18 листопада 2015 року м. Київ К/800/53651/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Лосєва А.М.,
Бившевої Л.І.,
Шипуліної Т.М.,
за участю секретаря Титенко М.П.
представників сторін:
позивача Колісниченко О.Л., Потопальська Т.В.
відповідача Морозов П.В., Руцька А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 січня 2014 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2014 року
у справі № 826/19224/13-а
за позовом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення,-
Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (надалі - позивач) звернулося до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (надалі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001304110 від 04 грудня 2013 року.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2014 року, адміністративний позов задоволено.
Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 січня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2014 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань дослідження своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податку на додану вартість по операціям з ПП «Електроізоліт» за лютий, березень, квітень 2012 року; ТОВ «Будстрім» за серпень 2012 року; Науково-виробничою приватною фірмою «Аналітика» за серпень, грудень 2011 року; ТОВ «Альтаир Альфа Плюс» за серпень 2012 року; ТОВ «Інжинірингова Компанія «Будинок металу» за серпень 2012 року; ТОВ «Енексім» за січень-грудень 2011 року, січень - грудень 2012 року, січень, лютий, березень 2013 року; МДП «Інститут проблем управління» Національної академії наук України за січень-грудень 2011 року, січень-грудень 2012 року, січень, лютий, березень 2013 року; ТОВ «Укрінформзв'язок» за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року; ТОВ «Черномор-Союз» за період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2012 року; ТОВ «ТБ «Промислові системи ЛТД» за період з 01 січня 2013 року по 31 січня 2013 року; ПАТ «НДІ «Техностандарт» за період з 01 липня 2010 року по 01 червня 2013 року. За результатами вказаної перевірки складено акт № 958/41-10/24584661 від 14 серпня 2013 року.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 1.6, п. 1.7 ст. 1, пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.2.1, пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР, пп. 14.1.181, пп. 14.1.191, п. 14.1 ст. 14, ст. 22, п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 184.5 ст. 184, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10, п. 201.15 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту на 9623467,00 грн. та заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає перерахуванню та сплаті в бюджет на 6468215,00 грн.
У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки позивачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000954110 від 03 вересня 2013.
В результаті адміністративного оскарження, вказане податкове повідомлення-рішення скасовано та прийнято нове - № 0001304110 від 04 грудня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 9545802,00 грн.
Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин) (надалі по тексту - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункт) (абзац 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР).
З 01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (надалі - ПК України).
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.
Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.
Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач здійснював господарські відносини з: ПП «Електроізоліт», ТОВ «Будстрім», Науково-виробничою приватною фірмою «Аналітика», ТОВ «Альтаир Альфа Плюс», ТОВ «Інжинірингова Компанія «Будинок металу», ТОВ «Енексім», МДП «Інститут проблем управління» Національної академії наук України, ТОВ «Укрінформзв'язок», ТОВ «Черномор-Союз», ТОВ «ТБ «Промислові системи ЛТД» та ПрАТ «НДІ «Техностандарт».
На підтвердження фактичного виконання укладених із вищезгаданими контрагентами правочинів позивачем надано: видаткові накладні, податкові накладні, прибуткові ордери, журнали реєстрації вивантаження міжміських вантажів, довіреності на отримання товару, журнали реєстрації довіреностей, виписки за банку, платіжні доручення, рахунки-фактури, акти приймання-передачі обладнання, паспорти якості, специфікації, акти вхідного контролю, товарно-транспортні накладні, журнал заїзду транспорту.
В касаційній скарзі податковий орган зазначає, що при ухваленні оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права. При цьому, жодних обґрунтувань вказаної позиції відповідач не наводить, а зміст касаційної скарги зводиться до цитування окремих норм податкового законодавства.
Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судом першої та апеляційної інстанцій, укладений правочин відповідає економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 січня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2014 року у справі № 826/19224/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв
Судді:(підпис)Л.І. Бившева
(підпис) Т.М. Шипуліна