Копія
Справа № 822/5262/15
06 жовтня 2015 року м. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі судді Лабань Г.В. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 в якому просить зобов'язати відповідача здійснити йому виплату добових за час відрядження в розмірі 3900 грн. 00 коп.
В обґрунтування позовних вимог зазначає про те, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08.01.2015 року №4 він був відряджений у ВЧ НОМЕР_2 (с.Нова Любомирка, Рівненська область) в розпорядження командира такої частини на 17 діб. В подальшому термін його відрядження подовжувався, а всього тривалість безперервного відрядження склала 130 діб.
Однак по прибуттю до пункту постійної дислокації його повідомили, що оплату добових йому здійснювати не будуть в зв'язку з відсутністю підстав. Не погоджується з такою позицією відповідача, а тому просить адміністративний позов задовольнити.
Позивач, належним чином повідомлений про дату, час і місце слухання справи, 06.10.2015 року подав до суду клопотання, в якому просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та розглянути справу за його відсутності.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце слухання справи був повідомлений належним чином. 05.10.2015 року подав до суду заперечення в яких зазначив, що позивач був відряджений з 08.01.2015 року у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 , строк відрядження постійно продовжувався на 1 місяць, при цьому строк безперервного відрядження позивача склав 130 діб. Однак відповідно до постанови КМУ №98 від 02.02.2011 року строк відрядження не може перевищувати в межах України 30 діб. Таким чином, накази та посвідчення на відрядження оформлені з порушенням законодавства, при цьому згідно п. 1.4 Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України забороняється провадити виплату добових за посвідченнями про відрядження, виданими з порушенням порядку їх оформлення, встановленого законодавством України. Крім того, відповідно до п. 1.25 Інструкції військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників), оплата добових за період в розпорядженні не провадиться.
Вказує, що позивач в порушення п. 1.13 Інструкції, позивач після повернення з відрядження не подав до закінчення п'ятого банківського дня від наступного за днем повернення до місця проходження військової служби авансовий звіт, а подав його лише 07.09.2015 року. Посилаючись на ч. 5 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) просив адміністративний позов залишити без розгляду, оскільки позивач прибув з відрядження 19.05.2015 року, а заяву до суду подав 27.08.2015 року, тобто з пропущенням місячного строку звернення до суду. Розгляд справи просив здійснювати без його участі.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Судом явка сторін не визнавалася обов'язковою, а тому суд вважає за можливе розглянути справу в письмовому провадженні відповідно до вимог ч. 4 ст. 122 КАС України.
Згідно ч. 1 ст. 41 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Судом встановлено, довідкою №546 від 27.08.2015 року, яка міститься в матеріалах справи підтверджується, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 .
Надаючи правову оцінку клопотанню представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропущення встановленого законом строку звернення до адміністративного суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Обґрунтовуючи клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропущенням строку звернення до адміністративного суду позивачем, представник відповідача посилається на положення ч. 5 ст. 99 КАС України, а саме на те, що для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється місячний строк.
Суд не бере до уваги посилання представника відповідача на вказану норму закону, оскільки в даному випадку до правовідносини, що виникли, підлягає застосуванню положення передбачені Кодексом законів про працю України.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Суд також зауважує, що згідно рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Іліан проти Туреччини», правило встановлення обмежень доступу до суду в зв'язку з пропуском строку звернення до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Проаналізувавши подане відповідачем клопотання, суд приходить до висновку про відсутність підстав для залишення позовної заяви без розгляду, а відтак про необґрунтованість клопотання відповідача та відсутність підстав для його задоволення.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08.01.2015 року №4 він був відряджений у ВЧ НОМЕР_2 (с.Нова Любомирка, Рівненська область) в розпорядження командира такої частини на 17 діб, з метою виконання заходів бойової підготовки в навчальних підрозділах військової частини НОМЕР_2 .
В подальшому термін відрядження ОСОБА_1 подовжувався, а всього тривалість безперервного відрядження склала 130 діб.
Згідно наказу командира військової частини військової частини НОМЕР_1 №100 від 19.05.2015 року, позивач прибув з відрядження і приступив до виконання службових обов'язків.
Факт перебування позивача у відрядженні з 08.01.2015 року по 19.05.2015 року у військовій частині НОМЕР_2 підтверджується довідкою №547 від 27.08.2015 року, витягами з наказів командира військової частини НОМЕР_1 : №100 від 19.05.2015 року, №4 від 08.01.2015 року, завіреною т.в.о начальника штабу ВЧ НОМЕР_1 копією посвідчення про відрядження №47 від 08.01.2015 року; копією книги обліку тимчасово відсутнього і тимчасово прибулого до військової частини особового складу військової частини НОМЕР_1 (які містяться в матеріалах справи).
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч.6 ст.14 Закону №2011-XII при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
При цьому, згідно п.13 Постанови Кабінету Міністрів України "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів" від 02.02.2011 № 98 визначено, що особливості направлення у відрядження військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, а також інших працівників органів внутрішніх справ, осіб рядового і начальницького складу, які проходять службу в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації, органах і підрозділах цивільного захисту, визначаються за погодженням з Міністерством фінансів відповідно Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, а осіб начальницького складу Державної фельд'єгерської служби - Міністерством інфраструктури, працівників дипломатичної служби України, направленим у довготермінове відрядження, - Міністерством закордонних справ
Так, згідно пункту 1.1 Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 29.08.2011 року № 530 (далі - Інструкція) визначено, що службовим відрядженням вважається поїздка військовослужбовця за розпорядженням командира або начальника на певний строк в іншу місцевість для виконання службового завдання поза пунктом постійного або тимчасового розквартирування військової частини (підрозділу), у якій військовослужбовець проходить службу.
Для покриття особистих витрат під час відрядження військовослужбовцям здійснюються виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення, а також на проїзд до місця відрядження та назад.
Пунктом 1.11 Інструкції встановлено, що виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення проводяться за наявності на посвідченні про відрядження засвідчених печаткою відміток про дати прибуття військовослужбовця в пункт (пункти) відрядження та вибуття з нього (з них). Відмітки завіряються: у військових частинах - підписом командира військової частини або начальника штабу, а в установах, на підприємствах і в організаціях та інших органах виконавчої влади - підписом посадової особи, на яку покладено обов'язок відмічати посвідчення про відрядження.
При цьому, згідно з п. 1.4 Інструкції забороняється провадити виплату добових та відшкодовувати витрати на наймання житлового приміщення за посвідченнями про відрядження, виданими з порушенням порядку їх оформлення, встановленого законодавством України.
Так, за відсутності в посвідченні про відрядження засвідчених печаткою відміток про дати прибуття військовослужбовця в пункт (пункти) відрядження та вибуття з нього (з них) добові не виплачуються (п. 1.12 Інструкції).
Посвідчення про відрядження позивача відповідає вимогам Інструкції, відхилень від порядку його оформлення судом не встановлено.
Відповідно до п. 1.16 Інструкції військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), направленим у відрядження одиночним порядком, крім відряджень, зазначених у пунктах 1.23 і 1.24 цієї Інструкції, за кожний день перебування у відрядженні в межах строків, передбачених пунктом 1.5 цієї Інструкції, і за час перебування в дорозі виплачуються добові в розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. 1.5 Інструкції відрядження, у тому числі для інспектування військ, проведення ревізій та перевірок господарської та фінансової діяльності військових частин, призначається на строк не більше 30 календарних днів з урахуванням часу перебування в дорозі.
Позивач був відряджений з 08.01.2015 року по 19.05.2015 року, при цьому строк відрядження в подальшому постійно продовжувався на 1 місяць, що підтверджується письмовими запереченнями представника відповідача.
Таким чином, відрядження позивачу призначалось в межах строку, визначеного п. 1.5 Інструкції.
Відповідно до додатку 1 постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98 "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів" сума добових витрат на відрядження в межах України затверджена в розмірі 30 грн.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач мав виплатити ОСОБА_1 добові за час відрядження в сумі 2900 грн. (згідно посвідчення термін відрядження склав 130 днів * 30,00 грн. = 3900 грн.).
Посилання представника відповідача на те, що строк безперервного відрядження позивача склав 130 діб, однак строк відрядження не може перевищувати в межах України 30 діб, є безпідставним, оскільки відрядження позивачу призначалось відповідно до вимог законодавства в межах визначеного строку, та постійно продовжувалось на такий же строк. Таким чином, фактично безперервне відрядження позивача строком 130 діб не звільняє відповідача від обов'язку по нарахуванню та виплаті добових за час відрядження. При цьому посвідчення про відрядження оформлене згідно вимог законодавства, а зазначення в ньому вищевказаного строку відрядження (з 08.01.2015 року по 19.05.2015 року) жодним чином не свідчить про порушення порядку його оформлення.
Стосовно письмових доводів представника відповідача, викладених у поданому запереченні відносно того, що відповідно до п. 1.25 Інструкції військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників), оплата добових за період в розпорядженні не провадиться, суд зазначає наступне.
Зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання визначено п. 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яке затверджено Указом Президента України від 10 грудня 2008 року N 1153/2008.
Спірний випадок не підпадає під дію даної норми, оскільки не передбачений серед підстав, у разі настання яких допускається таке зарахування. Таким чином, посилання представника відповідача на п. 1.25 Інструкції як на підставу правомірності невиплати добових позивачу є необґрунтованим.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Проте всупереч наведеним положенням, відповідачем, який є суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність його бездіяльності, що оскаржується.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 11, 71, 86, 122, 158-163 КАС України, суд, -
адміністративний позов задовольнити.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) виплатити ОСОБА_1 добові за час відрядження в розмірі 3900 (три тисячі дев'ятсот) грн. 00 коп.
Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.
Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.
Суддя/підпис/Г.В. Лабань
"Згідно з оригіналом" Суддя Г.В. Лабань