Справа № 2-а-578\2009 року
05 червня 2009 року, Джанкойський міьскрайонний суд Автономної Республіки Крим в складі:
Головуючого, судді - Козуб О.В.,
при секретарі - Кузь Т.О.,
роглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Джанкой справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Джанкойському районі Автономної Республіки Крим про зобовязання здійснити нарахування щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни за 2006-2007 роки у розмірі 2733 гривні 30 копійок,-
встановив:
21.01.2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Джанкойському районі Автономної Республіки Крим про відновлення пропущеного строку для звернення з позовом до адміністративного суду та зобов'язання відповідача нарахувати на її користь як дитини війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки у розмірі 2733 гривні 30 копійок, посилаючись на ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст.3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.77 і ст.110 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» № 3235-IV від 20.12.2005 року, п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» № 489-V від 19.12.2006 року, ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст.ст.45,51,61,63,65 Закону України «Про Конституційний суд України», 8, ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22, ст.55, 95, ст.147,150,152 Конституції України та на п. 5,6 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп2007, ст.ст.6,17,18,19, 99,100, 104-108 КАС України.
У судове засідання не з'явилася позивач ОСОБА_1, належним чином повідомлена, надала на адресу суду заяву про розгляд справи у її відсутність та підтримання позовних вимог у повному обсязі. Згідно змісту позову ОСОБА_1, просила суд зобов'язати відповідача нарахувати на її користь як дитини війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки у розмірі 2733 гривні 30 копійок, відновити пропущений нею строк звернення за захистом прав та інтересів до адміністративного суду за період з 01.01.2006 року по 31.12.2007 року, зазначивши, що вона має статус дитини війни і відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання підвищення до пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, яке здійснюється згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний статус дітей війни» та ст. 6 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з системи пенсійного забезпечення. Підвищення до пенсії за 2006-2007 роки у розмірі, який визначається відповідно до положень ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», їй не виплачувалося в порушення вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Відповідачем Управлінням Пенсійного фонду України в Джанкойському районі АРК нарахування та виплата підвищення до пенсії їй як дитині війні у 2006-2007 роках не проводилося. Вказані дії відповідача обмежують державні соціальні гарантії дітей війни, що порушує вимоги ст. 3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Вважала, що дії відповідача щодо не виплати підвищення до пенсії їй як дитині війни, на 30% мінімальної пенсії за віком є неправомірними, оскільки рішенням Конституційного суду України № 6-рп2007 від 09.07.2007 року визнано неконституційними положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік». Згідно п.п.5,6 вказаного Рішення, воно має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді справ, воно є обов'язковим для виконання на всій території України, не підлягає оскарженню Сума підвищення до пенсії за період 2006-2007 роки виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» складає 2733 гривні 30 копійок. Позивач зазначила у позові стосовно пропуску річного строку звернення до адміністративного суду, який, як вона вважала, пропущений з поважних причин, оскільки вона дізнався про порушення своїх прав з моменту висвітлення у засобах масової інформації про прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року.
У судове засідання представник відповідача УПФУ в Джанкойському районі АРК не з'явився, належним чином повідомлений. Начальником УПФУ в Джанкойському районі АРК надано на адресу суду письмові заперечення, згідно яких просили відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, розглянути справу у відсутність їх представника. Відповідно до письмових заперечень відповідачем зазначено, що позивач ОСОБА_1 є дитиною війни, і право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги виникло з 09.07.2007 року, оскільки рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року №6-рп2007, п. 12 ст. 71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” визнано неконституційним, і ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195 від 18.11.2004 року є діючою з 09.07.2007 року, що відповідно до загальновизнаних принципів права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України , дія нормативно-правового акту у часі необхідно визначати так, що дія його починається з моменту набрання чинності цим актом і зупиняється з закінченням його дії (рішення Конституційного Суду України № 1-рп99 від09.02.1999 року), у зв'язку з чим право позивача у частині отримання ним щомісячної державної допомоги з 01.01.2007 року по 09.07.2007 року відсутнє. З 01.01.2007 року діяла редакція Закону України « Про Державний бюджет України на 2007 рік», яка до 09.07.2007 року не змінювалася, не визнавалася у цей період неконституційною і підлягала застосуванню. Ст.6 вказаного Закону або іншими нормами цього Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не передбачається процедурного порядку здійснення призначення та виплати підвищення до пенсії дітям війни, оскільки ні Законом України “Про соціальний захист дітей війни” ні іншими законодавчими актами не визначено поняття “мінімальної пенсії за віком”, а ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, яка встановлює що, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності необхідного страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, містить частину 3, згідно якої встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, визначений на рівні прожиткового мінімуму застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених відповідно до Закону України від 09.07.2006 року № 1058-ІV. Відсутній конкретний механізм реалізації ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, і питання щодо реалізації вказаної норми Закону не вирішено шляхом внесення змін до Закону. Відповідач посилався у запереченнях на ст. 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”,відповідно якої фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України і зазначив, що згідно п.п. 9, 10 Положення “Про Пенсійний Фонд України”, Пенсійний Фонд України здійснює свої повноваження по ефективному використанню коштів ПФУ через територіальні управління, при цьому реалізація нормативних приписів та пенсійних програм здійснюється шляхом фінансування пенсійних виплат за рахунок чітко визначених прибутковою частиною бюджету ПФУ, який затверджується Постановою КМУ щорічно. Бюджет Пенсійного Фонду України на 2007 рік затверджений Постановою КМУ № 513 від 21.03.2007 року, будь-яких змін до вказаного бюджету не вносилося. Також, представник відповідача зазначив, що згідно ч. 5 ст. 18, ч. 2 ст. 73 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058 від 09.07.2003 року, кошти Пенсійного фонду України не можуть використовуватися на цілі, не передбачені цим Законом. Зміна умов та норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до Закону. Відповідно до п. 15 Виключних положень цього Закону, всі інші закони та нормативно-правові акти застосовуються в частині, яка не протиречить цьому Закону, але до вказаного Закону змін стосовно пенсійного забезпечення для окремих категорій громадян, а також особливим умов для дітей війни не внесено. Стосовно виплат щомісячної державної допомоги дітям війни у 2006 році, зазначено відповідачем у запереченнях, що згідно п.17 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»в цілях приведення окремих норм законів у відповідність цьому закону, дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було призупинено на 2006 рік, при цьому змін до Державного бюджету на 2006 рік не вносилося. Вважають свої дії правомірними та обгрунтованими. Просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 на підставі ч. 1 ст. 100 КАС України, оскільки позивачем пропущений річний строк звернення до адміністративного суду, встановлений ст. 99 КАС України, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що позивач пропустила річний строк без поважних причин і позивачу було відомо про розмір підвищення до пенсії протягом усього періоду одержання пенсії, у тому числі з 01.01.2006 року, посилалися на п.14 Постанови Пленуму Вищого Адміністративного Суду України № 2 від 06.03.2008 року. Рішення Конституційного Суду України № 6-рп2007 прийнято 09.07.2007 року і опубліковано у офіційному виданні - Офіційному Віснику України № 52 від 27.07.2007 року, а позивач звернулася до суду 21.01.2009 року. Поважність причин пропуску річного строку звернення до адміністративного суду позивачем не зазначено. Відповідачем у запереченнях зазначено обставини, які не стосуються суті розгляду вказаного адміністративного позову ОСОБА_1, а саме стосовно розміру та порядку, який передбачений для виплати дітям війни підвищення до пенсії у розмірі 10% за 2008 рік, які позивачем не заявлялися і не можуть прийматися до уваги при розгляді вказаного позову, як на підставу заперечення позову ОСОБА_1.
Суд, дослідивши матеріали справи, включаючи письмові заперечення відповідача, оцінивши обставини, зазначені сторонами, вважає, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 ОСОБА_2 народилася 23 серпня 1928 року, отримує пенсію за віком і відповідно до ст. 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” має статус дитини війни, що підтверджується пенсійним посвідченням (а.с.5). Згідно ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195 від 18.11.2004 року, позивач має право на отримання державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. З 01.01.2006 року по 31.12.2006 року та з 01.01.2007 року по 31.12.2007 року позивачу ОСОБА_1 не нараховувалася та не виплачувалася відповідачем Управлінням Пенсійного Фонду України в Джанкойському районі АР Крим щомісячна державна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що не оспорюється сторонами і підтверджено відповідачем у письмових запереченнях.
Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195 від 18.11.2004 року (в редакції, що діяла на спірний період 2006-2007 роки), дітям війни ( крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту) пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195 від 18.11.2004 року, зупинено на 2006 рік згідно із п.17 ст. 77 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” № 3235 від 20.12.2005 року. Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет на 2006 рік” № 3367 від 19.01.2006 року, п.17 ст. 77 ЗУ “ Про Державний бюджет України на 2006 рік” № 3235 від 20.12.2005 року виключено, а ст. 110 вказаного Закону викладено у наступній редакції “Ст. 110.Установити, що пільги дітям війни, передбачені абзацом 7 ст.5 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, запроваджується з 01.01.2006 року, а ст.6 - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
П. 12 ст. 71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом, було зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195, з урахуванням ст. 111 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” відповідно до якої встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачуються замість пенсії, відповідно до ст. 6 цього Закону, виплачується особам, які є інвалідами у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Коституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.ст. 29, 36, ч.2 ст.56, ч.2 ст. 62, ч.1 ст. 66, п.п.п. 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 ст. 71, ст.ст. 98, 101, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", положення п.12 ст.71 та ст. 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» в частині зупинення на 2007 рік дії ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” з урахуванням ст. 111 вказаного Закону, визнано таким, що не відповідає Конституції України ( є не конституційним), оскільки зупинення дій положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених ст. 64 Конституції України. Внаслідок зупинення на певний час дії чинних законів України, якими встановлено пільги, компенсації чи інші форми соціальних гарантій, відбувається фактичне зниження життєвого рівня громадян, який не може бути нижчим від встановленого законом прожиткового мінімуму, та порушується гарантоване у ст. 48 Конституції України право кожного на достатній життєвий рівень.
Ст. 152 Конституції України передбачено що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність. Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і дітей війни. Згідно правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян - таке обмеження є недопустимим. Право на соціальний захист громадян України встановлено ст. 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, встановлено, що судами України при розгляді справ повинні застосовуватися Конвенція про захист прав людини і практика Європейського суду як джерела права. Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до “Конвенції про захист прав людини і основних свобод громадян” кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених Законом і загальними принципами міжнародного права. При розгляді справи “Кечко проти України” Європейським судом з прав людини зауважено, що у межах свободи дій Держави, вона може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок ( виплат) з державного бюджету, вносячи відповідні зміни у законодавство. Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені соціальні виплати з бюджету і який є діючим, та Закону України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Беручи до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини у зазначеному рішенні та положення ч. 1 ст. 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність, слід мати на увазі, що реалізація особою права яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних відносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних коштів і посилання органів державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх обов'язків, не можуть прийматися до уваги.
Оскільки правові положення, які передбачають соціальні виплати, встановлені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-IV від 18.11.2004, є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є дитиною війни, тому має право на їх одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Суд, при розгляді вказаної справи, встановив, що позивач ОСОБА_1 не отримувала у 2006-2007 роках підвищення, і мала право на отримання вказаної державної соціальної допомоги дитині війни з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, оскільки Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет на 2006 рік” № 3367 від 19.01.2006 року, п.17 ст. 77 ЗУ “ Про Державний бюджет України на 2006 рік” № 3235 від 20.12.2005 року, яким призупинено дію ст. 6 вказаного Закону України “Про соціальний захист дітей війни” виключено, а відповідно до положень ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» Кабінетом Міністрів України порядок запровадження у 2006 ріці пільг, передбачених ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» не був визначений. Дія ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” була зупинена п. 12 ст. 71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” з 01.01.2007 року по 09.07.2007 року, а саме до дня прийняття рішення Конституційним судом України № 6-рп2007, оскільки відповідно до п. 3 цього рішення, положення п.12 ст. 71 вказаного Закону втратило чинність з дня ухвалення Конституційним судом цього рішення. Ст. 73 Закону України “Про Конституційний суд України” № 422\96-ВР від 16.10.1996 року, передбачено, що у разі, якщо Закони та інші правові акти Верховної Ради України або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України, вони оголошуються не чинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним судом України рішення про їх неконституційність.
Право на отримання державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-IV від 18.11.2004, не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Таким чином, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19.12.2006 року, не можуть бути застосовані в частині розрахунку розміру допомоги дітям війни, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України та міжнародному праву.
Згідно з ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до ст.65 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» № 3235 від 20.12.2005 року ( із внесеними змінами), для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року встановлено прожитковий мінімуму для осіб, які втратила працездатність: з 1 січня 2006 року - 350 гривень, з 01.04.2006 року - 359 гривень, з 1 жовтня 2006 року - 366 гривень.
Ч.3 ст.62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19.12.2006 встановлено, що у 2007 році для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої статті 62 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19.12.2006, збільшений на 1 відсоток.
Відповідно до ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же час, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання соціальної допомоги, яка прямо передбачена законом. Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги.
Враховуючи те, що позивач ОСОБА_1 є дитиною війни, вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання державної соціальної допомоги, і наділена як дитина війни, зазначеною соціальною гарантією. Держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни. Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Ст.58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладено керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду. Головним розпорядником коштів для виплати до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є Пенсійний фонд України.
Посилання відповідача УПФУ в Джанкойському районі АР Крим на те, що ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року не може бути застосована при визначенні розміру державної соціальної допомоги дитині війни, а застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також посилання на те, що для надбавок до пенсії по інших нормативних актах поняття «мінімальна пенсія за віком» не застосовується, в законодавстві відсутнє визначення розміру, з якого обчислюється надбавка до пенсії по ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не можуть бути прийняті до уваги судом, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки згідно правової позиції Верховного Суду України застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, з якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком. Вимоги ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до розрахунку інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті визначення розміру мінімального розміру пенсії за віком. Мінімальна пенсія встановлена для нарахування соціальних надбавок Постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2002 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету», не підлягає застосуванню для соціальної допомоги дітям війни, яка виплачується до пенсії, оскільки суперечить нормам діючого законодавства. Доводи відповідача щодо відсутності, не виділення, неперерахування бюджетних коштів на забезпечення виплат допомоги в розмірі, передбаченому Законом, а не підзаконним нормативним актом, є неправомірними і не можуть бути прийняті судом до уваги та бути підставою для відмови в позові, так як відповідач є органом, який зобов'язаний здійснювати нарахування та виплату зазначених сум допомоги у встановлених Законом розмірах.
Суд вважає, що дії відповідача є неправомірними щодо не нарахування і не виплати щомісячної державної соціальної допомоги дитині війні ОСОБА_1 в період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року відповідно до діючого законодавства у розмірі 30% прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, оскільки вказані дії не відповідають вимогам Конституції України, Рішенню Конституційного суду України, Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції, що діяла у спірний період 2007 року. Посилання представника відповідача на те, що відсутній механізм виплат спірних сум та відсутність внесення змін до Закону, не можуть бути прийняти до уваги, оскільки Законом України “Про соціальний захист дітей війни” визначені порядок та органи, на які покладений обов'язок виконувати виплати державної соціальної підтримки дітей війни та встановлені джерела фінансування цих виплат. Норми Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік”, якими керувався відповідач, визнані неконституційними та не відповідають основному Закону України - Конституції України і обжемують права громадян, знижують життєвий рівень громадян, який не може бути нижчим від встановленого законом прожиткового мінімуму та порушують гарантоване у ст. 48 Конституції України право кожного громадянина на достатній життєвий рівень.
Згідно положень ст.ст. 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_1 відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України, про що заявлено відповідачем, оскільки строк звернення до суду про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги за 2006 і 2007 роки позивачем ОСОБА_1 пропущений без поважних причин, оскільки позивач звернулася з вказаним адміністративним позовом до суду 21.01.2009 року, тобто поза межами річного строку, встановленого ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України. Законом України «Про соціальний захист дітей війни», як є спеціальним Законом за вказаними правовідносинами, не передбачено спеціальних строків виплати підвищення до пенсії, а тому застосовується загальний річний строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, передбачений ст.99 КАС України.
Доводи позивача, викладені у позові не можуть бути прийняті до уваги і бути підставою для відновлення строку, передбаченого ст.99 КАС України. У позові позивач зазначила, що вона дізналася про порушення своїх прав з моменту висвітлення у засобах масової інформації про прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року, але не зазначила коли саме і з яких засобів. Поважних причин пропуску річного строку позивач не має, доказів поважності причини пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав позивач ОСОБА_1
Суд, відповідно до вимог ст.ст. 94 КАС Ураїни, відмовляє у стягненні на користь позивача судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 08 гривень 50 копійок, оскільки в задоволенні позовних вимог їй відмовлено. У стяненні на користь позивача витрат на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 7 гривень 50 копійок сплачених позивачем при поданні позову суд відмовляє, оскільки вказані витрати при подані адміністративного позову не передбачені КАС України.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 9, 11,12, 14, 70, 71, 94, 99, 100, 159, 160, 161-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-
постановив:
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Джанкойському районі Автономної Республіки Крим про зобов'язання здійснити нарахування щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни за 2006-2007 роки у розмірі 2733 гривні 30 копійок у повному обсязі.
Постанову може бути оскаржено до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Джанкойський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови, складання її повного тексту заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку, передбаченому ч.5 ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Козуб О.В.