ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"06" листопада 2015 р. Справа № 809/4211/15
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Черепія П.М.
суддів: Могили А.Б.,
ОСОБА_1,
при секретарі судового засідання Дубінській І.В.,
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_2,
відповідача: ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_2
до відповідача: Державної судової адміністрації України
третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Апеляційний суд Івано-Франківської області
про стягнення вихідної грошової допомоги в розмірі 272884 грн.,-
15.10.2015 року ОСОБА_2 (надалі - позивач або ОСОБА_2І.) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України (надалі - відповідачі), третя особа: Апеляційний суд Івано-Франківської області про стягнення вихідної грошової допомоги в розмірі 272884 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що постановою Верховної ради України від 16.07.2015 року його звільнено з посади судді апеляційного суду Івано-Франківської області у зв'язку з поданням заяви про відставку. Наказом голови апеляційного суду Івано-Франківської області № 03-04/150 від 11.08.2015 року відрахований зі штату. Після звільнення з посади судді він звернувся до Державної судової адміністрації України із заявою про виплату вихідної допомоги відповідно до вимог статті 136 Закону України “Про судоустрій та статус суддів”.
30.09.2015 року Державною судовою адміністрацією України йому відмовлено у виплаті вихідної допомоги.
Просить суд постановити рішення, яким стягнути з Державної судової адміністрації України на його користь 272 884 грн. вихідної допомоги.
Позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві. Просив позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, щодо задоволення адміністративного позову заперечив. Просив в задоволенні позову відмовити.
Представник третьої особи в судове засідання не прибув, хоча був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. (а.с. 27). Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи не подав, причини неявки суду не повідомив. Наданим правом на подання заперечення проти позову не скористався.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши і оцінивши докази, колегія суддів дійшла висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що 21 червня 1982 року ОСОБА_2 вперше був обраний суддею.
З набранням чинності 10.02.1993 року Закону України ”Про статус суддів” позивач отримав статус судді.
20.01.2015 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до Вищої ради юстиції та Верховної ради України, відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126, статті 131 Конституції України та статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", про звільнення з посади судді Апеляційного суду Івано-Франківської області у відставку.
16.07.2015 року Верховною радою України прийнято постанову № 636-VIII “Про звільнення суддів”, якою відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України, у зв'язку з поданням заяви про відставку ОСОБА_2 звільнено з посади судді Апеляційного суду Івано-Франківської області. (а.с.15).
На підставі постанови Верховної Ради України № 636-VIII, наказом голови Апеляційного суду Івано-Франківської області № 03-04/150 від 11.08.2015 року, ОСОБА_2 виключено зі складу Апеляційного суду Івано-Франківської області. (а.с. 16). З того часу він набув статусу судді у відставці.
У зв'язку з невиплатою, при виході у відставку вихідної допомоги, позивач письмово звернувся до Державної судової адміністрації України щодо нарахування та виплати вихідної допомоги, відповідно до вимог статті 136 ЗУ “Про судоустрій та статус суддів”.
Державна судова адміністрація України листом № Ш1204-15-1213/15 від 30.09.2015 року відмовила позивачу у проведенні виплати вихідної допомоги, мотивуючи відмову тим, що визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги є дата виходу у відставку, а не факт подання заяви про відставку до Вищої ради юстиції. Стаття 136 ЗУ “Про судоустрій та статус суддів” в редакції, яка діяла на момент подання заяви про відставку, виключена Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання". (а.с. 11).
Закон України “Про судоустрій і статус суддів” (надалі - Закон № 2453) визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначає систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів.
Відповідно до частини 1 статті 48 Закону № 2453, суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Частиною 1 статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.
Згідно положень частини 4 статті 48 Закону № 2453, незалежність судді забезпечується: особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення; недоторканністю та імунітетом судді; незмінюваністю судді; порядком здійснення правосуддя, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді; окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом; належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; функціонуванням органів суддівського самоврядування; визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; правом судді на відставку.
Відповідно до частини 5 статі 47 Закону № 2453, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність судді і не посягати на неї.
Частиною 6 статті 47 Закону визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.
Згідно частини 1 статті 109 Закону № 2453, суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
За приписами частини 3 статті 109 Закону № 2453, заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.
Відповідно до частини 4 статті 109 Закону № 2453, суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку (частина 5 статті 109 Закону № 2453).
Згідно пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України, суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Відповідно до частини 1 статті 136 Закону № 2453, судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Як вбачається з вищевикладеного, звільнення судді у зв'язку з поданням ним заяви про відставку відбувається за наявності двох взаємопов'язаних обов'язкових умов, а саме наявності у судді стажу роботи визначеного частиною 1 статті 109 Закону та подання суддею заяви, яка є підтвердженням справжнього й вільного, без стороннього впливу чи примусу, волевиявлення судді на реалізацію ним права на відставку.
Так, в рішенні Конституційного Суду України №10-рп/2013 від 19.11.2013 р. (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст.ст.103,109,131,132,135,136,137, пп.1 п.2 розділу XII “Прикінцеві положення”, абз.4 п.3, абз.4 п.5 розділу XIIІ “Перехідні положення” Закону України “Про судоустрій і статус суддів”), Конституційний Суд України вказав, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканості, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.
Таким чином, враховуючи вищевикладене суд приходить висновку, що позивач ОСОБА_2 має право на отримання вихідної допомоги у зв'язку із виходом у відставку.
При цьому, суд критично оцінює доводи відповідача щодо відсутності у них правових підстав для виплати позивачу вихідної допомоги у зв'язку з тим, що станом на день прийняття Верховною Радою України постанови від 16.07.2015 р. “Про звільнення суддів”, якою звільнено ОСОБА_2 у відставку з посади судді Апеляційного суду Івано-Франківської області, стаття 136 Закону № 2453 втратила чинність відповідно до Закону України “Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні” з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 20.01.2015 року позивач звернувся до Вищої ради юстиції України і просив відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126, статті 131 Конституції України та статті 109 Закону № 2453 внести до Верховної Ради України подання про звільнення його з посади судді Апеляційного суду Івано-Франківської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Одночасно, позивачем 20.01.2015 року подано до Верховної Ради України заяву про звільнення у відповідності до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України.
Відповідно до частини 1 статті 111 Закону №2453, порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, встановлюється цим Законом та Регламентом Верховної Ради України.
Згідно частини 4 статті 111 Закону №2453, рішення про звільнення з посади судді приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України і оформляється постановою Верховної Ради України.
В той же час, частиною 1 статті 9 Закону України “Про Регламент Верховної ради України” (надалі - Закон №1861) визначено, що Верховна Рада проводить свою роботу сесійно. Сесії є чергові та позачергові.
Порядок денний сесії Верховної Ради затверджується Верховною Радою на кожну чергову сесію (ч.1 ст.20 Закону №1861).
Пунктом 4 частини 4 статті 20 Закону №1861 визначено, що до порядку денного сесії Верховної Ради включаються позачергово без голосування питання про складення присяги, питання про призначення, обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад, а також питання щодо здійснення парламентського контролю, розгляд яких є виключним правом Верховної Ради у випадках, передбачених Конституцією України та законами України.
Судом встановлено, що проекти постанов Верховної Ради України про звільнення суддів, в тому числі і позивача по справі неодноразово виносилися на розгляд Верховної Ради України, але з незалежних від позивача причин, постанову “Про звільнення суддів”, якою у зв'язку з поданням заяви про відставку, було звільнено ОСОБА_2. з посади судді Апеляційного суду Івано-Франківської області, Верховною Радою України було прийнято лише 16.07.2015 року.
При цьому, суд звертає увагу на рішення Конституційного Суду України №1-2/2013 від 03.06.2013 р. (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.2, абз.2 п.2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи”, ст.138 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці), в якому Конституційний Суд України вказав, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання, і така незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості.
Конституційний Суд України у цьому ж рішенні вказав, що законодавець, маючи дискреційні повноваження щодо визначення умов, порядку та розміру матеріального забезпечення, повинен враховувати, що не може запроваджуватися правове регулювання, за якого особа, реалізовуючи одне конституційне право, позбавляється можливості реалізовувати інше право (гарантію). Зокрема, суддя після виходу на пенсію або у відставку, використовуючи конституційне право на працю, визначене ст.43 Основного Закону України, не може бути при цьому позбавлений гарантій незалежності суддів, включаючи заходи їх правового захисту, матеріального і соціального забезпечення.
Аналогічна позиція викладена в рішенні Ради суддів України №6 від 05.02.2015 р., в якому зафіксовано, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Разом з тим, в рішенні № 6 від 05.02.2015 р. при розгляді питання гарантій незалежності суддів, їх правового статусу, матеріального та соціального забезпечення, посилаючись на рішення Конституційного Суду України, Рада суддів України вказала про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно матеріального та соціального забезпечення.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів, в тому числі й виплата вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку, забезпечення гідного статусу життєвого рівня суддів є обов'язком держави, оскільки суддя, відповідно до статті 127 Конституції України та статті 53 Закону №2453, обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу.
Окрім цього необхідно зазначити, що підставою для отримання матеріального забезпечення судді після припинення його повноважень є виключно конституційно визначений статус професійного судді, при цьому законодавець не може виокремлювати певну категорію суддів у відставці, які не мають права на отримання вихідної допомоги у зв'язку із виходом у відставку з підстав, не пов'язаних із статусом судді та його професійною діяльністю щодо здійснення правосуддя. Таке законодавче регулювання суперечить меті встановлення конституційної гарантії матеріального забезпечення суддів, як елемента їх незалежності.
Суд приходить до переконання, що незалежно від дати подачі позивачем заяви про вихід у відставку та прийняття Верховною Радою України Постанови про звільнення його у відставку він має право на одержання вихідної допомоги, оскільки набув таке право ще задовго до виходу у відставку і таке його право було гарантоване Законом України №2453-У1 від 07.07.2010 року.
Враховуючи вищевикладене, а також приймаючи до уваги, що за суддею, який перебуває у відставці зберігається звання судді та такі ж гарантії недоторканості та соціального захисту, як і до виходу у відставку, суд погоджується з доводами позивача на рахунок того, що скасування при виході у відставку гарантованої виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою є обмеженням соціальних гарантій суддів передбачених Конституцією України та іншими законами України, оскільки зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позбавлення позивача права на отримання вихідної допомоги у зв'язку з відставкою відповідно до статті 136 Закону № 2453, який діяв на момент подання ОСОБА_2 заяви про відставку 20.01.2015 року та розгляду заяви Вищою радою юстиції, є протиправним та таким, що не відповідає вимогам законодавства України, оскільки положеннями статті 22 Конституції України чітко визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до задоволення.
На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158, 159, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Позов задовольнити.
Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_2 272 884 (двісті сімдесят дві тисячі вісімсот вісімдесят чотири) гривні вихідної допомоги.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Черепій П.М.
Судді: Могила А.Б.
ОСОБА_1
Постанова складена в повному обсязі 10.11.2015 року.