28 вересня 2015 року 12:38Справа № 808/3851/15 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., за участю секретаря судового засідання Яланської В.А. та представників
позивача: ОСОБА_1,
відповідача: ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Приватного малого підприємства «Фірма «Демаркет Б-ХХ»
до 1.Волинської митниці Державної фіскальної служби
2.Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області
про визнання протиправними та скасування картки-відмови у прийнятті митної декларації, рішення про коригування митної вартості та стягнення
15.07.2015 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Приватного малого підприємства «Фірма «Демаркет Б-ХХ» (далі - позивач, ПМП «Фірма «Демаркет Б-ХХ») до ОСОБА_3 митниці Державної фіскальної служби (далі - відповідач 1), Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області (далі - відповідач 2), в якому позивач просить: визнати протиправним та скасувати Рішення про коригування митної вартості товарів №205000011/2015/000043/1 від 15.06.2015; визнати протиправною та скасувати Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску та пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України №205070001/2015/00048 від 16.06.2015; стягнути з державного бюджету через Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області на користь ПМП “Фірма “Демаркет Б-ХХ” суму надмірно сплаченого податку на додану вартість у розмірі 41272,48 грн. та суму надмірно сплаченого ввізного мита у розмірі 9826,78 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення порушує його права та законні інтереси. Вважає, що відповідач не мав законних підстав визначати митну вартість товарів за резервним методом з огляду на те, що позивачем було правомірно визначено митну вартість товару за основним методом - за ціною договору, а також на думку позивача ОСОБА_3 митницею необґрунтовано та протиправно оформлено картку відмови в митному оформленні товарів. Зазначає, що у зв'язку з коригуванням митної вартості товару позивач був змушений сплатити надмірно суму ввізного мита (додатковий імпортний збір) та податок на додану вартість, які на його думку підлягають стягненню з Державного бюджету України.
Ухвалою суду від 20.07.2015 відкрито провадження у справі, розгляд справи у судовому засіданні призначено на 06 серпня 2015 року.
06 серпня 2015 року провадження у справі зупинялось за клопотанням позивача до 22 вересня 2015 року.
У судовому засіданні 22 вересня 2015 року оголошувалась перерва до 28.09.2015.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві, зокрема зазначивши, що позивачем було надано достатньо документів для підтвердження митного оформлення товару за основним методом, а тому відповідач неправомірно відмовив позивачу в митному оформленні товару за основним методом. Просив задовольнити позов у повному обсязі.
У судовому засіданні представник відповідача 1 проти задоволення позову заперечив з підстав викладених у письмових запереченнях до позову, зокрема зазначивши, що за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості було звернуто увагу на пп. 9.2.1 та пп. 9.2.2 Договору в яких йдеться про перехід права власності на товар, що в свою чергу суперечить ст. 58 Митного кодексу України, про що було повідомлено позивача та витребувано додаткові документи. Зазначає, що оскільки позивачем не були подані всі додатково витребувані документи, необхідні для підтвердження митної вартості товару, відповідач 1 дійшов висновку про неможливість визначення митної вартості за основним методом, у зв'язку з чим було прийнято рішення про коригування митної вартості товару за резервним методом. Відмовляючи у митному оформленні товарів, митниця діяла в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством. Крім того, вважає вимогу позивача про стягнення з Державного бюджету України суми надмірно сплачених платежів необґрунтованою, оскільки існує Порядок стягнення таких сум, до того ж така вимога суперечить правовій позиції Верховного Суду України викладеній у рішенні від 17.12.2013 по справі №21-439а13. Вважає, оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів відповідача та картку відмови відповідача в митному оформленні товарів і транспортних засобів правомірними, а тому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Представник відповідача 2 у судове засідання не з'явився, 05.08.2015 подав суду письмові заперечення, просить розглянути справу без його участі.
В обґрунтування заперечень відповідач 2 посилається на те, що від ОСОБА_3 митниці ДФС не надходили до Головного управління Казначейства висновки про повернення ПМП «Фірма «Демаркет Б-ХХ» надмірно сплачених сум грошових зобов'язань з Державного бюджету України, а тому у відповідача 2 на даний час відсутні підстави для перерахування коштів.
У судовому засіданні 28.09.2015 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи та дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності,
08 грудня 2010 року між ЧМПФ «Фірма «Демаркет Б-ХХ» (Покупець) та BASF SE, Germany (Продавець) укладено договір №DEMARKET 2011, за умовами якого, Продавець продає, а Покупець купує хімічні товари. Поставка товару здійснюється на умовах визначених в додатках до договору, згідно Інкотермс. Ціна товару визначається в Євро зазначається в додатках до договору за кожною поставкою.
27 травня 2015 року між сторонами договору №DEMARKET 2011 від 08.12.2010 було укладено Додаток №47 на поставку товару: Метилацетат (Methyl acetate crude) в кількості 24.000,00+/-10% (кг) за ціною 560,00 Євро за тону на загальну суму 13440,00 +/- 10% Євро.
На виконання умов даного договору позивачем в червні 2015 року на митну територію України ввезено розчинник складний органічний - Метилацетат в кількості 24000,00 кг. на загальну суму 13440,00 Євро.
Для розмитнення зазначеного товару до відповідача 1 була надіслана електронна митна декларація №205070001/2015/005945 від 15.06.2015, згідно якої позивачем заявлено митну вартість товару за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються у розмірі 560 Євро за тону. Разом з декларацією подано копії всіх необхідних документів для митного оформлення товару.
Після обробки електронного документа та аналізу поданих документів 15.06.2015 відповідачем 1 було надіслано електронне повідомлення про необхідність надання позивачем додаткових документів, а саме: платіжних документів, що підтверджують вартість товару та містять реквізити необхідні для ідентифікації ввезеного товару; прас-листів виробника товару; висновків про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлені спеціалізованими експортними організаціями; виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країн-експортерів товарів, що є ідентичними та / або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; розрахунку ціни (калькуляцію).
Уповноваженою особою позивача на вимогу відповідача 1, додатково були надані документи, а саме: прайс - лист та лист від виробника Т.О.В. БАСФ м.Київ.
ОСОБА_3 митницею 15.06.2015 прийнято рішення №205000011/2015/000043/1 про коригування митної вартості за резервним методом, використана наявна в митниці інформація щодо раніше визначених митних вартостей з розрахунку 0,9002 Євро за 1 кг (МД №205070001/2015/001219 від 09.04.2015, МД №205070001/2015/001862 від 20.04.2015).
У оформленні МД №205070001/2015/005945 від 15.06.2015 відмовлено, складено картку відмови №205070001/2015/00048 від 16.06.2015.
Товар випущено у вільний обіг за МД №205070001/2015/006065 від 16.06.2015 під гарантію відповідно до розділу X МК України.
Позивач не погодившись з рішенням митниці щодо корегування митної вартості та з карткою відмови, звернувся з зазначеним позовом до суду.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступних висновків.
Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справлянням митних платежів, регулюються положеннями Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI, який набув чинності з 01.06.2012.
Відповідно до статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
В силу приписів статті 318 Митного кодексу України митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Відповідно до статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення (стаття 257 МК України).
Статтями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно-правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (ГААТ).
Згідно з ч.2 статті VII ГААТ оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна базуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або аналогічного товару і не повинна базуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.
Частинами четвертою та п'ятою статті 58 Митного кодексу України також передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Згідно зі статтею 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом. При цьому, декларант зобов'язаний: заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (стаття 52 МК України).
Відповідно до статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за основним методом (тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)) та другорядними: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); за резервним. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Статтею 53 Митного кодексу України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
В силу частини п'ятої статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України вбачається, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Дана норма кореспондується з положеннями статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 № 3018-VI “Про внесення змін до Закону України “Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур”, якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Відповідно до статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Зокрема, статтею 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи.
Згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 54 Митного кодексу України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний, зокрема, здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною третьою статті 53 Митного кодексу України передбачено, що в разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Аналіз положень частини третьої статті 53, частин першої, другої та п'ятої статті 54, статті 58 МК України дає підстави для висновку про те, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 МК України.
Митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, що пов'язують з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість, та витребувати від декларанта додаткові документи лише якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.
Отже, з огляду на законодавчо встановлену компетенцію митниці при перевірці митної вартості імпортованих товарів, зазначені розбіжності повинні бути не будь-якими, а лише тими, що стосуються числового значення заявленої митної вартості чи розрахунку митної вартості здійсненої декларантом.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується представником відповідача 1, що позивачем, разом з митною декларацією подано повний перелік документів, визначений ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України.
Проте, при перевірці правильності визначення митної вартості товару, ОСОБА_3 митницею встановлено, що документи, які надані до митного оформлення товару не містять всіх даних відповідно до обраного декларантом методу визначення митної вартості, а саме:
- згідно пп.9.2.1 договору №DEMARKET 2011 від 08.12.2010 “… Якщо під час обробки/переробки використовується інша сировина, Продавець набуває права спільної власності, частка якої розраховується як відношення вартості Товару, зазначеного в рахунку на поставлений Продавцем Товар, до вартості іншої сировини», пп. 9.2.2 передбачено: «Якщо Товар Продавця був об'єднаний або змішаний з майном покупця і останнє розглядається в якості основної речі, то вважається, що Сторони домовились, що право спільної власності на отриману річ переходе до Продавця в пропорції, рівній відношенню вартості Товару, указаній в рахунку на поставлений Товар, до фактурної вартості майна Покупця, або, якщо фактурна вартість не може бути визначена, то до ринкової вартості основної речі»..
На думку митного органу вказані пункти договору дали підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом вартість.
Як свідчить зміст п.п.9.2.1 та 9.2.2 договору №DEMARKET 2011 від 08.12.2010, сторонами визначено момент переходу права власності на придбаний товар та пов'язано його з моментом виконання покупцем своїх зобов'язань з оплати товару у повному обсязі, у тому числі в разі здійснення покупцем переробки такого товару. Крім того п.п.9.2.1 та 9.2.2 договору застосовуються тільки за умов, визначених п. 9.2 договору, а саме до моменту повної оплати.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 697 Цивільного кодексу України договором купівлі-продажу може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару.
Таким чином, суд зазначає, що умови п.9.2.1 та 9.2.2 договору, на які посилається відповідач 1, в повній мірі відповідають приписам чинного цивільного законодавства щодо договорів купівлі-продажу, яке жодним чином не пов'язує їх наявність з взаємозв'язку між сторонами та є загальноприйнятними.
Також слід зазначити, що між позивачем та компанією BASF SE на поставку імпортованого товару укладався Додаток №47 від 27.05.2015, в якій сторонами чітко було обумовлено кількість імпортованого товару, умови поставки товару, ціну на імпортований товар, при цьому будь-яких відомостей, які б надавали підстави вважати про наявність взаємозв'язку між продавцем і позивачем не встановлено.
Слід також зазначити, що за умовами Додатку №47 від 27.05.2015 сплата за товар здійснюється протягом 30 днів згідно виставленого рахунку. Як свідчить службова записка від 23.09.2015 №03-70-66/40-1887-ЕП, яка надана представником відповідача 1, позивачем при митному оформленні товару за МД №205070001/2015/005945 наданий рахунок-фактура (інвойс) від 11.06.2015 №2001370540.
В підтвердження сплати позивачем ціни за договором у судовому засіданні позивачем надано платіжне доручення №644 від 25.06.2015 у сумі 13137 євро 60 євроцентів.
На момент митного оформлення платіжне доручення було відсутнє та не надавалося відповідачу 1, оскільки оплата товару відбувалась з відстрочкою платежу.
Крім того, представниками митного органу під час здійснення митних формальностей щодо імпортованого позивачем товару не встановлено жодних розбіжностей в поданих декларантом документах, які б перешкоджали відповідачу перевірити заявлену митну вартість імпортованого товару.
Також, в матеріалах справи міститься лист компанії BASF SE, який надавався і митному органу, в якому контрагент позивача повідомляє, що компанія BASF SE здійснює комерційну діяльність в рамках купівлі - продажу з позивачем на загальних підставах, жодних додаткових платежів, роялті та інших виплат компанії не здійснюють.
Таким чином, суд вважає безпідставними та необґрунтованими посилання митного органу на наявність взаємозв'язку між продавцем і покупцем.
З наданих до матеріалів справи документів судом встановлено, що документи, які надавались митному органу під час митного оформлення, містять відомості про умови поставки товару та жодним чином не перешкоджають митному органу встановити заявлену митну вартість імпортованого товару.
З оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів судом встановлено, що митний орган дійшов висновку про неможливість застосування першого методу митної вартості товару, митну вартість визначено за резервним методом згідно зі статтею 64 Митного кодексу України на підставі цінової інформації наявної у митного органу (ст.33 МКУ) МД №205070001/2015/1219 від 09.04.2015, №205070001/2015/1862 від 20.04.2015.
При цьому представник відповідача 1 звертає увагу на те, що за вищевказаними митними деклараціями ПМП «Фірма «Демаркет Б-ХХ» є отримувачем товару «Розчинники…», виробник: BASF SE, DE, декларантом самостійно визначено митну вартість за шостим резервним методом на рівні 0,9 євро за 1 кг.
Проте, суд не бере до уваги вищезазначене, оскільки із пояснень представника позивача з'ясовано, що поставки товару з вказаним виробником здійснюються постійно та на той час коли здійснювалось митне оформлення товару за вказаними вище деклараціями значно відрізнявся курс Євро, тоді як на теперішній час вартість Євро значно вище.
Суд зазначає, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення, не може розцінюватись як заниження позивачем митної вартості, не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем для оформлення товару за першим методом надано всі передбачені чинним законодавством документи для підтвердження ціни товару, що імпортується, а митним органом безпідставно застосовано резервний метод визначення митної вартості товару
Щодо позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області на користь позивача суму надмірно сплаченого податку на додану вартість у розмірі 41 272,78 грн. та суму надмірно сплаченого ввізного мита (додатковий імпортний збір) у розмірі 9 826,78 грн., суд зазначає наступне.
Митне законодавство передбачає можливість виникнення правової ситуації, пов'язаної з помилковою та/або надмірною сплатою митних платежів, до складу яких також віднесено податок на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції). Згідно з підпунктом 14.1.115 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, правила якого застосовуються до відносин, пов'язаних зі справлянням митних платежів, як надміру сплачені грошові зобов'язання розуміють суму коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.
Порядок, умови та процедура повернення помилково та/або надміру сплачених платежів законодавчо врегульовані. Так, згідно із частинами першою-четвертою статті 301 Митного кодексу України повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України та Податкового кодексу України. У разі виявлення факту помилкової та/або надмірної сплати митних платежів митний орган не пізніше одного місяця з дня виявлення такого факту зобов'язаний повідомити платника податків про суми надміру сплачених митних платежів. Помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державного бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів. Якщо надмірна сплата сум митних платежів сталася внаслідок помилки з боку посадових осіб митного органу, повернення надміру сплачених сум митних платежів здійснюється у першочерговому порядку.
Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.
Суд зазначає, що у разі незгоди з рішенням чи дією митних органів щодо визначення, призначення, заявлення, з'ясування достовірності, коригування та/чи інших дій щодо митної вартості; митного контролю і митного оформлення, декларант може піддати ці дії чи рішення судовому контролю.
Однак, якщо суд визнає рішення і дії митних органів із зазначених питань протиправними, зобов'яже вчинити певні дії відповідно до вимог митного законодавства і коли у рішенні суду буде констатована неправильність чи хибність рішень чи дій митних органів, які зумовили (призвели, потягли) помилкову та/або надмірну сплату сум митних платежів, ці платежі повертаються декларанту в порядку і на умовах, встановлених у статті 301 Митного кодексу України, статті 43 Податкового кодексу України і статті 45 Бюджетного кодексу України, з дотриманням встановленої процедури на підставі заяви декларанта. Цей порядок не передбачає повернення помилково та/або надміру сплачених обов'язкових платежів у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) із здійсненням судового контролю над рішеннями, діями чи бездіяльністю митних органів з питань, пов'язаних з розмитненням і справлянням митних платежів.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.11.2014 у справі № 21-207а14.
Також, Верховний Суд України у постанові від 07.09.2012 по справі №21-242а12 висловив правову позицію, відповідно до якої митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки, контролю правильності обчислення декларантом та визначення митної вартості. З урахуванням наведеного суд, постановляючи стягнути з відповідача суму надмірно сплаченого податку на додану вартість, фактично визначив митну вартість ввезеного товару, чим підмінив митний орган. Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що до набрання законної сили постановою суду про скасування рішень митного органу, які стали підставою для надмірної сплати позивачем митних платежів, вимога про стягнення з бюджету таких платежів є передчасною.
Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що вказана позовна вимога не підлягає задоволенню.
Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи те, що під час розгляду справи по суті було встановлено судом достатність поданих позивачем документів для митного оформлення товару за основним методом, а відповідач 1, всупереч встановленому частиною другою статті 71 КАС України обов'язку, не надав суду достатніх і беззаперечних доказів правомірності прийняття рішень про коригування митної вартості товарів №205000011/2015/000043 від 15.06.2015, та, відповідно, картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №205070001/2015/00048 від 16.06.2015, то вказані рішення ОСОБА_3 митниці слід визнати протиправними та скасувати.
Отже, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Враховуючи вищезазначене, та керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов Приватного малого підприємства «Фірма «Демаркет Б-ХХ» задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення ОСОБА_3 митниці Державної фіскальної служби про коригування митної вартості товарів №205000011/2015/000043 від 15.06.2015.
3. Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №205070001/2015/00048 від 16.06.2015 ОСОБА_3 митниці Державної фіскальної служби.
4. В іншій частині адміністративного позову відмовити.
5. Судові витрати в сумі 73 (сімдесят три) гривні 08 копійок присудити на користь Приватного малого підприємства «Фірма «Демаркет Б-ХХ» за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_3 митниці Державної фіскальної служби.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Ю.П.Бойченко