іншій частині позивачеві має бути відмовлено з огляду на ч. 5 ст. 232 ГК України, згідно якої за грошовим зобов'язанням боржник (відповідач) не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора (позивача). Як вказано вище, відповідач вказує на те, що в справі відсутні докази вручення відповідачеві вимог про сплату збільшеного зобов'язання, необхідні документи отримані відповідачем у вересні 2015 р. вже після виконання договору, хоча зміна вартості товару після його виконання не допускається. На підставі викладеного, відповідач просить позовні вимоги задовольнити частково.
Згідно ч.3 ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їх процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Докази додаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно зі ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Розгляд справи закінчено 05.11.2015р. оголошенням вступної та резолютивної частин рішення в присутності представників сторін.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд
28 січня 2014р. між ТОВ «АТ Каргілл» (далі - позивач, постачальник) та ПСП Агрофірма «Росія» (далі - відповідач, покупець) було укладено договір поставки № СУ8 60192 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник зобов'язався поставити і передати у власність, а покупець прийняти та оплатити насіння зернових, олійних, технічних культур, засоби захисту рослин (ЗЗР), добрива згідно специфікацій до цього договору (надалі пойменовані товар).
28 січня 2014р., шляхом підписання специфікації № 1/60192 (далі - специфікація) сторони погодили обсяг поставки товару, строки поставки, ціну, а також термін та умови оплати. Покупцю було передано товар, загальна вартість якого, на момент передачі, склала 2050 901,76 грн. (два мільйони п'ятдесят тисяч дев'ятсот одна грн. 76 коп.).
У специфікації сторони погодили, що до розрахунків застосовуються умови оплати, вказані у п. 3.4.3. договору, а саме: відповідач взяв на себе зобов'язання оплатити 100% від загальної вартості товару, скоригованої на дату виставлення рахунку фактури, згідно п.3.4.3.4.3 договору, протягом строку дії рахунку - фактури до 10.10.2015р.
Відповідно до п. 3.4.3.3. договору базова ціна товару по кожному виду товару і його загальна вартість вказується в специфікаціях, що є невід'ємними частинами цього договору. Вказані в специфікації в гривнях ціни і вартість товару (тобто остаточна ціна і вартість товару) підлягають коригуванню на момент виставлення рахунку фактури або дати фактичного зарахування коштів на банківський рахунок постачальника (у випадку сплати за простроченим рахунком), якщо курс банку змінився більше, ніж на 1% в порівнянні з курсом банку на дату підписання відповідної специфікації.
В матеріалах справи міститься розрахунок № 38 від 09.06.2015р. коригування до податкової накладної № 572 від 20.02.2014 р., де сума збільшення зобов'язання складає 1386834,73 грн.
Як слідує з опису вкладення в цінний лист від 27.08.2015р. інших розрахунків коригувань до податкових накладних станом на 09.06.2015 р. позивачем не складалося.
Позиція Позивача визначає три дати, на які, як він вважає, виникло право вимагати сплату збільшеного зобов'язання:
09.10.2014 р. - 1044573,5 грн. - згідно рахунку-фактури від 09.10.2014 р.;
16.12.2014 р. - 943772,45 грн. - згідно розрахунків коригувань до додаткових накладних;
09.06.2015 р. - 2330610,24 грн. - згідно рахунку-фактури від 09.06.2015 р.
Як вказувалося раніше, умовами п.п. 3.4.3, 3.6 договору поставки СУ860192 від 28.01.2014 р. та специфікацією № 1 до нього передбачено обов'язок позивача, при коригуванні ціни і загальної вартості товару за договором, направити відповідачеві коригування до видаткової накладної, розрахунок коригування до податкової накладної, а також рахунок-фактуру.
Стосовно вимоги про сплату збільшеного зобов'язання станом, на 09.10.2014 р., пред'являючи в позовній заяві вимогу про сплату відповідачем станом на 09.10.2014 р. збільшеного зобов'язання в сумі 1044573,5 грн., позивач не надав до матеріалів справи доказів своєчасного направлення відповідачеві коригування до видаткової накладної та розрахунку коригування до податкової накладної. Долучена ним копія рахунку-фактури № 60192/2474 від 09.10.2014р., яка як зазначив позивач, була направлена відповідачеві простою кореспонденцією, також не є належним доказом виникнення обов'язку відповідача зі сплати збільшеного зобов'язання.
Відповідач зазначає, що такий розрахунок він, згідно з умовами договору, не отримував.
Позивачем не надано належних доказів направлення відповідачу розрахунку коригування до податкової накладної та коригування до видаткової накладної станом на 09.10.2014 р.
Рахунок-фактура від 09.10.2014 р. є дійсним до 10.10.2014 р., вперше був направлений відповідачу цінним листом з описом вкладення лише 27.08.2015 р. При цьому, в супровідному листі до нього № 2754 від 27.08.2015 р. не йдеться про повторне направлення вказаного рахунку-фактури.
Відповідач обґрунтовано зауважив в своїх запереченнях настання обставин, передбачених ч. 1 ст. 221 ГК України та ч. 1 ст. 613 ЦК України - прострочення кредитором (позивачем) виконання господарського зобов'язання, оскільки він не виконав дій, що випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором - не направив на адресу відповідача коригування до видаткової накладної, розрахунок коригування до податкової накладної, а також: рахунок-фактуру, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача відкоригованої вартості товару, обчисленої станом на 09.10.2014 р.
Вказана правова позиція висловлена Верховним судом України в Постанові від 20.05.2014 р. по справі № 3-20гс2014, яка підлягає врахуванню згідно ст.111-28 ГПК України.
Рахунок-фактура не є первинним документом, як це зазначило Міністерство фінансів України в листі № 31-34000-20/23-4579/4800 від 09.07.2007 р., а несе лише інформацію про платіжні реквізити, куди необхідно перераховувати грошові кошти.
Основними носіями розміру збільшеного зобов'язання, в тому числі стосовно предмету спору в дійсному провадженні, як вказувалося раніше, є розрахунок коригування до податкової накладної та коригування до видаткової накладної, які мали бути направлені позивачем станом на 09.10.2014 р.
Між сторонами існує спір про розмір збільшення грошового зобов'язання та дату, коли воно мало виникнути, крім того, умови договору поставки № СУ560192 передбачають направлення продавцем інших документів - розрахунку коригування до податкової накладної та коригування до видаткової накладної. Вони, за умови їх своєчасного вручення, мали бути вимогою про сплату збільшеного зобов'язання, в розумінні ст. 530 ЦК України.
В матеріалах справи відсутні документи, якими між сторонами було узгоджено розмір збільшеного зобов'язання, які підлягають підписанню обома сторонами правочину.
Специфікацією № 1/60192 від 28.01.2014 р. до договору передбачено, що у випадку, якщо покупець сплачує за простроченим рахунком, коригування остаточної ціни здійснюється одноразово на момент повної оплати за товар, згідно виставленого рахунку.
Вказана умова кореспондується з п.п. 3.4.3.3 договору, на який посилається позивач в позові, за яким базова ціна товару по кожному виду товару і його загальна вартість вказується в специфікаціях, що є невід'ємними частинами цього договору.
Вказані в специфікації в гривнях ціни і вартість товару (тобто остаточна ціна і вартість товару) підлягають коригуванню на момент виставлення рахунку-фактури або дати фактичного зарахування коштів на банківський рахунок постачальника.
На виконання п.п. 3.4.3, 3.6 договору, позивач до 16.12.2014 р. мав вручити відповідачеві коригування до видаткової накладної, розрахунок коригування до податкової накладної, а також рахунок-фактуру.
Рахунок-фактура, дійсний до 16.12.2014 р., а також коригування до видаткової накладної, в матеріалах справи відсутні. Розрахунки № 183 та № 184 коригування до податкових накладних на загальну суму 943772,45 грн. направлені на адресу відповідача лише 27.08.2015 р., отримані 02.09.2015 р.
Абзацами 2, 3 п.п. 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 р. зі змінами та доповненнями, передбачено: днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник, одержав надіслану йому вимогу, а в разі, якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.
Поскільки статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право, як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка {рахунка-фактури) тощо. При цьому, якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові.
Таким чином, в позивача відсутні належні докази самого відправлення, а також докази одержання відповідачем вищезазначених документів.
Згідно ч. 4 ст. 613 ЦК України, боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора. Крім того, ч. 1 ст. 616 ЦК України передбачено: якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно, зменшує розмір збитків та неустойки.
Поскільки, позивачем було допущено прострочення кредитора в розумінні ч. 1 ст. 221 ГК України та ч. 1 ст. 613 ЦК України, тобто до 16.12.2014 р. відповідачеві не вручено передбачених договором документів, відповідач оплатив вартість отриманого товару згідно специфікації в сумі 2050901,76 грн., тобто виконав своє зобов'язання.
П.п. 3.4.3.3 договору поставки та специфікацією № 1/60192 від 28.01.2014 р. до нього було передбачено, що у випадку, якщо покупець сплачує за простроченим рахунком, коригування остаточної ціни здійснюється одноразово на момент повної оплати за товар - тобто до 16.12.2014р_і, тому коригування ціни товару на момент подання позову не передбачено ні самим договором, ні формулами, за допомогою яких могла розраховуватися скоригована вартість товару, і є односторонньою зміною умов договору, що суперечить ст. 188 ГК України. Визначення дати коригування ціни товару не є прерогативою позивача, суперечить умовам договору.
Згідно ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформації тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Аналогічну норму містить ст. 526 Цивільного кодексу України.
Згідно ч. 3 ст. 632 ЦК України, зміна ціни товару в договорі після повного виконання не допускається.
Таким чином, у позивача відсутні правові підстави щодо вимоги про сплату основного боргу в сумі 2330610,24 грн. В цій частині позовних вимог щодо стягнення суми основного боргу слід відмовити, як пред'явленій необґрунтовано.
Відповідно статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 218 ГК України визначено, що, у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з п. 1.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р., грошові зобов'язання, як і будь-які інші цивільно-правові або господарські зобов'язання, можуть виникати з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України і статтею 174 ГК України.
Неустойкою (штрафом, пенею) є, в тому числі, грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Штраф - це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пеня - це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 Цивільного кодексу України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст.525 та ст.625 Цивільного кодексу України).
Позивачем, згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог пред'явлена до стягнення сума пені в розмірі 284492 грн. 86 коп.
Враховуючи вищевикладені обставини щодо виконання сторонами умов договору, сума пені що підлягає стягненню складає 99679 грн. 45коп., пред'явлена до стягнення обґрунтовано та підлягає задоволенню.
В решті пред'явлено до стягнення суми пені слід відмовити, так як, згідно ч. 5 ст. 232 ГК України, згідно якої за грошовим зобов'язанням боржник (відповідач) не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора (позивача).
Як вказано вище, відсутні докази вручення відповідачеві вимог про сплату збільшеного зобов'язання, необхідні документи отримані відповідачем у вересні 2015 р. вже після виконання договору, хоча зміна вартості товару після його виконання не допускається.
Позивачем пред'явлені вимоги про стягнення з відповідача штрафу в сумі 928642,57 грн. за порушення строків розрахунку за отриманий товар, передбаченого п.п. 6.3 договору (3095475,26 грн. х 30 %).
Вказана сума штрафу складається з двох частин:
- 615270,52 грн. (2050901,76 грн. х 30 %) - за прострочення сплати основного зобов'язання;
- 313372,05 грн. (3095475,26 - 2050901,76) х 30 %) - за прострочення сплати збільшеного зобов'язання.
У вимозі щодо стягнення частини штрафу в сумі 313372,05 грн. слід відмовити, з огляду на відсутність доказів вручення відповідачеві вимоги про сплату збільшеного зобов'язання (в тому числі рахунку-фактури від 09.10.2014 р.).
За відсутності таких доказів, неможливо встановити пропуск строку сплати збільшеного зобов'язання на 30 календарних днів, як обов'язкову умову для застосування штрафу згідно п.п. 6.3 договору.
Сума штрафу, що підлягає задоволенню складає 615270грн. 52коп., в решті слід відмовити.
Відповідно до вимог п.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.
Позивачем, згідно заяви про уточнення позовних вимог від 04.11.2015р., пред'явлені до стягнення сума індексу інфляції в розмірі 551979 грн. 40 коп. та сума 3% річних в розмірі 32156грн. 86 коп.
Як слідує із предмету спору, позивач наполягає на вираженні в договорі грошових зобов'язань в залежності від курсу долару США, що унеможливлює врахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти, оскільки офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти, про що зазначив Вищий господарський суд України в Постанові №18/113-53/81 від 31.01.2012 р., та п. 8 Постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 р. зі змінами та доповненнями.
З огляду на вищевикладене, в позовних вимогах про стягнення інфляційних втрат в сумі 565353,24 грн. слід відмовити.
Позивачем також пред'явлені до стягнення сума 3% річних в розмірі 32156грн. 86 коп.
Перевіривши наданий суду розрахунок 3 % річних, суд встановив, що дана сума підлягає частковому задоволенню. Сума 3% річних, що підлягає задоволенню, складає 11294 грн. 01коп., пред'явлена до стягнення обґрунтовано, визнана відповідачем та підлягає задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно із п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), що підлягає стягненню з боку сторони, що порушила зобов'язання. Господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
У відповідності зі ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу...
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Враховуючи обставини в обґрунтування відповідача, викладене в клопотанні, а також ступінь його вини та інтереси обох сторін по справі, клопотання відповідача щодо зменшення суми штрафу до 5000грн. 00коп. підлягає частковому задоволенню, суму штрафу, що підлягає стягненню слід зменшити до 10000грн. 00коп.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконання, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст.49 ГПК України, судовий збір, в частині задоволення вимог, слід покласти на відповідача, так як спір з його вини доведено до судового розгляду.
Керуючись ст.ст. 173, 174, 218, 221, 232, 233 ГК України, ст. ст. 530, 612, 613, 616, 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 22, 28, 33, 34, 35, 43, 49, 82, ч. 3 ст. ст. 83, 84, 85, 87 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “АТ Каргілл” до Приватного сільськогосподарського підприємства агрофірми «Росія» задовольнити частково.
Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства агрофірми «Росія», 71230, Запорізька область, Чернігівський район, с. Верхній Токмак, вул. Леніна, буд. 5 (ЄДРПОУ 30085696) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АТ Каргілл”, 01133, м.Київ, вул. Мечникова, 3 (ЄДРПОУ 20010397) 11294 (одинадцять тисяч двісті дев'яносто чотири) грн.. 01коп. 3% річних, 99679 (дев'яносто дев'ять тисяч шістсот сімдесят дев'ять) грн. 45коп. пені, 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп. штрафу, 12524 (дванадцять тисяч п'ятсот двадцять чотири) грн. 88 коп. судового збору.
Видати наказ.
В решті позову відмовити.
Рішення вступає в законну силу через 10 днів з дня його підписання.
Дата підписання « 18» листопада 2015р.
Головуючий Н.С. Кутіщева - Арнет
Судді С.С. Дроздова
ОСОБА_1