ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
10 листопада 2015 року м. Київ № 826/24083/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Нагорянського С.І., за участю секретаря судового засідання Овчаровій Я.Ю., розглянувши у судовому засіданні справу
за позовом ОСОБА_1
до Конституційного Суду України
про визнання неправомірним розпорядження, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Конституційного Суду України, в якому просить:
- визнати протиправним Розпорядження Голови Конституційного Суду України від 23 квітня 2015 року №106/15 "Про суддівську винагороду ОСОБА_1";
- зобов'язати Конституційний Суд України змінити стосовно нього порядок визначення стажу роботи судді, необхідного для виплати щомісячної доплати за вислугу років та застосувати до нього порядок, що діяв до 28 березня 2015 року відповідно до Розпорядження Голови Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №25/12 "Про оплату праці ОСОБА_1".
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання на 10 листопада 2015 року.
Позивач у позовній заяві просив розгляд справи проводити без його участі.
Через канцелярію суду від відповідача надійшли заперечення проти позову, в яких просив розгляд справи здійснювати без участі його представника.
В судовому засіданні 10 листопада 2015 року суд, керуючись ч.4 ст.122 КАС України продовжив розгляд справи в порядку письмового провадження.
В ході розгляду та вивчення даної справи судом встановлено, що Позивач працює на посаді судді Конституційного Суду України з 21 вересня 2010 року.
Розпорядженням Голови Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №25/12 йому була встановлена суддівська винагорода в розмірі 35685,37 грн., яка зберігалась до 28 березня 2015 року.
Розпорядженням Голови Конституційного Суду України від 23 квітня 2015 року №106/15 Позивачу була встановлено посадовий оклад згідно зі штатним розписом Конституційного Суду України та Секретаріату Конституційного Суду України і доплату за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу, що в цілому складає суддівську винагороду в розмірі 23751,00 грн., з 28 березня 2015 року.
При цьому Голова Конституційного Суду України, як на підставу свого Розпорядження, посилається на ст.133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ст. 29 Закону України "Про Конституційний Суд України".
В позовній заяві Позивач вказує, що згідно п.6 ст.44 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ (далі - Закон №2862) до стажу роботи суддів судів загальної юрисдикції, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років та додаткової відпустки, крім часу роботи на посадах суддів, зараховується час роботи на посадах слідчих, прокурорських працівників, а також інших працівників, яким законом передбачені такі ж пільги.
Статтею 131 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон №2453) передбачено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді : судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
У відповідності до п.11 Перехідних положень Закону №2453 судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII (далі - Закон №192) було прийнято нову редакцію Закону №2453, якою внесено зміни до статті 135 і встановлено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Крім того, в новій редакції Закону №2453 було вилучено норму п.11 Перехідних положень.
Позивач вважає, що Розпорядженням Голови Конституційного Суду України від 23 квітня 2015 року №106/15 "Про суддівську винагороду ОСОБА_1" допущено зворотну дію закону в часі - поширено дію Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" на правовідносини, що існували до його прийняття, в результаті чого, йому було безпідставно зменшено обсяг спеціального стажу роботи, який враховується при встановлені розміру суддівської винагороди.
Відповідно до ст. 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суддівська винагорода установлюється лише цим законом і не може визначатися іншими нормативними актами.
Позивач наголошує, що Рішенням Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 встановлено неможливість дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, в п.8 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 закріплено, що при прийнятті нових законів інших нормативних актів, внесенні змін до них, забороняється скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі і заходи їх правового захисту, матеріального та соціального забезпечення, відтак, Позивач вважає, що Розпорядження Голови Конституційного Суду України від 23 квітня 2015 року №106/15 підлягає скасуванню.
Надаючи оцінку наведеним доводам як позивача так і відповідача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Конституція України є Основним Законом держави, тому що вона наділена особливою, найвищою юридичною силою, що підтверджено ст.8 Конституції України:
"Конституція виступає базисом для поточного законодавства. Всі закони та інші нормативні акти мають випливати з Конституції і не суперечити їй. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Контроль за додержанням Конституції здійснює особливий орган-Конституційний Суд України. Тільки до його компетенції належить вирішення питань про відповідність законів та ряду інших правових актів нормам Конституції".
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За приписами ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Так, зі змісту ст. 126 Конституції України вбачається, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.
Рішенням Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 1-21/2005 дано тлумачення змісту ст. 126 Конституції та виданим на її підставі законам де зазначено, що їх треба розуміти як таке, "що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесені змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту та матеріального і соціального забезпечення".
Аналізуючи наведені правові норми, суд приходить до висновку, що у зв'язку із прийняттям змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" створюються певні протиріччя.
Необхідно зазначити, що питання гарантій незалежності суддів і судів уже були предметом розгляду Конституційного Суду України. Так, у Рішенні від 24 червня 1999 року N 6-рп/99 (справа про фінансування судів) Конституційний Суд України зазначив, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів, а важливим механізмом їх забезпечення є встановлений частиною першою статті 130 Конституції України (254к/96-ВР) обов'язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).
У взаємозв'язку з наведеним, суд зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.
Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" передбачено, що у разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до статті 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи. Дослідивши матеріали справи, з метою досягнення однозначної визначеності у питанні про те, чи відповідають в контексті доводів Позивача окремі вищезгадані положення ст.ст.133,135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 207 липня 2010 року № 2453-VІ в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII ч. 2 ст. 19, ст. 21, ч.ч. 2 і 3 ст. 22, ч.ч. 1 і 2 ст. 24, ст. 33, ст. 58 ст. 64 та ст. 126 Конституції України та, відповідно, з метою з'ясування питання щодо їх конституційності, забезпечення застосування при вирішенні спору норм Закону, які відповідають Конституції України, а також з метою забезпечення дотримання конституційних прав і свобод Позивача, суд вважає за необхідне звернутися до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо відповідності окремих положень ст.ст.133,135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VІ в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII ч. 2 ст. 19, ст. 21, ч.ч. 2 і 3 ст. 22, ч.ч. 1 і 2 ст. 24, ст. 33, ст. 58 ст. 64 та ст. 126 Конституції України.
Керуючись ч. 5 ст. 9, ст. ст.160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
1.Звернутися до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо відповідності ст.ст.133,135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VІ в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII ч. 2 ст. 19, ст. 21, ч.ч. 2 і 3 ст. 22, ч.ч. 1 і 2 ст. 24, ст. 33, ст. 58, ст. 64 та ст. 126 Конституції України.
2.Копію ухвали направити сторонам та Верховному Суду України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення та оскарженню не підлягає.
Суддя С.І. Нагорянський