05 листопада 2015 року м. Київ К/800/10382/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі суддів:
Калашнікової О.В.,
Васильченко Н.В.,
Леонтович К.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Сарненської міської ради Рівненської області, ОСОБА_5, треті особи: Управління Держкомзему у Сарненському районі, Сарненський районний відділ Рівненської регіонально філії ДЗК, про визнання частково недійсним рішення, визнання державного акту недійсним, -
ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до Сарненської міської ради Рівненської області, ОСОБА_5, в якому просив: визнати частково недійсним рішення Сарненської міської ради №1082 від 29.10.2008 року "Про передачу громадянам безоплатно у власність земельних ділянок в межах м. Сарни" в частині надання ОСОБА_5 земельної ділянки з врахуванням земельної ділянки площею 0.003 га, яка перебуває у його власності відповідно до державного акту на право приватної власності на землю Серії НОМЕР_1, що знаходиться по АДРЕСА_1; внести зміни до державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого на ім'я ОСОБА_6 щодо площі земельної ділянки, з врахуванням державного акту на право приватної власності на земельну ділянку площею 0.003 га, виданого на ім'я позивача серії НОМЕР_1; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_2, виданий на ім'я ОСОБА_5
Позовні вимоги мотивовано тим, що 17.01.2001 року виконавчим комітетом Сарненської міської ради було прийнято рішення №26 "Про передачу ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування індивідуального гаражу в АДРЕСА_1". На підставі вказаного рішення позивачем було замовлено технічну документацію щодо виготовлення державного акту на право приватної власності на землю та отримано вказаний державний акт на право власності на землю площею 0.003 га за адресою АДРЕСА_1 Серії НОМЕР_1, який пройшов державну реєстрацію в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю Сарненського районного відділу земельних ресурсів за № 3808. В 2008 році позивачу стало відомо про те, що ОСОБА_5 є власницею частини земельної ділянки площею 0.10 га та 48/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1. Також позивачу стало відомо, що належна йому земельна ділянка площею 0.003 га входить до складу земельної ділянки ОСОБА_5 З огляду на наведене, позивач вважає, що оскаржуване рішення є протиправним, а виданий на його підставі державний акт підлягає скасуванню.
Постановою Сарненського районного суду Рівненської області від 23 грудня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрите.
Не погоджуючись з оскаржуваним судовим рішенням, ОСОБА_4 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить його скасувати та задовольнити позов.
Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, рішенням виконавчого комітету Сарненської міської ради №26 від 17.01.2001 року ОСОБА_4 була передана у приватну власність безоплатно земельна ділянка площею 30 м.кв., яка розташована по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування індивідуального гаражу, якою він користувався з 1990 року. Цим же рішенням позивачу було рекомендовано право на вказану земельну ділянку посвідчити державним актом .
Також судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до технічної документації із землеустрою по складанню державного акту на право власності на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 площа зазначеної земельної ділянки становить 0.003 га.
Рішенням Сарненської міської ради Рівненської області від 29.10.2008 року №1082 "Про передачу громадянам безоплатно у власність земельних ділянок в межах м. Сарни" ОСОБА_6 передано безоплатно у власність земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських споруд площею 0.1000 га та для ведення садівництва площею 0.0267 га.
21 квітня 2009 року ОСОБА_6 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, зокрема на земельну ділянку площею 0.0267 га для ведення садівництва, Серії НОМЕР_3.
Таким чином, при прийнятті Сарненською міською радою Рівненської області рішення від 29.10.2008 року №1082 "Про передачу громадянам безоплатно у власність земельних ділянок в межах м. Сарни" ОСОБА_6 не було враховано рішення виконавчого комітету Сарненської міської ради №26 від 17.01.2001 року про передачу позивачу у приватну власність безоплатно земельної ділянки площею 30 м.кв., яка розташована по АДРЕСА_1. Відтак, між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 виник спір щодо права власності на земельну ділянку площею 0.003 га.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 на законних підставах користується ділянкою по АДРЕСА_1, в той час як у позивача відсутні підстави для вимог в частині скасування оскаржуваного рішення та державного акту.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що даний спір не є публічно-правового характеру.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час звернення позивача до суду, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Статтею 80 Земельного кодексу України визначено, що суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
Відповідно до статей 2, 5 Земельного кодексу України міськрада при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб'єктом земельних відносин.
Таким чином, у відносинах, які склалися між сторонами, відповідач як власник землі вільний у виборі суб'єкта з питань надання йому права власності на земельну ділянку в порядку, встановленому законом, при цьому він не здійснював владних управлінських функцій.
З огляду на наведе, судом апеляційної інстанцій вірно зазначено, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, не може бути розглянутий за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
У разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12.10.1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом"» поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Таким чином, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, в даному випадку суд першої інстанції розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, тому не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 11.11. 2014 року (справа № 21-493а14) та 09.12.2014 року (справа №21-308а14).
Відповідно до статті 15 Цивільного процесуального кодексу України справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, розглядаються судами в порядку цивільного судочинства, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
З аналізу позовних вимог позивача вбачається, що причиною звернення позивача до суду стало видання громадянці ОСОБА_5 державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, право власності на яку, на думку позивача, належить саме йому. Тобто у даному випадку мова йде про захист порушеного права позивача на володіння та користування земельною ділянкою.
Таким чином, фактично в межах спірних відносин існує спір про право, а відтак заявлені позивачем вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для закриття провадження у справі.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-240 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: