61022, м.Харків, пр.Леніна, 5
іменем України
17.11.2015 Справа № 905/2750/15
Суддя господарського суду Донецької області Тоцький С.В.
при секретарі судового засідання Шамсетдінові М.І.
розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу
за позовом: Приватного вищого навчального закладу «Краматорський економіко-гуманітарний інститут», м.Краматорськ
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Слов'янськ
про стягнення заборгованості у розмірі 91 257,68 грн.
за участю представників сторін:
від позивача - Капуста Н.В. - за довіреністю.
від відповідача - не з'явився.
Заявлено позов, Приватним вищим навчальним закладом «Краматорський економіко-гуманітарний інститут», м.Краматорськ до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Слов'янськ про стягнення заборгованості у розмірі 91 257,68 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до умов укладеного договору позики №1 від 09.03.2010р. позивач надав кошти, а відповідач належним чином грошове зобов'язання по поверненню грошових коштів не виконав, в зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 50000,00 грн., 3% річних у розмірі 4467,12грн. та інфляційних у розмірі 36790,56грн.
Представник позивача у судовому засідання підтримав позовну заяву у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'являвся, відзив на позовну заяву не надав. Про дату та час судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, ухвала про порушення провадження у справи та про відкладення розгляду справи були надіслані за адресою, яка зазначена у позовній заяві.
За приписами п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" доказом повідомлення сторони про час і місце розгляду справи в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Тобто відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, однак у судове засідання не з'явився, свого представника не направив, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався.
При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.
Також за приписами п.3.9.2. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26 грудня 2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відтак відповідно до положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України, справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.
За клопотанням представника позивача справа слухалась без фіксації судового процесу технічними засобами.
Відповідно до статей 9, 10 Конституції України, статті 9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (ратифікована Законом України від 15 травня 2003р. №802), статті 3 Декларації прав національностей України (від 1 листопада 1991р. №1771) та усним клопотанням позивача, справа розглядалась російською мовою.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд встановив:
09 березня 2010 року між Приватним вищим навчальним закладом «Краматорський економіко-гуманітарний інститут» (позикодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір позики №1, за умовами якого позикодавець зобов'язується надати позичальнику зворотну фінансову допомогу до 11 березня 2010 року та передає позичальнику грошові кошти у розмірі 50000 грн. (п.1 договору).
Відповідно до умов п.2 договору, позичальник зобов'язується повернути отриману за цим договором суму до 30 вересня 2012 року.
Вказана у даному договорі сума передається позичкодавцю шляхом перерахування на його поточний рахунок або видачі готівкою по касовому видатковому ордеру (п.3 договору).
Згідно положень п.4 договору, факт передачі суми за цим договором підтверджується платіжним дорученням або видатковим касовим ордером.
За невиконання або неналежне виконання вимог цього договору сторони несуть відповідальність, установленою діючим законодавством України (п.6 договору).
Відповідно до п.7 строк дії цього договору: початок з 09 березня 2010р, закінчення 30 вересня 2012р.
Виконуючи умови вказаного договору, позикодавцем перераховано позичальнику грошові кошти: платіжними дорученнями №294 від 11.03.2010р. на суму 50000,00грн.
Таким чином позикодавець виконав взяті на себе зобов'язання за договором №1 від 09.03.2010р. про надання зворотної фінансової допомоги, проте позичальник свої обов'язки щодо повернення грошових коштів позикодавцю належним чином в строк та порядку, обумовленому договором не виконав, в зв'язку з чим заборгованість позичальника перед позикодавцем склала 50000,00грн.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю з огляду на наступне.
Згідно вимог передбачених ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів частини 1 ст.12 ЦК України.
Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 ЦК України.
Згідно з положеннями ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно вимог частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.
Відповідно до вимог ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною першою статті 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до статей 626 та 629 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків та є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до вимог передбачених ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнута згода.
Частиною 3 статті 180 ГК України передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до вимог статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Строк договору є однією із складових його змісту. Строком є термін дії певного договору. Строк дії договору визначається сторонами на їх власний розсуд. Згідно вимог передбачених ст.252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Початок строку чи його закінчення можуть визначатися вказівкою на календарну дату або на подію, що має неминуче настати. Таким чином, у випадку настання календарної дати або відповідної події, визначених договором, дія останнього припиняється.
За змістом ч.7 ст.180 Господарського кодексу України та ч.1 ст.631 Цивільного кодексу України закінчення строку дії договору, який визначається як час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, зумовлює і припинення можливості здійснювати відповідні права учасником договору.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).
Згідно приписів ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (абз.1 ч.1 ст.1049 ЦК України).
Крім того, згідно вимог передбачених п.п.14.1.257 статті 14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
Отже, позичальник свої обов'язки щодо повернення грошових коштів позикодавцю належним чином в строк та порядку, обумовленому договором не виконав, в зв'язку з чим заборгованість позичальника перед позикодавцем склала 50000,00грн.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат в сумі 36790,56грн. та 3% річних в сумі 4467,12грн. суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог частини 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, вимоги позивача щодо застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов'язання у вигляді стягнення нарахованого індексу інфляції на суму боргу в розмірі 36790,56грн., 3% річних за прострочення виконання грошових зобов'язань в сумі 4467,12грн. є обґрунтованими, арифметично вірними та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог передбачених пунктом 4 частини 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є - змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 4-3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду зазначеної справи відповідачем належним чином не спростовано вимоги, які викладено у позовній заяви.
Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтями 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до приписів ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до вимог передбачених ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Як вбачається із матеріалів справи відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, отриману безвідсоткову фінансову допомогу не повернув, у зв'язку з чим за відповідачем утворилася заборгованість, що підтверджується матеріалами справи.
Будь-яких документів у підтвердження відсутності заборгованості відповідачем надано не було, таким чином вимоги позивача про стягнення заборгованості є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.
На підставі вимог передбачених статей 6, 8, 10, 19, 129 Конституції України, ст.14 Податкового кодексу України, п.3.9.1., 3.9.2. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26 грудня 2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», ст.ст.11-16, 252, 509, 525, 526, 530, 546, 549, 610-612, 625, 626, 628, 629, 631, 638, 1046, 1049 ЦК України, ст.ст. 20, 67, 173, 174, 180, 193, ГК України та керуючись ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 4-5, 4-6, 12, 15, 20, 22, 28, 32-34, 36, 43, 49, 75, 77, 82-85 ГПК України, господарський суд, -
Позовні вимоги Приватного вищого навчального закладу «Краматорський економіко-гуманітарний інститут», м.Краматорськ до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Слов'янськ про стягнення заборгованості у розмірі 91 257,68 грн, задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, код ІНН НОМЕР_1) на користь Приватного вищого навчального закладу «Краматорський економіко-гуманітарний інститут», м.Краматорськ (84301, Донецька область, м.Краматорськ, вул. Паркова, 43а) заборгованість у розмірі 50000,00грн., 3% річних у розмірі 4467,12 грн., інфляційні витрати у розмірі 36790,56грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1369,00грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 18.11.2015р.
Суддя С.В. Тоцький