17 листопада 2015 року Справа № 26/48/09
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Ткаченко Н.Г. (головуючого),
Катеринчук Л.Й. (доповідача), Куровського С.В.
розглянувши касаційну скаргу Запорізького державного підприємства "Радіоприлад"
на постанову та ухвалуДонецького апеляційного господарського суду від 06.07.2015 року господарського суду Запорізької області від 03.06.2015 року
у справі господарського суду № 26/48/09 Запорізької області
за заявою Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго"
до Запорізького державного підприємства "Радіоприлад"
про визнання банкрутом
розпорядник майна Забродін О.М.
в судовому засіданні взяли участь представники:
Запорізького державного підприємства "Радіоприлад": Денисюк О.С. (довіреність №10-ГП від 07.05.2013 року),
ВАТ "Запоріжжяобленерго":не з'явилися,
трудового колективу і Первинної профспілкової організації ЗДП "Радіоприлад": Денисюк О.С. (довіреність №7 від 09.11.2015 року),
Державного концерну "Укроборонпром":Сокур С.О. (довіреність №Д-002/2015 від 12.01.2015 року),
ДПІ у Комунарському районі міста Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області: Бурашнікова О.С. (довіреність №105/Б/08-27-10 від 12.01.2015 року).
у провадженні господарського суду Запорізької області знаходиться справа №26/48/09 про банкрутство Запорізького державного підприємства "Радіоприлад" (далі - боржника), порушена ухвалою суду від 08.07.2009 року за заявою Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (далі - ініціюючого кредитора) за загальною процедурою, передбаченою Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року) (далі - Закон про банкрутство), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Справа перебуває на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою місцевого господарського суду від 10.08.2009 року, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Забродіна О.М.
08.10.2014 року до господарського суду надійшло клопотання боржника №131-2137 від 08.10.2014 року (з урахуванням доповнення №131-2379 від 05.11.2014 року) про заборону органам державної фіскальної служби накладати арешт будь-яким способом на розрахунковий рахунок 26001301000754/643/840/978 в ЗОУ ВАТ "Державний ощадний банк України", м. Запоріжжя, МФО 313957, ЄДРПОУ 14313317, який належить Запорізькому державному підприємству "Радіоприлад", заборону примусового списання коштів на підставі виданих судами виконавчих документів із зазначеного розрахункового рахунка до 01.05.2015 року, а також заборону ЗОУ ВАТ "Державний ощадний банк України", м. Запоріжжя вчиняти будь-які дії з примусового списання коштів з розрахункового рахунка 26001301000754/643/840/978 в ЗОУ ВАТ "Державний ощадний банк України", м. Запоріжжя, МФО 313957, ЄДРПОУ 14313317, який належить боржнику, за документами органів державної фіскальної служби (вх. №09-06/21087 від 08.10.2014 року та №09-06/24433 від 05.11.2014 року) (том 16, а.с. 60 - 86, 88 - 121).
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10.11.2014 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.01.2015 року, у задоволенні клопотання Запорізького державного підприємства "Радіоприлад" відмовлено (том 16, а.с. 141 - 142, 150 - 155).
Постановою Вищого господарського суду України від 17.03.2015 року постанову апеляційного суду від 12.01.2015 року та ухвалу суду першої інстанції від 10.11.2014 року скасовано, справу в частині розгляду клопотання Запорізького державного підприємства "Радіоприлад" про заборону органам державної фіскальної служби накладати арешт на розрахунковий рахунок 26001301000754/643/840/978 в ЗОУ ВАТ "Державний ощадний банк України", м. Запоріжжя, МФО 313957, ЄДРПОУ 14313317, який належить Запорізькому державному підприємству "Радіоприлад", та заборону примусового списання коштів на підставі виконавчих документів ЗОУ ВАТ "Державний ощадний банк України" направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Колегія суддів касаційного суду дійшла висновку про неповноту дослідження судами попередніх інстанцій обставин справи на предмет наявності (відсутності) у підприємства-боржника поточної заборгованості по заробітній платі на момент його звернення до господарського суду з клопотанням про вжиття тимчасового заходу щодо забезпечення вимог кредиторів у жовтні 2014 року та на момент його розгляду по суті, а також відповідності положенням податкового законодавства обраного контролюючим органом джерела погашення поточної податкової заборгованості боржника, що виникла на підставі рішень адміністративного суду, прийнятих у травні-червні 2014 року (том 16, а.с. 171 - 176).
В ході нового розгляду справи в цій частині до суду першої інстанції надійшло уточнення №131-999 від 02.06.2015 року до клопотання від 08.10.2014 року, згідно з яким боржник продовжив строк, до якого він просить суд заборонити органам державної фіскальної служби накладати арешт будь-яким способом на спірний розрахунковий рахунок Запорізького державного підприємства "Радіоприлад", до 01.05.2016 року та надав суду письмові пояснення і документи, витребувані ухвалою від 20.04.2015 року (вх. №09-06/24769 від 02.06.2015 року) (том 17, а.с. 3 - 4, 15 - 77).
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 03.06.2015 року (суддя Кричмаржевський В.А.) у задоволенні клопотання Запорізького державного підприємства "Радіоприлад" відмовлено (том 17, а.с. 93 - 95).
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, боржник звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції від 03.06.2015 року як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та задовольнити клопотання боржника №131-2137 від 08.10.2014 року (з урахуванням доповнення №131-2379 від 05.11.2014 року та уточнення №131-999 від 02.06.2015 року). При цьому, скаржник зазначив, що накладення органом державної фіскальної служби арешту на спірний розрахунковий рахунок унеможливить ведення боржником оперативно-господарської діяльності, зокрема, виготовлення продукції для забезпечення потреб армії на виконання державного замовлення, а списання грошових коштів з розрахункового рахунка боржника на погашення податкового боргу призведе до неможливості виплати заробітної плати працівникам підприємства, сплати єдиного соціального внеску та перешкоджатиме відновленню платоспроможності боржника, який є стратегічним підприємством для економіки держави та віднесений до переліку підприємств, що не підлягають приватизації і щодо яких не можна вводити процедуру санації та ліквідації.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.07.2015 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - М'ясищева А.М., суддів: Агапова О.Л., Будко Н.В.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Запорізької області від 03.06.2015 року у даній справі - без змін (том 17, а.с. 175 - 177).
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, боржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду від 06.07.2015 року та ухвалу суду першої інстанції від 03.06.2015 року, прийняти у справі нове рішення, яким задовольнити клопотання боржника про заборону органам державної фіскальної служби накладати арешт будь-яким способом на розрахунковий рахунок боржника 26001301000754/643/840/978 в ЗОУ ВАТ "Державний ощадний банк України", м. Запоріжжя, МФО 313957, ЄДРПОУ 14313317, заборону примусового списання коштів на підставі виданих судами виконавчих документів із зазначеного розрахункового рахунка до 01.05.2016 року, а також заборону банківській установі вчиняти будь-які дії з примусового списання коштів із цього рахунка за документами органів державної фіскальної служби.
Касаційна скарга обґрунтована порушенням судами першої та апеляційної інстанцій положень статей 87, 95 Податкового кодексу України (далі - ПК України), статті 12 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року, статей 43, 47, 67, 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та невиконанням вказівок Вищого господарського суду України згідно Постанови від 17.03.2015 року у даній справі. Скаржник доводить безпідставність відмови судів попередніх інстанцій за результатами нового розгляду справи у задоволенні клопотання боржника про вжиття тимчасового заходу (на термін до 01.05.2016 року) забезпечення вимог кредиторів, в тому числі й працівників підприємства-боржника з виплати поточної заборгованості по заробітній платі, шляхом заборони органам державної фіскальної служби накладати будь-яким способом арешт на спірний розрахунковий рахунок боржника.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 06.07.2015 року та ухвалу суду першої інстанції від 03.06.2015 року на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши представників учасників провадження у справі, дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Відповідно до частини 2 статті 41 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Пунктом 11 Розділу X Прикінцеві та Перехідні положення Закону про банкрутство (в редакції Закону України №4212-VI від 22.12.2011 року) передбачено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
Матеріалами справи підтверджується та судами встановлено, що справа про банкрутство Запорізького державного підприємства "Радіоприлад" перебуває на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою господарського суду від 10.08.2009 року. Отже, до підприємства-боржника повинні застосовуватися положення Закону про банкрутство, які регулюють хід процедури розпорядження майном, в редакції Закону України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року, який набрав чинності з 19.01.2013 року.
Статтею 1 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року, передбачено, що розпорядження майном боржника - система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника, з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища; мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Відповідно до частин 1, 4, 6 статті 12 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року, господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників провадження у справі про банкрутство чи за своєю ініціативою вживати заходів щодо забезпечення вимог кредиторів, про що виноситься ухвала. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, на невикористані та своєчасно не повернуті кошти Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
Отже, правовідносини щодо виплати заробітної плати, що складаються між підприємством-роботодавцем та працівником, за своєю правовою природою є такими, на які не поширюється дія мораторію у справі про банкрутство.
Така правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду України від 10.10.2012 року у справі №6-113цс12 та від 21.11.2012 року №6-143цс12.
Положеннями статті 97 Кодексу законів про працю України та статті 24 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.
Згідно з частинами 95.1, 95.3 статті 95 ПК України, контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Відповідно до частин 87.1., 87.3. статті 87 ПК України, джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків власні кошти юридичної особи, що використовуються для виплат заборгованості з основної заробітної плати за фактично відпрацьований час фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах з такою юридичною особою.
Отже, накладаючи арешт на рахунок підприємства-боржника в установі банку, податкова інспекція як контролюючий орган, уповноважений державою на стягнення податкового боргу, повинна враховувати конституційне право працівників підприємства-платника податків на одержання заробітної плати за фактично відпрацьований ними час за рахунок власних коштів підприємства-роботодавця, які призначені для виплати основної заробітної плати працівникам та не можуть бути джерелом погашення поточної податкової заборгованості такого підприємства.
Згідно з частиною 1 статті 33 та частиною 2 статті 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1, 2 статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Згідно з частиною 1 статті 11112 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, ухвалою господарського суду від 08.07.2009 року за заявою ініціюючого кредитора порушено справу про банкрутство боржника за загальною процедурою, передбаченою Законом про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року; ухвалою господарського суду від 10.08.2009 року введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Забродіна О.М.
Судами встановлено та матеріалами справи підтверджуються обставини звернення боржника 08.10.2014 року до господарського суду з клопотанням №131-2137 від 08.10.2014 року (з урахуванням доповнення №131-2379 від 05.11.2014 року та уточнення №131-999 від 02.06.2015 року) про заборону органам державної фіскальної служби накладати арешт будь-яким способом на розрахунковий рахунок 26001301000754/643/840/978 в ЗОУ ВАТ "Державний ощадний банк України", м. Запоріжжя, МФО 313957, ЄДРПОУ 14313317, який належить Запорізькому державному підприємству "Радіоприлад", заборону примусового списання коштів на підставі виданих судами виконавчих документів із зазначеного розрахункового рахунка до 01.05.2016 року, а також заборону ЗОУ ВАТ "Державний ощадний банк України", м. Запоріжжя вчиняти будь-які дії з примусового списання коштів з розрахункового рахунка 26001301000754/643/840/978 в ЗОУ ВАТ "Державний ощадний банк України", м. Запоріжжя, МФО 313957, ЄДРПОУ 14313317, який належить боржнику, за документами органів державної фіскальної служби (том 16, а.с. 60 - 86, 88 - 121, том 17, а.с. 15 - 77).
В обґрунтування клопотання (з урахуванням доповнення та уточнення) боржник зазначив, що накладення податковою інспекцією арешту на належний йому банківський рахунок, унеможливить ведення підприємством оперативно-господарської діяльності, зокрема, виконання державних контрактів по оборонному замовленню, а також своєчасну виплату його працівникам заробітної плати. Також, боржник зазначив, що орган державної фіскальної служби здійснює примусове списання коштів з його розрахункового рахунка в банку на виконання рішень адміністративного суду про стягнення податкового боргу, незважаючи на наявність бюджетної заборгованості перед підприємством-боржником з відшкодування податку на додану вартість та наявність у боржника заборгованості перед працівниками з виплати заробітної плати станом на 01.05.2015 року на суму 682 546, 76 грн.
Відмовляючи у задоволенні клопотання боржника, суд першої інстанції виходив з того, що визначена частиною 4 статті 12 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року, заборона стягнення на підставі виконавчих документів під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується лише заборгованості перед конкурсними кредиторами, тоді як податкова інспекція вживає заходів щодо погашення податкового боргу підприємства-боржника, який виник на підставі рішень адміністративного суду, прийнятих у травні-червні 2014 року, тобто є поточною заборгованістю, на задоволення якої не поширюється дія мораторію (том 16, а.с. 63 - 69, 128 - 133, 138).
Також, місцевий господарський суд зазначив про відсутність у підприємства-боржника заборгованості по заробітній платі на момент розгляду клопотання боржника про заборону органам державної фіскальної служби накладати арешт будь-яким способом на спірний розрахунковий рахунок підприємства-боржника у судовому засіданні від 03.06.2015 року, встановивши, при цьому, обставини невиплати працівникам боржника заробітної плати за травень 2015 року (том 17, а.с. 75).
Апеляційний суд, переглядаючи справу в повному обсязі, погодився з такими висновками суду першої інстанції та не знайшов правових підстав для зміни чи скасування оскаржуваної ухвали від 03.06.2015 року.
При цьому, апеляційний суд спростував як такі, що ґрунтуються на припущеннях, доводи боржника про те, що накладення органом державної фіскальної служби арешту на розрахунковий рахунок підприємства-боржника призведе до неможливості ведення ним оперативно-господарської діяльності та виникнення в подальшому заборгованості по заробітній платі через відсутність можливості користуватися спірним рахунком.
Колегія суддів Вищого господарського суду України частково не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій за результатами розгляду клопотання боржника про вжиття заходів щодо забезпечення вимог кредиторів, зокрема, працівників підприємства-боржника за вимогами по заробітній платі, вважає їх передчасними з огляду на таке.
Під час нового розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій не виконали обов'язкових вказівок касаційного суду відповідно до Постанови Вищого господарського суду від 17.03.2015 року у даній справі та не дослідили, чи списання органом державної фіскальної служби коштів з банківського рахунка боржника на погашення його поточної податкової заборгованості на виконання рішень адміністративного суду, прийнятих у травні-червні 2014 року, узгоджується з положеннями частини 87.3. статті 87 ПК України щодо допустимих джерел погашення податкового боргу платників податків, з огляду на встановлені судами обставини наявності у боржника заборгованості з виплати заробітної плати працівникам станом на 01.05.2015 року на суму більш як 682 тис. грн., що виникла в період січня-квітня 2015 року та підтверджена долученими до матеріалів справи довідкою підприємства-боржника та звітом з праці, поданим до органу статистики (том 17, а.с. 75, 76).
Також, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає про необґрунтованість висновків судів про повну відмову в задоволенні клопотання скаржника, який просив заборонити примусове списання коштів згідно з виданими податковим органом виконавчими документами (інкасовими дорученнями) на стягнення поточної податкової заборгованості, за наявності доказів існування заборгованості по заробітній платі працівників боржника, на яку не поширюється дія мораторію у справі про банкрутство і яка існує в боржника на момент виставлення до оплати інкасових доручень, що прямо заборонено податковим законодавством (статтею 87 ПК України).
Колегія суддів касаційного суду вважає за необхідне зазначити, що рішення суду, як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав та свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права, у зв'язку з чим суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення у справі.
Пунктами 1, 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012 року роз'яснено про те, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відтак, при новому розгляді справи суди попередніх інстанцій в порушення положень статей 47, 43, 101, 11112 ГПК України, не виконали вказівок касаційного суду згідно Постанови від 17.03.2015 року та не дослідили істотних обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні клопотання боржника щодо вжиття заходів для забезпечення вимог кредиторів (зокрема, кредиторів по заробітній платі).
З огляду на таке, колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції відповідно до статей 1115, 1119 ГПК України, вважає, що оскаржувані постанова Донецького апеляційного господарського суду від 06.07.2015 року та ухвала господарського суду Запорізької області від 03.06.2015 року прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому підлягають скасуванню, а справа №26/48/09 в частині розгляду клопотання Запорізького державного підприємства "Радіоприлад" №131-2137 від 08.10.2014 року (з урахуванням доповнення №131-2379 від 05.11.2014 року та уточнення №131-999 від 02.06.2015 року) - направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.
При новому розгляді справи суду першої інстанції належить із врахуванням положень чинного податкового законодавства та законодавства про банкрутство перевірити відповідність положенням статті 87 ПК України обраного контролюючим органом джерела погашення поточної податкової заборгованості боржника, що виникла на підставі рішень адміністративного суду, прийнятих у травні-червні 2014 року, зважаючи на наявність у підприємства-боржника поточної заборгованості по заробітній платі за січень - квітень 2015 року на суму 682 546, 76 грн., та з огляду на встановлене прийняти обґрунтоване рішення за результатами розгляду клопотання боржника про вжиття заходів до забезпечення поточних вимог кредиторів по заробітній платі (з урахуванням його доповнення та уточнення).
На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
1. Касаційну скаргу Запорізького державного підприємства "Радіоприлад" задовольнити частково.
2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.07.2015 року та ухвалу господарського суду Запорізької області від 03.06.2015 року у справі №26/48/09 скасувати, справу в частині розгляду клопотання Запорізького державного підприємства "Радіоприлад" про заборону органам державної фіскальної служби накладати арешт на розрахунковий рахунок 26001301000754/643/840/978 в ЗОУ ВАТ "Державний ощадний банк України", м. Запоріжжя, МФО 313957, ЄДРПОУ 14313317, який належить Запорізькому державному підприємству "Радіоприлад", та заборону примусового списання коштів на підставі виконавчих документів ЗОУ ВАТ "Державний ощадний банк України" направити на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.
Головуючий Н.Г. Ткаченко
Судді Л.Й. Катеринчук
С.В. Куровський