Справа №583/571/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Сидоренко Р. В.
Номер провадження 22-ц/788/1997/15 Суддя-доповідач - Околот Г. М.
Категорія - 19
17 листопада 2015 року м.Суми
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого-судді - Околота Г. М.,
суддів - Левченко Т. А. , Дубровної В. В.
при секретарі судового засідання - Чуприні В.І. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 16 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа Українська товарна біржа про визнання біржових угод недійсними, витребування майна,
У лютому 2014 року позивач ОСОБА_5 звернулася до суду з вищевказаним позовом та в обґрунтування своїх вимог, які уточнила у ході судового розгляду зазначила, що з 06 серпня 1983 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 За час шлюбу за спільні кошти вони придбали автомобіль марки RENAULT Trafik DCI, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, та автомобіль марки NISSAN Vanette 2.3, 2000 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2. Вказані автомобілі були зареєстровані на ОСОБА_6 20 серпня 2009 року вищезазначені автомобілі були продані ОСОБА_6 ОСОБА_3 за біржовими угодами купівлі-продажу транспортного засобу за реєстраційними номерами НОМЕР_4 та НОМЕР_7. За продані автомобілі ОСОБА_6 отримав 200 грн. Позивач зазначає, що своєї згоди на вчинення вказаних правочинів не надавала, зазначені біржові угоди було укладено з порушенням вимог Закону, суперечать її інтересам. Позивач також зазначає, що 2009 році відносно неї розглядалася кримінальна справа, тому її чоловік ОСОБА_6, з метою уникнення конфіскації спільного майна у серпні 2009 року вчинив фіктивний правочин, продавши без її згоди по заниженій вартості автомобілі. Після придбання автомобілів ОСОБА_3 зареєстрував їх на власне ім'я, але після вчинення правочину купівлі-продажу на товарній біржі автомобіль марки RENAULT Trafik DCI на підставі довіреності залишився у користуванні ОСОБА_6, а автомобілем NISSAN Vanette користувався ОСОБА_3 У листопаді 2013 році ОСОБА_3 продав автомобіль марки NISSAN Vanette ОСОБА_4 Позивач ОСОБА_5 просила суд: поновити строк звернення її до суду; мотивуючи це тим, що строк був пропущений з поважної причин, так як їй стало відомо про відчуження автомобілів із спільної сумісної власності подружжя від чоловіка ОСОБА_5 10 лютого 2014 року з моменту отримання поштою копії позовної заяви ОСОБА_3 до її чоловіка про стягнення коштів, визнати біржові угоди недійсними, витребувати у ОСОБА_4 автомобіль марки NISSAN Vanette, зобов'язати останнього передати їй реєстраційні документи на нього; скасувати у єдиному державному реєстрі ДАІ записи про реєстрацію права власності на зазначений автомобіль за ОСОБА_4 та стягнути понесені судові витрати. (т.1 а.с.3-4, т.2 а.с.54, 223-224, т.3 а.с.64, 65)
Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 16 вересня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_5 були задоволені частково.
Визнано недійсним біржовий договір (угоду) купівлі-продажу транспортного засобу від 20 серпня 2009 року за реєстраційним номером НОМЕР_4, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, за участю Української товарної біржі, за яким ОСОБА_6 продав автомобіль марки RENAULT Trafic DCI, 2005 року випуску, білого кольору, № кузова НОМЕР_5, державний номерний знак НОМЕР_1, ОСОБА_3 за ціною 100 грн.
Визнано недійсним біржовий договір (угоду) купівлі-продажу транспортного засобу від 20 серпня 2009 року за реєстраційним номером НОМЕР_7, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, за участю Української товарної біржі, за яким ОСОБА_6 продав автомобіль марки NISSAN Vanette 2.3, 2000 року випуску, червоного кольору, № кузова НОМЕР_6, державний номерний знак НОМЕР_2, ОСОБА_3 за ціною 100 грн.
Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_4, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1, автомобіль NISSAN Vanette 2.3., 2000 року випуску, червоного кольору, № кузова НОМЕР_6 на користь ОСОБА_5.
У задоволені інших позовних вимог ОСОБА_5 було відмовлено. (т.3 а.с.74-77)
Не погодившись з рішенням суду відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_5 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин строки позовної давності. Крім того, вважає, що позивачем не було надано доказів недобросовісності його дій та дій ОСОБА_6 за угодою купівлі-продажу автомобілів, а суд визнаючи угоди недійсними, не врахував тих обставини, що позивачка має право вимагати від свого колишнього чоловіка компенсацію вартості відчуженого ним спільного майна а не визнавати договори недійсними. (т.3 а.с.82-83)
Відповідач ОСОБА_4 також не погодившись з рішенням суду подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_5 у задоволенні її позовних вимог. В обґрунтування скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин строки позовної давності, крім того вважає, що суд не врахував тих обставин, що згода дружина не повинна бути обов'язково посвідчена нотаріально, а може бути і усна, а також зазначає, що він є добросовісним набувачем майна. Крім того, вважає, що якщо спірний автомобіль є спільною власністю подружжя ОСОБА_5, то позивачка має право власності лише на 1/2 частини спільного майна і не має права визнавати недійсними весь договір купівлі-продажу, оскільки її колишній чоловік також має право власності на частину спільного майна і міг його продавати, а доказів того, що майно вибуло з володіння поза їх волею, позивачкою суду надано не було, однак суд на ці обставини уваги не звернув. (т.3 а.с.95-99)
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що спірні транспортні засоби є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5, оскільки були придбані під час шлюбу, а тому їх відчуження повинно відбуватися за згодою іншого подружжя відповідно до ч.3 ст.65 СК України. У зв'язку з тим, що згоди дружини ОСОБА_5 при укладені біржових угод купівлі-продажу транспортних засобів у порушення норм ст.65 СК України та ст.369 ЦК України не було, суд керуючись положеннями ч.1,2 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України визнав біржові угоди №905099 та №905100 недійсними і на підставі ч.1 ст.388 ЦК України дійшов висновку про можливість витребування у відповідача ОСОБА_4 спірного автомобіля NISSAN Vanette, який було відчужено на підставі визнаної судом недійсною біржової угоди №905100.
Однак колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції, оскільки такого висновку суд дійшов з порушенням норм процесуального та матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 06 серпня 1983 року, який розірваний рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 22 грудня 2014 року (т.1 а.с.6, т.2 а.с.120)
Судом встановлено, що за час шлюбу за спільні кошти подружжям ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було придбане спірне майно: автомобіль RENAULT Trafic DCI, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 та автомобіль марки NISSAN Vanette 2.3, 2000 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, які були зареєстровані на відповідача ОСОБА_6 і ці обставини сторонами не оспорюються.
Відповідно до біржових договорів (угод) купівлі-продажу транспортних засобів від 20 серпня 2009 року за реєстраційними номерами НОМЕР_4 та НОМЕР_7, відповідно, автомобілі марки RENAULT Trafic DCI, 2005 року випуску, та марки NISSAN Vanette 2.3, 2000 року випуску, були продані чоловіком позивачки ОСОБА_6 відповідачу ОСОБА_3 за біржовими угодами. Загальна вартість проданих автомобілів становила 200 грн.
Після придбання автомобілів відповідач ОСОБА_3 зареєстрував їх на праві власності за собою. (т.3 а.с.28, т.1 а.с.109)
Крім того, судом було встановлено, що автомобілі RENAULT Trafic DCI, 2005 року випуску, та NISSAN Vanette 2.3., 2000 року випуску, після вчинення правочину купівлі - продажу на товарній біржі залишалися у користуванні відповідача ОСОБА_6 за довіреністю, а автомобілем NISSAN Vanette 2.3., 2000 року випуску також користувався відповідач ОСОБА_3 (т.2 а.с.152, 153)
У 2010 році автомобіль NISSAN Vanette 2.3., 2000 року випуску, ОСОБА_7 було передано у користування згідно довіреності ОСОБА_8, який, у свою чергу, від імені ОСОБА_7 продав його у листопаді 2013 року ОСОБА_4, який на теперішній час є власником спірного автомобіля NISSAN Vanette 2.3., державний реєстраційний номер НОМЕР_3 на підставі довідки - рахунку від 26.11.2013 року (т.2 а.с.51, 119)
Крім того, 01 листопада 2011 року, відповідач ОСОБА_6, діючи на підставі довіреності, виданої йому ОСОБА_3 29.08.2009 року, передав право користування та розпорядження автомобілем RENAULT Trafic 1.9.DCI, 2005 року випуску ОСОБА_9, який у свою чергу, від імені ОСОБА_3 продав його ОСОБА_6, який на теперішній час є власником цього спірного автомобіля на підставі довідки-рахунку від 05.11.2011 року і ці обставини сторонами не оспорюються. (т.2 а.с.180, 178)
Звернувшись до суду із позовними вимогами про визнання біржових угод недійсними та витребування на її користь автомобіля, ОСОБА_5 посилалася на те, що її чоловік ОСОБА_6, без її згоди та дозволу, продав придбані у період їх шлюбу транспортні засоби ОСОБА_3
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч.3 ст.61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 65 СК України передбачено що, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її. його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово і нотаріально посвідчена.
З аналізу зазначеної норми закону та частини 2 ст.369 ЦК України слід дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1568цс15, яка є обов'язковою для застосування всіма судами України відповідно до ст.360-7 ЦПК України.
Згідно ст.57 ЦПК України доказами є будь які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Однак позивачем ОСОБА_5 суду не надані належні та допустимі докази на підтвердження того, що сторони за оспорюваними біржовими угодами купівлі-продажу транспортних засобів діяли недобросовісно, а тому правових підстав для застосування до виниклих правовідносин вимог ч.3 ст.215 ЦК України, у суду першої інстанції не було.
Крім того, за нормами ч.4 ст.203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана у письмовій формі.
Однак, відповідно до положень частин першої та другої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, встановленої законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна зі сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.
Законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про розподіл цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з відчуження такого без письмової згоди одного з подружжя, за умови наявності іншої згоди, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.
Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року у справі № 6-7цс15, яка є обов'язковою для застосування всіма судами України відповідно до ст.360-7 ЦПК України.
Як вбачається з пояснень позивача ОСОБА_5, наданих нею у засіданні суду апеляційної інстанції, з 2009 року вона не цікавилася наявністю автомобіля NISSAN Vanette, оскільки іі сім'я користувалася автомобілем RENAULT Trafic. Крім того, позивачеві були відомі наміри її чоловіка продати автомобіль NISSAN Vanette своєму знайомому ОСОБА_3 і вона не заперечувала про таку продаж, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що позивачка таким чином надала усну згоду на продаж її чоловіком ОСОБА_6 автомобіля. Спору про поділ майна подружжя між нею та колишнім чоловіком ОСОБА_6 немає і питання про розподіл майна подружжя в установленому законом порядку між ними не вирішувалося.
Таким чином зазначені автомобілі відповідно до вимог ст.60 СК України та ч.3 ст.368 ЦК України належали подружжю ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності.
Тому звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав як співвласника майна, позивач мала право вимагати відповідну компенсацію вартості відчуженого її чоловіком не в інтересах сім'ї майна, однак суд першої інстанції на це уваги не звернув, не з'ясував природи спірних правовідносин між сторонами спору та фактично визнав за позивачкою право власності на спірний автомобіль, помилково застосувавши до спірних правовідносин приписи ч.1 ст.388 ЦК України, зобов'язавши відповідача ОСОБА_4, який є добросовісним набувачем , повернути спірний автомобіль NISSAN Vanette саме позивачці ОСОБА_5
Так, частина 1 ст.388 ЦК України містить вичерпний перелік випадків, коли власник майна має право на його витребування від добросовісного набувача.
Цією нормою закону передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння, було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Позивач ОСОБА_5 не надала суду жодного доказу тих обставин, що нею, або іншою особою якій вона передала транспортні засоби, останні були загублені, або викрадені у неї або інших осіб, яким вона їх передала , або вибуло з її володіння або іншої особи, якій вона передала транспортні засоби у володіння, не з їх волі.
Таким чином оскаржуване рішення суду першої інстанції постановлено без врахування викладених вище обставин, а тому відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_5 за недоведеністю вимог.
Оскільки колегія суддів відмовляє у задоволенню позовних вимог ОСОБА_5 за недоведеністю вимог, доводи апеляційної скарги відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, щодо не застосування до спірних правовідносин строку позовної давності , колегія суддів вважає безпідставними.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316,319, 325 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4 - задовольнити частково.
Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 16 вересня 2015 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа Українська товарна біржа про визнання біржових угод недійсними, витребування майна - відмовити.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий -
Судді -