04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"04" листопада 2015 р. Справа№ 910/20067/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Станіка С.Р.
суддів: Власова Ю.Л.
Хрипуна О.О.
представники сторін:
Від позивача: не з'явився;
Від відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2015 по справі № 910/20067/15 (суддя: Нечай О.В.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна"
про відшкодування матеріальної шкоди, заподіянної внаслідок ДТП в розмірі 3 990, 01 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.09.2015 по справі № 910/20067/15 позов задоволено частково: присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" страхове відшкодування в розмірі 2 990 (дві тисячі дев'ятсот дев'яносто) грн. 01 коп. В решті позову відмовлено.
Також, оскаржуваним рішенням на позивача покладено судові витрати по сплаті судового збору в сум 1 827,00 грн. Рішення суду в цій частині мотивовано наявністю фактів порушеного права та відсутності у позивача обов'язку використовувати будь-які досудові засоби врегулювання спору, та водночас, бездіяльність позивача (по суті, зловживання процесуальними правами) є підставою для застосування процесуальної санкції, яка передбачена ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, і яка полягає у покладенні судового збору на позивача, як сторону, з вини якої виник судовий спір.
Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 02.09.2015 по справі № 910/20067/15 в частині покладення на позивача судових витрат, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення місцевого господарського в наведеній частині скасувати та прийняти нове рішення, яким судовий збір покласти на відповідача.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом неправомірно покладено на позивача судові витрати, оскільки звернення позивача з позовом до суду без досудового врегулювання спору не може свідчити про неправильність дій останнього, який звернувся до господарського суду за захистом своїх прав та інтересів.
Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2015 по справі № 910/20067/15 розподілено судді - доповідачу Станіку С.Р. для розгляду у складі колегії суддів: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Корсакова Г.В.
Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Тищенко А.І. від 30.09.2015 у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Корсакової Г.В., апеляційну скаргу по справі № 910/20067/15 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Хрипун О.О.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2015 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2015 по справі № 910/20067/15 прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 04.11.2015.
В судове засідання 04.11.2015 апелянт представників не направив.
В судове засідання 04.11.2015 відповідач представників не направив.
Сторони про призначене судове засідання на 04.11.2015 повідомлені належним чином за адресами свого місцезнаходження, а саме: апелянтом отримано ухвалу про прийняття апеляційної скарги та про призначення розгляду справи (поштове повідомлення 0411613678239), а від відповідача повернуто кореспонденцією з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».
Згідно з ч.3 п.3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України.
Суд апеляційної інстанції враховує і те, що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").
П.п. 3.9.1. п.п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Дослідивши наявні матеріали, враховуючи те, що усі сторони були повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, неявка представників сторін не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, визначених ст. 102 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.
Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції і підтверджується наявними матеріалами справи, 16.12.2013 між ПІІ "ВІП-Рент" (далі - страхувальник) та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група" (далі - позивач) було укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами № 28-0199-2700/13-3120 (далі - Договір), відповідно до якого позивачем були застраховані майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме: автомобіля "Кіа", державний номерний знак АА 6563 ОЕ.
18.06.2014 о 18 год. 20 хв., Діденко В.І., керуючи автомобілем "Опель", д.н.з. АА 0892 СР, по вул. Княжий затон, 12 в м. Києві, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем "Кіа" д.н.з. АА 6563 ОЕ під керуванням Головко Л.П., що призвело до пошкодження транспортних засобів.
Постановою Дарницького районного суду міста Києва від 23.07.2014 р. Діденко Валерія Івановича було визнано винним у вчиненні правопорушень, передбаченого ст. 124 КУпАП, та призначено до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.
Відповідно до Рахунку-фактури № СФ-0000941 від 06.10.2014 р., вартість відновлювального ремонту автомобіля марки "Кіа" державний номерний знак АА 6563 ОЕ, внаслідок його пошкодження при вищезазначеній ДТП, складає 5 590,01 грн.
Позивачем був складений та підписаний страховий акт № ДККА-37951 від 06.11.2014 р., згідно з яким пошкодження автомобіля марки "Кіа", державний номерний знак АА 6563 ОЕ, внаслідок ДТП, яка сталась 18.06.2014 о 18 год. 20 хв., по вул. Княжий затон, 12 в м. Києві, визнано позивачем страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 3 990,01 грн.
На підставі сформованого страхового акту № ДККА-37951 від 06.11.2014 р. позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 3 990,01 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 27235 від 07.11.2014 р. на суму 3 990,01 грн.
Згідно зі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат (затрат) переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув право вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля "Опель", державний номерний знак АА 0892 СР, на момент скоєння вищезазначеної ДТП була застрахована у Приватному акціонерному товаристві "Страхова компанія "Україна" (далі - відповідач), згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/3945345.
Пунктом 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на підставі вищезазначених норм та у зв'язку з укладенням Полісу № АС/3945345 відповідач прийняв на себе обов'язок відшкодовувати шкоду, заподіяну страхувальником майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля "Опель", державний номерний знак АА 0892 СР.
А оскільки цивільно-правову відповідальність власника автомобіля марки "Опель", державний номерний знак АА 0892 СР, на момент скоєння вищезазначеної ДТП було застраховано відповідачем, що підтверджується полісом № АС/3945345, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідач згідно з статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України "Про страхування" зобов'язаний в межах ліміту відповідальності виплатити страхове відшкодування позивачу.
Згідно з абз. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.
Полісом № АС/3945345 встановлено франшизу в розмірі 1 000,00 грн.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, і з чим погоджується місцевий господарський суд, позивачем не враховано франшизу в розмірі 1 000,00 грн., встановлену Полісом № АС/3945345, при визначенні розміру позовних вимог.
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.
Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом і підтверджується наявними матеріалами справи, позивач не звертався до відповідача ані з заявою про виплату страхового відшкодування в порядку статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ані з повідомленням відповідача про перехід права вимоги щодо виплати страхового відшкодування до позивача. Про вказані обставини позивач зазначив у позові, а саме про відсутність будь-яких звернень позивача до відповідача у досудовому порядку.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує те, що позивач отримав право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не був зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування, та може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.
Крім того, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року N 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 04.11.2014 у справі № 3-165гс14.
Відповідно до частини першої статті 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Право особи є порушеним з моменту завдання їй шкоди внаслідок ДТП та відповідно з цього моменту у особи виникає право на судовий захист порушеного права. Так само, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування майна, переходить право вимоги матеріального відшкодування до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, тобто на момент переходу прав уже наявне порушене право, яке дозволяє особі звертатись безпосередньо до суду за його захистом.
Однак, з огляду на те, що на правовідносини, які склались між сторонами, поширюються норми Цивільного кодексу України щодо заміни сторони у зобов'язанні, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського про те, що відповідно до ч. 2 ст. 517 Цивільного кодексу України боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що у зв'язку з тим, що позивач не звертався до відповідача з повідомленням про перехід до позивача прав кредитора щодо отримання відшкодування шкоди, тобто не надав боржнику (відповідачу) доказів переходу до позивача прав кредитора у зобов'язанні, відповідач був позбавлений можливості дізнатись про наявність у нього обов'язку здійснити відшкодування саме на користь позивача, у зв'язку з чим спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій позивача, який не вжив своєчасно заходів щодо повідомлення відповідача про перехід до нього прав вимоги та не надав відповідачу можливості виконати свій обов'язок до звернення позивача до суду.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду відсутності у позивача обов'язку попереднього звернення до відповідача з метою досудового врегулювання спору. Проте, до моменту повідомлення відповідача про заміну кредитора у зобов'язанні він має право не виконувати свій обов'язок на користь позивача. З огляду на те, що про відповідний перехід права вимоги відповідач дізнався лише з позовної заяви (при цьому процесуальна форма вимоги у вигляді позову жодним чином не впливає на сам матеріальний обов'язок, який виник раніше, і відповідно раніше виникло і порушене право), спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій позивача, який не вжив своєчасно заходів щодо направлення відповідачу повідомлення про заміну кредитора, а отже і не надав відповідачу можливості виконати свій обов'язок добровільно до звернення позивача до суду.
Пунктом 4.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» визначено, що частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.
З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що оскільки наявні факти порушеного права та відсутності у позивача обов'язку використовувати будь-які досудові засоби врегулювання спору, та водночас, бездіяльність позивача (по суті, зловживання процесуальними правами) - є в сукупності підставою для застосування процесуальної санкції, яка передбачена ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, і яка полягає у покладенні судового збору на позивача, як сторону, з вини якої виник судовий спір.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у рішенні, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни зазначеного рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2015 по справі № 910/20067/15 в оскаржуваній апелянтом частині - у суду апеляційної інстанції відсутні.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2015 по справі № 910/20067/15 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2015 по справі № 910/20067/15 - залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/20067/15 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Головуючий суддя С.Р. Станік
Судді Ю.Л. Власов
О.О. Хрипун