Справа № 759/5511/15-к Апеляційне провадження № 11кп/796/1808/2015
Головуючий в суді 1ї інстанції - ОСОБА_1
Головуючий в апеляційній інстанції - ОСОБА_2
12 листопада 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
Головуючого, судді-доповідача: ОСОБА_2
Суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі: ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження № 12015100080001851 за апеляційними скаргами обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 13 серпня 2015 щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що народився в Кримській області, Джанкойському районі, с. Лобаново, громадянина України, українця, одруженого, який має на утриманні малолітніх дітей: дочку ОСОБА_9 , 2012 року народження - інваліда дитинства та сина ОСОБА_10 , 2014 року народження, освіта середня, не працюючого, проживаючого в АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- 18 березня 2004 року Апеляційним судом м. Києва за ч. 1 ст. 187, п. п. 9,12 ч.2 ст. 115,ч. 1 ст. 70 КК України до 12 років позбавлення волі, 12 грудня 2013 року звільнений від подальшого відбування покарання на підставі ухвали Богунського районного суду м. Житомира від 04 грудня 2013 року умовно-достроково на строк 1 рік 10 місяців 7 днів,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що народився в м. Кривий Ріг, українця, громадянина України, освіта середня, не одруженого, працюючого охоронцем в ТОВ «ФУТБОЛЬНИЙ КЛУБ КОБРА 2000», проживаючого в АДРЕСА_2 , зареєстрованого в АДРЕСА_3 , раніше
судимого:
- 28 березня 2012 року Бородянським районним судом Київської області за ч. 2 ст. 350 КК України до 3 років обмеження волі;
- 09 листопада 2012 року Святошинським районним судом м. Києва за ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 70, ч. 4 ст. 70,72 КК України до 6 років позбавлення волі, звільнений з місць позбавлення волі 23 червня 2014 року відповідно до ухвали Богунського районного суду м. Житомира від 13 червня 2014 року, на підставі Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08 квітня 2014 року,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що народився в Херсонській області, Іванівському районі, с. Першотравневе, громадянина України, українця, освіта неповна середня, не одруженого, який має на утриманні сина ОСОБА_11 , 2013 року народження, працюючого автомийщиком в ТОВ «СТ-КІБІС», проживаючого в АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,
за участю прокурора: ОСОБА_12
захисників: ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15
обвинуваченого: ОСОБА_6
Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 13 серпня 2015 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України та призначено йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України частково приєднано до призначеного ОСОБА_6 покарання не відбуте ним покарання за вироком Апеляційного суду м. Києва від 18 березня 2004 року, та призначено йому остаточну міру покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі.
ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України та призначено йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України та призначено йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.
Як зазначено у вироку, 26 лютого 2015 року, приблизно о 23.00 годині ОСОБА_8 , знаходячись разом зі своїм братом ОСОБА_6 та знайомим ОСОБА_7 біля будинку № 11-А по вул. Чистяківській в м. Києві, побачили раніше незнайомого їм ОСОБА_16 , чуже майно якого вирішили відкрито викрасти, вступивши між собою в попередню злочинну змову.
З метою виконання свого злочинного умислу, спрямованого на відкрите викрадення чужого майна, ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , діючи за попередньою змовою, 26 лютого 2015 року, приблизно о 23.15 годин, наздогнали ОСОБА_16 позаду та застосовуючи насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 руками, стиснутими в кулаки, нанесли ОСОБА_16 по одному удару в область голови, на що ОСОБА_16 відштовхнув їх від себе. В цей час ОСОБА_8 наніс ОСОБА_16 удар кулаком в голову, від чого останній впав на землю.
Продовжуючи далі свої злочинні дії, направлені на відкрите викрадення чужого майна, ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , з метою подолання волі ОСОБА_16 до опору, який в цей час лежав на землі, продовжили застосовувати насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, наносячи останньому удари руками та ногами по голові, заподіявши потерпілому фізичний біль. Подолавши таким чином у ОСОБА_16 намір чинити опір, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 повторно, діючи за попередньою змовою, з метою обернення на свою користь та особистого збагачення, зірвали з плеча ОСОБА_16 рюкзак, вартістю 240 гривень, в якому знаходились особисті речі потерпілого, що не представляють для останнього матеріальної цінності, після чого ОСОБА_6 , перевіривши вміст кишень одягу ОСОБА_16 , відкрито викрав належний останньому шкіряний гаманець, вартістю 232 гривні, в якому знаходились гроші в сумі 700 гривень, а також особисті документи, які не представляють матеріальної цінності для потерпілого, а саме: паспорт громадянина України та ідентифікаційний номер платника податків на ім'я ОСОБА_16 .
З відкрито викраденим в ОСОБА_16 чужим майном ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з місця вчинення злочину втекли, розпорядившись викраденим на власний розсуд, спричинивши потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 1172 гривні.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, у якій просить змінити вирок суду та пом'якшити призначене йому покарання, а саме призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі строком 4 (чотири) роки.
В обґрунтування своїх вимог обвинувачений ОСОБА_6 зазначає, що суд першої інстанції при ухваленні вироку не врахував, що він щиро розкаявся у вчиненому злочині, повністю визнав свою вину, в суді першої інстанції заявив клопотання про розгляд кримінального провадження на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України.
Обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, у якій просить пом'якшити призначене йому покарання.
Обвинувачений зазначає, що він щиро кається у вчиненому злочині, у нього хворий батько інвалід, який потребує догляду, а також дружина, з якою він проживав у цивільному шлюбі, та донька, які також потребують допомоги, до затримання у нього була постійна робота.
Від обвинуваченого ОСОБА_8 надійшла апеляційна скарга, у якій він просить скасувати вирок суду та постановити новий вирок, яким призначити більш м'яке покарання, не пов'язане з позбавленням волі.
Вважає, що призначене йому покарання є дуже суворим та не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, оскільки раніше він не притягувався до кримінальної відповідальності; щиро розкаявся, визнав свою вину у вчиненні злочину; перебуває у цивільному шлюбі та має на утриманні трирічну дитину, а також батька похилого віку, який обмежений у пересуванні та потребує допомоги; до затримання мав постійне місце роботи, має позитивні характеристики з місця проживання, має постійне місце проживання.
Кримінальне провадження розглянуто судом першої інстанції у відповідності з ч. 3 ст. 349 КПК України, фактичні обставини кримінального провадження та кваліфікація вчиненого сторонами кримінального провадження не оспорюються, а тому апеляційним судом не досліджувались і не перевірялись.
Заслухавши суддю-доповідача, думку обвинуваченого ОСОБА_6 , захисників обвинувачених ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , які підтримали апеляційні скарги та просили їх задовольнити, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційних скарг, провівши судові дебати та заслухавши останнє слово обвинуваченого, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги обвинувачених задоволенню не підлягають, а вирок суду першої інстанції слід залишити без змін, з наступних підстав.
У відповідності зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Згідно ст. 65 КК України суд призначає покарання в межах санкції статті Особливої частини КК України, відповідно до положень Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, і призначенні їм покарання вказані вимоги кримінального і кримінального процесуального законодавства дотримані. Керуючись законом суд правильно кваліфікував дії обвинувачених і з урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та осіб обвинувачених, їх відношення до скоєного, фактичних обставин провадження, враховуючи обставини, що пом'якшують покарання, в тому числі ті, на які посилаються обвинувачені в апеляційних скаргах, відсутність обтяжуючих обставин, прийшов до законного та обґрунтованого висновку про призначення обвинуваченим покарання в межах санкції ч. 2 ст. 186 КК України, а саме призначення ОСОБА_6 на підставі ст. 71 КК України остаточного покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі, ОСОБА_7 покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі, ОСОБА_8 покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі. Призначене кожному з обвинувачених покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особам обвинувачених, та буде необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Враховуючи викладене суд першої інстанції належним чином мотивував висновок про відсутність передбачених законом підстав для застосування щодо обвинувачених положень ст. ст. 69, 75 КК України.
Виходячи із конкретних обставин кримінального провадження, наведених у вироку, даних про особу кожного із обвинувачених, їх ролі у вчиненні кримінального правопорушення, призначене обвинуваченим покарання відповідає загальним засадам призначення покарання та принципам законності, обґрунтованості, справедливості та індивідуалізації покарання.
Доводи апеляційних скарг обвинувачених про необхідність зміни вироку суду та пом'якшення призначеного їм покарання, є необґрунтованими та не можуть бути визнані достатніми підставами для зміни вироку суду першої інстанції, оскільки враховані судом першої інстанції при винесенні вироку.
Підстав для зміни вироку, передбачених ст. 409 КПК України, колегією суддів не встановлено, а тому апеляційні скарги обвинувачених задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів -
Апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Святошинського районного суду м. Києва від 13 серпня 2015 щодо ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 186 КК України, ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 186 КК України, ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 186 КК України - без змін.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженими, які тримаються під вартою, - в той самий строк з дня вручення їм копії ухвали.
Судді:
__________________ ______________ _________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4