Справа № 2-а-582\2009 року
05 червня 2009 року, Джанкойський міьскрайонний суд Автономної Республіки Крим в складі:
Головуючого, судді - Козуб О.В.,
при секретарі - Кузь Т.О.,
роглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Джанкой справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Джанкойському районі Автономної Республіки Крим про зобов'язання здійснити нарахування щомісячної державної соціальної допомоги дитині війні за 2006-2008 роки у розмірі 3891 гривні30 копійок,-
встановив:
21.01.2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Джанкойському районі Автономної Республіки Крим про відновлення пропущеного строку для звернення з позовом до адміністративного суду та зобов'язання відповідача нарахувати на її користь як дитини війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2008 роки у розмірі 3891 гривні 30 копійок, посилаючись на ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст.1,ч.2 ст.3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.77 і ст.110 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» № 3235-IV від 20.12.2005 року, п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» № 489-V від 19.12.2006 року, Закон України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України», ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст.ст.45,51,61,63,65 Закону України «Про Конституційний суд України», 8, ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22, ст.55, 95, ст.147,150,152 Конституції України та на п. 5,6 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп2007, ст.ст.6,17,18,19, 99,100, 104-108 КАС України.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилася, належним чином повідомлена, надала на адресу суду письмову заяву про розгляд справи у її відсутність, підтримала позовні вимоги у повному обсязі, просила їх задовольнити. Згідно змісту позову, позивач ОСОБА_1 просила суд зобов'язати відповідача нарахувати на її користь як дитини війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2008 роки у розмірі 3891 гривні 30 копійок, відновити пропущений нею строк звернення за захистом прав та інтересів до адміністративного суду за період з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року, пояснивши, що вона має статус дитини війни і відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання підвищення до пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, яке здійснюється згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та ст. 6 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з системи пенсійного забезпечення. Підвищення до пенсії за 2006-2007 роки у розмірі, який визначається відповідно до положень ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», їй не виплачувалося в порушення вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Відповідачем Управлінням Пенсійного фонду України в Джанкойському районі АРК нарахування та виплата підвищення до пенсії їй як дитині війні у 2008 році проводилося не у повному обсязі, оскільки виплачувалося тільки у розмірі 10% прожиткового мінімуму, що протиречить вимогам ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Рішеннями Конституційного Суду України № 6-рп2007 від 09.07.2007 року та № 10-рп2008 від 22.05.2008 року визнано неконституційними п.12 ст. 71, ст.111 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», якими було зупинено дію ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», та положення п.п.36-100 Розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», включаючи п.41 Розділу ІІ вказаного Закону, яким було внесено зміни до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і визначено розмір підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, у зв'язку з чим дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» відновлена у 2007 році з 01.01.2007 року по 31.12.2007 року і у 2008 році - з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року. Вказані дії відповідача обмежують державні соціальні гарантії дітей війни, що порушує вимоги ст. 3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Вважала, що дії відповідача щодо не виплати підвищення до пенсії їй як дитині війни на 30% мінімальної пенсії за віком є неправомірними, і відповідач повинен був нараховувати і виплачувати їй як дитині війни з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року вказане підвищення у розмірі 30%. Згідно п.п.5,6 вказаних Рішень Конституційного Суду України, вони мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді справ за позовами по правовідносинам, які виникли внаслідок дії положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України», вони є обов'язковими для виконання на всій території України, не підлягають оскарженню. Не нарахована та не виплачена сума підвищення до пенсії за період 2006-2007 роки та не донарахована у повному обсязі і не доплачена за 2008 рік виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України», складає 3891 гривню 30 копійок. Позивач зазначила у позові стосовно пропуску річного строку звернення до адміністративного суду, який, як вона вважала, пропущений з поважних причин, оскільки вона дізналася про порушення своїх прав з моменту висвітлення у засобах масової інформації про прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року. У попередньому судовому засіданні зазначила, що вона не знала про те, що їй положено виплачувати підвищення до пенсії як дитині війни у 2006-2008 роках, дізналася про порушення її прав тільки у 2008 році, до відповідача та до суду з питання не нарахування та не виплати підвищення як дитині війни у 2006, 2007, 2008 році вона не зверталася, поважні причини пропуску строку у неї відсутні.
У судове засідання представник відповідача УПФУ в Джанкойському районі АРК не з'явився, належним чином повідомлений. Начальником УПФУ в Джанкойському районі АРК надано на адресу суду письмові заперечення, згідно яких просили відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, розглянути справу у відсутність їх представника. Відповідно до письмових заперечень відповідачем зазначено, що позивач ОСОБА_1 є дитиною війни, і право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги виникло з 09.07.2007 року, оскільки рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року №6-рп2007, п. 12 ст. 71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” визнано неконституційним, і ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195 від 18.11.2004 року є діючою з 09.07.2007 року, що відповідно до загальновизнаних принципів права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, дія нормативно-правового акту у часі необхідно визначати так, що дія його починається з моменту набрання чинності цим актом і зупиняється з закінченням його дії (рішення Конституційного Суду України № 1-рп99 від 09.02.1999 року), у зв'язку з чим право позивача у частині отримання ним щомісячної державної допомоги з 01.01.2007 року по 09.07.2007 року відсутнє. З 01.01.2007 року діяла редакція Закону України « Про Державний бюджет України на 2007 рік», яка до 09.07.2007 року не змінювалася, не визнавалася у цей період неконституційною і підлягала застосуванню. Ст.6 вказаного Закону або іншими нормами цього Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у 2007 році не передбачається процедурного порядку здійснення призначення та виплати підвищення до пенсії дітям війни, оскільки ні Законом України “Про соціальний захист дітей війни” ні іншими законодавчими актами не визначено поняття “мінімальної пенсії за віком”, а ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, яка встановлює що, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності необхідного страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, містить частину 3, згідно якої встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, визначений на рівні прожиткового мінімуму застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених відповідно до Закону України від 09.07.2006 року № 1058-ІV. Відсутній конкретний механізм реалізації ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, і питання щодо реалізації вказаної норми Закону не вирішено шляхом внесення змін до Закону. Відповідач посилався у запереченнях на ст. 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, відповідно якої фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України і зазначив, що згідно п.п. 9, 10 Положення “Про Пенсійний Фонд України”, Пенсійний Фонд України здійснює свої повноваження по ефективному використанню коштів ПФУ через територіальні управління, при цьому реалізація нормативних приписів та пенсійних програм здійснюється шляхом фінансування пенсійних виплат за рахунок чітко визначених прибутковою частиною бюджету ПФУ, який затверджується Постановою КМУ щорічно. Бюджет Пенсійного Фонду України на 2007 рік затверджений Постановою КМУ № 513 від 21.03.2007 року, будь-яких змін до вказаного бюджету не вносилося. Також, представник відповідача зазначив, що згідно ч. 5 ст. 18, ч. 2 ст. 73 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058 від 09.07.2003 року, кошти Пенсійного фонду України не можуть використовуватися на цілі, не передбачені цим Законом. Зміна умов та норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до Закону. Відповідно до п. 15 Виключних положень цього Закону, всі інші закони та нормативно-правові акти застосовуються в частині, яка не протиречить цьому Закону, але до вказаного Закону змін стосовно пенсійного забезпечення для окремих категорій громадян, а також особливих умов для дітей війни не внесено. Стосовно виплат щомісячної державної допомоги дітям війни у 2006 році, зазначено відповідачем у запереченнях, що згідно п.17 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»в цілях приведення окремих норм законів у відповідність цьому закону, дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було призупинено на 2006 рік, при цьому змін до Державного бюджету на 2006 рік не вносилося. Щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії дітям війни у 2008 році, вважали,що у 2008 році позивачу виплачувалася вказана державна соціальна допомога у повному обсязі у розмірі встановленому для учасників війни, який становить 10% прожиткового мінімуму з 01.01.2008 року до 31.12.2008 року (відповідно до п.41 Розділу ІІ Закону України Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України»). Всього за 2008 рік позивачу виплачено підвищення до пенсії у розмірі 579 гривень 30 копійок. Рішенням конституційного Суду України № 10-рп2008 від 22.05.2008 року, визнано неконституційними положення п. 41 вищевказаного Закону № 107-VI від 28.12.2007 року, і ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» діяла з 22.05.2008 року, але відповідно до ст.58 зазначеного Закону (яка не визнавалася не конституційною) передбачено, що розміри державних соціальних гарантій на 2008 рік, які визначаються в залежності від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними Законами, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. УПФУ у 2008 році в межах своїх повноважень відповідно до діючого законодавства нараховувало та виплачувало дітям війни підвищення до пенсії ( державну соціальну допомогу) у розмірі передбаченому Постановою КМУ № 530 від 28.05.2008 року, яка є єдиним нормативно-правовим актом, який регулює розмір соціальної гарантії для дітей війни у 2008 році. Вважають свої дії правомірними та обгрунтованими. Просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 на підставі ч. 1 ст. 100 КАС України, оскільки позивачем пропущений річний строк звернення до адміністративного суду, встановлений ст. 99 КАС України, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що позивач пропустила річний строк без поважних причин і позивачу було відомо про розмір підвищення до пенсії протягом усього періоду одержання пенсії, у тому числі з 01.01.2006 року, посилалися на п.14 Постанови Пленуму Вищого Адміністративного Суду України № 2 від 06.03.2008 року. Рішення Конституційного Суду України № 6-рп2007 прийнято 09.07.2007 року і опубліковано у офіційному виданні - Офіційному Віснику України № 52 від 27.07.2007 року, а позивач звернулася до суду 21.01.2009 року. Поважність причин пропуску річного строку звернення до адміністративного суду позивачем не зазначено.
Суд, дослідивши матеріали справи, включаючи письмові заперечення відповідача, оцінивши обставини, зазначені сторонами, вважає, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року, отримує пенсію за віком і відповідно до ст. 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” має статус дитини війни, що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_1 (а.с.5). Згідно ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195 від 18.11.2004 року, позивач має право на отримання державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. З 01.01.2006 року по 31.12.2007 року позивачу ОСОБА_1 не нараховувалася та не виплачувалася відповідачем Управлінням Пенсійного Фонду України в Джанкойському районі АР Крим щомісячна державна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що не оспорюється сторонами і підтверджено відповідачем у письмових запереченнях. Згідно заперечень УПФУ в Джанкойському районі АРК, ОСОБА_1 отримує пенсію за віком і їй нараховувалося і виплачувалося у 2008 році підвищення дитині війні з січня по квітень 2008 року щомісячно по 47 гривень, а з квітня 2008 року по 48 гривень 10 копійок щомісячно, з липня 2008 року - 48 гривень 20 копійок, з жовтня 2008 року - 49 гривень 80 копійок.
Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195 від 18.11.2004 року (в редакції, що діяла на спірний період 2006-2007 роки), дітям війни ( крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту) пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195 від 18.11.2004 року, зупинено на 2006 рік згідно із п.17 ст. 77 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” № 3235 від 20.12.2005 року. Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет на 2006 рік” № 3367 від 19.01.2006 року, п.17 ст. 77 ЗУ “ Про Державний бюджет України на 2006 рік” № 3235 від 20.12.2005 року виключено, а ст. 110 вказаного Закону викладено у наступній редакції “Ст. 110.Установити, що пільги дітям війни, передбачені абзацом 7 ст.5 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, запроваджується з 01.01.2006 року, а ст.6 - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
П. 12 ст. 71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом, було зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195, з урахуванням ст. 111 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” відповідно до якої встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачуються замість пенсії, відповідно до ст. 6 цього Закону, виплачується особам, які є інвалідами у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Коституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.ст. 29, 36, ч.2 ст.56, ч.2 ст. 62, ч.1 ст. 66, п.п.п. 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 ст. 71, ст.ст. 98, 101, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", положення п.12 ст.71 та ст. 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» в частині зупинення на 2007 рік дії ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” з урахуванням ст. 111 вказаного Закону, визнано таким, що не відповідає Конституції України ( є не конституційним), оскільки зупинення дій положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених ст. 64 Конституції України. Внаслідок зупинення на певний час дії чинних законів України, якими встановлено пільги, компенсації чи інші форми соціальних гарантій, відбувається фактичне зниження життєвого рівня громадян, який не може бути нижчим від встановленого законом прожиткового мінімуму, та порушується гарантоване у ст. 48 Конституції України право кожного на достатній життєвий рівень.
Редакцію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2008 рік було змінено відповідно до п.41 Розділу ІІ «Закону України Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28.12.2007 року, і встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп2008 від 22.05.2008 року, п.41 Розділу ІІ Закону України Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» 107-VI від 28.12.2008 року визнаний таким, що не відповідає Конституції України ( є неконституційним). Ст.6 Закону України Про соціальний захист дітей війни» з моменту прийняття Конституційним Судом України вищевказаного рішення від 22.05.2008 року діє у редакції, згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком, який встановлюється відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Ст. 152 Конституції України передбачено що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність. Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і дітей війни. Згідно правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян - таке обмеження є недопустимим. Право на соціальний захист громадян України встановлено ст. 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, встановлено, що судами України при розгляді справ повинні застосовуватися Конвенція про захист прав людини і практика Європейського суду як джерела права. Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до “Конвенції про захист прав людини і основних свобод громадян” кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених Законом і загальними принципами міжнародного права. При розгляді справи “Кечко проти України” Європейським судом з прав людини зауважено, що у межах свободи дій Держави, вона може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок ( виплат) з державного бюджету, вносячи відповідні зміни у законодавство. Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені соціальні виплати з бюджету і який є діючим, та Закону України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Беручи до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини у зазначеному рішенні та положення ч. 1 ст. 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність, слід мати на увазі, що реалізація особою права яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних відносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних коштів і посилання органів державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх обов'язків, не можуть прийматися до уваги.
Оскільки правові положення, які передбачають соціальні виплати, встановлені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-IV від 18.11.2004, є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є дитиною війни, тому має право на їх одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Суд, при розгляді вказаної справи, встановив, що позивачу ОСОБА_1 не нараховувалося і вона не отримувала у 2006-2007 роках підвищення у розмірі передбаченому законом, який діяв на момент спірних правовідносин, але мала право на отримання такого підвищення до пенсії як дитина війни у розмірі 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року за вказаний спірний період 2006-2007 роки, оскільки Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет на 2006 рік” № 3367 від 19.01.2006 року, п.17 ст. 77 ЗУ “ Про Державний бюджет України на 2006 рік” № 3235 від 20.12.2005 року, яким призупинено дію ст. 6 вказаного Закону України “Про соціальний захист дітей війни” виключено, а відповідно до положень ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» Кабінетом Міністрів України порядок запровадження у 2006 ріці пільг, передбачених ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» не був визначений. Дія ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” була зупинена п. 12 ст. 71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” з 01.01.2007 року по 09.07.2007 року, а саме до дня прийняття рішення Конституційним судом України № 6-рп2007, оскільки відповідно до п. 3 цього рішення, положення п.12 ст. 71 вказаного Закону втратило чинність з дня ухвалення Конституційним судом цього рішення. У 2008 році позивач ОСОБА_1 отримувала підвищення до пенсії не у повному розмірі з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року ( не у розмірі 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність) і мала право на отримання державної соціальної допомоги дитині війни з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, оскільки п.41 Розділу ІІ Закону України Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» 107-VI від 28.12.2007 року, який встановлював підвищення дітям війни у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, визнаний таким, що не відповідає Конституції України. Ст. 73 Закону України “Про Конституційний суд України” № 422\96-ВР від 16.10.1996 року, передбачено, що у разі, якщо Закони та інші правові акти Верховної Ради України або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України, вони оголошуються не чинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним судом України рішення про їх неконституційність.
Право на отримання державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-IV від 18.11.2004, не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Таким чином, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19.12.2006 року та положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» №107-VI від 28.12.2007 року, не можуть бути застосовані в частині розрахунку розміру допомоги дітям війни, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України та міжнародному праву.
Згідно з ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до ст.65 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» № 3235 від 20.12.2005 року ( із внесеними змінами), для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року встановлено прожитковий мінімуму для осіб, які втратила працездатність: з 1 січня 2006 року - 350 гривень, з 01.04.2006 року - 359 гривень, з 1 жовтня 2006 року - 366 гривень.
Ч.3 ст.62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19.12.2006 встановлено, що у 2007 році для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої статті 62 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19.12.2006, збільшений на 1 відсоток.
Згідно ст.58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України», ), для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року затверджено на 2008 рік прожитковий мінімуму для осіб, які втратила працездатність: з 1 січня 2008 року - 470 гривень, з 01.04.2008 року - 481 гривні, з 1 липня - 482 гривні, з 1 жовтня 2008 року - 498 гривень.
Постановою Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року, а саме п. 8 цієї постанови, встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у розмірах з 22 травня 2008 року - 48 гривень 10 копійок, з 01 липня 2008 року - 48 гривень 20 копійок, з 01 жовтня 2008 оку - 49 гривень 80 копійок.
Відповідно до ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же час, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання соціальної допомоги, яка прямо передбачена законом. Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судовою колегією не приймається до уваги.
Враховуючи те, що позивач ОСОБА_1 є дитиною війни, вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання державної соціальної допомоги, і наділена як дитина війни, зазначеною соціальною гарантією. Держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни. Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Ст.58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладено керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду. Головним розпорядником коштів для виплати до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є Пенсійний фонд України.
Посилання відповідача УПФУ в Джанкойському районі АР Крим на те, що ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року не може бути застосована при визначенні розміру державної соціальної допомоги дитині війни, а застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також посилання на те, що для надбавок до пенсії по інших нормативних актах поняття «мінімальна пенсія за віком» не застосовується, в законодавстві відсутнє визначення розміру, з якого обчислюється надбавка до пенсії по ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не можуть бути прийняті до уваги судом, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки згідно правової позиції Верховного Суду України застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, з якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком. Вимоги ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до розрахунку інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті визначення розміру мінімального розміру пенсії за віком. Мінімальна пенсія встановлена для нарахування соціальних надбавок Постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2002 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету» та розмір підвищення дітям війни, встановлений Постановою КМУ № 530 від 28.05.2008 року, не підлягає застосуванню для соціальної допомоги дітям війни, яка виплачується до пенсії, оскільки суперечить нормам діючого законодавства. Обчислення підвищення до пенсії, виходячи з розміру, встановленого Постановою КМУ № 530 від 28.05.2008 року, є порушення засад пріоритету Законів над підзаконними актами, у зв'язку з чим розрахунок підвищення дітям війни повинен здійснюватися відповідно до розміру встановленого Законом України «Про соціальний захист дітей війни», а саме ст.6 вказаного Закону.
Доводи відповідача щодо відсутності, не виділення, неперерахування бюджетних коштів на забезпечення виплат допомоги в розмірі, передбаченому Законом, а не підзаконним нормативним актом, є неправомірними і не можуть бути прийняті судом до уваги та бути підставою для відмови в позові, так як відповідач є органом, який зобов'язаний здійснювати нарахування та виплату зазначених сум допомоги у встановлених Законом розмірах.
Суд вважає, що дії відповідача є неправомірними щодо не нарахування і не виплати щомісячної державної соціальної допомоги дитині війні ОСОБА_1 відповідно до діючого законодавства у спірний період у розмірі 30% прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб і позивач мала право на отримання підвищення у вказаному розмірі в період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, оскільки вказані дії не відповідають вимогам Конституції України, Рішенням Конституційного суду України, Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Посилання представника відповідача на те, що відсутній механізм виплат спірних сум та відсутність внесення змін до Закону, не можуть бути прийняти до уваги, оскільки Законом України “Про соціальний захист дітей війни” визначені порядок та органи, на які покладений обов'язок виконувати виплати державної соціальної підтримки дітей війни та встановлені джерела фінансування цих виплат. Норми Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” з 09.07.2007 року та норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» з 22.05.2008 року, якими керувався відповідач, визнані неконституційними та не відповідають основному Закону України - Конституції України і обжемують права громадян, знижують життєвий рівень громадян, який не може бути нижчим від встановленого законом прожиткового мінімуму та порушують гарантоване у ст. 48 Конституції України право кожного громадянина на достатній життєвий рівень.
Суд, задовольняє позовні вимоги позивача ОСОБА_1 частково і вважає необхідним зобов'язати відповідача УПФУ в Джанкойському районі АР Крим здійснити перерахунок підвищення до пенсії позивачу як дитині війни відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, що діяла з 22.05.2008 року, а саме з 22.05.2008 року - моменту прийняття рішення Конституційним Судом України № 10-рп від 22.05.2008 року та по 31.12.2008 року.
Згідно положень ст.ст. 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Суд, задовольняючи частково позовні вимоги позивача ОСОБА_1 відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України, про що заявлено відповідачем, оскільки строк звернення до суду про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги за 2006 і 2007 роки позивачем ОСОБА_1 пропущений без поважних причин, оскільки позивач звернулася з вказаним адміністративним позовом до суду 21.01.2009 року, тобто поза межами річного строку, встановленого ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України. Законом України «Про соціальний захист дітей війни», який є спеціальним Законом за вказаними правовідносинами, не передбачено спеціальних строків виплати підвищення до пенсії, а тому застосовується загальний річний строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, передбачений ст.99 КАС України. Доводи позивача ОСОБА_1 стосовно пропуску річного строку звернення до адміністративного суду, який, як вона вважала, пропущений з поважних причин, оскільки вона дізнався про порушення своїх прав з моменту висвітлення у засобах масової інформації про прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року, не приймаються до уваги судом як поважна причина пропуску строку, оскільки рішення Конституційного Суду України було офіційно оприлюднено у липні 2007 року, після прийняття вказаного рішення спливло більше 1,5 року, також позивачем не зазначено з яких засобів і коли вона дізналася про порушення свого права на отримання вказаного підвищення за 2006-2007 роки. Стосовно звернення позивача за позовними вимогами за 2008 рік нею не пропущений строк звернення до суду і немає підстав його відновлювати. Інших поважних причин пропуску річного строку вона не має, доказів поважності причини пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав позивач ОСОБА_1 не надала.
Суд, відповідно до вимог ст.ст. 94 КАС Ураїни, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 гривні 40 копійок стягуються на користь позивача за рахунок Державного бюджету. Суд відмовляє у стягненні на користь позивача судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 05 гривень 10 копійок, оскільки в задоволенні решти позовних вимог їй відмовлено і за позовом щодо вимог не майнового характеру, а саме зобов'язання відповідача вчинити певні дії сплачується судовий збір у фіксованому розмірі 3 гривні 40 копійок. У стяненні на користь позивача витрат на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 7 гривень 50 копійок сплачених позивачем при поданні позову суд відмовляє, оскільки вказані витрати при подані адміністративного позову не передбачені КАС України.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 9, 11,12, 14, 70, 71, 94, 99, 100, 159, 160, 161-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-
постановив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Джанкойському районі Автономної Республіки Крим про зобов'язання здійснити нарахування щомісячної державної соціальної допомоги дитині війні за 2006-2008 роки у розмірі 3891 гривні30 копійок задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Джанкойському районі Автономної Республіки Крим щодо ненарахування у повному обсязі та невиплати щомісячної державної соціальної допомоги дитині війні.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Джанкойському районі Автономної Республіки Крим здійснити перерахування та виплату дитині війни ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року відповідно до діючого законодавства у розмірі 30% прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, встановленого на 2008 рік.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 гривні 40 копійок з Державного бюджету України.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанову може бути оскаржено в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Джанкойський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови або отримання її копії заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку, передбаченому ч.5 ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Козуб О.В.