Справа № 22ц-3192 від___ 2008р. Головуючий у І Інстанції: Мороз В.П.
Категорія 44 Доповідач: Калиновський А.Б.
2008 року квітень «24» дня колегія суддів Судовоі палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
Головуючого: Калиновського А.Б.
Суддів: Демченко Е.Л., Чубукова О.П,
При секретарі: Лещинській О.В.
За участю адвокатів: ОСОБА_1., ОСОБА_2. Розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2007 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - КЖЕП № 26 м. Дніпропетровська про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - КЖЕП № 26 м. Дніпропетровська про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, треті особи - ОСОБА_5, КЖЕП № 26 м. Дніпропетровська, ВГІРФО Індустріального РВ ДМУ УМВС України про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
встановила;
В жовтні 2006 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4. та ОСОБА_5. і посилався на те, що в жовтні 1990 року йому на сім'ю з трьох чоловік (він, дружина ОСОБА_4. та син ОСОБА_6.) був виданий ордер на заселення однокімнатної квартири АДРЕСА_1.
В березні 1992 року у зв'язку з розлученням з відповідачкою, вона з сином виїхала на інше постійне місце проживання. Просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Пізніше ОСОБА_3 змінив та доповнив позовні вимоги і просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням з підстав, передбачених ст. 71 ЖК України, усунути перешкоди в користуванні квартирою шляхом виселення їх з квартири, зобов'язавши СГІРФО Індустріального РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області зняти їх з реєстрації в квартирі, вселити в неї позивача та стягнути на його користь моральну шкоду в розмірі 2000 грн., посилаючись нате, що 18 листопада 2006 року відповідачі самовільно вселились в квартиру, замінивши вхідні двері з замками.
В листопаді 2006 року ОСОБА_5. звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3, та ОСОБА_4. і, посилаючись на те, що з 1992 року після розлучення батьки в спірній квартирі не проживають, домовились про те, що з досягненням ним повноліття в квартирі буде проживати він, просив визнати батьків такими, що втратили право користування житловим приміщенням на підставі ст. 107 ЖК України.
ОСОБА_4. пред'явила зустрічний позов до ОСОБА_3 і, посилалась на те, що відповідач, вживаючи наркотичні засоби, погрожував їй, виносив з квартири майно, у зв'язку з чим вона вимушена була залишити квартиру.
З 1992 рок у ОСОБА_3 в квартирі не проживав без поважних причин, здавав її наймачам, тому вона просила визнати його таким, що втратив право користування житловим приміщенням з підстав, передбачених ст.71 ЖК України.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2007 року в задоволені позовів ОСОБА_3 та ОСОБА_4. відмовлено.
Задоволено зустрічний позов ОСОБА_5. Визнано ОСОБА_3 та ОСОБА_4. особами, які втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового у зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне скаргу задовольнити частково, а рішення суду скасувати з наступних підстав.
Задовольняючи позов ОСОБА_5., суд виходив з того, що його батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_4. з 1992 року в спірній квартирі не проживають, вибули на інші постійні місця проживання. ОСОБА_3 не надав доказів поважності причин відсутності його на спірній житловій площі.
З такими висновками суду погодитись не можна, оскільки вони носять суперечливий характер.
Позов пред'явлено ОСОБА_5 про визнання батьків такими, що втратили право користування житловим приміщенням з підстав, передбачених ст. 107 ЖК України.
Визнання ж особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням у зв'язку з ненаданням доказів поважності причин відсутності на житловій площі понад шість місяців можливо лише з підстав, передбачених ст.71 ЖК України.
Задовольняючи позов ОСОБА_5. суд також вказував на те, що під час розірвання шлюбу між батьками, вони досягли згоди, що у вказаній квартирі проживатиме їхня спільна дитина -ОСОБА_5. після досягнення ним повноліття і в цій квартирі останній проживає з листопада 2006 року.
Визнаючи ОСОБА_3 та ОСОБА_4. такими, що втратили право користування житловим приміщенням і зберігаючи право користування нею за їхнім сином, суд не звернув уваги на те, що будучі неповнолітнім, з 1992 року ОСОБА_5. в спірній квартирі не проживав, а проживав разом з матір'ю по АДРЕСА_2 і його право на спірну житлову площу випливає від права на неї батьків. На час вселення його в квартиру, в суді вже знаходився позов його батька.
Крім того, визнання ОСОБА_4. такою, що втратила право користування житловим приміщенням за позовом ОСОБА_5. суперечить висновку суду про те, що вона з сином не могла проживати в спірній квартирі через неприязнені стосунки, які склалися між нею та ОСОБА_3 через зловживання останнім спиртними напоями.
Вирішуючи спір, суд на вказані обставини не звернув уваги, не перевірив доводи та заперечення сторін, не з'ясував в який період часу ОСОБА_3 був відсутній на спірній житловій площі, знаходився в місцях позбавлення волі, чи здавалась квартира у піднайм і на який період, чи проживали в ній інші особи, чим порушив вимоги ст.ст.212, 214 ЦПК України.
В ході розгляду справи ОСОБА_3 доповнив позовні вимоги і просив також визнати дії відповідачів щодо самовільного зайняття квартири та заміни дверей незаконними та стягнути моральну шкоду, усунути перешкоди в користуванні квартирою, вселивши його в неї, виселивши відповідачів та знявши їх з реєстрації.
Однак суд не встановив обставини, якими обґрунтовувались зазначені позовні вимоги і не ухвалив в цій частині позовних вимог рішення.
Оскільки суд розглянув не всі позовні вимоги, рішення підлягає скасуванню з направленням справи, відповідно до п.5 ч.1 ст.311 ЦПК України на новий розгляд. Керуючись ст. ст. 303, 307, 311, 314 ЦПК України, колегія суддів -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовільнити частково
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2007 рокускасувати. Справу направити на новий розгляд до того ж суду в іншому складі.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена вкасаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.