17 листопада 2015 р. Справа № 123087/12/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2012 року у справі за позовом Приватного підприємства «Грифон-Буд» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
07.05.2012 року Приватне підприємство «Грифон-Буд» звернулося в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби, в якому просило визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002481521 від 24.04.2012 року.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що формуючи податковий кредит, ПП «Грифон-Буд» допустило помилку, зокрема включило до податкового кредиту суму податку на додану вартість згідно податкової накладної, яка не зареєстрована в Єдиному державному реєстрі податкових накладних. При цьому, воно визнало таку помилку та вжило передбачених чинним податковим законодавством заходів щодо усунення виявленого порушення та понесло відповідальність у вигляді штрафу за допущене порушення. Враховуючи викладене, вважає, оскаржуване податкове повідомлення-рішення безпідставним.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2012 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби № 0002481521 від 24.04.2012 року.
Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що твердження органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами. Відтак, відсутні правові підстави вважати оспорюване податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначене податкове зобов'язання з податку на додану вартість, правомірним.
Не погодившись з вищенаведеною постановою, Державна податкова інспекція у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
16.11.2015 року представник позивача подав до Львівського апеляційного адміністративного суду клопотання, в якій просив замінити найменування позивача з Приватного підприємства «Грифон-Буд» на Приватне підприємство «Будинок майбутнього», згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням позивача замінив позивача Приватне підприємство «Грифон-Буд» на Приватне підприємство «Будинок майбутнього».
Також, відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням відповідача замінив відповідача Державну податкову інспекцію у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у Галицькому районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області.
У зв'язку з неприбуттям у судове засідання представників осіб, що беруть участь у справі, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів (п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010 року № 2453-VI), що є достатнім для розгляду даної справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість, результати якої відображені в Акті № 214/32/15-2/35664357 від 03.04.2012 року(а.с.7-8).
Перевіркою встановлено заниження суми, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет у податковій декларації з ПДВ за січень 2012 року на суму 28 641, 00 грн. у зв'язку з включенням до податкового кредиту вказаної суми ПДВ на підставі податкової накладної №2 від 05.01.2012 року по контрагенту ТзОВ «Термоюніон», яка зареєстрована в Єдиному державному реєстрі податкових накладних із запізненням (14.02.2012 року)(а.с.15).
На підставі висновків зазначеного Акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення -рішення № 0002481521 від 24.04.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем -податок на додану вартість на суму 42 961,50 грн., з них 28 641 грн. - за основним платежем, 14 320,5 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями(а.с.6).
Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.
Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
У статті 198 Податкового кодексу України(далі - ПК України) встановлено підстави, за яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов'язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.
Зокрема, згідно із пунктом 198.1 цієї статті право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.2 зазначеної статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абзаци перший-третій цього пункту).
Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог чи не підтвердженими митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» № 3609-V змінено формулювання цього пункту і вказано, що не відноситься до податкового кредиту сума податку, зокрема, підтверджена податковою накладною, яка була оформлена з порушенням вимог статті 201 ПК України.
Норми статті 201 ПК України, до яких відсилають правила пункту 198.6 статті 198 цього Кодексу, регулюють відносини, пов'язані з оформленням податкової накладної. У цій нормі містяться обов'язкові правила щодо форми та порядку заповнення податкових накладних, недотримання яких тягне визнання податкової накладної недійсною; визначено правову природу цього документа, підстави, порядок, умови його складання і надання; встановлено права й обов'язки учасників податкових відносини, пов'язані із складанням, наданням та реєстрацією податкової накладної; передбачено наслідки недотримання обов'язкових вимог щодо форми, змісту та інших дій зі складання, надання та реєстрації податкових накладних.
Так, у пункті 201.1 статті 201 ПК України зазначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначається: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.
Згідно з пунктом 201.6 цієї статті податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Відповідно до пункту 201.10 зазначеної статті податкова накладна надається платнику податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. За абзацом другим цього пункту продавець зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Реєстрі.
Абзаци третій-п'ятий зазначеного пункту регулюють питання підтвердження дати, часу і факту реєстрації продавцем податкової накладної. Зокрема, про внесення податкової накладної до Реєстру свідчить квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Дата і час, зафіксовані у такій квитанції, визнаються датою і часом надання продавцем податкової накладної до податкового органу.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» № 3609-V пункт 201.10 статті 201 ПК України був доповнений новим абзацом, згідно з яким реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Реєстрі здійснюється не пізніше двадцяти календарних днів, наступних за датою їх виписки (ця норма набрала чинності з 6 серпня 2011 року і діяла на час подання платником податку податкової звітності та на час проведення податковим органом камеральної перевірки).
У наступному - сьомому - абзаці цього пункту передбачено право покупця звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Реєстру.
Абзацом восьмим пункту 201.10 статті 201 ПК України покупцю товарів/послуг заборонено відносити суми ПДВ до податкового кредиту в разі відсутності факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг, податкових накладних у Реєстрі і зобов'язано покупця включити суму податку, вказану в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До такої заяви додаються копії документів, передбачених у цій статті, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів./послуг (абзац десятий пункту 201.10 статті 201 ПК України).
Відповідно до підпункту 49.18.1 пункту 49.18. статті 48 ПК України податкові декларації подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Згідно з пунктом 1 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року № 1246, цей Порядок визначає механізм внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до неї, до Єдиного реєстру податкових накладних платників ПДВ - продавців товарів (послуг), звіряння даних, що містяться у виданих платникам такого податку - покупцям товарів (послуг) податковій накладній та розрахунку коригування з відомостями, що містяться у Реєстрі.
Системний аналіз наведених податкових норм дає підстави дійти висновку, що платник податку має право на включення до податкового кредиту сум податку, сплачених ним за наслідками господарських операцій, дійсність та достовірність яких має підтверджуватися внесеними до Реєстру податковими накладними або іншими документами, встановленими ПК України, що посвідчують право на віднесення сум податку до податкового кредиту. Це право вони мають незалежно від часу внесення платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних до Реєстру. Визначальним є факт підтвердження операцій податковими накладними і факт внесення їх до Реєстру в строки, встановлені законодавством: 1) відведені для складання та подання податкової звітності з ПДВ; 2) двадцять днів. В іншому випадку, без подання заяви на постачальника, який своєчасно не зареєстрував податкові накладні, платник податку - покупець товарів/послуг зобов'язаний включити суму податку, вказану в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Слід також зазначити, що згідно зі статтею 201 ПК України обов'язок із оформлення і реєстрації податкових накладних покладено на платника податку - продавця товарів (послуг), а не платника податку, який формує податковий кредит, і при цьому зазначена стаття не містить імперативних приписів про неприйнятність цих документів через несвоєчасність (не у день надання) внесення їх до Реєстру.
Крім цього, з матеріалів справи слідує, що ПП «Грифон-Буд» самостійно виявило факт заниження податкового зобов'язання.
03.04.2012 року позивачем було подано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість за січень та лютий 2012 року разом з розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, а також сплачено штраф у розмірі 3% від суми недоплати, про що свідчить платіжне доручення № 269 від 03.04.2012 року(а.с.16).
Згідно із п.50.1 ст. 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах(з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Платник податків, який самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку; б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку. Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.
Враховуючи вищенаведене, позивачем виконано вимоги чинного законодавства, які передбачають дії платника податків у випадку допущення помилок у податковій звітності.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутні правові підстави вважати оспорюване податкове повідомлення-рішення правомірним, оскільки, твердження органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби(правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Галицькому районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області) залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2012 року у справі № 2а-3912/12/1370 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України напротязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: О.Б. Заверуха
Судді: О.М. Гінда
В.В. Ніколін