19 листопада 2015 року Справа № 876/9110/15
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Затолочного В.С.,
суддів Каралюса В.М., Матковської З.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.07.2015 року у справі за позовом Бучацького районного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення допомоги, -
Бучацький районний центр зайнятості (далі - Позивач, Бучацький РЦЗ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - Відповідач, ОСОБА_1) про відшкодування зайво отриманої одноразової допомоги по безробіттю для організації безробітними підприємницької діяльності за період з 21.06.2011 року по 21.12.2011 року на загальну суму 5467,41 грн. на підставі вимоги Монастириської міжрайонної державної фінансової інспекції від 10.01.2012 року №19-20-13-14/17 «Про усунення порушень фінансової дисципліни за наслідками проведеної ревізії Бучацького РЦЗ».
Позовні вимоги мотивовані тим, що Позивачем зайво виплачено одноразову допомогу по безробіттю Відповідачу, який втратив статус безробітного з причини припинення ним підприємницької діяльності.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.07.2015 року позов задоволено повністю.
Постанову суду першої інстанції оскаржив ОСОБА_1, подавши на неї апеляційну скаргу. Відповідач не погоджуються з висновком суду першої інстанції та вважає, що постанова підлягає скасуванню. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що серед переліку обставин припинення реєстрації безробітного немає припинення ним підприємницької діяльності. Крім того, його не було попереджено про необхідність повідомлення Бучацького РЦЗ про припинення ним підприємницької діяльності.
Справа розглядалася в порядку письмового провадження.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 27.12.2010 року ОСОБА_1 звернувся до позивача із заявою про надання йому статусу безробітного, яку було задоволено і наказом Бучацького районного центру зайнятості за № НТ 101227 від 27.12.2010 року розпочато виплату допомоги по безробіттю з 27.12.2010 року по 21.12.2011 року, тобто 360 календарних днів.
У зв'язку з неможливістю працевлаштування через відсутність підходящої роботи на ринку праці, ОСОБА_1 згідно поданої заяви від 12.03.2011 року, затвердженої директором Бучацького районного центру зайнятості, наказом від 14.03.2011 року № НТ 110314 виплачено одноразову допомогу по безробіттю для організації безробітними підприємницької діяльності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» з 12.03.2011 року по 21.12.2011 року.
21.06.2011 року ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність.
06.05.2015 року ОСОБА_1 була надіслана претензія за № 06/345/15-06-12 про відшкодування зайво отриманої одноразової допомоги по безробіттю для організації безробітними підприємницької діяльності в сумі 5467,41 грн., яка в добровільному порядку відповідачем не повернута.
Вірно встановивши обставини справи, суд першої інстанції неправильно застосував до правовідносин між сторонами відповідні їм норми процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей КАС є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.
Відповідно до статті 50 КАС громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.
Колегія суддів доходить висновку, що правовий аналіз пунктів 1-4 частини четвертої статті 50 КАС свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.
Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.
Логічний спосіб тлумачення частини четвертої статті 50 КАС дозволяє колегії суддів дійти висновку, що і пункт 5 частини четвертої статті 50 КАС, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків «превентивного» судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов. Такий безпідставний підхід до розуміння змісту пункту 5 частини четвертої статті 50 КАС по суті призводить до відмови органів влади від виконання своїх функціональних обов'язків та можливої дискреційної поведінки.
За пунктом 4 частини четвертої статті 50 КАС суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.
В випадку, що розглядається, позов заявлений про стягнення грошових коштів, що стали власністю ОСОБА_1 і, на думку колегії суддів, не підпадають під дію пункту 4 частини четвертої статті 50 КАС.
Такий висновок кореспондується із правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 22.09.2015 року у справі № п/811/3781/14, яка відповідно до статті 244-2 КАС України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при правозастосуванні.
Відповідно до статті 203 КАС України, постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.
Суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства (п.1 ч.1 ст.157 КАС України).
З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 157, 195, 197, 198, 203, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.07.2015 року у справі № 819/1811/15 скасувати із закриттям провадження у справі.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В.С. Затолочний
Судді В.М. Каралюс
З.М. Матковська