Апеляційний суд міста Києва
Справа № 756/13501/14-ц Головуючий у суді першої інстанції: Тітов М.Ю.
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/9229/15 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.
10 листопада 2015 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :
Головуючого Волошиної В.М.
Суддів Котули Л.Г., Слюсар Т.А.
при секретарі Крічфалуши С.С.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_3, третя особа: Оболонська районна у м. Києві державна адміністрація про виселення.
Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
07.02.2014 позивач Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3, третя особа: Оболонська районна у м. Києві державна адміністрація та з урахуванням змінених позовних вимог просив виселити з квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, доручити Оболонському районному відділу ГУ ДМС України в м. Києві зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з цієї квартири та заборонити ОСОБА_4 здійснювати реєстрацію будь-яких осіб в квартирі.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11.11.10 стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь позивача заборгованість в розмірі 813379,15 доларів США та 1283698,55 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - п'ятикімнатну квартиру загальною площею 227,50 м2, житловою площею 115,70 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_4, встановивши початкову ціну предмету іпотеки для його подальшої реалізації у розмірі 5010695,85 грн. Оскільки рішення суду не виконано, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року позовні вимоги задоволені частково.
Виселено ОСОБА_3, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_1.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали на нього апеляційні скарги.
У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог позивача. Апеляційну скаргу обгрутовувала тим, що під час розгляду справи вона була позбавлена можливості на правову допомогу, оскільки її представник був зайнятий у іншій справі, а перерва між засіданнями була лише у 2-а дні. До того ж, вона не у повній мірі володіє українською мовою. Звернула увагу на те, що судом першої інстанції не досліджувалося питання щодо дотримання процедури виселення ОСОБА_3 з двома малолітніми дітьми з квартири, яка є предметом іпотеки. Письмової вимоги іпотекодержателя щодо виселення ні вона, ні ОСОБА_3 не отримували.
Звернула увагу на те, що частина 2 ст. 109 ЖК України визначає, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Питання придбання спірної квартири судом не досліджувалось, тоді як спірна квартира була придбана не за рахунок кредитних коштів.
Оскільки в іпотеку було передано квартиру, яка була придбана не за рахунок отриманих кредитних коштів, відсутні передбачені законом підстави для виселення її сина ОСОБА_3 з двома малолітніми дітьми із спірної квартири без надання іншого постійного житла.
Іншого житла її син не має, іпотечна квартира є єдиним місцем проживання його сім'ї у складі якої двоє малолітніх дітей.
Умова договору іпотеки про заборону реєстрації дитини в іпотечній квартирі, вважає незаконною і такою що суперечить ст.ст. 2, 6, 8 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст. 203 ЦК України.
Апеляційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що суд в порушення норм ст. 169 ЦПК України розглянув справу у його відсутності. При цьому зазначав, що спірне житло є єдиним житлом для нього та 2-х неповнолітніх дітей.Звернув увагу на те, що в порушення вимог ст. 109 ЖК України, ч.ч. 1, 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» ніякої письмової вимоги іпотекодержателя він не отримував. Судом не досліджувалися обставини придбання спірної квартири, та що вона була придбана не за рахунок кредитних коштів, а тому вважає підстави для виселення його з двома малолітніми дітьми зі спірної квартири без надання іншого постійного житла, є незаконними.
Умова договору іпотеки про заборону реєстрації дитини в іпотечній квартирі, вважає незаконною і такою що суперечить ст.ст. 2, 6, 8 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст. 203 ЦК України.
Відповідно до ч. 7 сг. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини іншими міжнародними договорами України.
Просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягає задоволенню з наступних підстав.
Із змісту апеляційних скарг відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вбачається, що рішення суду ними оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог , а саме виселення. В частині відмовлених позовних вимог рішення суду сторонами не оскаржується, тому відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України не є предметом апеляційної перевірки.
Положенням п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України визначено, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Задовольняючи позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» та виселяючи ОСОБА_3, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_1, яка була придбана відповідачем ОСОБА_4 не за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього приміщення, без надання їм іншого постійного жилого приміщення, суд керувався тим, що відповідачі не виконали передбачене статтею 109 ЖК УРСР та частиною 2 статті 40 Закону №898-1У зобов'язання та не вчинили жодних дій, спрямованих на звільнення спірної квартири.
Проте, з такими висновками суду погодитись не можна виходячи з наступного.
Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим (ст.213 ЦПК України).
Згідно правил ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає; суд недоведеність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, вважав встановленими при цьому порушив норми як процесуального, так і матеріального права.
Судом встановлено, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11.11.10, яке набрало чинності, стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь позивача заборгованість в розмірі 813379,15 доларів США та 1283698,55 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - п'ятикімнатну квартиру загальною площею 227,50 м2, житловою площею 115,70 м2, що знаходиться адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_4, встановивши початкову ціну предмету іпотеки для його подальшої реалізації у розмірі 5010695,85 грн.
Оскільки вищезазначене рішення суду не виконано, позивач звернувся до суду з позовом про виселення ОСОБА_3, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення, посилаючись на порушення відповідачами прав позивача. Судом також встановлено, що після укладення договору іпотеки відповідач ОСОБА_4 зареєструвала у спірній квартирі свого сина ОСОБА_3 та 2-х неповнолітніх онуків, які там проживають.
За змістом частини першої статті 575 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 1 Закону № 898-ІУ іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотеко держатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону № 898-ІУ у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 Ј(ього Закону.
Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.
Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом № 898-ІУ.
Згідно із частиною третьою статті 33 Закону № 898-ІУ звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону № 898-ІУ.
Так, згідно з частиною другою статті 39 цього Закону одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Частиною першою статті 40 Закону № 898-ІУ передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.
Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.
За змістом зазначених норм відповідачу ОСОБА_3 та 2-м неповнолітнім дітям ОСОБА_7 та ОСОБА_8, яких виселяють із квартири , яка є предметом іпотеки і придбана не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно повинно надаватися інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 24 червня 2015 року у справі №6-447 цс 15, яка є обов'язковою до застосування судами України зазначається, що при виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення. В постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року висловлено щодо проведення реєстрації у квартирі неповнолітніх дітей, переданій у іпотеку боржником, після укладення договору іпотеки і без згоди іпотекодержателя. Про такі дії боржника, як порушення умов договору іпотеки Верховний Суд України не зазначає..
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що в іпотеку передано квартиру, яка не була придбана за рахунок отриманих кредитних коштів, а тому висновок про наявність передбачених законом підстав для виселення мешканців із цієї квартири без надання їм іншого постійного житла є помилковим.
Отже, суд першої інстанції на порушення вимог ч.2 ст. 109 ЖК України, ст.ст. 39, 40 Закону України «Про іпотеку» дійшов до необгрутованого висновку про задоволення позовних вимог про виселення з квартири без надання іншого жилого приміщення, яка не була придбана за рахунок отриманих кредитних коштів.
За таких обставин, рішення суду в частині задоволених позовних вимог про виселення не можна визнати законним та обгрутованим, воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким Публічному акціонерному товариству «Перший Український МіжнароднийБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про виселення ОСОБА_3, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_1 слід відмовити. В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317,319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким Публічному акціонерному товариству «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про виселення ОСОБА_3, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_1 відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: