ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"01" лютого 2011 р. Справа № 2a-4303/10/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Судді Лучко О.О.
при секретарі Круглій О.М.,
за участю:
позивача: ОСОБА_1,
представника відповідача: ОСОБА_2,
прокурора: Савчук Л.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1
до відповідача: Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції
за участі прокуратури Івано-Франківської області
про скасування податкового повідомлення-рішення №0044991720/0 від 05.11.10 р. та стягнення моральної шкоди.
07.12.2010 року приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Коломийської об”єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0044991720/0 від 05.11.2010р., яким останньому зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 214 834грн. та зобов'язано сплатити ПДВ в розмірі 37981,01 грн. і штрафні санкції в розмірі 16246,30 грн., оскільки ним порушено вимоги п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4, п.п7.7.1, п.п.7.7.2 п.7.7. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” внаслідок включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених за придбання сідлових тягачів та напівпричіпів бортових, які зареєстровані за ним як за фізичною особою, а не як за суб”єктом підприємницької діяльності.
В судовому засіданні позивач позов підтримав та пояснив, що сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 214 868 грн. була підтверджена податковим органом в акті перевірки від 17.04.2008р. Стягнення даної суми з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 було предметом судового розгляду. За наслідками розгляду справи в суді першої інстанцій прийнято постанову від 23.04.2009року про задоволення позову, яка після перегляду справи в апеляційному та касаційному порядку залишена без змін. Пояснив, що придбані транспортні засоби зареєстровані за ним як за фізичною особою -підприємцем (підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів), останні використовуються ним у господарській діяльності, а тому суми ПДВ, сплачені при їх придбанні, підлягають включенню до складу податкового кредиту та підлягають бюджетному відшкодуванню. Вважає податкове повідомлення-рішення протиправним і таким, що підлягає скасуванню, а проведену перевірку незаконною, безпідставною, оскільки вона проведена повторно за той самий період і з тих самих питань, а також без його відома. Дії відповідача щодо тривалого в часі (близько двох років), безпідставного невідшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ завдали позивачеві душевного неспокою та моральних страждань, у зв'язку з чим просив стягнути моральну шкоду у розмірі 15 000 гривень. Однак, в судовому засіданні, призначеному на 01.02.2011 року, позивач відмовився від позову в частині позовних вимог про стягнення з Коломийської об'єднаної ДПІ 15000 грн. моральної шкоди, у зв»язку з чим просив провадження в справі у цій частині закрити.
Представник відповідача проти позову заперечив. Пояснив, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, є необґрунтованими, оскільки транспортні засоби зареєстровані за позивачем як за фізичною особою, а не як за підприємцем, доказів використання їх у підприємницькій діяльності позивачем при проведенні перевірки не надано, а тому суми ПДВ, сплачені при на їх придбання не можуть бути включені до складу податкового кредиту та не підлягає бюджетному відшкодуванню ПДВ в розмірі 214834 грн. При цьому вказав, що на суб'єкта господарської діяльності - фізичну особу -підприємця не поширюються вимоги законодавчих актів, які встановлюють обов'язок вести бухгалтерський облік, в тому числі і бухгалтерський облік балансової вартості груп основних фондів. Оскільки бухгалтерський облік в частині підтвердження використання майна у господарській діяльності відсутній, то ОСОБА_1, який є власником транспортних засобів як фізична особа, не має права включати до податкового кредиту суми за правочинами щодо вказаного майна. Зазначив, що проведена перевірка є не повторною, а невиїзною документальною перевіркою з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість по декларації за січень 2008 року, тобто такою, що проведена у точній відповідності до вимог ст.11-1 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” та п.8.3 Регламенту адміністрування податків, зборів, затвердженого Наказом ДПА України 09.02.06р. №62.
18.01.2011 року на адресу суду надійшов лист про вступ прокуратури Івано-Франківської області у дану справу. Прокурор в судовому засіданні проти позову заперечила, пояснила, що позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені ним під час придбання транспортних засобів, які зареєстровані за ним як за фізичною особою, та заявив до бюджетного відшкодування ПДВ в розмірі 214834 грн. А тому ОСОБА_1 правомірно зменшено бюджетне відшкодування з ПДВ у вказаному розмірі. Просила в задоволенні позову відмовити.
Розглянувши позовну заяву, заслухавши пояснення представників сторін, прокурора, дослідивши та оцінивши подані суду докази, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію №462072 з 04.04.2001 року зареєстрований приватним підприємцем. Перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, з 22.02.2006 року отримав свідоцтво №65969879 про реєстрацію платником податку на додану вартість.
Одним із видів діяльності, який вправі здійснювати підприємець ОСОБА_1, є діяльність автомобільного вантажного транспорту. Даний вид діяльності позивач здійснює на підставі ліцензії серії АВ №042424 від 22.03.2006 року, якою йому надано право здійснювати діяльність по наданню послуг з перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом загального користування, а саме: внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів, в період з 22.03.2006 року по 21.03.2011 року.
20.02.2008 року ПП ОСОБА_1 подав до Коломийської ОДПІ податкову декларацію з податку на додану вартість за січень 2008 року та розрахунок суми бюджетного відшкодування в розмірі 227507 грн., що стало підставою для проведення з 11.04.2008 року по 17.04.2008 року Коломийською ОДПІ виїзної позапланової перевірки приватного підприємця ОСОБА_1 з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість по декларації за січень 2008 року, за результатами якої підтверджено заявлену суму бюджетного відшкодування за січень 2008 року в розмірі 214868 грн.
18.02.2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Коломийської ОДПІ та Коломийського УДК про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в розмірі 214868 грн. Постановою Івано-Франківського окружного суду від 23.04.2009 року, залишеною без змін ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду та Вищого адміністративного суду України, позов ОСОБА_1 задоволено. Відповідно до рішення суду на момент проведення перевірки 28.10.2010 року з Державного бюджету на користь позивача відшкодовано 37981,01 грн.
28.10.2010 року Коломийською ОДПІ проведено документальну невиїзну позапланову перевірку фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість по декларації за січень 2008 року, за результатами якої складено акт №3666/172/НОМЕР_1, в якому зафіксовані порушення вимог п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4. п.п7.7.1, п.п.7.7.2 п.7.7. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” внаслідок включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість в розмірі 214 834 грн., сплачені за придбані підприємцем транспортні засоби (два сідлові тягачі та напівпричіпи бортові).
На підставі даного акту перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0044991720/0 від 05.11.2010 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 214834грн. та зобов'язано сплатити ПДВ в розмірі 37981,01 грн. і штрафні санкції в розмірі 16246,30 грн.
Підставою для зменшення позивачеві суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 214834 грн. слугував висновок податкового органу про те, що позивач, будучи суб'єктом підприємницької діяльності, платником податку на додану вартість, протиправно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені за придбані ним сідлові тягачі марки RENAULT PREMIUM р.н.АТ 6825 АМ та RENAULT PREMIUM р.н.АТ 6826 АМ, а також напівпричіпи бортові моделі TROUILLET р.н.НОМЕР_2 та моделі CODER р.н.НОМЕР_3, оскільки вказані транспортні засоби згідно листа Коломийського ВРЕР при УДАІ УМВС в Івано-Франківській області від 28.10.2010 року зареєстровані 13.12.2007 року за ОСОБА_1, як за фізичною особою, а не як за суб'єктом підприємницької діяльності. А відтак, вважає, що у позивача відсутнє право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість за січень 2008 року.
Порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до державного бюджету України або відшкодуванню з нього (бюджетному відшкодуванню) та строки проведення розрахунків регламентовано п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сум податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Згідно п.п. 7.7.2 п.7.7 ст.7 даного Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); або залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Відповідно до п.7.4.1 п.7.4 ст.7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).
Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту (п.п. 7.4.4. п.7.4 ст.7 Закону).
Висновки відповідача, зроблені в акті перевірки від 28.10.2010 року, з посиланням на вказану норму закону з урахуванням того, що придбані позивачем транспортні засоби не зареєстровані за ним як за підприємцем, а тому не можуть бути включені до податкового кредиту та не підлягають бюджетному відшкодуванню суми ПДВ, сплачені при придбані транспортних засобів, суд оцінює критично з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, позивачем до складу податкового кредиту було віднесено суми ПДВ з операцій, відповідно до яких позивач придбав сідлові тягачі та напівпричіпи бортові.
В судовому засіданні встановлено, що придбані позивачем транспортні засоби використовувалися ним у господарській діяльності, а саме: здійсненні вантажних перевезень, оскільки, як вбачається з акту перевірки, діяльність по наданню послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом загального користування являється одним із видів діяльності позивача (а.с.50).
Відповідно до пункту 6 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 р. №1388, транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами в реєстраційно-екзаменаційних підрозділах Державтоінспекції. При цьому зазначено, що транспортні засоби, що належать фізичним особам - підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами.
Поряд з цим, відповідно до ст.2, ч.1 ст.318 Цивільного кодексу України суб'єктами права власності є Український народ, фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Згідно із ч.1 ст.320 Цивільного кодексу України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ст.325 Цивільного кодексу України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.
Відповідно до ч.2 ст.128 Господарського кодексу України громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.
Суд зазначає, що суб'єктом права власності визнається фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, яке взагалі не може знаходитися у власності фізичної особи, і, водночас, законодавцем не відокремлюється такий суб'єкт права власності як фізична особа-підприємець.
Відповідно до статті 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, як надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України “Про автомобільний транспорт”.
Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України “Про автомобільний транспорт”, затверджені спільним наказом Держкомпідприємництва, Мінтрансзв'язку від 01.02.2008 за № 9/119, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 21.02.2008 за № 140/14831, пунктом 1.3 яких визначено, що ліцензійні умови є обов'язковими для виконання суб'єктами господарювання, які надають послуги з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України “Про автомобільний транспорт”, та суб'єктами господарювання, які мають діючі ліцензії з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі) та з надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі.
Судом встановлено, що позивач на підставі ліцензії здійснює діяльність по наданню послуг з перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом загального користування, а саме: внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів в період з 22.03.2006 року по 21.03.2011 року (а.с.50). Придбані позивачем сідлові тягачі та напівпричіпи бортові відповідно до свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, виданих МРЕР ДАІ УМВС України в Івано-Франківській області, зареєстровані за позивачем як за фізичною особою -підприємцем (а.с.121-124).
В судовому засіданні позивач для підтвердження використання даних транспортних засобів у своїй підприємницькій діяльності протягом 2008-2010 років надав суду наступні докази: вантажно-митні декларації та платіжні доручення про попередню оплату за митне оформлення ВМД; подорожні листи вантажного автомобіля у міжнародному сполучені, міжнародні товарно-транспортні накладні, договори з надання послуг на транспортне перевезення, замовлення на перевезення, акти про виконані транспортні послуги, трудові угоди із найманими працівниками (водіями), таким чином, підтвердивши використання придбаних сідлових тягачів та напівпричіпів бортових у підприємницькій діяльності (а.с.53-109, а.с.119-132).
А тому, висновки Коломийської ОДПІ про те, що підприємець ОСОБА_1 не є суб'єктом права власності на автомобілі, які зареєстровані за ним як за фізичною особою, у зв'язку з чим він не міг використовувати дані автомобілі у своїй підприємницькій діяльності, а відтак, віднести до складу податкового кредиту суми ПДВ з операцій, відповідно до яких він придбав транспортні засоби, та мати право на бюджетне відшкождування ПДВ, суперечать закону та є протиправними.
За наведених підстав, суд відхиляє доводи відповідача щодо безпідставності включення до складу податкового кредиту сум податкового зобов'язання з податку на додану вартість, сплачених позивачем при придбанні ним транспортних засобів, у зв'язку із їх реєстрацією за позивачем не як за суб”єктом підприємницької діяльності, а як за фізичною особою, а, відтак, невикористання їх ОСОБА_1 у підприємницькій діяльності, та, як наслідок, завищення суми бюджетного відшкодування, оскільки, виходячи з аналізу вимог п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, до складу податкового кредиту включається податкові зобов'язання позивача з податку на додану вартість, які входять у ціну товару, який ним був придбаний з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такого платника податку.
Стосовно підстав проведення перевірки, суд зазначає наступне.
Підстави, порядок та терміни проведення перевірок з питань достовірності нарахування та визначення суми бюджетного відшкодування, що підлягає поверненню платнику податку за наслідками подання декларації визначає Закон України “Про податок на додану вартість”, як норма спеціальної дії.
Відповідно до п.п.7.7.4 п.7.7. ст.7 цього Закону платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
У відповідності до п.п. 7.7.5 п.7.7. ст.7 даного Закону протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.
Відповідно до п.7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” наказом Державної податкової адміністрації України N 350 від 18.08.2005р. затверджено Методичні рекомендації щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість, якими встановлено аналогічний порядок проведення таких перевірок.
З урахуванням зазначених норм, суд вважає неправомірною проведення Коломийською ОДПІ документальної невиїзної позапланової перевірки 28.10.2010 року, підставою для проведення якої був лист №4413 від 28.10.2010р. з Коломийського ВРЕР при УДАІ УМВС в Івано-Франківській області, оскільки Законом України «Про податок на додану вартість»передбачено право податкового органу провести спочатку камеральну перевірку, а потім позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування. При цьому проведення 17.04.2008 року позапланової виїзної перевірки (документальної) з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування за січень 2008 року, якою відповідачем підтверджено суму бюджетного відшкодування за січень 2008 року в розмірі 214868 грн., ставить під сумнів правомірність проведення 28.10.2010 року документальної невиїзної перевірки (камеральної) з тих самих питань (достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування за січень 2008 року), якою встановлено завищення суми бюджетного відшкодування за січень 2008 року на 214834 грн.
Крім того, в акті перевірки від 17.04.2008 року робиться посилання на свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, згідно якого придбані позивачем транспортні засоби були зареєстровані у МРЕВ ДАІ м.Коломия на приватного підприємця ОСОБА_1 (а.с.20). Вказане свідчить, що відповідачем під час проведення перевірки у 2008 році була досліджена інформація щодо реєстрації транспортних засобів. А тому лист Коломийського ВРЕР при УДАІ УМВС в Івано-Франківській області №4413 від 28.10.2010р. з того самого питання в подальшому не міг бути підставою для проведення перевірки 28.10.2010 року.
При цьому, як зазначено в акті перевірки, остання проводилась 28.10.2010 року з відома приватного підприємця ОСОБА_1, хоча представник Коломийської ОДПІ не надав суду жодних документів для підтвердження вказаного. Лист від 29.10.2010 року про направлення другого примірника акту перевірки та запрошення з'явитися для погодження та підписання акта перевірки не є свідченням твердження представника відповідача про проведення перевірки з відома позивача (а.с.152). При цьому жодні первинні документи Коломийська ОДПІ у фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 при провелденні перевірки 28.10.2010 року не витребовувала.
Крім того, посилання представника відповідача на ст.11-1 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” та п.8.3 Регламенту адміністрування податків, зборів, затвердженого наказом ДПА України 09.02.06р. №62, щодо нормативного визначення позапланової невиїзної перевірки та наявності достатніх підстав для проведення перевірки суд до уваги не приймає, оскільки спеціальним Законом, що регулює порядок проведення перевірки стосовно достовірності нарахування та визначення суми бюджетного відшкодування є Закон України “Про податок на додану вартість”. Норма спеціального Закону є пріоритетною, ніж загальна норма. Проведення повторної перевірки достовірності нарахування та визначення суми бюджетного відшкодування з тих самих підстав чинним законодавством не передбачено.
Суд не приймає до уваги покликання представника відповідача на те, що на фізичну особу -підприємця не поширюються вимоги законодавчих актів, які встановлюють обов'язок вести бухгалтерський облік, оскільки ж останній в частині підтвердження використання майна у господарській діяльності відсутній, то ОСОБА_1, який є власником транспортних засобів як фізична особа, не має права включати до податкового кредиту суми за правочинами щодо вказаного майна. Так, позивач зареєстрований платником податку на додану вартість, а Закон України “Про податок на додану вартість” передбачає право такого платника на бюджетне відшкодування, не виокремлюючи при цьому платників ПДВ, які перебувають на спрощеній чи загальній системі оподаткування.. Враховуючи особливий статус підприємця, який перебуває на спрощеній системі оподаткування і зареєстрований платником ПДВ, то для підтвердження права на бюджетне відшкодування позивачем в судовому засіданні були надані достатні докази для підтвердження використання придбаного майна (транспортних засобів) у своїй господарській діяльності.
Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 15000 грн., то в судовому засіданні, призначеному на 01.02.2011 року, позивач відмовився від позову в даній частині позовних вимог, у зв'язку з чим просив провадження в справі у цій частині закрити.
Представник відповідача та прокурор не заперечили проти закриття справи в даній частині позовних вимог.
Відповідно до статей 51, 112, 136 КАС України позивач має право відмовитись від адміністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду.
Зважаючи на те, що такі дії позивача не суперечать чинному законодавству, не порушують чиї-небудь права, свободи та інтереси, суд на підставі ч.2 ст.112 КАС України приймає відмову позивача від позову у зазначеній частині позовних вимог. Пунктом 2 ч.1ст.157 КАС України встановлено, що суд закриває провадження у справі якщо позивач відмовився від адміністративного позову і відмову прийнято судом.
За змістом ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд, у відповідності до ст.8 КАС України, при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
За таких обставин, позов підлягає задоволенню, а в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди - закриттю провадження.
На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 2, 8-14, 86, 157, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Коломийської об'єднаної ДПІ №0044991720/0 від 05.11.2010 року про сплату ОСОБА_1 податку на додану вартість в розмірі 37981,01 грн. та штрафних санкцій в розмірі 16246,30 грн.
Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Коломийської об'єднаної ДПІ 15000 грн. моральної шкоди,- закрити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: Лучко О.О.
Постанова складена в повному обсязі 07.02.2011 року.