м. Миколаїв
13 жовтня 2015 року Справа № 814/1757/15
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Марича Є.В. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомВознесенського міськрайонного центру зайнятості в Миколаївській області, вул. Жовтневої революції, 97,Вознесенськ,Миколаївська область,56500
доОСОБА_1, ДОС-2 будинок, 15, кв.10,Мартинівське,Вознесенський район, Миколаївська область,56525
простягнення суму безпідставно отриманої допомоги по безробіттю у розмірі 7084,13 грн.,
Вознесенський міськрайонний центр зайнятості (далі-позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі-відповідач) про стягнення безпідставно отриманої допомоги в сумі 7084,13 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказав, що відповідач звернулася до районного центру зайнятості із заявою про надання їй допомоги у працевлаштуванні, внаслідок чого, їй було надано статус безробітної з призначенням допомоги по безробіттю, однак, у період перебування на обліку, як безробітної, вона належала до зайнятого населення, тому не мала законного права на одержання соціальної допомоги по безробіттю.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, надала до суду письмові заперечення, згідно яких вважає позовні вимоги не обґрунтованими та безпідставними.
Представниками сторін подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Статтею 7 "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 року N 1533-III (далі - Закон N 1533-III) встановлено, що видами забезпечення за цим Законом є, зокрема, допомога по безробіттю.
Відповідно до пунктів 5-6 частини 2 статті 12 Закону N 1533-III районні центри зайнятості контролюють правильність витрат за страхуванням на випадок безробіття, проводять розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення в порядку, встановленому центральними органами виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, державної податкової політики, Пенсійним фондом України за погодженням з правлінням Фонду.
15 вересня 2011 року відповідач подала до центру зайнятості заяву про надання статусу безробітного (арк. с. 8).
У квітні місяці 2015 року в ході ревізії, яку проводила Державна фінансова інспекція Миколаївської області щодо використання коштів Фонду було встановлено, що ОСОБА_1 під час перебування на обліку в службі зайнятості не могла бути безробітною, оскільки згідно зі ст.2 Закону України “ Про зайнятість населення” ( який був чинний до 31.12.2012 року) такими особами визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які готові та здатні приступити до роботи. Позивач вважає, що ОСОБА_1 не готова та не здатна була приступити до роботи, оскільки вона з 01.02.2011 р. по 01.03.2012 р. здійснювала догляд за усиновленою дитиною та отримувала за це грошову допомогу, що на думку позивача виключає можливість бути готовою та здатною приступити до підходящої роботи, а також бути безробітною.
Таким чином, позивач вважає, що відповідач відносилась до категорії зайнятого населення відповідно до ст.4 Закону України “ Про зайнятість населення”, (який набрав чинності з 01.01.2013 року), тому не мала права отримувати допомогу по безробіттю.
Відповідно до розрахункової довідки за період вересень 2011 року по червень 2012 року відповідачці виплачена допомога по безробіттю у сумі 7084,13 грн. (арк. с. 15).
За змістом положень частини 2 статті 36 Закону N 1533-III застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. При цьому, сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг (частина 3 статті 36 Закону N 1533-III).
Крім того, абзацом 1 пункту 6.14 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 № 307 (далі - Порядок 307), встановлено, що якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, у тому числі встановлені під час розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин.
Згідно з ч. 1 статті 34 Закону N 1533-III Фонд має право стягувати відповідно до закону кошти Фонду, виплачені особам, зареєстрованим як безробітні, у вигляді матеріального забезпечення на випадок безробіття та витрачені на надання соціальних послуг безробітним у разі встановлення факту їх отримання на підставі недостовірних відомостей, поданих особою.
Суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на наступне.
Станом на день, коли ОСОБА_1 звернулась до центру зайнятості та стала отримувати допомогу по безробіттю був чинний Закон України “ Про зайнятість населення “ № 803, яким було передбачено (ст.2), що безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Не можуть бути визнані безробітними громадяни: а) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організації або скороченням чисельності (штату); б) які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру яка не потребує професійної підготовки; в) які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають роботу; г) які мають право на пенсію за віком, у тому числі на пільгових умовах, на пенсію за вислугу років та скористалися цим правом або досягли встановленого законом пенсійного віку.
Цією статтею передбачено перелік осіб, які не можуть бути визнанні безробітними. Відповідач до переліку цих осіб не відноситься, тому мала права на отримання допомоги по безробіттю. Посилання позивача на те, що безробітними вважаються особи, які готові та здатні приступити до роботи, а в зв'язку з тим, що відповідач доглядає за дитиною, тому не може приступити до роботи є хибним та ґрунтується на невірному розумінні цієї норми права.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За таких обставин позов задоволенню не підлягає.
Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України "Про судовий збір" (в редакції на час звернення з даним позовом).
Керуючись статтями 11, 71, 158-163, 167, 244-2, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.
Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.
Суддя Є.В. Марич