Справа № 22-а-27770/08 Головуючий у І інстанції - Закаблук О.В.
Суддя-доповідач - Літвіна Н.М.
15 вересня 2009 року Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Літвіної Н.М.,
суддів СитниковаО.Ф.,
Маслія В.І.
при секретарі Овчіннікові А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 квітня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради про стягнення недоплати одноразової грошової допомоги до 5 травня , -
У квітні 2008 року позивач звернувся до суду з позовом про зобов'язання відповідача виплатити недоплачену разову щорічну грошову допомогу до 5-го травня за 2004-2007 роки. Свої вимоги обґрунтував тим, він є учасником бойових дій, згідно ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на отримання щорічно до 5 травня відповідного року разової грошової допомоги у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, проте зазначена допомога була виплачена йому в значно меншому розмірі.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 квітня 2008 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з постановою суду, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду та постановити нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є учасником бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням.
Статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.
Що стосується вимоги позивача про стягнення допомоги за 2004 рік, то дійсно,на підставі Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 положення статті 44 Закону України від 27 листопада 2003 року «Про Державний бюджет України на 2004 рік», які визначали розмір допомоги, що має виплачуватися учасникам війни, втратили чинність. Проте, на момент виникнення спірних відносин процесуальним законом, який встановлював строк на оскарження в судовому порядку рішень органу державної влади, був Цивільний процесуальний Кодекс України 1963 року. Статтею 248-5 зазначеного Кодексу було передбачено, що скаргу може бути подано до суду у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли особі стало відомо або їй повинно було стати відомо про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Цією ж статтею також встановлено, що пропущений строк для подання скарги може бути поновлено судом, якщо буде встановлено, що його пропущено з поважних причин. Судовою колегією не встановлено поважних причин для поновлення пропущеного строку, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Однак, Законом України від 23 грудня 2004 року «Про Державний бюджет України на 2005 рік» (ст. 34) та Законом України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (ст. 30), інвалідам війни передбачена виплата разової допомоги у меншому розмірі, ніж це передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зазначені Закони України в період з 5 травня по 30 вересня відповідних років, протягом якого позивач міг отримати грошову допомогу, не визнані неконституційними. Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлюють розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій.
Вирішуючи питання про те, положення якого закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до ст. 75 Конституції України, Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними Законами України про Державний бюджет України на 2005 та 2006 роки фактично змінено положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Законів України про Державний бюджет України на 2005 та 2006 роки.
Як встановлено колегією суддів, відповідачем разова грошова допомога до 5-го травня була виплачена позивачу у розмірі, передбаченому Законами України про Державний бюджет України на 2005 та 2006 роки, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивачем було пропущено строк звернення до адміністративного суду, встановленого статтею 99 КАС України, без поважних причин.
Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідачів грошової допомоги до 5-го травня за 2007 рік, колегія суддів також не може погодитись з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни та встановлено інший розмір такої виплати, виходячи із обсягу видатків, виділених на цю мету при формуванні показників Державного бюджету.
Проте, пункт 13 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію частини п'ятої статтей 12, 13, 14 та 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Відповідно до п. 3 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України, визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» втратили чинність з дня ухвалення цього рішення, тобто з 9 липня 2007 року.
Виплата ж вказаної щорічної разової грошової допомоги була здійснена позивачу до прийняття рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року.
Відповідно до ст. 58 Конституції України - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом»якшують або скасовують відповідальність особи.
Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Таким чином, колегія суддів вважає, що державою було в повному обсязі виконано свої обов»язки по виплаті вказаної допомоги позивачу за 2007 рік.
А тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що суд дав належну оцінку обставинам справи у частині захисту порушеного права позивача отримувати разову грошову допомогу за 2004-2007 роки та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд-
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 квітня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради про стягнення недоплати одноразової грошової допомоги до 5 травня - залишити без задоволення, а постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 квітня 2008 року- без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця з дня складання в повному обсязі, тобто з 22 вересня 2009 року, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді:
Повний текст ухвали виготовлений 21 вересня 2009 року.