04 листопада 2015 року Справа № 905/2600/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіБожок В.С.,
суддівКостенко Т.Ф., Сибіги О.М.
розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 04.08.2015 року
у справі господарського суду Донецької області
за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
доКомунального підприємства "Красноармійськтепломережа", м. Красноармійськ, Донецька обл.
простягнення 20 622 380,02 грн.
за участю представників
позивача: не з'явився;
відповідача: не з'явився
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі за текстом - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до комунального підприємства "Красноармійськтепломережа" (далі за текстом - КП "Красноармійськтепломережа") про стягнення 20 622 380, 02 грн., у тому числі 18 765 930, 78 грн. основного боргу, 1 190 604,98 грн. пені, 430 669 грн. 3 % річних, 235 175, 26 грн. втрат від інфляційних процесів.
Рішенням господарського суду Донецької області від 18.06.2014 року залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.08.2015 року позовні вимоги задоволені частково: присуджено до стягнення з КП "Красноармійськтепломережа" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" суму основного боргу у розмірі 18 435 713, 30 грн., пеню в розмірі 833 082, 47 грн., 3 % річних в розмірі 430 350, 25 грн., втрат від інфляційних процесів в розмірі 235 092, 44 грн.
Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що виходячи з правових приписів та умов Договору, вимоги позивача про стягнення з відповідача 18 765 930, 78 грн. основного боргу за поставлений газ протягом січня - квітня 2013 року та жовтня - грудня 2013 року, 430 669 грн. 3 % річних, а також інфляційних втрат в розмірі 235 175, 26 грн. є законними і обґрунтованими та такими, що правомірно підлягають задоволенню, в той же час заявлена до стягнення сума пені у розмірі 1 190 604, 98 грн. є великою порівняно із наслідками вчиненого відповідачем порушення, а тому беручи до уваги об'єктивно встановлені обставини справи, враховуючи скрутне фінансове становище КП "Красноармійськтепломережа", його дебіторську, кредиторську заборгованість по підприємству та збитки за 2013 рік, а також з урахуванням матеріальних інтересів сторін та їх фінансового стану необхідно зменшити розмір нарахованої пені і стягнути пеню в розмірі 833 082,47 грн.
Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 18.06.2014 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.08.2015 року в частині відмови у стягненні 357 522, 51 грн. пені та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення таких вимог.
КП "Красноармійськтепломережа" відзиву на касаційну скаргу подано не було.
Сторін згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим законом процесуальним правом на участь в розгляді справи касаційною інстанцією.
Приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 17.12.2012 року ПАТ НАК "Нафтогаз України" (продавець) та КП "Красноармійськтепломережа" (покупець) було укладено Договір на купівлю-продаж природного газу № 13/2224-ТЕ-6 (далі за текстом - Договір), згідно з яким продавець зобов'язався передати у власність покупця у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору (п. 1.1 Договору).
Відповідно до п. 2 Договору газ, що продається за цим Договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).
За приписами п. 2.1 Договору продавець передає покупцеві з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року газ обсягом до 21819,0 тис. куб. м.
В п. 3.3 Договору сторони погодили, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.
У розумінні п. 3.2 Договору акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Відповідно до п. 5.2 Договору ціна за 1000 куб. м. природного газу становить 1 091,00 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 1 091, 00 грн., крім того ПДВ - 20 % - 218, 20 грн., всього з ПДВ - 1 309, 20 грн.
Пунктом 5.5 Договору визначено, що загальна вартість цього Договору на дату його укладення становить 23 804 529, 00 грн.
В п. 6.1 Договору сторони погодили, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місцем поставки газу.
Договір набуває чинності з дати його підписання та скріплення печатками сторін їх підписів, діє в частині реалізації газу до 31.12.2013 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1 Договору).
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до актів приймання-передачі природного газу від 31.01.2013 року, від 28.02.2013 року, від 31.03.2013 року, від 30.04.2013 року, від 31.10.2013 року, від 30.11.2013 року, 31.12.2013 року, що підписані сторонами та скріплені їх печатками, позивач поставив, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 17 296, 077 тис. м. куб. на загальну суму 22 644 024, 01 грн.
Згідно даних, які містить сальдо та витяг по операціям щодо КП "Красноармійськтепломережа", відповідачем частково сплачено борг за природний газ, спожитий у 2013 року за Договором у загальній сумі 3 164 019, 27 грн., а саме: 29.03.2013 року - 1 185 398, 07 грн.; 23.12.2013 року - 625 267, 78 грн.; 24.01.2014 року - 651 871, 38 грн.; 21.02.2014 року - 701 482, 04 грн.
Також судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.03.2014 року відповідачем сплачено позивачу в рахунок погашення зобов'язань з оплати прийнятого природного газу у 2013 році 714 073, 96 грн., а також 330 217, 48 грн. згідно платіжного доручення № 3 від 15.04.2014 року.
Відтак, як вбачається з матеріалів справи, грошове зобов'язання КП "Красноармійськтепломережа" перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України" відповідно до Договору не виконано на загальну суму 18 435 713, 30 грн.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач у відзиві на позовну заяву в порядку ч. 5 ст. 78 ГПК України визнав позовні вимоги у розмірі 18 435 713, 30 грн.
З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.
Предметом спору у даній справі є стягнення основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3 % річних за невиконання умов договору купівлі-продажу природного газу, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних. Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань.
Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
З огляду на встановлені судами обставини справи та той факт, що відповідач у відзиві на позовну заяву в порядку ч. 5 ст. 78 ГПК України визнав позовні вимоги у розмірі 18 435 713, 30 грн., господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновків про необхідність задоволення таких вимог щодо стягнення з відповідача 18 765 930, 78 грн. основного боргу за поставлений газ протягом січня - квітня 2013 року та жовтня - грудня 2013 року, 430 669 грн. 3 % річних, а також інфляційних втрат в розмірі 235 175, 26 грн.
В даній частині судові акти попередніх інстанцій касатором не оскаржуються.
З приводу зменшення господарськими судами попередніх інстанцій розміру пені колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити наступне.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до положень ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
В ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
З матеріалів справи вбачається, що сторонами в п. 7.2 Договору узгоджено, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Як вірно встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, сторонами в Договорі передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені.
Разом з тим, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Положеннями ст. 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз зазначених приписів свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
КП "Красноармійськтепломережа" у клопотанні № 10-641 від 30.04.2014 року просило суд врахувати скрутне фінансове становище підприємства, дебіторську, кредиторську заборгованість по підприємству, а також збитки за 2013 рік та, як наслідок, зменшити розмір штрафних санкцій, нарахованих позивачем, на 99 %.
На підтвердження тяжкого фінансового стану КП "Красноармійськтепломережа" надало судам Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 2013 рік, Баланс (Звіт про фінансовий стан) станом на 31.12.2013 року.
Відповідно до абз. 1 п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Оскільки пеня є різновидом неустойки, яка має подвійну правову природу: одночасно є засобом забезпечення договірних зобов'язань для стимулювання їх виконання і мірою відповідальності за неналежне виконання зобов'язання (санкцією), як правового наслідку його порушення, тому вона має компенсаційний характер та її розмір повинен бути відповідним розміру понесених позивачем збитків.
Враховуючи недоведеність позивачем збитків, яких він зазнав від дій (бездіяльності) відповідача, та беручи до уваги те, що позивач визнав суму основної заборгованості і йому було нараховано 3 % річних та інфляційні втрати, а також збитковість діяльності підприємства, що підтверджується балансом КП "Красноармійськтепломережа" станом на 31.12.2013 року, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правомірно скористався своїм правом і зменшив розмір пені з 1 190 604, 98 грн. до 833 082,47 грн.
Поряд з цим, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що судами попередніх інстанцій правомірно не було прийнято до уваги доводи позивача про те, що судами не враховано його майновий стан при задоволенні клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, оскільки такі доводи скаржника відносно його майнового статусу жодною мірою не впливають на оцінку обгрунтованості зменшення розміру пені на підставі п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, а часткове задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені свідчить саме про врахування судами майнового статусу позивача.
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходять до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Також колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що інші доводи ПАТ "НАК "Нафтогаз України", викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм, не спростовують законних та обгрунтованих висновків судів попередніх інстанцій і вже були предметом розгляду в апеляційному господарському суді та обґрунтовано ним відхилені.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.
2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.08.2015 року у справі № 905/2600/14 - залишити без змін.
Головуючий суддя В.С. Божок
СуддіТ.Ф. Костенко
О.М. Сибіга