15 жовтня 2015 року 16 год. 30 хв.Справа № 808/5290/15 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Сацький Роман Вікторович, при секретарі судового засідання Муха Я.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовною заявою: Управління пенсійного фонду України в Приазовському районі Запорізької області
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Іскра"
про: стягнення заборгованості по відшкодуванню витрат на виплату та доставку пенсії призначеної на пільгових умовах у розмірі 57697, 93 грн.
Управління пенсійного фонду України в Приазовському районі Запорізької області (далі по тексту - позивач, УПФУ в Приазовському районі) звернулося із адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іскра" (далі по тексту - відповідач, ТОВ "Іскра") про стягнення заборгованості по відшкодуванню витрат на виплату та доставку пенсії, призначеної на пільгових умовах у розмірі 57697, 93 грн.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає наступне: згідно п.п. 2,9 ч. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, управління забезпечує надходження від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших коштів, ведення обліку їх надходжень та платників відповідно до законодавства та здійснює стягнення у передбаченому законодавством порядку своєчасно не нарахованих та/або не сплачених сум страхових внесків та інших платежів.
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (далі Закон № 400/97-ВР) платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи.
Згідно абзацу 4 п. 1 ст. 2 Закону № 400/97-ВР для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону, об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б" - "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого чинним законодавством.
Згідно абзацу 3 п. 1 ст. 4 Закону № 400/97-ВР для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону, встановлюються ставки збору в розмірі 100 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного абзацом четвертим пункту 1 статті 2 цього Закону.
ТОВ “Іскра” зареєстровано в Управлінні Пенсійного фонду України в Приазовському районі за № 081910-0008 “с”.
Згідно матеріалів справи працювали у ТОВ “Іскра”:
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9.
Протоколом УПФУ від 22.01.2010 №419 ОСОБА_1, призначено пільгову пенсію на підставі п. "д" ст.13 Закону №1788, як особі, яка працювала дояркою;
протоколом УПФУ від 21.05.2014 №4149 ОСОБА_2 призначено пільгову пенсію на підставі п. "в" ст.13 Закону №1788, як особі, яка працювала трактористом - машиністом;
протоколом УПФУ від 16.12.2011 №4287 ОСОБА_3 призначено пільгову пенсію на підставі п. "д" ст.13 Закону №1788, як особі, яка працювала дояркою;
протоколом УПФУ від 20.04.2012 №187 ОСОБА_4 призначено пільгову пенсію на підставі п. "д" ст.13 Закону №1788, як особі, яка працювала дояркою;
протоколом УПФУ від 28.08.2012 №3119 ОСОБА_5 призначено пільгову пенсію на підставі п. "в" ст.13 Закону №1788, як особі, яка працювала трактористом - машиністом;
протоколом УПФУ від 29.11.2012 №2208 ОСОБА_6 призначено пільгову пенсію на підставі п. "в" ст.13 Закону №1788, як особі, яка працювала трактористом - машиністом;
протоколом УПФУ від 10.04.2014 №263 ОСОБА_7 призначено пільгову пенсію на підставі п. "в" ст.13 Закону №1788, як особі, яка працювала трактористом - машиністом;
протоколом УПФУ від 15.04.2014 №280 ОСОБА_8 призначено пільгову пенсію на підставі п. "в" ст.13 Закону №1788, як особі, яка працювала трактористом - машиністом;
протоколом УПФУ від 10.04.2014 №263 ОСОБА_9 призначено пільгову пенсію на підставі п. "д" ст.13 Закону №1788, як особі, яка працювала дояркою.
Відповідач на підставі підпункту 6.7. ст. 6 "Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України", затвердженої постановою Правління Пенсійного фонду України 19.12.2003 № 21-1 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 за № 64/8663, повинен був відшкодувати фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до п. "б"-"з" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" особам, а саме згідно п. “в” - трактористам-машиністам, безпосередньо зайнятим у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, відповідним особам та щомісяця до 25 числа вносити до Пенсійного фонду зазначені в повідомленні суми.
У відповідності до ст. 21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою і підсудні одному адміністративному суду.
Сплата витрат за період з січня 2015 року по липень 2015 року включно підприємством не здійснювалася. За період з 01.02.2015 по 30.07.2015 фактичні витрати на виплату і доставку пенсій склали 57697,93 грн.
Позивача просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідач позовні вимоги не визнав. У письмових запереченнях вказав, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
І. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України “Про пенсійне забезпечення” громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, в зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Як вказано в позові, працювали у ТОВ “Іскра” наступні працівники: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9. Цим колишнім працівникам підприємства призначено пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. “в” та “д” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, при цьому пенсії за віком на пільгових умовах цим громадянам призначені після набрання чинності Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (в період 2010-2011-2012 - 2014 років).
При цьому відповідач зазначає, що норми ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” до 15.03.2000 (до дати набрання чинності Законом України від 17.02.2000 № 1461-III, що вніс зміни) регулювали порядок внесення підприємствами та організаціями плати до Пенсійного фонду, що покривала витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до п.п. "б"-"з" ст. 13 зазначеного Закону.
Законом України “Про внесення змін до деяких законів України” 1461-III від 17.02.2000 порядок внесення плати на покриття фактичних витрат на виплату і доставку пенсій було змінено: виключено частину 2, що регулювала дане питання, у ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та врегульовано порядок покриття витрат на виплату та доставку пільгових пенсій шляхом введення окремого виду збору на обов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до Закону України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування”.
Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що платники збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, передбачені ст. 1 цього Закону, повинні сплачувати збір як обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірах, встановлених ст. 4 цього Закону, що визначається у відсотковому відношенні від об'єкта оподаткування, який передбачений ст. 2 цього Закону.
Зокрема, відповідно до вказаного Закону, суб'єкти підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, повинні сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у 100 відсотковому розмірі від об'єкта оподаткування, яким є фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б"-"з" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку пільгових пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з пунктом 15 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Однак частину другу статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", яка передбачала, що підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду України плату, що покриває витрати на виплату і доставку пенсій відповідно до пунктів "б" - "з" цієї статті до досягнення працівником пенсійного віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, в розмірі 50 процентів по пенсіях, призначених у 1991 році, 60 процентів - у 1992 році, 70 процентів - у 1993 році, 80 процентів - у 1994 році, 90 процентів - у 1995 році і 100 процентів - з 1996 року було виключено відповідно до Закону України від 17.02. 2000 №1461-III, "Про внесення змін до деяких законів України".
Отже, в момент прийняття Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Закон України "Про пенсійне забезпечення" не передбачав обов'язку відшкодування підприємствами виплачених Пенсійним Фондом працівникам підприємств пільгових пенсій на підставі статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що позбавляє загальне відшкодування пільгових пенсій статусу загальнообов'язкового платежу.
Відповідно до абз. 4 пп.1 п. 2 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.
Таким чином, нормами чинного законодавства прямо визначено обов'язок підприємства лише з відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Позивач у позовній заяві зазначав, що вказаним вище особам пенсія призначена саме відповідно до пп. “в” (тракторист) та “д” (доярка) ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а не за Списком № 1.
II. Абзацом п'ятим підпункту 1 пункту 2 розділу XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який було змінено відповідно до Закону України № 2613-ІУ від 31.05.2005, встановлено, що особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів “в” - “е” та “ж” статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", здійснюються до 01 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 01 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України.
Як вбачається з позовної заяви, позивач просить суд прийняти рішення про відшкодування Пенсійному фонду України витрати Пенсійного фонду на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.
В той же час Бюджетний кодекс України, прийнятий Верховною ОСОБА_10 України 08.07.2010 за № 2456-УІ та введений в дію з 01.01.2011 в статті 87 визначає видатки, що здійснюються з Державного бюджету України:
1. До видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 5 частини другої статті 67-1 цього Кодексу), належать видатки на:
9) соціальний захист та соціальне забезпечення:
а) виплату пенсій військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби та членам їхніх сімей, пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, іншим особам, визначеним законом; сплату до Пенсійного фонду України страхових внесків за окремі категорії осіб, передбачені законом; виплату доплат, надбавок, підвищень до пенсій, додаткових пенсій, пенсій за особливі заслуги перед Україною, встановлених законом...
Розділ VI. “ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ” цього Кодексу встановлює:
14. Установити, що:
1) Кабінет Міністрів України забезпечує подання проектів бюджетів та кошторисів фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування на плановий рік ОСОБА_10 України та Президенту України не пізніше 15 вересня року, що передує плановому, разом з матеріалами, що згідно із статтею 38 цього Кодексу додаються до проекту закону про Державний бюджет України;
(Підпункт 2 пункту 14 розділу VI в редакції Закону N° 79-УШ від 28.12.2014)
3) фонди загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування щокварталу подають ОСОБА_10 України, Президенту України, Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті, Міністерству фінансів України, та Казначейству України звіти про виконання бюджетів та кошторисів відповідних фондів у порядку та терміни, встановлені Міністерством фінансів України.
(Розділ VI доповнено пунктом 14 згідно із Законом. № 4318- VI від 12.01.2012)
Отже, Бюджетний кодекс України не передбачає відшкодування підприємствами пенсійних виплат, здійснених за рахунок Державного бюджету.
Як вбачається з наведеного, кошти Державного бюджету тільки передаються Пенсійному фонду України для подальших виплат застрахованим особам, пенсії чи соціальні виплати яким здійснюються за рахунок Державного бюджету. Пенсійний фонд тільки звітує про виконання бюджетів та кошторисів, не будучи їх розпорядником.
III. Позивач свої вимоги обґрунтовує р.6 Інструкції “Про порядок відшкодування і сплати страхувальниками і застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України” № 21-1 від 19.12.2003, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 за № 64/8663.
Але цей розділ Інструкції визначає порядок відшкодування на виплату та доставку пенсій, що призначаються та виплачуються відповідно до Списків №№ 1 та 2 і ніяк не стосуються пенсій, призначених за пунктами “в” та “д” ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Немає в розділі 6 такого пункту, що регулював би це питання; відсутнє посилання на нього і в позові.
В той же час розділ 6 Інструкції містить таку норму:
“6.6. Додаткові пенсії, додаткові витрати на виплату підвищеного розміру пенсії відповідно до статті 8 Закону України "Про підвищення престижності шахтарської праці", доплати, надбавки та підвищення, призначені відповідно до законодавства України, які виплачуються за рахунок інших джерел, ніж кошти Пенсійного фонду України, не включаються до розміру фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, що підлягають відшкодуванню”.
(Пункт 6.6 із змінами, внесеними згідно з Постановами Пенсійного фонду № 20-1 від 14.11.2008, №9-4 від 11.05.2010).
Отже, позовні вимоги не грунтуються на нормах чинного законодавства.
Відповідач також зазначає, що нормативно-правовий акт був прийнятий відповідно до повноважень Пенсійного фонду України, які були затверджені Указом Президента України “Про Положення про Пенсійний фонд України” від 01.03.2001 № 121/2001, яке втратило чинність на підставі Указу Президента N 384/2011 від 06.04.2011.
В новому Положенні, зокрема, вказано, що:
9. Пенсійний фонд України у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства та доручень Міністра видає акти організаційно-розпорядчого характеру, які Голова правління Пенсійного фонду України підписує та організовує і контролює їх виконання.
Проекти нормативно-правових актів Пенсійного фонду України погоджуються з Міністерством.
Нормативно-правові акти Пенсійного фонду України підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.
11. Правління Пенсійного фонду України:
3) приймає у межах своїх повноважень постанови, затверджує положення, інструкції та інші нормативно-правові акти Пенсійного фонду України.
Відповідач вважає, що як Кабінет Міністрів України, та Пенсійний фонд України не виконали вимоги, вказаної в П.15 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-ІУ, а саме:
4) у шестимісячний термін із дня опублікування цього Закону привести свої нормативно-правові акти і забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їхніх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом...
16. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виходячи з цього, оскільки Інструкція № 21-1 не містить норм про відшкодування пенсій, призначених у відповідності до пп. “в” та “д” ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" і не приведена у відповідність до чинного законодавства, то вона не є підставою для обґрунтування позовних вимог.
IV. Вказуючи на початку позову про виключення зі ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" порядку відшкодування пільгових пенсій, позивач зазначає, що замість цього введений новий окремий збір на обов'язкове пенсійне страхування. В зв'язку з цим пункт 1 статті 2 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" доповнено абзацом четвертим такого змісту: (Стаття 2. Об'єктом оподаткування є)
1) "Для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону, об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б" - "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ) до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
(Пункт 1 статті 2 доповнено абзацом четвертим згідно із Законом № 1461-III від 17.02.2000)
Але далі позивач посилається на розділ 6 Інструкції № 21-1 щодо відшкодування пільгових пенсій, а не їх оподаткування.
Відповідач вважає, що це різні речі - “оподаткування”, як вид страхового збору, і “відшкодування витрат на виплату і доставку пільгових пенсій”, як компенсація понесених затрат. Крім того, ці речі регулюються різними законами: перше - Законом “Про збір на загальнообов'язкове пенсійне страхування”, друге - Законом “Про загальнообов'язкове пенсійне страхування”.
V. Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280, не визначене таке повноваження Пенсійного фонду України, як подання позовів до суду щодо відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій певним категоріям пенсіонерів, чиї пенсії фінансуються з 01 січня 2005 року за рахунок Державного бюджету України.
Матеріали справи, які додані до позову, не підтверджують того факту, що пенсії працівникам, які їх отримали за роботу трактористами та доярками, сплачені саме за рахунок коштів Пенсійного фонду, а не Державного бюджету, як то передбачено Законом.
Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
VI. Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.7 КАС України принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах є, зокрема: Верховенство права; Законність.
Законність, як визначено в ст.9 КАС, це принцип, за якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та законами України.
Відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
У судове засідання, призначене на 15.10.2015, сторони не з'явились.
Від представника позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника в порядку письмового провадження. Представник позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд задовольнити позов.
Від представника відповідача до суду надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, без участі представника.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на те, що у судове засідання сторони не з'явилися, суд скористався правом, передбаченим положеннями ч. 6 ст. 128 КАС України, щодо розгляду та вирішення справи в порядку письмового провадження.
Оскільки у судове засідання не з'явились особи, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до положень ч. 1 ст. 41 КАС України, не здійснювалось.
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов наступних висновків.
У ТОВ “Іскра” працювали наступні працівники: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9. Цим колишнім працівникам підприємства призначено пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. “в” та “д” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, при цьому пенсії за віком на пільгових умовах цим громадянам призначені після набрання чинності Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (в період 2010-2011-2012 - 2014 років).
При цьому суд звертає увагу, що норми ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” до 15.03.2000 (до дати набрання чинності Законом України від 17.02.2000 № 1461-III, що вніс зміни) регулювали порядок внесення підприємствами та організаціями плати до Пенсійного фонду, що покривала витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до п.п. "б"-"з" ст. 13 зазначеного Закону.
Законом України “Про внесення змін до деяких законів України” 1461-III від 17.02.2000 порядок внесення плати на покриття фактичних витрат на виплату і доставку пенсій змінено: виключено частину 2, що регулювала дане питання, у ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та врегульовано порядок покриття витрат на виплату та доставку пільгових пенсій шляхом введення окремого виду збору на обов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до Закону України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування”.
Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що платники збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, передбачені ст. 1 цього Закону, повинні сплачувати збір як обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірах, встановлених ст. 4 цього Закону, що визначається у відсотковому відношенні від об'єкта оподаткування, який передбачений ст. 2 цього Закону.
Відповідно до вказаного Закону, суб'єкти підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, повинні сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у 100 відсотковому розмірі від об'єкта оподаткування, яким є фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б"-"з" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Прикінцевими положеннями Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку пільгових пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з пунктом 15 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Однак частину другу статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", яка передбачала, що підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду України плату, що покриває витрати на виплату і доставку пенсій відповідно до пунктів "б" - "з" цієї статті до досягнення працівником пенсійного віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, в розмірі 50 процентів по пенсіях, призначених у 1991 році, 60 процентів - у 1992 році, 70 процентів - у 1993 році, 80 процентів - у 1994 році, 90 процентів - у 1995 році і 100 процентів - з 1996 року було виключено відповідно до Закону України від 17.02. 2000 №1461-III, "Про внесення змін до деяких законів України".
Отже, в момент прийняття Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Закон України "Про пенсійне забезпечення" не передбачав обов'язку відшкодування підприємствами виплачених Пенсійним Фондом працівникам підприємств пільгових пенсій на підставі статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що позбавляє загальне відшкодування пільгових пенсій статусу загальнообов'язкового платежу.
Відповідно до абз. 4 пп.1 п. 2 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.
Таким чином, нормами чинного законодавства прямо визначено обов'язок підприємства лише з відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Позивач у позовній заяві зазначав, що вказаним вище особам пенсія призначена саме відповідно до пп. “в” (тракторист) та “д” (доярка) ст.13 ЗУ "Про пенсійне забезпечення", а не за Списком № 1.
Абзацом п'ятим підпункту 1 пункту 2 розділу XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який було змінено відповідно до Закону України № 2613-ІУ від 31.05.2005, встановлено, що особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів “в” - “е” та “ж” статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", здійснюються до 01 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 01 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України.
Як вбачається з позовної заяви, позивач просить суд прийняти рішення про відшкодування Пенсійному фонду України витрати Пенсійного фонду на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.
В той же час Бюджетний кодекс України, прийнятий Верховною ОСОБА_10 України 08.07.2010 за № 2456-УІ та введений в дію з 01.01.2011 в статті 87 визначає видатки, що здійснюються з Державного бюджету України:
1. До видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 5 частини другої статті 67-1 цього Кодексу), належать видатки на:
9) соціальний захист та соціальне забезпечення:
а) виплату пенсій військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби та членам їхніх сімей, пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, іншим особам, визначеним законом; сплату до Пенсійного фонду України страхових внесків за окремі категорії осіб, передбачені законом; виплату доплат, надбавок, підвищень до пенсій, додаткових пенсій, пенсій за особливі заслуги перед Україною, встановлених законом...
Розділ VI. “ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ” цього Кодексу встановлює:
14. Установити, що:
1) Кабінет Міністрів України забезпечує подання проектів бюджетів та кошторисів фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування на плановий рік ОСОБА_10 України та Президенту України не пізніше 15 вересня року, що передує плановому, разом з матеріалами, що згідно із статтею 38 цього Кодексу додаються до проекту закону про Державний бюджет України;
(Підпункт 2 пункту 14 розділу VI в редакції Закону N° 79-УШ від 28.12.2014)
3) фонди загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування щокварталу подають ОСОБА_10 України, Президенту України, Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті, Міністерству фінансів України, та Казначейству України звіти про виконання бюджетів та кошторисів відповідних фондів у порядку та терміни, встановлені Міністерством фінансів України.
(Розділ VI доповнено пунктом 14 згідно із Законом. № 4318- VI від 12.01.2012)
Отже, Бюджетний кодекс України не передбачає відшкодування підприємствами пенсійних виплат, здійснених за рахунок Державного бюджету.
Як вбачається з наведеного, кошти Державного бюджету тільки передаються Пенсійному фонду України для подальших виплат застрахованим особам, пенсії чи соціальні виплати яким здійснюються за рахунок Державного бюджету. Пенсійний фонд тільки звітує про виконання бюджетів та кошторисів, не будучи їх розпорядником.
Позивач свої вимоги обґрунтовує нормами розділу 6 Інструкції “Про порядок відшкодування і сплати страхувальниками і застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України” № 21-1 від 19.12.2003, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 за № 64/8663.
Але цей розділ Інструкції визначає порядок відшкодування на виплату та доставку пенсій, що призначаються та виплачуються відповідно до Списків №№ 1 та 2 і ніяк не стосуються пенсій, призначених за пунктами “в” та “д” ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Немає в розділі 6 такого пункту, що регулював би це питання; відсутнє посилання на нього і в позові.
В той же час розділ 6 Інструкції містить таку норму:
“ 6.6. Додаткові пенсії, додаткові витрати на виплату підвищеного розміру пенсії відповідно до статті 8 Закону України "Про підвищення престижності шахтарської праці", доплати, надбавки та підвищення, призначені відповідно до законодавства України, які виплачуються за рахунок інших джерел, ніж кошти Пенсійного фонду України не включаються до розміру фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, що підлягають відшкодуванню”.
(Пункт 6.6 із змінами, внесеними згідно з Постановами Пенсійного фонду № 20-1 від 14.11.2008, №9-4 від 11.05.2010).
Отже, позовні вимоги не грунтуються на нормах чинного законодавства.
Крім того, вказаний нормативно-правовий акт був прийнятий відповідно до повноважень Пенсійного фонду України, які були затверджені Указом Президента України “Про Положення про Пенсійний фонд України” від 01.03.2001 № 121/2001, яке втратило чинність на підставі Указу Президента N 384/2011 від 06.04.2011.
В новому Положенні, зокрема, вказано, що:
9. Пенсійний фонд України у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства та доручень Міністра видає акти організаційно-розпорядчого характеру, які Голова правління Пенсійного фонду України підписує та організовує і контролює їх виконання.
Проекти нормативно-правових актів Пенсійного фонду України погоджуються з Міністерством.
Нормативно-правові акти Пенсійного фонду України підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.
11. Правління Пенсійного фонду України:
3) приймає у межах своїх повноважень постанови, затверджує положення, інструкції та інші нормативно-правові акти Пенсійного фонду України.
Суд звертає увагу на те, що як Кабінет Міністрів України, та Пенсійний фонд України не виконали вимоги, вказаної в п.15 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-ІУ, а саме:
4) у шестимісячний термін із дня опублікування цього Закону привести свої нормативно-правові акти і забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їхніх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом...
16. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виходячи з цього, оскільки Інструкція № 21-1 не містить норм про відшкодування пенсій, призначених у відповідності до пп. “в” та “д” ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" і не приведена у відповідність до чинного законодавства, то вона не є підставою для обґрунтування позовних вимог.
В зв'язку з виключенням зі ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" порядку відшкодування пільгових пенсій, введений новий окремий збір на обов'язкове пенсійне страхування. Тому пункт 1 статті 2 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" доповнено абзацом четвертим такого змісту: (Стаття 2. Об'єктом оподаткування є)
1) "Для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону, об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б" - "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ) до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
(Пункт 1 статті 2 доповнено абзацом четвертим згідно із Законом № 1461-III від 17.02.2000)
Суд приходить до висновку, що посилання позивача на норми розділу 6 Інструкції № 21-1 щодо відшкодування пільгових пенсій є безпідставним, оскільки Закон застосовує інший термін - «оподаткування», що є різними за змістом юридичними поняттями: “оподаткування” - як вид страхового збору, а “відшкодування витрат на виплату і доставку пільгових пенсій” - як компенсація понесених затрат. Крім того, ці речі регулюються різними законами: перше - Законом “Про збір на загальнообов'язкове пенсійне страхування”, друге - Законом “Про загальнообов'язкове пенсійне страхування”.
Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280, не визначене таке повноваження Пенсійного фонду України, як подання позовів до суду щодо відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій певним категоріям пенсіонерів, чиї пенсії фінансуються з 01 січня 2005 року за рахунок Державного бюджету України. Тому УПФУ є неналежним позивачем в даній справі. Матеріали справи, які додані до позову, не підтверджують того факту, що пенсії працівникам, які їх отримали за роботу трактористами та доярками, сплачені саме за рахунок коштів Пенсійного фонду, а не Державного бюджету, як то передбачено Законом.
Таким чином, суд дійшов висновку, що у задоволені позовних вимог Управління пенсійного фонду України в Приазовському районі Запорізької області потрібно відмовити у повному обсязі.
За правилами частин 1, 6 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в разі якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Згідно ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до приписів п. 4 ст. 94 КАС України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
Керуючись статтями 2, 4, 7 - 12, 14, 41, 71, 86, 94, 128, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовних вимог Управління пенсійного фонду України в Приазовському районі Запорізької області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іскра" про стягнення заборгованості по відшкодуванню витрат на виплату та доставку пенсії призначеної на пільгових умовах у розмірі 57697, 93 грн. - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України -з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя Р.В. Сацький