Апеляційний суд міста Києва
1[1]
Іменем України
10 листопада 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого: судді ОСОБА_1
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретарів судового засідання - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурорів - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
потерпілої- ОСОБА_11
її представника- ОСОБА_12
та виправданого - ОСОБА_13 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження № 12014100100013968 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 17 червня 2015 року щодо
ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, раніше судимого: 09.04.2012 року вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя за ч.1 ст. 185 КК України до штрафу у розмірі 850 грн.; 12.12.2013 року вироком Приморського районного суду м. Одеси за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі, зі звільненням від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, з іспитовим строком на 3 роки, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнаного невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України,
Згідно з вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 17 червня 2015 рокуОСОБА_13 , визнано невинуватим та виправдано за пред'явленим обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України.
Цим же вироком суд прийняв рішення щодо речових доказів.
Як встановлено вироком суду, органом досудового розслідування ОСОБА_13 обвинувачується в тому, що він 14 грудня 2014 року приблизно о 13 год., проходячи повз будинок № 16/8 по вул. Пушкінській у м. Києві, звернув увагу на магазин «Студія Дизайну Муар», всередині якого світло було вимкнуте, на вивісці було вказано, що неділя є вихідним днем. Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на вторгнення у приміщення вказаного магазину, обвинувачений проник до нього всупереч волі законного володільця ОСОБА_11 . Пробувши у приміщенні магазину близько трьох хвилин, ОСОБА_13 був затриманий працівниками відділу державної охорони.
Органом досудового розслідування дії ОСОБА_13 кваліфіковані за ч. 1 ст. 162 КК України, як незаконне проникнення до володіння особи.
Разом з тим, на підставі досліджених доказів, зокрема показань потерпілої про фактичне викрадення з приміщення магазину майна, результатів огляду місця події, якими виявлені наслідки замаху на крадіжку сейфу, суд першої інстанції прийшов до переконання про неправильність кваліфікації дій обвинуваченого, оскільки незаконне проникнення до приміщення, у даному випадку було лише способом вчинення більш тяжкого злочину, яке не охоплюється пред'явленим останньому обвинуваченням.
Прокурор, який брав участь у розгляді зазначеного кримінального провадження, у разі встановлення нових фактичних обставин кримінального правопорушення, не скористався своїм правом на зміну обвинувачення в суді, наполягаючи на визнанні ОСОБА_13 винним саме за ч. 1 ст. 162 КК України, а тому суд першої інстанції, виходячи з меж судового розгляду, дійшов висновку про недоведеність вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, оскільки інкриміновані йому дії утворюють склад іншого, більш тяжкого злочину, обвинувачення у якому ОСОБА_13 не пред'явлено.
У зв'язку з цим, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України, суд першої інстанції ухвалив виправдувальний вирок, оскільки в судовому засіданні не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_13 .
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, прокурор у кримінальному провадженні подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок суду від 17 червня 2015 року та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_13 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 162 КК України та призначити покарання у вигляді обмеження волі строком на 3 роки. На підставі ст. 71 КК України та підпункту «б» п.1 ч.1 ст. 72 КК України, шляхом повного приєднання невідбутої частини покарання, призначеного ОСОБА_13 Приморським районним судом м. Одеси від 12 грудня 2013 року, призначити останньому остаточне покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців.
В обґрунтування скарги прокурор посилається на те, що вирок суду щодо ОСОБА_13 підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, як вважає прокурор, полягає у тому, що висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.
Як зазначає прокурор у скарзі, вина ОСОБА_13 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України у повному обсязі підтверджується показаннями потерпілої ОСОБА_11 , яка є власником магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 »; свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 ; протоколом огляду місця події від 14.12.2014 року та висновком експерта.
Проте, даючи оцінку цим доказам, суд не врахував, що при огляді місця події у ОСОБА_13 не було виявлено жодної речі, які знаходились в приміщенні магазину та належать потерпілій. Окрім цього, на сейфі відсутні будь-які сліди, які б вказували на те, що саме ОСОБА_13 переніс його з приміщення бухгалтерії до вхідних дверей магазину.
Таким чином, як вважає прокурор, висновки суду щодо умислу ОСОБА_13 на вчинення більш тяжкого злочину не знайшли свого підтвердження ні в ході досудового розслідування, ні в ході судового розгляду.
Крім того, на думку прокурора, суд першої інстанції істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, оскільки під час ухвалення вироку фактично вийшов за межі висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, що є порушенням ч. 1 ст. 337 КПК України.
Також в порушення п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України, в мотивувальній частині вироку суд не зазначив підстави для виправдання обвинуваченого ОСОБА_13 за ч. 1 ст. 162 КК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні та просив її задовольнити; пояснення потерпілої та її представника, які не заперечували проти задоволення скарги; пояснення виправданого, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора та просив залишити її без задоволення, а вирок суду - без змін; провівши судові дебати; вислухавши останнє слово виправданого; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню лише частково, а вирок суду - зміні, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Відповідно вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Частина 1 ст. 337 КПК України передбачає, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Як зазначається у ч. 3 цієї статті, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Незважаючи на вказані вимоги закону, при ухваленні виправдувального вироку щодо ОСОБА_13 , суд першої інстанції не дотримався їх у повному обсязі, оскільки, як обґрунтовано зазначається в апеляційній скарзі прокурора у кримінальному провадженні, зробивши висновок про наявність в діях ОСОБА_13 умислу на вчинення більш тяжкого злочину, суд першої інстанції фактично вийшов за межі висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Так, згідно обвинувального акта ОСОБА_13 обвинувачувався в незаконному проникненні до іншого володіння особи, тобто у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, а саме в тому, що 14.12.2014 року приблизно о 13 годині, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на вторгнення у приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », який розташований по АДРЕСА_2 , розуміючи недозволенність вільного доступу до магазину, проник до вказаного приміщення всупереч волі законного володільця ОСОБА_11 . Пробувши незаконно в приміщенні вказаного магазину приблизно 3 хвилини, ОСОБА_13 був затриманий працівниками Печерського районного відділу державної служби охорони УДСО при ГУ МВС України в м. Києві.
Дослідивши в судовому засіданні показання обвинуваченого ОСОБА_13 , а також докази обвинувачення, зокрема показання потерпілої ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , протокол огляду місця події від 14.02.2014 року та висновок експерта від 31.12.2014 року № 1697, який проводив судову трасологічну експертизу слідів відбитків тканини з вхідних дверей та поверхні сейфу, які були вилучені під час огляду місця події, суд першої інстанції, фактично не визнаючи недоведеним обвинувачення, пред'явлене ОСОБА_13 та не зазначаючи мотивів, з яких він відкидає докази обвинувачення за ч. 1 ст. 162 КК України, прийшов до переконання щодо неправильності кваліфікації дій обвинуваченого, оскільки визнав, що незаконне проникнення до приміщення магазину в даному випадку було лише способом вчинення більш тяжкого злочину.
Крім цього, посилаючись на показання свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які прибули до магазину через декілька хвилин після спрацювання сигналізації, де виявили та затримали ОСОБА_13 , в сукупності з виявленими наслідками проникнення - фактичним викраденням чужого майна, суд першої інстанції зробив висновок про наявність підстав для підозри вчинення ОСОБА_13 спільно з іншими особами кримінального правопорушення, яке не охоплюється пред'явленим останньому обвинуваченням.
Однак, незалежно від того, що в матеріалах кримінального провадження дійсно наявні дані, які вказують на подію кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, наведені вище висновки не можуть бути визнані обґрунтованими з огляду на таке.
По-перше, замість оцінки досліджених в судовому засіданні доказів з точки зору доведеності чи недоведеності пред'явленого ОСОБА_13 обвинувачення за ч.1 ст. 162 КК України, суд першої інстанції вдався до оцінки цих доказів з точки зору наявності в діях обвинуваченого більш тяжкого злочину, чим фактично вийшов за межі судового розгляду, які визначені законом. При цьому, не маючи підстав для дослідження фактичних обставин іншого кримінального правопорушення, про яке не було зазначено в обвинувальному акті, суд першої інстанції безпідставно послався у вироку на те, що прокурор не скористався своїм правом змінити пред'явлене ОСОБА_13 обвинувачення на більш тяжке.
По-друге, поза увагою суду залишилась та обставина, що, згідно обвинувального акту, досудове розслідування у даному кримінальному провадженні було розпочате 14.12.2014 року на підставі звернення ОСОБА_11 з приводу таємного викрадення її майна з магазину «Студія Дизайну Муар», що розташований за адресою: АДРЕСА_2 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України.
Однак в подальшому, як вбачається з реєстру матеріалів досудового розслідування, після направлення 29.01.2015 року на адресу потерпілої ОСОБА_11 та підозрюваного ОСОБА_13 повідомлення про завершення досудового розслідування, слідчий СВ 4 ВМ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_16 02.02.2015 року виніс постанову про перекваліфікацію дій ОСОБА_13 з ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 на ч. 1 ст. 162 КК України та цього ж дня повідомив останньому про зміну раніше повідомленої підозри, незважаючи на те, що така зміна підозри суперечила вимогам ст. 477 КПК України, в якій визначено поняття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення і зазначається про те, що таке провадження може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, перелік яких наведений у п. 1 ч. 1 цієї статті, до якого включено і ч. 1 ст. 162 КК України.
Під час судового розгляду в суді першої інстанції стороною обвинувачення до матеріалів кримінального провадження не було долучено будь-яких заяв потерпілої ОСОБА_11 щодо порушення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення за ч. 1 ст. 162 КК України, крім протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 14.12.2014 року (т. 1, а.с. 25), згідно якого ОСОБА_11 заявила лише про те, що цього ж дня приблизно о 13 годині невідома особа шляхом пошкодження вхідних дверей магазину проникла до його приміщення, звідки викрала сейф з особистим майном.
Під час апеляційного розгляду потерпіла ОСОБА_11 підтвердила той факт, що крім заяви про крадіжку з проникненням, вона не подавала слідчому будь-яких інших заяв, у тому числі заяву про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, яка б могла служити підставою для того, щоб розпочати кримінальне провадження щодо ОСОБА_13 у формі приватного обвинувачення.
Остання обставина дає підстави для висновку, що слідчий або прокурор, незалежно від того, які обставини вчинення кримінального правопорушення були встановлені під час досудового розслідування, не мали правових підстав для зміни підозри ОСОБА_13 на ч. 1 ст. 162 КК України без наявності відповідної заяви потерпілої ОСОБА_11 , що призвело до порушення не тільки її процесуальних прав, а й до порушення прав обвинуваченого.
Приймаючи до уваги ту обставину, що ні потерпіла, ні обвинувачений, ні навіть прокурор у кримінальному провадженні, який подав апеляційну скаргу, не звертають уваги на вказані порушення, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, суд апеляційної інстанції, виходячи з вимог, передбачених ст. 409 КПК України, не вправі скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого, у тому числі через порушення прав обвинуваченого ОСОБА_13 щодо мотивів і підстав його виправдання, які наведені у вироку, якщо це може призвести до погіршення його правового становища.
Повторно дослідивши під час апеляційного розгляду, за клопотанням прокурора, показання потерпілої ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , колегія суддів дійшла висновку, що зазначені показання у сукупності з іншими доказами, які були досліджені судом та наведені у вироку, з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, всупереч доводам апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні, не можуть бути визнані достатніми підставами для визнання доведеним наявності в діянні обвинуваченого ОСОБА_13 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, оскільки не встановлено доказів, які б підтверджували наявність в діях останнього умислу на незаконне проникнення до іншого володіння особи, а саме магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », директором якого являється потерпіла ОСОБА_11 .
Так, відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 162 КК України, суб'єктивна сторона зазначеного кримінального правопорушення передбачає наявність прямого умислу на незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи.
Разом з тим, зібрані під час судового розгляду докази, частина яких була досліджена судом апеляційної інстанції, не містять в собі безспірних даних про те, що вхідні двері магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », до якого зайшов ОСОБА_13 були зачинені на замок і що останній, переслідуючи мету незаконного проникнення до вказаного магазину, потрапив до нього не через відкриті двері, тобто не зачинені на замок, а будь-яким іншим шляхом, у тому числі шляхом використання будь-яких засобів для відчинення замків без їх пошкодження.
Показання свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які пояснили про те, що після першого прибуття до магазину, коли спрацювала сигналізація двері магазину були зачинені, не спростовують доводів обвинуваченого ОСОБА_13 про те, що він зайшов до магазину через двері, які не були зачинені на замок, оскільки, коли працівники служби державної охорони прибули до магазину вдруге, сигналізація спрацювала не через те, що були відчинені двері, а через те, що спрацювали датчики руху, які знаходилися в середині приміщення магазину.
Таким чином, докази, на які суд першої інстанції послався у своєму вироку, не давали йому підстав для висновку про те, що проникнення обвинуваченого до магазину було лише способом вчинення більш тяжкого злочину, оскільки для цього не було жодних підстав, перш за все доказів, які б підтверджували не лише наявність умислу, а й вчинення ОСОБА_13 будь-яких дій, які б дозволили зробити такий висновок.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні підлягає задоволенню лише частково, оскільки незважаючи на обґрунтованість окремих доводів скарги, в ній не наведено законних підстав для скасування виправдувального вироку щодо ОСОБА_13 та ухвалення нового вироку, відповідно до якого його слід визнати винним та засудити за ч. 1 ст. 162 КК України.
Разом з тим, на думку колегії суддів, зазначений вирок необхідно змінити через те, що, дійшовши висновку про недоведеність вчинення останнім кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, оскільки інкриміновані йому дії утворюють склад іншого, більш тяжкого злочину, обвинувачення в якому ОСОБА_13 не було пред'явлено, суд першої інстанції, як зазначалось вище, вийшов за межі судового розгляду.
Більш того, суд першої інстанції хоча і послався у мотивувальній частині вироку на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа, проте, всупереч вимогам ст. 374 цього Кодексу, свій висновок про підстави для виправдання обвинуваченого ОСОБА_13 належним чином не мотивував.
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним виключити із мотивувальної частини вироку щодо ОСОБА_13 наступні твердження суду першої інстанції, а саме: про його переконання щодо неправильності кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 162 КК України; що незаконне проникнення до приміщення у даному випадку є лише способом вчинення більш тяжкого злочину, а також про наявність підстав для підозри вчинення ОСОБА_13 спільно з іншими особами кримінального правопорушення, яке не охоплюється пред'явленим останньому обвинуваченням, оскільки всі ці твердження свідчать про порушення судом першої інстанції тих вимог кримінального процесуального закону, які були наведені вище.
Крім цього, з урахуванням обставин, які були встановлені під час апеляційного розгляду, колегія суддів вважає, що обвинувачений ОСОБА_13 повинен бути виправданий не через не доведення вчинення кримінального правопорушення, в якому він обвинувачувався, а через не доведення наявності в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 408, 418 та 419 КПК України, колегія суддів Апеляційного суду м. Києва, -
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні задовольнити частково.
Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 17 червня 2015 рокущодо ОСОБА_13 змінити.
Виключити з мотивувальної частини вироку твердження суду про неправильність кваліфікації дій обвинуваченого та про те, що незаконне проникнення до приміщення у даному випадку є лише способом вчинення більш тяжкого злочину, а також про наявність підстав для підозри вчинення ОСОБА_13 спільно з іншими особами кримінального правопорушення, яке не охоплюється пред'явленим останньому обвинуваченням.
Уточнити мотивувальну та резолютивну частини вироку, зазначивши, що ОСОБА_13 підлягає виправданню на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України.
В решті вирок суду щодо ОСОБА_13 залишити без змін.
Ухвала Апеляційного суду м. Києва набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення судом апеляційної інстанції.
Судді: _____________ _____________ _____________
( ОСОБА_1 ) ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_3 )
Справа № 11-кп/796/1445/2015
Категорія: ч. 1 ст. 162 КК України
Головуючий у 1-й інстанції - суддя ОСОБА_17
Доповідач - суддя ОСОБА_1