Справа № 464/2119/13 Головуючий у 1 інстанції: Шашуріна Г.О.
Провадження № 22-ц/783/7045/15 Доповідач в 2-й інстанції: Зверхановська Л. Д.
Категорія: 27
16 листопада 2015 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: Зверхановської Л.Д.
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.
секретаря: Ясиновської Я.М.
з участю: відповідача ОСОБА_2,
його представника - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 03 листопада 2014 року,
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 03 листопада 2014 року відмовлено у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
Дане рішення оскаржив позивач Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк».
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 20 лютого 2015 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» задоволено.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 03 листопада 2014 рокускасовано та ухвалено нове рішення.
Позов Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" задоволено.
Ухвалено звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1, шляхом, визначеним статтею 38 Закону України «Про іпотеку», п.п.6.1, 6.5, 6.6 Іпотечного договору, а саме на підставі рішення суду шляхом продажу майна Публічним акціонерним товариством «ВіЕс Банк» (79000, м. Львів, вул. Грабовського,11, рах.№32002100500 в ЛТУ НБУ м. Львова, МФО 325213, код ЄДРПОУ 19358632) від свого імені будь-якій особі покупцю згідно договору купівлі-продажу за ціною, визначеною уповноваженим експертом оцінювачем на день проведення продажу, а кошти, одержані від реалізації, скерувати на погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ПАТ «ВіЕс Банк» за Кредитним договором №КF 53684 від 13 листопада 2008 року в межах 802 866,90 гривень.
Ухвалено виселити з квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 без надання іншого житлового приміщення.
Ухвалено закріпити за Публічним акціонерним товариством «ВіЕс Банк» права управителя квартирою АДРЕСА_1 щодо:
вільного доступу представників управителя та інших осіб, визначених управителем, до майна, що передано в управління;
укладення договорів оренди майна переданого в управління з третіми особами;
розпорядження коштами, отриманими за результатами управління майном;
укладення договорів відповідального зберігання майна, що передається в управління з третіми особами;
представляти інтереси у всіх установах чи підприємствах незалежно від організаційної форми підпорядкування з питань пов'язаних із замовленням, посвідченням, отриманнями необхідних документів (в тому числі у відповідній райдержадміністрації, в органах місцевого самоврядування, в банківських установах, житлово-комунальних органах, в органах державної пожежної охорони, в органах газопостачання, у відповідному структурному підрозділі енергозабезпечувальної установи, в органах зв'язку, водоканалу та інших підприємствах, установах та організаціях) з питань, що стосуються належного здійснення управління майном, передачу в оренду, забезпеченням нерухомого майна електроенергією, водо- та газопостачанням, телефонним зв'язком;
здійснювати реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в тому числі але не виключно права власності, інших речових прав, обтяжень речових прав тощо, щодо їх виникнення, припинення, переходу, зміни тощо) підписувати і подавати заяви про надання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про державну реєстрацію припинення іпотеки та про державну реєстрацію припинення обтяження нерухомого майна;
володіти, користуватися і розпоряджатися майном у встановлених чинним в Україні законодавством та цим Договором;
інші права необхідні для здійснення належного управління майном.
На підставі ст.373 ЦПК України відстрочено виконання даного рішення суду в частині виселення з квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на 2 (два) місяці до 20 квітня 2015 року.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Апеляційного суду Львівської області від 20 лютого 2015 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В апеляційній скарзі на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 03 листопада 2014 року апелянт зазначає, що рішення суду є незаконним. Вказує на те, що кредит ОСОБА_4 13 листопада 2008 року не видавався в іноземній валюті, а тому положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року не можуть застосовуватись до вказаних правовідносин. Крім того вважає, що судом першої інстанції під час розгляду справи не з'ясовано наявності іншого нерухомого майна у поручителя чи позичальника. Також звертає увагу на те, що районним судом не взято до уваги факту пошуку покупців відповідачем на іпотечне майно з метою його продажу, що підтверджується обставинами, які були з'ясовані під час розгляду справи.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ПАТ «ВіЕс Банк» задовольнити у повному обсязі.
Колегія суддів вважає можливим розглядати справу у відсутності осіб, які беруть участь у справі, у тому числі і представника апелянта, котрі належним чином відповідно до вимог ст.ст.74-76 ЦПК України повідомлені про час та місце розгляду справи, але не з'явилися в судове засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає даним вимогам.
З матеріалів справи вбачається та районним судом встановлено, що 13 листопада 2008 року між ПАТ «Фольксбанк» (тепер ПАТ «ВіЕС Банк») та ОСОБА_4 було укладено Кредитний договір №КF 53684, згідно умов якого банк надав ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 455 000 гривень, з кінцевим строком повернення не пізніше 13 листопада 2019 року.
В забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором між позивачем та ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 13 листопада 2008 року укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрований в реєстрі за №4552, за умовами якого ними надано в іпотеку належну їмквартиру АДРЕСА_1, яка складається із трьох житлових кімнат та кухні, житлова площа квартири 41,8 кв.м.
У зв'язку із неналежним виконанням позичальником зобов'язань за договором кредиту станом на 08.04.2014 року заборгованість відповідача перед банком становить 802 866,90 грн., з яких: 443 307,50 грн. - основного боргу; 230389,57 грн. - заборгованість за відсотками; 10401 грн. - заборгованість за комісією; 118 768,83 грн. - пеня.
Згідно ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст.1054 ч.1 ЦК України).
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 572 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Частиною першою ст.575 ЦК України визначено, що одним із видів застави є іпотека, тобто застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Більш детально відносини по іпотеці регулюються Законом України «Про іпотеку».
Згідно ст.1 даного Закону іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів судом визначені ст.16 ЦК України. Крім перелічених у ч.2 цієї статті способів захисту, також зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів по договору іпотеки в судовому порядку визначений Законом України «Про іпотеку».
Відповідно до ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Частиною першою ст.35 цього ж Закону передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду.
Відповідно до роз'яснень, наданих у п. 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" №5 від 30.03.2012 року, резолютивна частини рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України "Про іпотеку", так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).
Оскільки ОСОБА_4 не виконував своїх зобов'язань за кредитним договором, то у ПАТ "ВіЕс Банк" виникло право на захист своїх порушених прав і способом захисту таких він обрав - звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відповідачів.
Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд виходив з того, що 07.06.2014 року набрав чинності Закон України від 03.06.2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Проте, колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, оскільки 13.11.2008 року кредит ОСОБА_4 не видавався в іноземній валюті, а тому положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року не можуть застосовуватись до спірних правовідносин.
Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що позовні вимоги ПАТ "ВіЕс Банк" у частині звернення стягнення на предмет іпотеки підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову у частині звернення стягнення на предмет іпотеки.
Разом з тим, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про виселення відповідачів, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймача та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.
Частина 3 ст. 109 ЖК УРСР регулює порядок виселення громадян.
За змістом ч.2 ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ч.3 ст.109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Відповідно до ч.2 ст.109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту(позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечено іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Таким чином, частина 2 ст.109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі ч.2 ст.39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.
Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку(жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, інше житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.
Так правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі №6-39цс15 від 18.03.2015 року.
Оскільки згідно п.1.3 іпотечного договору від 13.11.2008 року квартира АДРЕСА_1 належить відповідачам на праві власності з 1997 року(це ж стверджується свідоцтвом про право власності на квартиру від 06.12.1997 року, яке знаходиться на а.с.200 т.2), тобто не придбана за рахунок отриманих кредитних коштів, то колегія суддів вважає, що відсутні передбачені законом підстави для виселення мешканців без надання їм іншого постійного житла, а відтак оскаржуване рішення у цій частині також підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог з наведених вище підстав.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач при поданні позову до суду сплатив судовий збір у розмірі 3219 грн., який підлягає стягненню на користь позивача по 804,75 грн. із кожного з відповідачів.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» задовольнити частково.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 03 листопада 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення задовольнити частково.
В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №КF 53684 від 13 листопада 2008 року в розмірі 802866,90 грн., з яких: 443307,50 грн. - основного боргу; 230389,57 грн. - заборгованість за відсотками; 10401 грн. - заборгованість за комісією; 118 768,83 грн. - пеня, звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу майна Публічним акціонерним товариством «ВіЕс Банк» (79000, м. Львів, вул. Грабовського,11, рах.№32002100500 в ЛТУ НБУ м. Львова, МФО 325213, код ЄДРПОУ 19358632) від свого імені будь-якій особі покупцю згідно договору купівлі-продажу за ціною продажу предмета іпотеки, встановленою незалежним експертом - оцінювачем, а саме ринкової вартості нерухомого майна на момент реалізації з початковою ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна.
У задоволенні решти позовних вимог Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" по 804,75 грн. судового збору.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: