18 листопада 2015 року Справа № 914/448/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дунаєвської Н.Г. - головуючого,
Мележик Н.І. (доповідача),
Владимиренко С.В.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні касаційну
скаргу Публічного акціонерного товариства
"Національна акціонерна компанія
"Нафтогаз України"
на рішення господарського суду Львівської області
від 23.04.2015 року
та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 року
у справі № 914/448/15
господарського суду Львівської області
за позовом Публічного акціонерного товариства
"Національна акціонерна компанія
"Нафтогаз України"
до Комунального підприємства
"Жовкватеплоенерго"
про стягнення заборгованості
за участю представників:
позивача - Сидоренка В.В.
відповідача - не з"явились
В лютому 2015 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Хмельницької області з позовом до Комунального підприємства "Жовкватеплоенерго" про стягнення 145 453,46 грн. пені, 269 789,26 грн. інфляційних витрат, 3 % річних в сумі 57 929,56 грн. за прострочення виконання відповідачем грошових зобов"язань з оплати вартості природного газу протягом лютого-грудня 2013 року, спожитого за договором № 13/3613-ТЕ-21 від 04.03.2013 року.
Рішенням господарського суду Львівської області від 23.04.2015 року (суддя Шпакович О.Ф.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 року (судді: Кузь В.Л., Галушко Н.А., Орищин Г.В.), позов задоволено частково; зменшено розмір пені на 50 відсотків; стягнуто з КП "Жовкватеплоенерго" на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пеню в сумі 72 726,73 грн., 3 % річних від прострочених платежів на суму 57 789,26 грн. та інфляційні втрати на суму 269 789,26 грн., а також судовий збір на суму 9 463,45 грн.; у задоволенні позову в частині стягнення пені у розмірі 72 726,73 грн. відмовлено.
В касаційній скарзі ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів в частині відмови в задоволенні позову про стягнення 72 726,73 грн. пені та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог. При цьому, скаржник послався на те, що відсутність вини відповідача у виникненні боргу і його важкий фінансовий стан не є винятковими випадками в розумінні ст. 233 Господарського кодексу України та п. 3 ст. 83 ГПК України та підставами для зменшення неустойки.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що 04.03.2013 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавцем) та Комунальним підприємством "Жовкватеплоенерго" (покупцем) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13/3613-ТЕ-21, згідно якого продавець зобов'язався передати у власність покупця у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти й оплатити спожитий природний газ.
Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 4.1 договору).
Згідно п. 7.3. договору у разі невиконання покупцем умов пункту 4.1. договору він зобов'язався сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років (п. 9.3 договору).
Позивач повністю виконав взяті на себе зобов'язання щодо поставки природного газу в період з лютого по грудень 2013 року на суму 1 991 649,32 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами передачі-приймання та сторонами не оспорюється.
Відповідач, в свою чергу, розрахувався за спожитий газ з простроченням, що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду про стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені у заявлених розмірах.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий господарський суд, з висновками якого погодилась апеляційна інстанція, обгрунтовано вказав на порушення відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати вартості газу та можливість притягнення його до відповідальності, передбаченої пунктом 7.3. договору і статтею 625 ЦК України, щодо стягнення 269 789,26 грн. інфляційних витрат та 3 % річних в сумі 57 789,26 грн. за прострочення виконання грошового зобов"язання.
Разом з тим, враховуючи, що скаржником не оскаржуються судові акти попередніх інстанцій щодо стягнення 3 % річних та інфляційних витрат, а скарга стосується лише правомірності зменшення судами суми пені, тому в цих частинах вони не перевіряються судом касаційної інстанції.
Так, суди першої й апеляційної інстанцій, погоджуючись з наявністю факту неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань, наслідком чого є нарахування пені, інфляційних витрат та 3 % річних, використовуючи право, передбачене пунктом 3 частини 1 статті 83 ГПК України, зменшили належний до стягнення з відповідача розмір пені на 50 % та задовольнили його лише в сумі 72 726,73 грн.
Судова колегія вважає такі висновки місцевого й апеляційного господарських судів правильними з огляду на наступне.
В силу частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 1 статті 233 цього ж Кодексу закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Статтею 83 ГПК України надано господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
В пункті 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.
Крім того, у п. 7 оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ)" від 29.04.2013р. №01-06/767/2013 зазначено: положеннями частини першої статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Приймаючи рішення про зменшення розміру пені на 50 %, господарські суди попередніх інстанцій прийняли до уваги ступінь виконання основного зобов'язання; важливість збереження господарської діяльності відповідача, як підприємства; невідшкодування відповідачеві різниці в тарифах на теплову енергію, а також обставини наявності заборгованості населення й інших споживачів газу перед відповідачем за спожиті комунальні послуги.
Відтак, суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили всі істотні для справи обставини, правильно застосували ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України і прийшли до вірного висновку про наявність обставин, за яких можливе зменшення стягнутої пені до 72 726,73 грн.
З огляду на викладене, під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного й об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів першої й апеляційної інстанцій відповідають цим обставинам, їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Доводи касаційної скарги щодо обгрунтованості позовних вимог в частині стягнення з відповідача 145 453,46 грн. пені та безпідставного зменшення цієї суми не заслуговують на увагу, оскільки таке право передбачено статтею 83 ГПК України.
За таких обставин, прийняте рішення суду першої та постанова апеляційної інстанцій відповідають матеріалам справи та вимогам закону, а тому судові акти слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 1115 - 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 року у справі № 914/448/15 залишити без змін.
Головуючий суддяН.Г. Дунаєвська
СуддіН.І. Мележик
С.В. Владимиренко