ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
19 листопада 2015 року № 826/22636/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Дієса»
до Міжрегіонального головного управління Державної фінансової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
Товариство з обмеженою відповідальністю «Дієса» (далі - позивач), звернулося з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Державної фінансової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.07.2015р. № 0001513901.
Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесені податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягає скасуванню. При цьому позивач стверджує, що ним було використано в межах господарської діяльності отримане від контрагента.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач проти позовних вимог заперечив, надав суду письмові заперечення, у яких відповідач просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю. Доводи відповідача, викладені в письмових запереченнях, аналогічні доводам та висновкам викладеним в акті перевірки.
Судом було прийнято рішення про розгляд справи в письмову провадженні на підставі частини шостої статті 128 КАС України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд.
Співробітниками Міжрегіонального головного управління Державної фінансової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Дієса» (код ЄДРПОУ 36483471) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Буд-Інвест» (код ЄДРПОУ 39269592) в листопаді 2014 року з відповідним їх відображенням в податковому обліку з податку на прибуток в періоді 01.01.2014-31.12.2014 та податку на додану вартість в періоді 01.11.2014 р. - 31.12.2014 р.
За результатами проведеної перевірки складено акт від 24.06.2015 р. №683/28-10-39-10/36483471 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем п.198.1. п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, п.2.16 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.95.
На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 13.07.2015р. № 0001513901, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на суму 4024144 грн. та засновано штрафні (фінансові) санкції на суму 2012072 грн.
Прийняття зазначеного рішення мотивовано наступними обставинами, встановленими актом перевірки.
В ході проведення перевірки встановлено, що позивач мав взаємовідносини із ТОВ «Буд-Ін-Вест» (код 39269592) в періоді 01.11.2014 по 31.12.2014 на підставі договору поставки №20/11-14 від 20.11.2014р. За даним договором ТОВ «Буд-Ін-Вест» (Постачальник) та позивач (Покупець) домовились про те, що постачальник зобов'язується поставить та передати у власність покупцеві товари народного споживання, а саме електропобутові товари (побутові холодильники, морозильники, машини і прилади для механізації побутових робіт, побутові прилади для очистки, зволоження, кондиціонування повітря, електроосвітлювальної арматури і звукозаписна, для відеозапису і відтворення зображення та звуку, носіїв для запису звуку, телевізійних приймачів, частин, вузлів, а також деталей для запису звуку, телевізійних приймачів, частин, вузлів, а також деталей і приладдя до них), комп'ютерну техніку (комп'ютерну техніку та її комплектуючі, носії інформації, чистячи засоби), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар та оплатити його на умовах, визначених цим Договором.
Перевіркою було встановлено, що позивачем отримано видаткові накладені №РН-0000046, №РН-0000047, №РН-0000048, №РН-0000049, №РН-0000045 від 20.11.2014р., на загальну суму 24144864,16 грн., в тому числі ПДВ 4024144,03 грн.
Також перевіркою було встановлено, що розрахунки було здійснено шляхом зарахування зустрічних однорідних (грошових) вимог, а саме - переведення боргу в сумі 24 144 864,16 грн. відповідно до договору №П/20/11 про переведення боргу від 20.11.2014 р., (м. Київ).
Актом перевірки встановлено, що позивачем отримано податкові накладні №46,47,48,49,45 від 20.11.2014р. на суму 24144864,16 грн., в тому числі ПДВ 4024144 грн. У вищезазначених податкових накладних зазначено підпис та прізвище особи, яка склала податкову накладну - ОСОБА_1. та печатка ТОВ «Буд-Ін-Вест». Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до податкового кредиту за грудень 2014 року та відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним декларацій з ПДВ за грудень 2014 року. При цьому акт перевірки містить визначення, що податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.
З посиланням на те, що до перевірки не надані товарно-транспортні накладні, які підтверджують перевезення товару від ТОВ «Буд-Ін-Вест» до ТОВ «Дієса», наявність яких передбачено пп.2.9,2 п.2.9 розділу 2 Договору поставки №20/11-14 від 20.11.2014р.відповідачем сформульовано висновок про те, що не встановлено факту передачі (фізичного переміщення) товарів від продавця ТОВ «Буд-Ін-Вест» до покупця ТОВ «Дієса», в зв'язку з відсутністю документів, що засвідчують транспортування та зберігання товару.
Крім того, відповідач послався на те, що згідно даних АІС «Податковий блок» постачання побутової техніки від її виробників, зазначених у сертифікатах на ТОВ «Буд-Ін-Вест» та/або його постачальника ТОВ «ПМ-Груп Лімітед» відсутнє, у зв'язку з чим визначити джерело походження товару «побутова техніка» неможливо, у ТОВ «ПМ-Груп Лімітед» відсутні суб'єкти господарювання, які б могли постачати побутову техніку, що в подальшому була реалізована на ТОВ «Дієса».
З огляду на викладене відповідачем сформульовано висновок про те, що має місце документально оформлена поставка ідентифікованого товару, що не підтверджується фактом реального попереднього його одержання ТОВ «ПМ-Груп Лімітед» від інших суб'єктів господарювання та неможливістю його руху по ланцюгу: ТОВ «ПМ-Груп Лімітед» - ТОВ «Буд-Ін-Вест» - ТОВ «Дієса».
Суд з зазначеними твердженнями відповідача не погоджується з огляду на таке.
Акт перевірки містить посилання на те, що відповідно до письмового пояснення ТОВ «Дієса» (вих.№бн від 14.05.2015р.) процес доставки товарів здійснювався відповідно до пп.2.5 п.2 Договору на умовах DDP Міжнародних правил тлумачення торгових термінів Інкотермс в редакції 2010 року (за рахунок постачальника).
Судом такі пояснення вбачаються обґрунтованими, оскільки відповідачем не наведено будь - яких посилань на те, що позивачем здійснювалося перевезення отриманого товару. При цьому жодною нормою чинного законодавства на отримувача продукції не покладено обов'язку зі зберігання копії товарно - транспортної накладної, у тому випадку, якщо прийняття продукції відбувається вже на складі покупця, як це передбачено умовами DDP.
Актом перевірки встановлено, а сторонами не спростовується, що позивач є власником мережі супермаркетів побутової техніки, тобто має як місця зберігання, так і засоби реалізації отриманого товару. До матеріалів справи залучено документи, якими підтверджується як зберігання, так і наступний продаж товарів, отриманих від контрагента позивача.
Вищевказані документи досліджувались під час проведення перевірки та відображені в акті перевірки. Натомість відповідачем не спростовано фактичної передачі товару.
Відсутні в акті перевірки і посилання на будь - які пояснення посадових осіб контрагента позивача, порушені кримінальні справи, вироки чи постанови судів.
Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи Відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагент позивача був ліквідований або припинено підприємницьку діяльність даного контрагенту під час укладання та виконання договору.
Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.
З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначений договір було укладено з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.
Слід відмітити, що сторонами не заперечується та обставина, що на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом, контрагент позивача та Позивач, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платником податку на додану вартість.
Крім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними": при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.
Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого - Позивача та контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договір, укладений позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними та не визнано недійсним проведення тендерну або тендерної документації.
Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "фіктивності" здійснених позивачем господарських операцій.
Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.
Відповідно до ст. 198.3 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно вимог ст. 198.1 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За ст. 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При цьому згідно із статтею 201.8 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".
За ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п. 5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.
Виходячи з правових приписів п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
У відповідності до ч. 2 ст. 8 даного Закону питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1, 2 ст. 9. Закону).
Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З вищенаведених норм слідує, що обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2014 року по справі №826/13867/14; Ухвалах ВАСУ: від 16 липня 2014 р. К/800/16847/13; від 15 жовтня 2013 року К/800/11789/13; від 22 жовтня 2012 р. К/9991/52018/12; від 01 жовтня 2012 р. К/9991/42373/12, від 16 жовтня 2013 р. К/800/45872/13, від 30 жовтня 2013 р. К-40444/10.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Міжрегіонального головного управління Державної фінансової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 13.07.2015р. № 0001513901.
Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя А.Б. Федорчук