05 листопада 2015 року м. Київ К/800/43001/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Федорова М.О.
суддів: Моторного О.А.
Степашка О.І.
секретар судового засідання Мартиненко Г.В.
за участю представників згідно журналу судового засіданні від 05.11.2015 (в матеріалах справи)
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2014
у справі № 826/17006/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ?361 Україна?
до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного
управління Міндоходів у м. Києві
про скасування податкових повідомлень-рішень
Товариство з обмеженою відповідальністю ?361 Україна? звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про податкових повідомлень-рішень: №68836552207 від 16.10.2013; №68926552207 від 16.10.2013.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.12.2013 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2014 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.12.2013 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві: №0004562201 від 11.09.2013; №0004572201 від 11.09.2013.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силу постанову суду першої інстанції.
Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.10.2010 по 30.06.2013 та складено акт №448/26-55-22-07/35427919 від 30.09.2013.
За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 68926552207 від 16.10.2013, яким збільшено позивачу грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1468246 грн.: основний платіж 1282548 грн., штрафні (фінансові) санкції 185698 грн.; № 68826552207 від 16.10.2013, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 1414891, 40 грн.: основний платіж 1160241 грн., штрафні (фінансові) санкції 254650 грн.
Перевіркою встановлено пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України, занижено податок на прибуток на загальну суму 1282548 грн.; п. 198.3, п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість на загальну суму 1136208 грн.
Відповідно до п 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).
Згідно із абз. 1 п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).
Відповідно до пп. ?а? п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу).
Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).
В силу п. 201.4 ст. 201 цього Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України).
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.
Рахунки на оплату замовлених позивачем послуг містять посилання на номер і дату договору, та відповідного додатку до нього, зміст, обсяг та вартість послуг, зокрема посилання на призначення розміщення реклами для конкретного клієнта з його найменуванням, для виконання зобов'язань перед яким були придбані такі послуг.
Звіти про проведену рекламну кампанію, містять строки розміщення, досягнуту кількість показників/переходів споживачів такої реклами, скріншоти відповідних сторінок веб-сайтів з розміщеними на них рекламних матеріалів клієнта.
Судом апеляційної інстанції досліджено рахунки на оплату послуг, акти виконаних робіт (наданих послуг), звіти про фактичний обсяг наданих послуг, податкові накладні та банківські виписки.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно того, що первинні бухгалтерські документи позивача відповідають вимогам Закону України ?Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні? та дають можливість встановити, які саме послуги (роботи) були надані, їх зміст та обсяг, ціновий вираз та доцільність використання у власній господарській діяльності, досягнення економічного ефекту.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2014 у справі № 826/17006/13-а залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2014 у справі № 826/17006/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.О. Федоров
Судді О.А. Моторний
О.І. Степашко