Копія
Постанова
Іменем України
28.05.2009 Справа № 2-а-994/08/2702
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Омельченка В. А.,
суддів Горошко Н.П. , Єланської О.Е.
секретар судового засідання Антонова Н.В.
за участю представників сторін:
позивач - ОСОБА_1 - не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив, представник відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації м. Севастополя - не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив. представник третьої особи - Головного управління Державного казначейства України у м. Севастополі - не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив.
розглянувши апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації м. Севастополя на постанову Гагарінський районний суд м.Севастополь (суддя Яковенко С.Ю. ) від 15.01.09 року по справі № 2-а-994/08
за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до Управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації м. Севастополя (проспект Жовтневої революції, 8, м.Севастополь,99038)
3-ті особи: Головне управління Державного казначейства України у м. Севастополі (вул. Балаклавська, 9, м. Севастополь, 99011)
про стягнення одноразової допомоги
В липні 2008 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до відповідача Управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації та третьої особи Головного управління Державного казначейства в м. Севастополі в якій прохала стягнути з відповідача недоплачену їй грошову допомогу за 2008 року в сумі 2888 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус інваліда війни ІІ групи та має право на пільги, передбачені Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-ХІІ від 22.10.1993 року, зокрема, на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в 2008 році в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Постановою Гагарінського районного суду м. Севастополя від 15.01.2009 року по справі № 2а-994/2008 (суддя Яковенко С.Ю.) позовна заява ОСОБА_1 до відповідача Управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації та третьої особи Головного управління Державного казначейства в м. Севастополі про стягнення одноразової допомоги був задоволений, а саме, суд постановив, стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації на користь позивача недоплачену грошову допомогу в сумі 2888 грн.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2008 рік в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, встановленої для інвалідів війни ІІ групи Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-ХІІ від 22.10.1993 року, оскільки зупинення Законом України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” виплати цієї допомоги визнано неконституційним; відповідачем позивачу в 2008 році виплачувалась грошова допомога, яка не відповідає встановленим цим Законом розмірам.
Не погодившись з постановою суду Управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації звернулось до суду з апеляційною скаргою в якій прохає скасувати постанову Гагарінського районного суду м. Севастополя від 15.01.2009 року по справі № 2а-994/2008.
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що висновки суду першої інстанції в частині стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації суми 2888,00 грн. не відповідають обставинам справи, оскільки підстави для стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни ІІ групи відсутні, так як для забезпечення цієї виплати у встановлених Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-ХІІ від 22.10.1993 розмірах необхідно щорічно передбачати значні грошові кошти, але вони державою не виділяються; розмір цієї допомоги встановлюється Законом України “Про Державний бюджет України ”на відповідний рік, відповідно до якого позивачу виплачувалась ця допомога.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2009 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації м. Севастополя
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2009 року справа призначена до апеляційного розгляду на 28.05.2009 року на 15 годин 15 хвилин.
Позивач, відповідач та третя особа явку уповноважених представників в судове засідання, призначене на 28.05.2009 року не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно про причини неявки суд не повідомили.
Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.
При викладених обставинах, враховуючи те, що позивач та відповідач викликались в судове засідання, але в суд не з'явились, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників позивача та відповідача та третьої особи.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є ветераном війни ІІ групи, що підтверджується відповідним посвідченням НОМЕР_1 (а.с. 2 зворотній бік) у зв'язку з чим має право на пільги, встановлені законодавством України для інвалідів війни ІІ групи, зокрема, на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
У відповідності зі ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантіях їхнього соціального захисту" інвалідам війни 3 групи щорічно до 5 травня повинна виплачуватися разова допомога в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
Однак ця допомога ОСОБА_1 виплачувалася не в повному обсязі і як встановлено судом першої інстанції разова допомога була виплачена позивачу в розмірі 400,00 грн.
Правовідносини сторін регулюються статтями 1, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 46, 56, 58, 64, 68, 75, 92, 95, 96, 152 Конституції України, Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями), в редакції, що діяла в спірний період, Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 № 107-VI.
Відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями), в редакції, що діяла в спірний період, щорічно до 5 травня інвалідам війни ІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Пунктом 20 Розділу ІІ “Внесення змін до деяких законодавчих актів України” Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 № 107-VI внесені зміни до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, згідно яких частину п'яту статті 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” викладено в такій редакції “Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.”.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема, пункту 20 розділу II “Внесення змін до деяких законодавчих актів України” Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для ветеранів війни. Нормативні акти органів державної влади і органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями), є недійсними (частина третя статті 2 Закону).
Згідно правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян -таке обмеження є недопустимим. Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключено законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої статті 17 Закону України “Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Розглядаючи борги у сенсі поняття “власності”, яке міститься у частині першій статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як “майнові права” і, таким чином, як власність.
Тому при розгляді справи “ОСОБА_2 проти України” (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки та допомогу виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства.
Однак, якщо чинне правове положення передбачає певні соціальні виплати і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені соціальні виплати з бюджету і який є діючим, та Закону України “Про Державний бюджет” на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 “ОСОБА_3 проти Росії”).
У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Тобто чинне правове положення передбачає соціальні виплати і якщо дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Оскільки правові положення, які передбачають соціальні виплати, встановлені Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-ХІІ від 22.10.1993, є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є ветераном війни, тому має право на їх одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Право на отримання державної соціальної допомоги не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Отже, положення Законів України “Про Державний бюджет України” на відповідний рік, не можуть бути застосовані в частині розрахунку розміру допомоги ветеранам війни, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України та міжнародному праву.
За таких підстав висновки суду першої інстанції відповідають як нормам національного законодавства, так і міжнародного -частині першій статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною законодавства України, і практиці Європейського Суду з прав людини, як джерелу права.
Таким чином, стаття 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-ХІІ від 22.10.1993 діє у редакції, згідно з якою інвалідам війни ІІ групи виплачується грошова допомога в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Згідно з частиною першою статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 58 Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VІ від 28.12.2007 встановлений розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2008 -470,00грн., з 01.04.2008 -481,00грн., з 01.07.2008 -482,00грн., з 01.10.2008 -498,00грн.
Судовою колегією встановлено, що в адміністративному позові позивач просить стягнути на його користь недоплачену грошову разову допомогу за 2008 рік в сумі 2888 року з наступного розрахунку ( 411*8 =3288 - 400 грн. фактично сплачені грошові кошти).
На підставі чого суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в межах заявленого позову.
Але судова колегія відмічає, що задоволення таких позовних вимог не зможе забезпечити захист прав позивача.
Відповідно до частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
На підставі викладеного, з урахуванням статей 11, 162 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія вважає можливим вийти за межі позовних вимог, оскільки позивачем та судом першої інстанції невірно застосований розмір мінімальної пенсії за віком станом на травень 2008 р., застосовано 411 грн., тоді як мінімальний розмір пенсії за віком за період з 01.04.2008. по 30.06.2008. становив 481 грн., внаслідок чого щорічна разова грошова допомога за 2008 р. стягнута в меншому розмірі, у зв'язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає зміні.
Відповідачем виплачено ОСОБА_1 разова грошова допомога за 2008 рік в сумі 400 грн., що не заперечується відповідачем.
Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню щорічна разова грошова допомога до 5 травня як інваліду війни ІІ групи за 2008 рік в сумі 3448,00 грн. згідно наступного розрахунку: 481,00грн.*8-400,00грн.
Відповідно до статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права та вирішення не всіх позовних вимог або питань.
На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що постанова Гагарінського районного суду м. Севастополя від 15.01.2009 року підлягає зміні, апеляційна скарга Управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації м. Севастополя - залишенню без задоволення.
Керуючись статтями 11, 162, частиною першою статті 195, пунктом 2 частини першої статті 198, пунктом 1 частиною 1 статтею 201, частиною другою статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації м. Севастополя залишити без задоволення.
Постанову Гагарінського районного суду м. Севастополя від 15.01.2009 року по справі № 2а-994/2008 змінити, виклавши п. 2 резолютивної частини в наступній редакції:
"Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації м. Севастополя на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) недоплачену грошову допомогу в розмірі 3448,00 грн. "
В іншій частині постанову Гагарінського районного суду м. Севастополя від 15.01.2009 року по справі № 2а-994/2008 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанову може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя підпис В.А.Омельченко
Судді підпис Н.П.Горошко підпис О.Е.Єланська
Повний текст судового рішення виготовлений 03 червня 2009 р.
З оригіналом згідно
Головуючий суддя В.А.Омельченко