"05" листопада 2015 р. м. Київ К/800/29423/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі суддів:
Калашнікової О.В.,
Васильченко Н.В.,
Леонтович К.Г.
розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою Київського обласного центру зайнятості на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2015 року у справі за позовом Ніжинського міськрайонного центру зайнятості до Київського обласного центру зайнятості про стягнення коштів, -
Ніжинський міськрайонний центр занятості звернувся в суд з позовом до Київського обласного центру зайнятості, в якому просив стягнути кошти виплаченого забезпечення у сумі 22 423, 76 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, всупереч вимогам Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 №1533-III, не сплатив виплачене забезпечення та вартість наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2015 року позов задоволено. Стягнуто з Київського обласного центру зайнятості на користь Ніжинського міськрайонного центру зайнятості кошти виплаченого забезпечення за період перебування ОСОБА_4 на обліку у Ніжинському міськрайонному центрі зайнятості в якості безробітної з 01.03.2012 по 23.02.2013 роки у сумі 22 423 (двадцять дві тисячі чотириста двадцять три) грн. 76 коп.
Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями, Київський обласний центр зайнятості звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 30.01.2012 року була звільнена з посади головного спеціаліста відділу надання соціальних послуг Славутицького міського центру зайнятості на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (згідно наказу Київського обласного центру зайнятості № 69-к від 27.01.2012 року) та 01.03.2012 року зареєстрована у Ніжинському міськрайонному центрі зайнятості в якості безробітної з призначенням їй виплати допомоги по безробіттю з 01.03.2012 року по 23.02.2013 року.
Загальна сума виплаченої допомоги по безробіттю ОСОБА_4 за даний період становить 22423,76 грн.
21.01.2015 року ОСОБА_4 повторно звернулася до Ніжинського міськрайонного центру зайнятості. При реєстрації в центрі зайнятості встановлено, що згідно наказу Київського обласного центру зайнятості № 444-к від 31.10.2014 року (на виконання постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.07.2014 року та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2014 року) ОСОБА_4 була поновлена на посаді головного спеціаліста відділу надання соціальних послуг Славутицького міського центру зайнятості з 31.01.2012 року.
Задовольняючи позовні вимоги, суди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що у Київського обласного центру зайнятості, як роботодавця ОСОБА_4, в силу приписів статті 35 Закону №1533-III існує обов'язок щодо сплати позивачу виплаченого забезпечення та вартості наданих послуг останній за період перебування особи на обліку як безробітної з 01.03.2012 по 23.02.2013 в зв'язку з поновлення ОСОБА_4 на роботі за рішенням суду.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Приписам наведеної норми кореспондують положення частини четвертої статті 21 КАС, згідно з якими вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Аналіз припису наведеної норми дає підстави для однозначного висновку про те, що адміністративними судами можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватись шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднанні з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 18.06.2013 року у справі № 21-204а13.
Права, обов'язки та відповідальність Фонду та роботодавця визначені ст. 34, 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» №1533-III від 02.03.2000 року, якими передбачено, зокрема, право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду та обов'язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
За встановлених судами попередніх інстанцій обставин, відповідач у спірних відносинах виступав в ролі роботодавця та не виконував функцій суб'єкта владних повноважень,а вимога про стягнення шкоди, в свою чергу, не поєднана із вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності відповідача.
На підставі наведеного, враховуючи характер спірних правовідносин, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Суд першої інстанції помилково відкрив провадження у адміністративній справі та розглянув справу по суті позовних вимог, а суд апеляційної інстанції вказану помилку не виправив.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про необхідність скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2015 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2015 року та закриттю провадження у справі.
Згідно з ч. 4 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і закрити провадження.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 220-1, 223, 227, 230, 231 КАС України, суд -
Київського обласного центру зайнятості задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2015 року - скасувати
Провадження у справі за позовом Ніжинського міськрайонного центру зайнятості до Київського обласного центру зайнятості про стягнення коштів - закрити.
Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: