ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
11.11.2015Справа №910/23973/15
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптечне об'єднання «Біокон»
про стягнення 106 269,48 грн.
Суддя Пригунова А.Б.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1
від відповідача: Якименко М.М.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптечне об'єднання «Біокон» про стягнення 100 803, 64 грн. - інфляційних збитків та 5 465, 84 грн. - відсотків річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди № 2/04 від 04.04.2013 р. в порядку п. 10.2. договору та ст. 625 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2015 р. порушено провадження у справі № 910/23973/15 призначено до розгляду у судовому засіданні на 05.10.2015 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.
Розгляд справи переносився порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
У процесі провадження у справі відповідач подав заперечення на позов, у яких відзначає, що безпідставність вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, які були предметом розгляду у справі № 910/26153/14 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптечне об'єднання «Біокон» про стягнення 371 689, 44 грн.
При цьому, відповідач відзначає, що заявлені до стягнення у дані справі 3 % річних та інфляційні втрати розраховані за період (лютий 2014 року - грудень 2014 року), що і у рішенні Господарського суду міста Києва від 10.02.2015 р. у справі № 910/26153/14.
Позивач подав пояснення по справі, у яких зазначає, що рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2015 р. у справі № 910/26153/14 присуджено до стягнення на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати у подвійному розмірі за період з лютого 2014 року до жовтня 2014 року та стверджує стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період лютий 2014 року - грудень 2014 року не були предметом розгляду у справі № 910/26153/14.
У судовому засіданні 02.11.2015 р. відповідачем подано клопотання про припинення провадження у даній справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з наявністю рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2015 р. у справі № 910/26153/14, яким вирішено спір про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптечне об'єднання «Біокон» на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 інфляційних втрат та 3 % річних за період лютий 2014 року - грудень 2014 року.
Також відповідач подав клопотання про залишення без розгляду позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптечне об'єднання «Біокон», яке обґрунтовано ненаданням витребуваних ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2015 р. документів та нез'явленням представника позивача у судові засідання 05.10.2015 р. та 02.11.2015 р.
Позивач подав заперечення на вказані клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптечне об'єднання «Біокон», у яких зазначає про виконання ним вимог суду у повному обсязі та стверджує, що предмет спору у справі № 910/26153/14 є аналогічним предмету спору у справі № 910/23973/15, однак не є тотожнім, у зв'язку з чим відсутні підставі для припинення провадження у даній справі.
Крім того, позивач стверджує, що в уточненні до позовної заяви від 12.01.2015 р. у справі № 910/26153/14 заявлені до стягнення 3 % річних нараховані до 10.01.2015 р., в той час, як у даній справі до 29.07.2015 р., в той час як інфляційні втрати за період березень 2014 року - липень 2015 року не були предметом розгляду у справі № 910/26153/14 та в уточненні до позовної заяви не вказані.
У судовому засіданні 04.11.2015 р. представник відповідача подав заперечення на позов, у яких вказує, що сума боргу, на яку позивач здійснює нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, включає одночасно орендну плату та неустойку, що суперечить приписам ст. 550 Цивільного кодексу України, відповідно до якої проценти на неустойку не нараховуються.
10.11.2015 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва позивач подав пояснення по справі, у яких зазначає, що стягнута рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2015 р. у справі № 910/26153/14 сума 172 783, 34 грн. є саме орендною платою, розмір якої визначений п. 10.2. договору № 2/04 від 04.04.2013 р.
Розглянувши у даному судовому засіданні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду та припинення провадження у даній справі, суд відмовив у їх задоволенні, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.
В той же час, суд відзначає, що позивачем виконано вимоги суду та надано витребувані документи та, крім того, представник позивача не був присутній лише у судовому засіданні 05.10.2015 р., про що повідомив суд у клопотанні від 30.09.2015 р., яке надійшло до Господарського суду міста Києва 02.10.2015 р., а відтак - у даному випадку відсутні підстави для застосування норм ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.
Відповідно до п. 4.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» припинення провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України можливе за умов, якщо рішення господарського суду або іншого органу, який вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, набрало законної сили, не змінено і не скасовано у відповідній частині в передбаченому законом порядку. За відсутності таких умов заінтересована особа вправі звернутися з позовом до господарського суду на загальних підставах.
В той же час, у даному випадку відсутні обумовлені п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України підстави для припинення провадження у справі, оскільки рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2015 р. у справі № 910/26153/14 прийнято щодо вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань щодо сплати орендної плати за договором № 2/04 від 04.04.2013 р., в той час як у даному випадку позивачем заявлено до стягнення 3 % річних та інфляційні втрати, нараховані на подвійну орендну плату, обов'язок щодо сплати якої встановлений п. 10.2 договору № 2/04 від 04.04.2013 р. у разі прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, тобто - на встановлену договором санкцію (засіб забезпечення виконання зобов'язання, встановлений відповідно до п. 546 Цивільного кодексу України) за невиконання або порушення зобов'язання.
Відтак, підстави позову у справі № 910/26153/14 та у даній справі є різними, що виключає застосування норм п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
У даному судовому засіданні представник сторін підтримали свої правові позиції та просили прийняти рішення у даному судовому засіданні.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.
У судовому засіданні 09.11.2015 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
04.04.2013 р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аптечне об'єднання «Біокон» укладено договір оренди № 2/04 від 4 квітня 2013 р., за умовами якого позивач зобов'язався передати, а відповідач - прийти в тимчасове платне користування приміщення загальною площею 59, 1 м2 по пр. Гагаріна, 68 у місті Харкові для розміщення аптеки та сплачувати встановлену оренду плату за його використання.
Відповідно до п.п. 3.1., 3.2.1., 3.2.2. договору розмір орендної плати за перший місяць використання становить 10 519, 80 грн. та підлягає щомісячному коригуванню на індекс інфляції з наростаючим підсумком. Оплата за перший та два останні місяці користування проводиться протягом 5 банківських днів з дня підписання вказаного договору, а за наступні місяці проводити у вигляді попередньої оплати за один наступний місяць не пізніше 5-го числа кожного наступного місяця.
Згідно з п. 3.4. договору попередня оплата за останні два місяці користування визначена гарантійним платежем на строк дії договору, з якого орендодавець вправі отримувати суми, належні за порушення орендарем умов договору. У разі використання встановлений обов'язок орендаря на вимогу орендодавця відновити гарантійний платіж до первісного розміру.
Договір, відповідно до п. 11.1., діє з 04.04.2013 р. до 04.10.2014 р..
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2015 р. у справі № 910/26153/14 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптечне об'єднання «Біокон» про стягнення 371 689, 44 грн. позов задоволено частково; присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптечне об'єднання "Біокон" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 242 501, 86 грн. боргу та неустойки, 19 144, 95 грн. - збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 5 283, 80 грн. - 3 % річних від простроченої суми, 5 338, 61 грн. - витрат по судового збору.
Постановою Київського апеляційного господарського суду міста Києва від 21.05.2015 р. рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2015 р. у справі № 910/26153/14 скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення неустойки у сумі 56 052, 46 грн.; прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову про стягнення неустойки у сумі 56 052, 46 грн. відмовлено; в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2015 р. у справі № 910/26153/14 залишено без змін.
Як вбачається з матеріалів справи рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2015 р. у справі № 910/26153/14 фактично виконано 29.07.2015 р., що підтверджується платіжним дорученням № 2987 від 29.07.2015 р.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає що оскільки рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2015 р. у справі № 910/26153/14 виконано лише 29.07.2015 р., Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 має право нарахувати інфляційні втрати та 3 % річних за період прострочення сплати орендної плати за період лютий 2014 року - жовтень 2014 року, у зв'язку з чим останнім заявлено до стягнення з відповідача 100 803, 64 грн. - інфляційних збитків та 5 465, 84 грн. - відсотків річних
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що інфляційні втрати та 3 % річних нараховані за період з 07.03.2014 р. до 29.07.2015 р., на подвійну орендну плату, що передбачена п. 10.2. договору № 2/04 від 04.04.2013 р.
Крім того, позивач стверджує, що заявлені до стягнення суми за вказаний період не були предметом розгляду у справі № 910/26153/14.
Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
У відповідності до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Статтею 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Відповідно до ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
У відповідності до ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», який є спеціальним нормативно-правовим актом у сфері оренди державного та комунального майна, термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.
За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як вже зазначалось вище, у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору оренди № 2/04 від 04.04.2013 р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звертався до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптечне об'єднання «Біокон» та рішенням від 10.02.2015 р. у справі № 910/26153/14, частково зміненим постановою Київського апеляційного господарського суду міста Києва від 21.05.2015 р., присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптечне об'єднання «Біокон» на користь позивача 185 068, 81 грн. - боргу та неустойки, 19 144, 95 грн. - збитків внаслідок інфляції за час прострочення 5 283, 80 грн. - 3 % річних з простроченої суми, 4 189, 95 грн. - витрат по сплаті судового збору; в іншій частині у задоволені позову відмовлено.
Зі змісту вказаних процесуальних документів вбачається, що за висновком суду пунктом 10.2. договору оренди № 2/04 від 04.04.2013 р. передбачено відповідальність відповідача а порушення строків оплати орендної плати у вигляді сплати неустойки (грошової суми), розмір якої залежить від тривалості прострочення.
При цьому, розглядаючи спір у справі № 910/26153/14 суди вказали, що зі змісту п. 10.2. оренди № 2/04 від 04.04.2013 р., слідує, що сплата пені або збільшеного розміру орендної плати є альтернативними, а не додатковими (такими, що підлягають застосуванню спільно) санкціями, оскільки відповідне посилання у договорі відсутнє.
Досліджуючи зміст договору № 2/04 від 04.04.2013 р в межах розгляду даної справи, суд погоджується із вищенаведеними висновками судів.
У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ст. 524, 533 Цивільного кодексу України грошовим визнається виражене в грошовій одиниці України або грошовому еквіваленті в іноземній валюті зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 2 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
За змістом ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Тобто, передбачена п. 10.2. договору № 2/04 від 04.04.2013 р. можливість збільшення орендної плати є саме санкцією, яка підлягає застосуванню лише у разі порушення відповідачем строків оплати оренди більш ніж на один місяць.
В той же час, як вбачається із наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку, сума боргу, на яку останнім нараховуються 3 % річних та інфляційні втрати розрахована у відповідності до приписів п. 10.2. договору № 2/04 від 04.04.2013 р., тобто здійснено нарахування вказаних сум на передбачену договором санкцію за порушення відповідачем грошового зобов'язання.
Суд враховує, що за приписами ст. 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Водночас у справі, що розглядається правовідносини сторін виникли з договору № 2/04 від 04.04.2013 р., що відповідає приписам ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, в той час як рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2015 р. у справі № 910/26153/14 є наслідком невиконання відповідачем таких договірних зобов'язань.
Суд відзначає, що статтею 625 Цивільного кодексу України регулюються зобов'язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення основного грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.
Між тим, приписи ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України, у якій зазначається, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дають підстав для застосування положень ст. 625 Цивільного кодексу України у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов'язань.
Крім того, зобов'язальні правовідносини виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в ст. 11 Цивільного кодексу України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
Відтак, нарахування інфляційних втрат на 3 % річних на суму стягнутої за рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2015 р. у справі № 910/26153/14 договірної санкції за порушення умов договору № 2/04 від 04.04.2013 р. відповідно до п. 10.2. вказаного договору суперечить вищенаведеним нормами чинного законодавства України.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, виходячи із заведених позивачем вимог та наведених ним обґрунтувань, враховуючи наявні у справі докази та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позивачем вимог, у зв'язку з чим відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволені позову відмовити.
Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено: 16.11.2015 р.
Суддя Пригунова А.Б.