ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"12" січня 2011 р. Справа № 2a-3619/10/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Судді Главача І.А.
при секретарі Зарицька Н.М.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
від відповідача: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: приватного виробничо-комерційного підприємства "Квадро"
до відповідача: Державної податкової інспекції в Верховинському районі
про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000242300/0, № 0000232300/0 від 26.07.2010 року та № 0000422300/0, № 0000412300/0 від 26.07.2009 року,-
15.10.2010 року приватне виробничо-комерційне підприємство «Квадро»звернулося в суд з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Верховинському районі про визнання протиправними та нечинними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Верховинському районі № 0000242300/0, № 0000232300/0 від 26.07.2010 року та № 0000422300/0, № 0000412300/0 від 26.07.2009 року про донарахування податкового зобов”язання з податку на прибуток та про донарахування податкового зобов”язання з податку на додану вартість.
Позовні вимоги грунтуються на Законах України "Про податок на додану вартість", яким наведено механізм визначення суми та порядку бюджетного відшкодування, та “Про оподаткування прибутку підприємств”. Так, згідно п.п.7.4.1 п.7.4ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Крім того, згідно пп. 1.20.1., 1.20.8. п.1.20ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.
В контексті вищенаведених норм Закону позивач зазначає, що приватне виробничо-комерційне підприємство ”Квадро” правомірно віднесено до податкового кредиту суми податків, сплачених протягом звітного періоду у зв'язку із придбанням послуг за цінами.
Крім того, позивач вважає акт перевірки неналежним та недопустими доказом, оскільки він складений з порушенням норм Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України №327 від 10.08.2005 року.
Зокрема, позивач вважає необгрунтованими припущення податкового органу в акті перевірки щодо укладення договору не для реального настання правових наслідків, а з метою зменшення належних до сплати податкових платежів, на підставі яких податковим органом зроблено висновок про нікчемність правочину та порушення позивачем норм законів України “Про оподаткування прибутку підприємств” та “Про податок на додану вартість”. Так, в контексті Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України №327 від 10.08.2005 року, позивач вказує на те, що не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, "приховування об'єкта оподаткування", "розкрадання", "привласнення", "описка" тощо).
Крім того, з врахуванням положень п.16.4ст.16 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, позивач вважає, що норми Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” не підлягають застосуванню податковим органом в процесі проведення перевірки.
Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав наведених у позовній заяві.
Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечили, в обгрунтування заявлених заперечень вказали на те, що позивачем в позовній заяві неправомірно зазначено, що ДПІ у Верховинському районі в акті перевірки від 12.07.2010 року перекручені дані, поскільки згідно поданих до ДПІ декларацій з податку на прибуток за 2008 рік (№16293 від 14.05.2009 року) і 9 місяців 2008 року (№ 12890 від 05.12.2008 року) підприємством задекларовано витрати на придбання товарів (робіт, послуг) в сумі 905494 грн. і немає ніякого штучного збільшення та перекручення витрат.
З огляду на встановлення під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства, представники відповідача зазначили, що податковим органом правомірно винесено спірні податкові повідомлення-рішення.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, оцінивши зібрані в справі докази та надавши їм належної правової оцінки, суд встановив наступне.
В судовому засіданні встановлено, що за результатами перевірки ПВКП «Квадро»встановлено порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 334/94-ВР від 28.12.1994 року із внесеними змінами і доповненнями в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся на суму 19,2 тисячі грн., ппп. 7.4.5 п 7.4 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 року із внесеними змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на суму 31347 грн. за 2008 рік.
Працівниками УПМ ДПА в Івано-Франківській області в ході відпрацювання проведених ПВКП «Квадро»операцій здобуто додаткові докази, що підтверджують факти ухилення від сплати податків посадовими особами вказаного підприємства. Зокрема встановлено, що посадові особи ПВКП «Квадро»проводили фінансово-господарські операції по придбанню послуг на загальну суму 168,5 тис. грн. у ПП «Ю.Зор», яке згідно з наявною в УПМ ДПА в Івано-Франківській області інформацією містить ознаки «фіктивності», фактично господарської діяльності підприємство не проводило, робіт екскаватора, бульдозера по ліквідації стихійного лиха 23 -27 липня 2008 року, а саме відновлення причілкових доріг у Верховинському районі не надавало. Встановлено, що ПП «Ю.Зор»за юридичною адресою та фактичною адресами не знаходиться.
Згідно із відповіддю територіального управління Держгірпромнагляду по Львівській області, машини та механізми (екскаватори, бульдозери, трактори, причіпи тракторні та ін.) за ПП «Ю.Зор»не зареєстровано, також вказаному підприємству не видавалися дозволи на виконання робіт підвищеної небезпеки. Також, відповідно до інформації ДАІ ГУ МВС України у Львівській області, за ПП «Ю.Зор»транспортні асоби не зареєстровані.
Як вбачається із матеріалів справи, податкова накладна та первинні документи, які представлялись до перевірки ПВКП «Квадро», від імені ПП «Ю.Зор»підписані на уповноваженою особою, про що свідчить висновок спеціаліста УСБУ в Івано-Франківській області № 22-ДПА від 24.11.2009 року.
Таким чином ПВКП «Квадро»незаконно включено до складу валових витрат та податкового кредиту суми придбання продукції та послуг від ПП «Ю.Зор»за період 01.10.2008 року -31.12.2008 року.
Крім того, як вбачається із листа територіального управління Держгірпромнагляду по Львівській області, що ПП «Ю.Зор»не реєструвало машин та механізмів (екскаваторів, бульдозери, трактори, крани, крани на гусеничному ходу, причіпи тракторні та ін.) та не отримувало дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки в територіальному управлінні Держгірпромнагляду по Львівській області.
Згідно вищевказаного, ДПІ у Верховинському районі було проведено планову виїзну перевірку приватного виробничо-комерційного підприємства «Квадро»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 31.03.2009 року, за результатами якої податковим органом складено Акт від 22.06.2009 року №59/2300/25595744.
На підставі вказаного акту перевірки податковим органом винесено спірні податкові повідомлення-рішення №0000422300/0 від 26.06.2009 року про донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 24960 грн.(в тому числі 19200 грн. основного боргу та 5760 грн. фінансових санкцій) та №0000412300/0 від 26.06.2009 року про донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 47020,5 грн.(в тому числі 31347 грн. основного боргу та 15673,5 грн. фінансових санкцій).
09.07.2010 року ДПІ у Верховинському районі проведено невиїзну документальну перевірку приватного виробничо-комерційного підприємства «Квадро»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «Ю.Зор»за період з 01.10.2008 року по 31.12.2008 року, за результатами якої податковим органом складено Акт від 12.07.2010 року № 603/2300/25595744.
На підставі вказаного акту перевірки податковим органом винесено спірні податкові повідомлення-рішення №0000232300/0 від 26.06.2010 року про донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 52650 грн.(в тому числі 35100 грн. основного боргу та 17550 грн. фінансових санкцій) та №0000242300/0 від 26.06.2010 року про донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) в сумі 42120 грн.(в тому числі 28080 грн. основного боргу та 14040 грн. фінансових санкцій).
Судом в ході судових засідань досліджено акти перевірок від 22.06.2009 року №59/2300/25595744 та від 12.07.2010 року № 603/2300/25595744 і документи, подані ДПІ у Верховинському районі копії яких знаходяться в матеріалах справи.
На підставі зазначених документів та пояснень представників відповідача в судовому засіданні судом з'ясовано, що зазначені порушення виникли у зв'язку із неправильним визначенням позивачем ціни на будівельно-монтажні роботи, невідповідністю актів приймання виконаних підрядних робіт нормам чинного законодавства щодо їх оформлення, що в свою чергу, дає підстави для висновку податкового органу про те, що договір підряду в силу ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України , ст.2 Бюджетного кодексу України , ст.3 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” є нікчемним.
Не погоджуючись із висновками податкового органу, викладеними в актах перевірки від 22.06.2009 року №59/2300/25595744 та винесених на підставі цього акту податковими повідомленнями-рішеннями №0000422300/0 від 26.06.2009 і №0000412300/0 від 26.06.2009 року та акті від 12.07.2010 року № 603/2300/25595744 , та винесених на підставі цього акту податковими повідомленнями-рішеннями №0000232300/0 від 26.06.2010 року і №0000242300/0 від 26.06.2010, позивачем оскаржено ці податкові повідомлення-рішення в порядку адміністративного судочинства.
Суд вважає позов таким, що задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Підставою недійсності правочину згідно з частиною першою ст. 215 Цивільного кодексу є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, та бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом частини другої ст. 215 Цивільного кодексу недійсним є правочин, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. А відповідно ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Наведене дає підстави для висновку суду про те, що нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Згідно з частиною першою ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в дохід держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в дохід держави.
Наведену норму суд застосовує з врахуванням положень ст. 228 Цивільного кодексу України: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Як зазначено у частині другій ст. 215 цього ж Кодексу, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.
Аналогічна правова позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України №982/13/13-09 від 06.07.2009 року та постанові Верховного Суду України від 25.09.2007 року за позовом ДПА до ВАТ "Луцький автомобільний завод", ПП "Стар-Трейд".
Крім того, пунктом 19 ст. 2 Бюджетного кодексу визначено, що доходи бюджету - це усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти). Доходи бюджету класифікуються за такими розділами: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, трансферти (ст. 9 Бюджетного кодексу).
За змістом ч.2 ст. 9 цього ж Кодексу податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі. Підпунктом 3.2.1 п. 3.2 ст. З Закону “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” визначено, що у випадках, коли платник податків згідно із законами з питань оподаткування уповноважений утримувати податок, збір (обов'язковий платіж), якими оподатковуються інші особи, у тому числі ПДВ, а також будь-які інші податки, що утримуються з джерела виплати, сума таких податків, зборів (обов'язкових платежів) вважається бюджетним фондом, який належить державі або територіальній громаді та створюється від їх імені.
Системний аналіз вищенаведених норм Закону дає підстави для висновку суду про те, що не сплачені підприємством податок на прибуток і ПДВ внаслідок порушення встановленого порядку формування валових доходів, валових витрат, податкового зобов'язання та податкового кредиту з ПДВ, відповідно, є дохідною частиною держбюджету, власністю держави.
Таким чином, вищенаведеним спростовуються твердження позивача з посиланням на пп. 1.20.1., 1.20.8. п.1.20ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” щодо обов'язку податкового органу доведення того факту , що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом. При цьому суд констатує , що при проведенні перевірки платника податку податковий орган має право, а не зобов'язаний надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.
Крім того, як вбачається із заперечення на адміністративний позов, акти прийому-передачі виконаних робіт, які, будучи первинними документами та підставою формування валових витрат у зв'язку із здійсненням господарської діяльності, не відповідають вимогам п. 9.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", складені з порушенням приписів п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом МФУ від 24.05.95 р. N 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за N 168/704, оскільки не містять даних щодо обсягів наданих послуг, змісту наданих послуг, в них відсутня інформація про фактично понесені витрати на проведення будівельно-монтажних робіт.
Представником позивача щодо відсутності у вказаних актах інформації про фактично понесені витрати на проведення ремонтно-будівельних робіт твердження представників відповідача не спростовано.
При цьому суд не приймає до уваги твердження позивача з посиланням на п.16.4ст.16 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” , згідно якого , на думку позивача, норми Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” не підлягають застосуванню податковим органом в процесі проведення перевірки, оскільки вказана правова норма не містить такої вказівки . Навпаки, п.16.4 ст.16Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” трактується наступним чином: податковий орган не може вимагати надання форм звітності чи обліку, прямо не передбачених цим Законом, у тому числі складених за правилами бухгалтерської звітності, інших, не передбачених цим Законом, балансів чи звітності.
Твердження позивача в контексті п.2.3.4 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України №327 від 10.08.2005 року про те , що не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, суд вважає такими, що не відповідають дійсним обставинам справи та спростовуються наявними в матеріалах справи документами.
За змістом ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В контексті наведеного, приймаючи до уваги той факт, що відповідачем доведено правомірність спірних податкових повідомлень-рішень, суд вважає, що правові підстави для задоволення позову відсутні.
На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-
В задоволенні позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: /підпис/ ОСОБА_7
Постанова складена в повному обсязі 24.01.2011 року.